Український підприємець і miltech-засновник Ярослав Ажнюк, відомий за проєктами The Fourth Law та Odd Systems, останні місяці живе у двох паралельних реальностях. Усередині країни він допомагає розгортати ініціативи для інженерів та оборонних команд, а назовні — проводить «розвідку» американського ринку, відвідуючи оборонні й технологічні компанії на кшталт Anduril та їхніх конкурентів. Обидва вектори — внутрішній і зовнішній — сходяться в одній точці: пошук талантів, партнерів і грошей для українських оборонних технологій.
У центрі цієї стратегії — дві ключові ініціативи. Перша — «Країна інженерів», серія офлайн-подій у семи містах України, яку в травні організовує компанія Lobby X, щоб залучити технічні таланти до miltech-проєктів і дати їм шанс на фінансування до 100 тисяч доларів. Друга — американський роуд-шоу Brave, під час якого Ажнюк провів близько двох місяців у США, від Бостона до Сан-Франциско, знайомлячись з оборонними компаніями, інженерами, інвесторами та політичними гравцями.
«Країна інженерів»: як зібрати технічний тил для фронту
Ініціатива «Країна інженерів», яку запускає Lobby X, виглядає як спроба системно відповісти на питання, що давно висить у повітрі: де взяти достатньо інженерів, щоб закрити потреби фронту в технологіях, і як перетворити розрізнені команди на зрозумілий для інвесторів і замовників потік проєктів.
Подія відбудеться одразу в семи містах України протягом травня. Такий формат важливий не лише з логістичної точки зору — «далеко їхати не доведеться», як підкреслюють організатори, — а й з погляду регіональної інклюзивності. Miltech в Україні вже давно не обмежується Києвом чи кількома великими центрами: інженерні команди, майстерні, невеликі R&D-групи працюють по всій країні, часто у відносній ізоляції. «Країна інженерів» намагається цю ізоляцію зламати.
Формат події поєднує кілька рівнів. З одного боку, це точка входу для окремих інженерів, які лише думають про перехід у miltech. Для них це можливість побачити, які задачі зараз стоять перед обороною, познайомитися з компаніями, що працюють у цій сфері, і зрозуміти, де їхні навички можуть бути найбільш корисними. З іншого боку, це майданчик для вже сформованих команд, які можуть презентувати свої ідеї та рішення.
Ключовий елемент — можливість отримати фінансування до 100 тисяч доларів. Для українського miltech це нетипова сума в тому сенсі, що більшість компаній і проєктів досі розвиваються переважно за рахунок державних замовлень, а не класичних венчурних раундів чи грантів. Фактично «Країна інженерів» створює місток між інженерними командами та інвесторами або замовниками, які готові вкладати гроші в ранні стадії оборонних розробок.
Цей місток важливий ще й тому, що miltech-проєкти часто не вписуються в стандартну стартап-логіку. Вони працюють у середовищі жорстких регуляцій, секретності, довгих циклів випробувань і специфічних вимог замовника — Збройних сил чи інших силових структур. Для класичного венчурного інвестора це виглядає як підвищений ризик. Тому поява структурованого майданчика, де ідеї одразу оцінюються крізь призму реальних військових потреб і потенційних каналів закупівель, може стати для багатьох команд єдиним реалістичним шляхом до стартового капіталу.
Від камер до автономних систем: чому інженерів шукають саме зараз
Контекст, у якому з’являється «Країна інженерів», добре видно на прикладі The Fourth Law та Odd Systems — двох компаній, які за останні роки стали одними з найпомітніших гравців українського miltech.
Їхня спільна екосистема сьогодні фактично складається з трьох великих бізнес-юнітів: камер, модулів автономності та дронів. Камери Odd Systems встановлені на значній частині українських перехоплювачів і, за оцінками компанії, допомогли збити тисячі дронів Shahed. Один із найуспішніших комплексів, де ці камери працюють, — «Дикі Шершні», які вже помічали не лише в Україні, а й на Близькому Сході.
