Додатки для прогнозу погоди часто показують різні результати для одного й того ж місця. Чому так складно передбачити локальний прогноз і де ж тоді шукати найбільш надійну інформацію?
Якщо ви цього тижня вивішували прання, ходили на пляж чи запалювали гриль, то, скоріш за все, спершу зазирнули у додаток погоди. І, ймовірно, залишилися не зовсім задоволені. Це підводить до запитання: чому ж ці додатки настільки «сирі»?
Навіть метеорологи з цим стикаються. Роб Томпсон з Університету Редінга (Велика Британія) нещодавно побачив у додатку прогноз сухої ночі й залишив садові подушки надворі. Вранці ж вони були мокрими. Класична ситуація: коли ми нарікаємо на неточність прогнозів, майже завжди йдеться про неочікуваний дощ чи сніг.
Проблема частково в наших завищених очікуваннях від додатків і від самої погоди. Але є й інші фактори: масштаби атмосферних процесів і складність даних, потрібних для локального прогнозу. Томпсон визнає, що останнім часом деякі додатки справді працювали слабко у Великій Британії. Частково через непередбачувані літні зливи. Так звані конвективні опади виникають тоді, коли сонце прогріває землю, тепле вологе повітря піднімається вгору, охолоджується й утворює ізольовану зливову хмару. Це набагато складніше передбачити, ніж великі фронти, які рухаються через країну в інші пори року.
«Уявіть, що ви кип’ятите воду в каструлі: ви знаєте, коли вона закипить, але передбачити, де саме з’явиться кожна бульбашка, майже неможливо», – пояснює Томпсон. Подібні процеси відбуваються і над Північною Америкою, і над Європою. Але прогноз – завжди локальна справа, тому варто розглянути приклад Британії.
Загалом Томпсон критично ставиться до так званих «прогнозів за поштовим індексом», які показують точний прогноз для вашого містечка чи села. Вони створюють ілюзію точності, якої не може бути.
«Я не бачу жодного шансу протягом моєї кар’єри, щоб ми навчилися настільки точно передбачати зливові хмари, аби сказати: дощ буде у Шинфілді, але не зачепить Вудлі за три милі звідси», – каже він. Не менш фантастичною є й ідея прогнозу на два тижні вперед.
Дві неділі завжди вважалися межею для передбачуваності погоди. Далі точність різко падає. Так, сьогодні є експерименти з фізичними моделями та штучним інтелектом, які намагаються подовжити прогноз до місяця. Але очікувати настільки детальних і локальних даних – це прямий шлях до розчарування.
Томпсон, попри використання мобільних додатків, із ностальгією згадує часи телевізійних прогнозів. Там було більше контексту: синоптик міг пояснити, що означає фронт, який рухається через країну, чи як слід розуміти «можливі зливи у проміжку між 14:00 та 16:00». А додаток просто поставить «50% ймовірності дощу» о 14:00 й те саме о 15:00. Тонкі відмінності губляться, а користувач дратується навіть тоді, коли дані насправді правильні.
Ще одна проблема – спрощення. Додатки намагаються звести багатошарові метеодані до кількох іконок: сонце, хмарка, дощ. Але де межа? Скільки має бути хмарності, щоб замінити сонце на білу хмару? Або на сіру? Для одного це буде «похмуро», для іншого – «ясно з хмарками».
До цього додається й «мокрий зсув»: деякі розробники навмисно завищують ймовірність дощу. Психологія проста – краще здивуватися сонцю, ніж потрапити під несподівану зливу. Хоча для садівників, каже Томпсон, така практика – теж біда.
Є й економічний аспект. Частина додатків просто бере безкоштовні глобальні дані, наприклад, із Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA), і перепаковує їх. Такі дані добрі для відстеження циклонів в Атлантиці, але зовсім не годяться для визначення ймовірності дощу у Гайд-парку в понеділок опівдні.
Деякі програми навіть показують дані, яких у природі не існує. Наприклад, радарні карти дощу для Кенії, хоча там узагалі немає метеорадарів. Це вже небезпечно, коли йдеться про ризик раптових паводків.
З іншого боку, британський Met Office використовує власні моделі, адаптовані під регіон, обробляє їх додатковими алгоритмами й залучає експертів. І навіть після цього ціла команда вирішує, як усе це показати у зрозумілому вигляді користувачам.
Зрештою, побудова моделей, збір гігантських масивів даних із сенсорів та обчислення на суперкомп’ютерах – це колосальна робота. І все ж сучасні прогнози набагато точніші, ніж будь-коли в історії. Те, що сьогодні ми вважаємо «поганим прогнозом», ще кілька десятиліть тому було б фантастичною точністю.
Більшість нашого розчарування пояснюється тим, що ми хочемо занадто багато: прогнозу з точністю до кілометра, ідеальної іконки та гарантії, що все станеться саме тоді, коли обіцяли. Наука ж працює з імовірностями, а не з абсолютами.
«Чи будуть люди колись задоволені прогнозами?» – запитує метеоролог Даг Паркер з Лідського університету. І сам же відповідає: «Думаю, що ні».
За матеріалами: NewScientist
