Засновник і CEO MagicPath Пʼєтро Скірано — дизайнер, інженер і один з найактивніших ранніх тестувальників моделей OpenAI. У розмові з OpenAI він описує, як GPT‑5.5 і Codex змінюють щоденну розробку, що саме в нових моделях здається йому «стрибком» уперед і чому, на його думку, робота майбутнього стане більше схожою на диригування мережею агентів, а не на безпосереднє «писання коду».
«Раптом просто працює»: стрибок у можливостях GPT‑5.5
Перший контакт Скірано з GPT‑5.5 він описує як «великий кроковий стрибок». Речі, які раніше були «дуже важкими», тепер, за його словами, «раптом просто працюють». Йдеться не про умовні відсотки покращення, а про якісну зміну відчуття від взаємодії з моделлю.
У нього є власний набір «персональних evals» — тестів, якими він щоразу перевіряє новий реліз. У цих перевірках він дивиться на:
- агентну поведінку: чи вміє модель керувати кількома інструментами одночасно;
- мультимодальність: наскільки впевнено поводиться із зображеннями та іншими форматами;
- стійкість у реальних, нетипових задачах, де немає готових рецептів.
Він наводить показовий приклад еволюції зорових можливостей. У перших версіях GPT із комп’ютерним баченням йому доводилося малювати поверх зображення сітку з квадратами й підписами, щоб модель розуміла, де що розташоване. Тепер, з GPT‑5.5, цього не потрібно: модель сама «дуже добре» розмірковує, куди клацнути, на що подивитися і як поводитися із зображенням як з живим інтерфейсом.
Однак ключовим для нього є не просто «чистий» прогрес у базових метриках. Він прямо каже: його цікавить, «які саме здібності мають моделі, які люди можуть пропустити» — і передусім це речі «навколо креативності та фану».
Свої експерименти він описує як дослідження нового континенту. ШІ для нього — це «латентний простір», до якого можна «зайти в голову» і поводитися, як мандрівник епохи великих географічних відкриттів, що перевіряє, які дивні, раніше немислимі речі можна там зробити.
Як тестує нові моделі: від інструкцій до «керування агентами»
Коли Скірано отримує доступ до чергової моделі на кшталт GPT‑5.5 чи нового генератора зображень, у нього є чіткий ритуал. Він дивиться одразу на три категорії якості.
Перше — це слідування інструкціям. Наскільки модель точна у виконанні конкретних вказівок. Він звертає увагу, що новіша модель не завжди автоматично краща саме у цьому: іноді з’являються додаткові обмеження безпеки, які заважають буквальному виконанню складних запитів. У серії GPT‑5 йому подобається «консистентна здатність бути корисним асистентом» — не примхливим, а передбачувано допоміжним.
Друге — якість виконання задачі як такої. Чи модель реально робить те, що від неї просять, а не тільки демонструє гарне слідування формі промпта.
Третє — і для нього особливо важливе — це здатність моделі «керувати іншими агентами». Він підкреслює, що це «дуже складна задача»: коли один агент повинен ставити цілі, делегувати підзадачі, чекати результатів і зводити все докупи. Для цього Скірано створив собі набір текстових «шорткатів» — фрагментів, які розгортаються у складні інструкції для Codex.
Один із таких шорткатів нагадує моделі, що вона — агент із завданням: «пам’ятай, ти агент, ти маєш завершити ціль і не зупинятися, поки не виконаєш її». Він помітив, що GPT‑5.5 «дуже добре» поводиться у такому форматі, особливо після появи в інтерфейсі явної команди goal. Ще до офіційного релізу він емулював таку поведінку саме промптами.
На його думку, «один із найважливіших важелів», які вони бачать у нових моделях, — це те, «як довго модель здатна виконувати задачу». Тобто тривалість і стабільність складних послідовностей дій без втрати контексту і мети.
Моделі, які «працюють годинами», і перерозподіл багатства
Скірано формулює досить амбітну гіпотезу: «справжнє розблокування і розподіл багатства для всіх станеться тоді, коли модель зможе просто працювати годинами». На його думку, саме довготривале, безперервне виконання складних завдань агентами стане переломним моментом.
Він зазначає, що Codex уже «здатний» працювати довго, але сьогодні це ще вимагає «підштовхувати» модель — через промпти, контрольні точки, додаткові нагадування про ціль. Але вектор розвитку для нього очевидний: чим менше такого ручного «наджінгу» потрібно, тим більше людський час звільняється під мислення, вибір і дизайн, а не під мікроменеджмент кожного кроку.