The Fourth Law, зі свого боку, розвиває модулі автономності та дрони. Модулі автономності продаються у B2B-форматі іншим виробникам дронів: їх можна отримати як у вигляді готових модулів, так і за ліцензією для глибокої інтеграції у власні вироби. Компанія свідомо обрала модульну модель, яку порівнюють з Android: замість того, щоб замикати все в одному «монолітному» продукті, як це роблять деякі американські гравці на кшталт компанії Еріка Шмітта (Prescient/Preda/related), The Fourth Law прагне, щоб її системи автономності працювали на якомога більшій кількості платформ.
Ця стратегія має прямий зв’язок із тим, чому зараз так гостро потрібні інженери. Війна створює гігантський попит на дрони, сенсори, системи наведення, засоби протидії ворожим БпЛА. Одна компанія фізично не здатна закрити ці потреби навіть за умови агресивного масштабування виробництва. Модульний підхід дозволяє розмножувати ефект: якщо десятки виробників дронів інтегрують однакові модулі автономності чи камери, фронт отримує не один «флагманський» продукт, а цілу екосистему сумісних рішень.
Але для цього потрібні люди, які вміють проектувати, інтегрувати, тестувати й адаптувати такі системи під конкретні задачі. Не лише в Києві чи Львові, а й у менших містах, де є технічні університети, промислові традиції, але немає прямого доступу до оборонних замовників. «Країна інженерів» у цьому сенсі стає не просто подією, а інструментом мобілізації технічного потенціалу країни.
Показово, що Odd Systems зараз більше фокусується саме на камерах, тоді як дрони переважно розвиває The Fourth Law. Компанії вже настільки тісно пов’язані, що всерйоз розглядають можливість майбутнього об’єднання в одну структуру. Це ще один сигнал: ринок дорослішає, від дрібних майстерень і «гаражних» проєктів він рухається до системних гравців, яким потрібні десятки й сотні інженерів різних спеціальностей.
Роуд-шоу Brave: шість міст США як карта оборонного та інвестиційного ландшафту
Паралельно з внутрішньою мобілізацією інженерів український miltech намагається зрозуміти, як працює зовнішній ринок — передусім американський. Для цього Ажнюк провів близько двох місяців у США, поєднавши участь у роуд-шоу Brave з місяцем роботи в Сан-Франциско.
Маршрут туру був показовим: Бостон, Нью-Йорк, Вашингтон DC, Даллас, Остін і Сан-Франциско. Це не випадковий набір міст, а спроба охопити одразу кілька ключових вимірів американської сили — фінансовий, технологічний та політичний.
Бостон — один із головних науково-дослідницьких центрів США, з потужною концентрацією університетів, лабораторій і deeptech-стартапів. Нью-Йорк — глобальна фінансова столиця, де ухвалюються рішення про великі інвестиції, у тому числі в оборонні технології. Вашингтон DC — політичний центр, де формується оборонна політика, бюджети Пентагону й програми підтримки союзників. Даллас і Остін — важливі вузли оборонної промисловості та технологічного бізнесу, де перетинаються інтереси військових підрядників, енергетики й IT. Сан-Франциско — серце Кремнієвої долини, де сьогодні концентрується, зокрема, «AI-психоз» і нова хвиля інвестицій у штучний інтелект.
Роуд-шоу Brave в такій конфігурації працює як масштабна «розвідка боєм». Одна з ключових цілей поїздки — зрозуміти, як саме американські оборонні компанії, інженери та інвестори дивляться на війну в Україні, наскільки вони готові інвестувати в український miltech, які моделі співпраці вважають прийнятними, а які — надто ризикованими.
Це не лише про гроші. Важливо побачити, як працюють компанії, які вже стали символами нового оборонного технологічного укладу. Серед них — Anduril, що будує автономні системи спостереження, безпілотники й програмні платформи для Пентагону та союзників. Українська команда відвідувала цілу низку таких компаній, щоб порівняти їхні підходи до автономних систем із більш відкритою, модульною моделлю The Fourth Law.
