На подкасті Mixture of Experts від IBM Technology ведучий Тім Хван разом з експертами з штучного інтелекту Амбі Ґанесаном, Рінн Вітна та Санді Бесін обговорюють несподівану новину зі світу кіно: на престижний кінофестиваль Tribeca почали подавати фільми, створені з використанням генеративного ІІ. Це не рекламні ролики і не «швидкі» TikTok‑відео, а претензія на мистецтво, яке прагне критичного визнання.
Дискусія швидко виходить за межі одного репортажу з Tribeca. Йдеться про те, де проходить межа між «справжнім» фільмом і новим AI‑форматом, як змінюється ремесло режисерів та продакшн‑команд, і чому сьогоднішнє обурення ІІ в кіно ігнорує те, як глибоко алгоритми вже вшиті в індустрію.
Tribeca відкриває двері для генеративного відео
Стартовий факт: люди почали подавати роботи, створені за допомогою генеративного ІІ, на великі фестивалі на кшталт Tribeca. Йдеться не про демо технічних можливостей, а про фільми, які намагаються «взяти висоту» повноцінного фестивального відбору.
Рецензія з Tribeca, яку обговорюють учасники подкасту, описує дуже строкату картину. Частина AI‑фільмів виглядає сирою, інша — вже підбирається до межі, за якою глядач і критик можуть «примружитися» і визнати це повноцінним кіноформатом. Звідси й головне запитання: чи побачимо за п’ять–десять років повністю згенерований ІІ фільм, який отримає серйозну нагороду? І чи матиме він окрему категорію, чи конкуруватиме на рівних?
Водночас в індустрії легко уявити й протилежний рух: розділення на «недоторкане ІІ» кіно та роботи, де AI‑інструменти використовувалися відверто й масово. Логіка фестивалів із жорсткими категоріями неминуче штовхає до такого поділу. Але ставити між цими світами непрохідну стіну дедалі складніше.
AI давно в кіно: від CGI до повнометражних «генераток»
Одна з ключових тез дискусії: навіть нинішні володарі «Оскара» вже нашпиговані алгоритмами. Коли говорять про «вторгнення AI в кіноіндустрію», найчастіше забувають, що величезна частина сучасного CGI — це й є штучний інтелект у різних формах.
Порівняння просте й промовисте: фільми півстолітньої давнини з їхніми «старими» спецефектами проти сьогоднішніх картин, де гігантські істоти, фантастичні світи і складні фізичні сцени виглядають переконливо та органічно. Для більшості глядачів перевага сучасної комп’ютерної графіки очевидна, а ворожість до AI в такому контексті стає вибірковою: схвалення «розумного» CGI поруч із недовірою до генеративного відео.
Це зміщує фокус дискусії. Питання не в тому, чи має AI місце в кіно. Воно вже там. Питання в тому, як саме він використовується: як частина інструментарію чи як повна заміна цілого ланцюжка творчих рішень.
Інструмент проти автопілота: де закінчується ремесло
Експерти проводять чітку межу між двома режимами роботи з генеративним ІІ.
Перший — коли AI використовується як інструмент, фактично як «девелоперський тул» для режисера, художника чи монтажера. У цьому сценарії людина задає напрям, будує структуру, формує візуальну мову, а моделі допомагають «дотиснути» деталі, пришвидшити рутинні етапи, розширити палітру варіантів. Це продовження логіки підвищення рівня абстракції в інструментах, яку кіно вже проходило не раз: від плівки до цифрових камер, від монтажу «на руках» до нелінійних редакторів.
Другий режим — віра в магічний промпт: ввести три речення, отримати готовий фільм, максимум — ще одну фразу «підредагувати». Саме цей сценарій став для індустрії найефектнішим на старті, бо демонструє: «дивіться, AI може зробити все сам». Але чим більше з’являється таких роликів, тим очевиднішим стає, що «все сам» — не те, чого хоче більшість глядачів і людей зсередини індустрії.
У цьому сенсі масова «wow‑демонстрація» повністю автоматизованого відео виявилася стартовою точкою, а не фінальною формою. Ринок і професіонали, судячи з дискусії, тяжіють до змішаних форматів, де AI стає потужним, але підконтрольним інструментом, а не режисером‑автопілотом.
Беклаш і новий клас досвіду
Попри технічний прогрес, навколо моделей, які намагаються створювати те, що традиційно вважається мистецтвом, триває відчутний спротив. Це не абстрактні дискусії в соцмережах: для багатьох митців і фахівців ключова тривога в тому, що «ззовні» продукт виглядає як звичний фільм, але внутрішній процес створення «нічого спільного не має з тим, що я знаю як кіновиробництво».
У дискусії лунає думка, що в результаті ми можемо мати справу фактично з новим класом досвіду. Формат доставки — екран, тривалість, умовний «фільм» — залишаються тими самими. Але те, що відбувається «на бекенді» — радикально інше: інші ролі людей, інші інструменти, інший розподіл контролю між автором і машиною.
Це не означає, що згенеровані роботи не можуть бути вражаючими чи емоційно сильними. Швидше, виникає паралельне поле: те, що виглядає як кіно, але формально належить до іншої художньої практики, зі своїми правилами, очікуваннями та етичними дилемами. Власне, фестивалі на кшталт Tribeca зараз і стають полігоном для того, щоб зрозуміти, чи потрібні тут окремі категорії, чи достатньо прозорого маркування підходу до виробництва.