У ширшій картині він бачить тут не тільки технологічний, а й соціальний ефект. ШІ, каже він, — це «помста людини часу»: те, що колись займало пів року розробки, може зайняти «два тижні», а згодом ще менше. Звільнений час — це не лише додаткові фічі, а й година з родиною чи друзями, яку раніше «з’їдала» ручна робота.
Від «робити» до «диригувати»: нова роль розробника
За власним зізнанням, Скірано настільки вірить у зміну характеру праці, що «побудував на цьому свою компанію» — і якщо помиляється, «то йому не пощастить». Його базова ставка: «у майбутньому робота буде менше про те, щоб робити саму річ, і більше про те, щоб спрямовувати її виконання».
Він описує майбутній світ як «світ децентралізованих агентів, до яких можна дістатися звідусіль». У такому середовищі засновник продукту може, наприклад, лежачи в ліжку о другій ночі, продиктувати агенту ідею: змінити частину функціоналу з огляду на контекст попереднього релізу. Агент забере відповідні матеріали, внесе правки, надішле готовий лінк на перегляд, і людині залишиться лише сказати «так» або дати фідбек.
Цей режим, на його думку, радикально міняє роль розробника й продукт‑лідера. Замість того, щоб відкривати IDE й вручну реалізовувати кожну зміну, вони перетворюються на режисерів і диригентів, які працюють із мережею інструментів та агентів. Командна робота також змінюється: ШІ стає «перекладним шаром», який дає змогу продактам, дизайнерам і інженерам краще розуміти одне одного й швидше проходити цикл «ідея — реалізація — фідбек».
Водночас він зауважує, що така потужність має і зворотний бік. Як фаундер, він відчуває спокусу «запушити в додаток надто багато», бо GPT‑5.5 дозволяє буквально за день «заспавнити» нову фічу. Це підвищує інтенсивність його власної участі у розробці, збільшує кількість pull‑реквестів і вимагає додаткової дисципліни: пам’ятати, що в команді є «неймовірні люди», яких потрібно не затопити хаотичними ідеями, а сфокусовано спрямовувати.
Швидкість як нова валюта продуктового бізнесу
Для невеликої команди MagicPath, де продуктова група складається лише з кількох людей, GPT‑5.5 і Codex стають мультиплікатором продуктивності. Скірано каже прямо: вони б «просто не змогли дійти до нинішньої точки», якби не мали цих інструментів для розробки версії 2.0 свого продукту.
Він описує Codex як доступ до «ста або двохсот розробників» — або навіть «п’яти, але дуже сильних». Ця «віртуальна команда» дає змогу запускати функціональність значно швидше, а отже й будувати зовсім іншу динаміку з користувачами.
Раніше, пригадує Скірано, у великих техкомпаніях цикл виглядав так: місяці на розробку, і лише потім — справжній зворотний зв’язок від ринку, який міг показати, що будувалося взагалі не те. Тепер він може «буквально за день» зібрати фічу і відразу віддати її бета‑групі. Відповідь «клас» чи «не працює» приходить майже миттєво, і весь продукт‑цикл стискається до коротких, енергійних ітерацій.
При цьому моделі корисні не лише як симульовані користувачі, які можуть генерувати сценарії використання чи тест‑кейси. Головне — вони «дозволяють значно швидше дійти до реальних клієнтів», і саме у цій зв’язці люди‑моделі‑люди, за його словами, і криється найбільший ефект.
Ейфорія можливостей і обережний оптимізм
Скірано не приховує емоційної сторони своєї роботи з GPT‑5.5 і Codex. Він говорить про «неймовірне почуття ейфорії» від усвідомлення, що тепер «може робити все, що хоче, й будувати все, що хоче». Але водночас його погляд на ШІ не романтично‑наївний.
З одного боку, він бачить у моделях інструмент «демократизації» — доступ до «неймовірного інтелекту», який вирівнює шанси між тими, хто виріс у центрі світових технологічних хабів, і тими, хто, як він сам, дитинство провів у маленькому місті в Італії. З іншого — визнає, що це вимагає нової культури роботи: навчитися не тонуть у нескінченних можливостях і вміти правильно формулювати цілі для агентів.
У його баченні недалекого майбутнього розробник — це не стільки «людина за клавіатурою», скільки постановник задач, куратор і наглядач за системою децентралізованих інтелектуальних процесів. І якщо GPT‑5.5 уже змушує засновників переосмислювати власну роль так радикально, то наступні покоління моделей, здатні «працювати годинами» без втручання людини, лише пришвидшать цю трансформацію.