У цьому порівнянні чітко проступає різниця філософій. Американські гравці на кшталт компанії Еріка Шмітта будують закриті, «енд-ту-енд» рішення, де клієнт отримує готовий продукт — умовний Bumblebee, Merops чи Hornet — без можливості глибоко змінювати його конфігурацію. Це модель «Apple»: повний контроль над апаратною та програмною частиною, але обмежена гнучкість для користувача.
The Fourth Law, навпаки, намагається бути «Android» у світі оборонних технологій: пропонувати модулі автономності, які можна ставити на різні платформи, змінювати батареї, боєкомплект, зв’язок, наземні станції. Такий підхід дозволяє швидше масштабуватися в умовах війни, коли головне — не красота інтегрованого продукту, а кількість ефективних систем на фронті.
Поїздка до США дає змогу не лише теоретично обговорювати ці моделі, а й побачити, як вони працюють у реальному житті: які обсяги виробництва здатні забезпечити американські компанії, як вони вибудовують відносини з Пентагоном, які вимоги висувають до партнерів із-за кордону. Для українського miltech це критично важлива інформація, якщо він хоче не просто отримувати допомогу, а стати повноцінним гравцем на глобальному ринку оборонних технологій.
«Розвідка» ринку: що шукає український miltech у США
Якщо спростити, поїздка Ажнюка до США мала три взаємопов’язані виміри: технологічний, інвестиційний і політичний.
Технологічний вимір — це знайомство з тим, як американські компанії будують автономні системи, дрони, сенсори, програмні платформи управління боєм. Візити до гравців на кшталт Anduril дозволяють побачити, які саме рішення сьогодні вважаються «золотим стандартом» у Пентагоні, як виглядають їхні R&D-процеси, як вони тестують нові продукти. Для The Fourth Law це можливість звірити власні підходи з лідерами ринку й зрозуміти, де українські розробки вже конкурентні, а де ще потрібно наздоганяти.
Інвестиційний вимір — це розмова з фондами, приватними інвесторами, корпоративними гравцями, які потенційно можуть вкладати гроші в український miltech. На відміну від класичних стартапів, оборонні компанії часто не йдуть шляхом публічних IPO чи великих венчурних раундів. The Fourth Law, наприклад, залучила інвестиції від компанії Axon через інструмент SAFE, але не оформлює це як класичний раунд і не планує IPO, щоб зберегти швидкість ухвалення рішень і уникнути публічної бюрократії.
Для американських інвесторів Україна — це водночас можливість і ризик. З одного боку, війна створює унікальне середовище для тестування й швидкої еволюції оборонних технологій. З іншого — правові, політичні й операційні ризики значно вищі, ніж у звичних юрисдикціях. «Розвідка» ринку в цьому контексті означає не лише пошук грошей, а й пошук формату: які юридичні структури, які моделі партнерства, які гарантії потрібні, щоб американський капітал почувався відносно комфортно в українському miltech.
Політичний вимір — це розуміння того, як у Вашингтоні ухвалюються рішення про підтримку України, які настрої панують серед політиків, експертів, оборонних бюрократів. Для компаній на кшталт The Fourth Law це не абстрактний фон, а фактор, який безпосередньо впливає на обсяги замовлень, швидкість погодження контрактів, доступ до програм співпраці з Пентагоном чи іншими структурами.
Поєднання цих трьох вимірів робить поїздку до США не просто серією зустрічей, а спробою вибудувати довгострокову стратегію: як українським оборонним компаніям одночасно залишатися ефективними на фронті й інтегруватися в глобальний ринок, не втрачаючи суб’єктності.
