У випуску подкасту УТ‑2 підприємець і miltech‑керівник Ярослав Ажнюк та офіцер ЗСУ Юрій Федоренко виходять на тему, яка поки майже не проговорена публічно: що робити з військовими доктринами в епоху AI‑агентів, FPV‑дронів і генеративних моделей. Якщо війна змінюється кожні кілька місяців, а не раз на покоління, як узагалі може виглядати доктрина – документ, який за задумом має бути стабільним, єдиним орієнтиром для всієї системи?
Розмова швидко виходить за межі жартівливого «нехай ШІ напише нам нову доктрину» і підводить до більш радикальної ідеї: замість статичного тексту майбутня доктрина може стати динамічним «доктринальним пакетом», який постійно оновлюється на основі даних і обмежень, визначених політичним керівництвом.
Коли доктрина не встигає за полем бою
Початкова постановка питання звучить напряму: «Що значить вся ця AI‑трансформація для доктрин. Як військова доктрина тепер має виглядати в добу AI‑агентів?» Спроба просто «дописати розділ про дрони й AI» до старих концепцій розбивається об реальність фронту.
Ажнюк нагадує, що про війну сьогодні кажуть: «Війна змінюється кожні там 3–6 місяців, але вона ще й в багатьох вимірах змінюється». Це не лише про нові моделі БПЛА чи ППО, а про зміну самої логіки застосування сили, розвідки, управління, інформаційного впливу.
Ключовий приклад – дрібний, але показовий: традиційні доктринальні документи щодо лінії зіткнення і глибини побудови бойових порядків прив’язані до дальності артилерії, «яка там в тих доктринальних документах… явно базується на ті артилерійські засоби, які існували до 22‑го». Але тепер поле бою насичене FPV‑дронами, і це не просто «ще один вид озброєння».
«Вона не враховує того, що FPV дрони працюють там 30, а якісь зараз вже 40–50 км, а якісь і на 90 долітають», – зазначає Ажнюк. Старі схеми глибини оборони, зон безпеки, розміщення тилу і логістики стають некоректними просто тому, що засіб ураження «простягається» набагато далі, гнучкіше і масовіше, ніж те, під що писалися правила.
І це лише один вимір. Є ще погодний фактор: Федоренко звертає увагу, що варто змінитися погоді – «якщо раптом іде сильний дощ», – і сучасна висотна картинка й насиченість дронами частково відкочуються назад до умов 2022 року: спостереження падає, БПЛА обмежені, PПО складніше працювати, а противник це розуміє і користується.
У результаті будь‑який статичний документ, написаний у 2024‑му, ризикує вже за кілька років виглядати артефактом зовсім іншої війни. Звідси наступний крок: можливо, проблема не лише в змісті, а й у самому форматі «раз і назавжди затвердженої» доктрини.
Замість тексту на десятиліття – «доктринальний пакет»
Ажнюк обережно пропонує змінити оптику: «Можливо, саме поняття доктрини… як певного статичного документу, який доволі високорівневий і довготерміновий, можливо, йому на зміну прийде якась динамічна доктрина».
Він описує це як «доктринальний пакет», який має певний хребет – канву, що визначається політичним керівництвом і військовим топменеджментом, – але довкола якого постійно відбувається еволюція. Не косметичні правки раз на 10–20 років, а регулярні, можливо, навіть щомісячні чи піврічні оновлення.
Федоренко нагадує, що будь-який документ цього типу живе між двома полюсами. Якщо зробити його «супервічним» і настільки загальним, щоб він не протухав, «в ньому не буде абсолютно конкретики і на його базі складно приймати рішення. І це буде буквально промпт». Якщо ж навпаки – прописати багато конкретних технологічних і тактичних деталей – текст «дуже швидко застаріє».
AI‑агенти додають до цієї дилеми ще одну змінну: сам інструмент, який працює з реальністю, здатен аналізувати колосальні масиви інформації швидше й ширше, ніж будь-який штаб. Це штовхає до ідеї, що доктрина може не існувати як кінцевий PDF, а радше як формальний опис рамок, у яких ШІ постійно перераховує оптимальні рішення.
Жарт, який виглядає як ескіз майбутнього
На цьому тлі з’являється формула, яка спершу звучить як жарт, але по суті описує цілком реалістичний сценарій. Федоренко каже: «Треба нову доктрину написати. Я знаю відповідь на це питання. Треба написати промпт».
Ажнюк продовжує: «Можливо, там парламент, президент… вони мають затвердити промпт з якимись обмеженнями». Тобто замість того, щоб ухвалювати один документ на роки, політичне керівництво затверджує:
- рамкові цілі та червоні лінії;
- перелік джерел, які мають враховуватися (від розвідданих до економічних показників);
- обмеження на частоту й формат змін («щоб, наприклад, апдейти система присилала з тою швидкістю, з якою система може це впровадити»).
Все інше – робота системи. Промпт може містити й цілком типові для штабу інструкції: «Враховуючи всі обставини і поточний стан справ, подивись, що там в дельті і палантірі. Не забудь зробити огляд преси, інформаційного середовища. Врахуй економічні обставини і напиши станом на сьогодні… якою має бути військова доктрина для української армії».
Це не означає передати управління війною безособовій машині. Йдеться про іншу роль ШІ: постійно оновлюваний проєкт доктрини, який формується на підставі узгодженого промпта і обговорюється людьми – від Генштабу до парламентських комітетів. Ключовий «нормативний акт» у цій моделі – не текст рекомендацій, а саме промпт з вбудованими політичними обмеженнями.
