Інструмент Claude Code від Anthropic перетворює AI‑модель на повноцінного «співробітника», який створює файли на вашому комп’ютері, тестує застосунки і виправляє помилки самостійно. У великому відеогайді на каналі Futurepedia показано, як із нуля не лише зібрати проєкт без коду, а й довести його до публічного деплою. Окремий блок присвячений тому, як підключити GitHub і в кілька кроків викотити свій застосунок на Vercel — із діагностикою помилок за скріншотами та повною підтримкою з боку Claude.
Цей матеріал розбирає саме цю частину процесу: від встановлення Git і підключення GitHub до першого живого домену на Vercel.
Підготовка: Git як обов’язковий фундамент
Щойно постає питання поділитися проєктом або розгорнути його в мережі, локальних файлів уже недостатньо. Потрібен Git і віддалене сховище коду.
У гайді прямо наголошується: для того, щоб вивести застосунок за межі свого комп’ютера, «потрібно встановити Git, якщо його ще немає, і підключити Claude до GitHub». На нових Mac Git зазвичай уже встановлений «із коробки». На Windows кроки будуть іншими, але ключовий момент у тому, що всю різницю середовищ бере на себе сам Claude.
Запуск виглядає максимально просто: достатньо ввести одну інструкцію — «check if I have Git installed, if not, install it for me». Claude перевіряє наявність Git локально, а якщо його немає, пропонує послідовні кроки інсталяції з урахуванням конкретної операційної системи. Користувачеві залишається відкрити вбудований термінал, який викликається через ту саму панель, що й вікно прев’ю, і послідовно копіювати‑вставляти команди, які генерує Claude.
Автор гайда спеціально проговорює навіть такі дрібниці, як поведінка термінала при введенні пароля до системи (курсор не рухається, символи не відображаються), щоб зняти зайве напруження в користувача, який уперше стикається з командним рядком. Після встановлення Git цей етап більше не повторюється — базовий інструмент для роботи з репозиторіями вже є в системі.
GitHub: хмарний хаб, до якого отримує доступ Claude
Наступний крок — винести локальний проєкт у хмару. У ролику GitHub описується як «хмарна платформа для хостингу коду», яка дає змогу з будь-якого пристрою отримати доступ до проєкту, поділитися ним з іншими чи використати як точку входу для деплою в інтернет. Окремо підкреслюється роль GitHub як системи версій: фактично «кнопка Undo для всього проєкту», що дозволяє відкотитися до будь-якого попереднього стану.
Усе, що потрібно зробити користувачеві, — «просто попросити Claude підключитися до GitHub, щоб він міг пушити код від вашого імені і провести вас через усе, де потрібне ручне введення». Далі вступає в дію зв’язка Claude + GitHub CLI (офіційний інструмент командного рядка GitHub).
Процес, показаний у гайді, виглядає так:
- Claude пояснює, що треба зробити, і пропонує чотириетапну схему налаштування.
- Перший крок — встановлення Homebrew (на Mac), для чого в термінал копіюється довга команда. Claude нагадує, куди саме її вставити і що робити з запитом пароля.
- Далі Claude просить дозвіл запустити команду для інсталяції GitHub CLI. Користувач натискає «Allow», інсталяція проходить автоматично.
- Останній крок — автентифікація GitHub CLI в обліковому записі GitHub. Claude дає конкретну команду для термінала і заздалегідь виписує, які саме відповіді вибрати в інтерактивному діалозі: використати github.com, протокол HTTPS, авторизація через веб‑браузер.
Після цього користувач отримує код, переходить за посиланням, вставляє його, підтверджує доступ у GitHub і вводить код із електронної пошти. Після успішної авторизації Claude перевіряє підключення і виводить підсумок: «тепер він може пушити код, створювати й клонувати репозиторії та відкривати pull‑requests від мого імені».
Важлива деталь: цей досить «технічний» блок роботи з Homebrew, CLI й автентифікацією потрібно пройти лише один раз. Далі, для будь‑якого нового проєкту достатньо дати Claude просте завдання — створити репозиторій і запушити поточний код.
Автопаблікація: Claude сам створює репозиторій і відправляє код
Після налаштування інтеграції GitHub стає для Claude ще одним робочим інструментом. У гайді демонструється, як це виглядає з боку користувача.
У Claude Code дається інструкція: створити новий репозиторій для поточного проєкту й відправити туди всі файли. Єдине уточнення, яке просить Claude, — зробити репозиторій публічним чи приватним. Після вибору режиму процес завершено, а Claude повертає пряму лінку на новостворений репозиторій на GitHub. У ньому вже лежить уся структура проєкту — так само, як вона існує на локальній машині.