Внутрішній і зовнішній фронти: як «Країна інженерів» і Brave доповнюють одне одного
На перший погляд, «Країна інженерів» і роуд-шоу Brave у США — це дві зовсім різні історії. Одна — про офлайн-події в українських містах, де інженери презентують свої ідеї й отримують шанс на фінансування до 100 тисяч доларів. Інша — про зустрічі в Бостоні, Нью-Йорку, Вашингтоні, Далласі, Остіні й Сан-Франциско, де обговорюються мільйонні оборонні контракти й геополітичні ризики.
Насправді ці ініціативи працюють як дві половини одного механізму.
«Країна інженерів» формує пул команд і проєктів усередині України. Вона допомагає виявити таланти, які готові працювати в оборонних технологіях, структурувати їхні ідеї, дати їм перший доступ до фінансування й замовників. Для багатьох це буде перший крок із рівня «ми щось збираємо в гаражі» до рівня «у нас є проєкт із чіткою ціллю, бюджетом і дорожньою картою».
Роуд-шоу Brave, своєю чергою, створює зовнішню інфраструктуру — мережу міжнародних партнерів, інвесторів, оборонних компаній, які можуть стати наступною ланкою для цих команд. Якщо всередині країни формується критична маса інженерних проєктів, а назовні — критична маса контактів і довіри, між ними можна почати прокладати прямі мости.
Уявімо, що команда, яка пройшла через «Країну інженерів», створює працюючий прототип системи наведення чи автономного дрона. На внутрішньому ринку вона отримує перші замовлення від українських сил оборони. Але для масштабування потрібні додаткові ресурси — гроші, виробничі потужності, доступ до компонентів, які в Україні не виробляються. Саме тут у гру можуть увійти партнери, знайомство з якими відбулося під час поїздок на кшталт Brave: американські чи європейські компанії, готові інвестувати, локалізувати виробництво, допомогти з виходом на інші ринки.
Цей зв’язок працює й у зворотному напрямку. Для американських оборонних компаній Україна — це полігон реальних бойових випробувань, де можна побачити, як технології поводяться в умовах високої інтенсивності боїв. Наявність структурованого пулу українських інженерних команд, які вже пройшли певний відбір і мають базове фінансування, робить співпрацю з ними менш ризикованою й більш передбачуваною.
У підсумку ініціативи на кшталт «Країни інженерів» і роуд-шоу Brave не просто доповнюють одна одну — вони створюють контур, у якому український miltech може розвиватися одночасно вглиб (посилюючи свої технологічні спроможності) і вшир (інтегруючись у глобальну оборонну екосистему).
Висновок: інженери як стратегічний ресурс
Війна зробила очевидним те, що раніше здавалося теоретичним твердженням: інженери, розробники, системні архітектори, фахівці з автономних систем і сенсорики — це такий самий стратегічний ресурс, як артилерія чи ППО. Без них неможливо ні створити ефективні дрони-перехоплювачі, ні побудувати системи протидії Shahed, ні інтегрувати українські розробки в глобальні оборонні ланцюжки.
«Країна інженерів» намагається цей ресурс мобілізувати всередині країни, даючи інженерам зрозумілий шлях у miltech і створюючи для команд місток до перших інвестицій. Американський тур Brave, своєю чергою, розширює горизонт — знайомить український miltech із тим, як працює світовий оборонний ринок, і тестує готовність цього ринку приймати українські рішення не лише як тимчасову допомогу, а як повноцінний продукт.
Успіх цієї стратегії залежатиме від того, наскільки швидко вдасться з’єднати ці два рівні — внутрішній і зовнішній. Але вже зараз зрозуміло: без системної роботи з інженерними талантами та без глибокого розуміння глобального ринку оборонних технологій Україна ризикує залишитися лише полем бою для чужих технологій, а не їхнім повноцінним виробником. І саме такі ініціативи, як «Країна інженерів» і роуд-шоу Brave, дають шанс змінити цю траєкторію.
Джерело
Чи готові США і Європа до конвенційної війни? AI-істерія в Каліфорнії. IPO Space X. mvp #10, 2 сезон