Від артилерійських таблиць до людиноподібних роботів
Пришвидшення змін, про яке говорять співрозмовники, добре видно на часовій шкалі. Якщо взяти умовну російську «доктрину Герасімова» з її наголосом на гібридні операції, можна побачити кілька різких зламів.
Спершу – нульові й початок 2010‑х: поява соціальних мереж, ботоферм, мережевих кампаній впливу. Далі – 2022–2024 роки, коли в гру входить генеративний контент: моделі, здатні масово створювати тексти, зображення, відео й deepfake‑контент для інформаційних операцій.
Наступний крок – поява агентних систем: «появу агентного AI інженірингу, який відбувся от в грудні 25‑го року», згадує Ажнюк, і ставить питання, яким буде їхній вплив на доктринальний рівень.
Він сформульовує головну інтуїцію: «Якщо ми просто проведемо часову шкалу і подивимось, з якою частотою з’являються події, які мають поворотне, визначальне, доктринальне значення… ми побачимо, що частота таких подій, вона зростає». І саме це, на його думку, підточує модель, де доктрина – разова публікація, а не процес.
До цього додається ще й невизначеність щодо найближчого майбутнього: «Чи можемо ми стверджувати, що ще через два роки на полі бою не будуть панувати людиноподібні роботи і штучний інтелект не буде керувати не лише окремо взятими роботами, але і великою частиною ланцюжка прийняття рішень на різних рівнях, від зводного до корпусного».
Прив’язати доктрину до конкретної техніки в такому світі означає приректи її на швидке старіння. Теми, які ще вчора здавалися далекою фантастикою, сьогодні вже розглядаються як робочі гіпотези, з якими треба рахуватися на рівні планування.
Статичне проти динамічного: де проляже межа
Чи означає це, що ідея «доктрини як спільного орієнтира» віджила своє? Співрозмовники так не вважають. Ажнюк підкреслює: «Важливість доктрини в тому, що вона десь є одною для всіх. І це такий синхронізаційний документ, який всім дозволяє бути на одній хвилі».
Завдання полягає не в тому, щоб відмовитися від спільних правил, а в тому, щоб правильно рознести рівні:
- на верхньому – залишити відносно статичні речі: базові політичні цілі, принципи застосування сили, ставлення до цивільного населення, союзницькі зобов’язання;
- на проміжному – дозволити собі «динамічну доктрину», яка коригується із врахуванням нових технологій, розвідданих, економіки, погоди;
- на нижньому – віддати агентним системам і ШІ‑помічникам аналіз даних та пропозиції щодо потрібних змін, з якими працюють люди.
Федоренко формулює й суто організаційне обмеження: «щоб, наприклад, апдейти система присилала з тою швидкістю, з якою система може це впровадити». Армія й оборонна бюрократія не здатні «москвою» переключатися щодня, тож навіть ідеальна AI‑система мусить враховувати інерцію живої структури.
Коли промпт стає політичним рішенням
На виході складається доволі нетривіальна картина: документ, який десятиліттями був продуктом вузького кола військових теоретиків, поступово перетворюється на результат взаємодії трьох груп:
- політичного керівництва, яке затверджує промпт – рамку допустимого й бажаного;
- технічних команд, що розгортають AI‑інфраструктуру, інтегрують розвіддані, економічні й інформаційні дані;
- військових і безпекових практиків, які оцінюють вихідні рекомендації і вирішують, що реально можливо, а що ні.
Ідея «парламент затверджує промпт» поки звучить як провокація, але в логіці співрозмовників це не набагато дивніше, ніж колись здавалася ідея цифрових реєстрів чи «держави у смартфоні». Якщо політика має визначати рамки, а не кожен тактичний рух, то промпт – природний кандидат на роль такого рамкового акта.
Саме тому дискусія про «AI і доктрини» перестає бути технічною. Вона виходить у політичну площину: хто і як формулює запит до системи, які цінності в нього зашиті, як суспільство контролює ці рамки – і наскільки готове делегувати деталізацію війни алгоритмам.
Висновок: статичні правила у світі змінних алгоритмів
Зі слів Ажнюка й Федоренка вимальовується не відповідь, а радше напрямок пошуку. Статична доктрина, прив’язана до конкретних платформ і дальності артилерії, не витримує реальності, де FPV долітають на десятки кілометрів, «частота доктринальних подій» зростає, а на горизонті – людиноподібні роботи та агентні системи в штабах.
З іншого боку, повністю «рідка» доктрина, яка щодня переписується моделлю, руйнує саму ідею спільного орієнтира для величезної, інерційної, живої системи.
Можливий компроміс виглядає так: політика затверджує промпт – жорстку рамку цінностей і цілей, – а все тактичне й оперативне наповнення постійно оновлюється як динамічний доктринальний пакет, сформований AI й перевірений людьми. Це вже не текст «на десятиліття», а процес, у якому промпт стає новою формою військово‑політичного рішення.
Чи піде Україна й світ цим шляхом – питання найближчих років. Але сама поява такої розмови свідчить: епоха, коли докторину можна було переписувати раз на покоління, схоже, добігає кінця.
Джерело
Агентна трансформація, знову! Гіпермасштабування. Робота в умовах невизначенності. mvp #12, 2 сезон