Для новачка це може виглядати як великий обсяг дій: Git, Homebrew, CLI, авторизація, пуш. Але автор гайда спеціально програє кожен крок, щоб показати, «як це відчувається» в реальному сценарії: замість самостійного пошуку команд і документації користувач копіює готові рядки, які на льоту формує Claude, і отримує миттєвий фідбек, якщо щось не спрацювало.
У перспективі вся ця інфраструктура зводиться до однієї переваги: будь‑який новий проєкт, який створюється в Claude Code, можна зробити доступним у GitHub буквально однією інструкцією. І від цього моменту відкривається шлях до деплою.
Vercel: один клік від GitHub до живого домену
Коли репозиторій уже в GitHub, наступний логічний крок — вивести застосунок у публічний доступ. У гайді для цього використовується Vercel.
Схема виглядає максимально прямолінійно. Спочатку потрібно створити акаунт Vercel і залогінитися через GitHub. Після цього платформа автоматично пропонує інтегруватися з обліковим записом GitHub: в інтерфейсі з’являється блок «import Git repository», де достатньо натиснути «continue with GitHub», підтвердити установку інтеграції й обрати, до яких репозиторіїв надати доступ.
Після підключення в списку з’являються всі репозиторії користувача. Для демонстраційного проєкту обирається відповідний репозиторій, натискається «import», після чого Vercel відкриває сторінку з параметрами деплою. У відео ці налаштування не змінюються — одразу натискається «deploy».
Далі — коротке очікування, поки Vercel будує проєкт, і в нормальному сценарії на виході користувач отримує живий домен, за яким застосунок уже доступний будь‑кому в інтернеті. Саме так у гайді описується типовий випадок: «зазвичай цього достатньо, але в мене з’явилася помилка, що, насправді, ідеально, щоб показати ще одну можливість».
Коли деплой ламається: скріншот у Claude як інструмент налагодження
Під час першої спроби деплою Vercel видає помилку. Замість того щоб вивчати логи або гуглити, що означає код помилки, у гайді демонструється інша стратегія: зробити скріншот проблемної сторінки, перетягнути його в чат Claude і прямо запитати, чому це не працює.
Claude аналізує зображення і «ідентифікує точну проблему»: назва файлу містить пробіли, тоді як у веб‑середовищі такі імена не підтримуються, тож Vercel автоматично замінив пробіли на дефіси. В результаті система шукає один шлях до файлу, а в репозиторії лежить інший.
Claude пропонує кілька варіантів розв’язання й користувач обирає один із них. Далі Claude сам вносить потрібні зміни в код або структуру проєкту. Це знову ж таки відбувається локально — у тій самій папці, до якої він має доступ, — після чого зміни автоматично пушаться в GitHub.
На цьому етапі важлива особливість Vercel: платформа сама відстежує оновлення в репозиторії й автоматично перезапускає деплой із останніми змінами. Тобто, після фіксу від Claude користувачеві не потрібно вручну запускати повторне розгортання — достатньо повернутися у Vercel, зачекати завершення нового билду і повторно відкрити домен.
У продемонстрованому кейсі це спрацьовує: повторний деплой проходить успішно, додаток відкривається за вказаною адресою і коректно працює в браузері. У підсумку показано повний шлях: від локальної папки з файлами, які створює Claude, до публічного URL, який можна надіслати будь‑кому.
Від локального експерименту до публічного продукту
Розглянутий ланцюжок — Git, GitHub, Vercel — у поєднанні з Claude Code створює для нетехнічного користувача повний робочий конвеєр. Claude бере на себе не лише написання коду, а й рутину інфраструктурної частини: встановлення та перевірку Git, налаштування GitHub CLI, створення репозиторію, перший пуш, а потім і діагностику помилок деплою за скріншотами.
З боку користувача ключові дії зводяться до кількох типів кроків: дати Claude чітку інструкцію («перевір і встанови Git», «підключи GitHub», «створи репозиторій і запуш код»), скопіювати й виконати окремі команди в терміналі, підтвердити доступи в GitHub і Vercel, а у випадку збою — просто показати Claude, як виглядає помилка.
У фіналі гайда підкреслюється, що саме такий спосіб роботи — «будувати щось, що ви справді будете використовувати, і щоразу при появі проблеми звертатися до Claude за допомогою» — і є найкращим способом навчатися. Коли AI‑агент не лише пише код, а й супроводжує проєкт до живого домену й утримує контроль над усією інфраструктурою, бар’єр між ідеєю й реальним застосунком суттєво знижується навіть для тих, хто ніколи не працював із Git чи системами деплою.