Від сюрреалізму до світових моделей: вибух нових форматів
Ще один важливий ракурс — історичний. Коли на початку ХХ століття з’явилося кіно, художники миттєво використали нові технічні трюки для експериментів із формою. Сюрреалізм у кіно виріс з можливості монтувати, накладати, комбінувати несумісні образи так, як це було неможливо в традиційному театрі чи живописі.
З генеративним відео відбувається щось подібне. Уже зараз, навіть у «сирих» реалізаціях, воно дозволяє створювати химерні, нелогічні, «зламані» сцени руху й простору, які не підкоряються ані фізиці, ані класичній анімаційній школі. Це може стати основою окремої естетики — так само, як дивні монтажні прийоми свого часу стали підписом нових художніх напрямів.
При цьому, на думку учасників розмови, найбільш радикальний злам може статися не в площині «відео як такого», а в поєднанні кількох технологічних шарів. Генеративне відео — лише одна компонента. Далі можуть зійтися світові моделі (які розуміють і симулюють складні середовища), інтерактивні простори, що нагадують метавсесвіт, та нові способи занурення глядача.
У такій конфігурації «розповідь історії» виходить за межі лінійної стрічки. Це вже не просто фільм, а досвід, де людина може бути одночасно глядачем, учасником і, у певному сенсі, співавтором. І перші експерименти з «чистим» AI‑відео можна розглядати як ранні проби пера перед масштабнішими зрушеннями.
Як AI змінює ремесло режисера, а не лише картинку
Поза футуристичними сценаріями в центрі уваги — дуже практична зміна: як AI впливає на повсякденну роботу режисерів, сценаристів, художників‑постановників.
Аналогія з розробкою ПЗ тут звучить напряму. Традиційно є три фази: планування, власне розробка і рев’ю. З появою потужних моделей «фаза будівництва» стискається: багато коду можна згенерувати швидко. Люди спокушаються прискорити й планування — мовляв, якщо можна швидко переробити, навіщо довго думати наперед. У результаті з’являється «стіна рев’ю», коли на виході отримують величезний, складний і часто хаотичний результат, який потребує виснажливого перегляду, виправлень і узгодження.
У кіно може статися те саме. Генеративні інструменти дозволяють режисеру миттєво перетворити «зародок ідеї» на візуальний скетч, а то й на повноцінну послідовність сцен. Час від першої задумки до хоч якогось відчутного результату різко скорочується. Це змінює динаміку роботи з командою: легше показати, ніж пояснити; легше отримати реакцію на згенеровану версію, ніж на сторіборд.
Але ремесло нікуди не зникає. Спосіб розповісти історію, відчуття ритму, розуміння, як будувати емоційні акценти, — ці речі AI не підставляє «з полиці». Ті, хто володіє майстерністю і водночас вміє «керувати» моделями, отримують сильну перевагу: вони можуть швидше рухатися від задуму до чернетки, але здатність зробити з цієї чернетки цілісний фільм залишається людською задачею.
Тут знову виникає питання балансу: де краще вкладати зусилля — у ретельне планування й чіткий опис художнього бачення на вході, чи в нескінченні цикли рев’ю й «ручного доопрацювання» згенерованого матеріалу. Якщо «стіна рев’ю» стане нормою, ризик у тому, що створити сирий AI‑фільм буде справою години, але доведення його до фестивального рівня розтягнеться на роки.
Нове кіно як компроміс між швидкістю та майстерністю
Сьогоднішні AI‑фільми на Tribeca — лише перші кроки, але вони вже рухають дискусію в бік більш тонкої картини. Штучний інтелект у кіно — це не лише загроза для професій, не лише магія повної автоматизації і не лише «поганий CGI в TikTok‑роликах».
З одного боку, індустрія стикається з цілком реальним беклашем: страх втрати ремесла, неприйняття «чужого бекенду» під знайомою формою, недовіра до моделей, які привласнюють собі право на мистецтво. З іншого — precisely ті ж інструменти розкривають нову швидкість, нові форми експерименту й нові жанри, які, ймовірно, ще не мають навіть усталених назв.
На цьому тлі найбільш переконливо виглядає саме гібридний підхід: AI як прискорювач і підсилювач, а не як повна заміна. Час від задуму до видимого результату скорочується, але відповідальність за історію, її емоційну вагу і художню цілісність залишається на людських плечах. Успіх, схоже, дістанеться тим, хто навчиться поєднувати ремесло з новими інструментами так само органічно, як колись кіно інтегрувало монтаж, звук чи CGI.
Чи стане повністю згенерований фільм лауреатом великого фестивалю? Це відкрите питання. Але вже зараз стає очевидно: розмова про «справжнє» й «AI‑кіно» буде менш чорно‑білою, ніж здається. І Tribeca, де поруч із класичними стрічками з’являються перші серйозні спроби повнометражного AI‑формату, може виявитися одним із місць, де ця нова межа почне вимальовуватися.
Джерело
Mixture of Experts – Microsoft’s new AI models & bots dominate the internet (IBM Technology)