На пожежній станції в Ліверморі в штаті Каліфорнія досі світить лампочка. Незвичний у ній її вік – їй 115 років. Заради такого дива техніки навіть окрему веб-камеру поставили, щоб кожен у світі міг спостерігати за нею.

ctbulb-1mil-party[1]

Сьогодні довговічність цієї лампочки Centennial Bulb, назва якої перекладається як «столітня лампа», може здатися дивом. Адже лампочка XIX століття досі світить, а сучасні лампи живуть не більше декількох років.

«Столітнє світло» часто наводять як докази бізнес-стратегії, відомої як заплановане старіння. Її прихильники кажуть, що лампочки та інші пристрої легко працювали б десятиліттями, але виробникам значно вигідніше створити їм короткий термін життя. Це дозволяє компаніям отримувати прибуток знову і знову. «Заплановане старіння – це свого роду теорія змови», – говорить професор маркетингу в Північно-Західному університеті Моханбір Соуні.

Чи існує заплановане старіння насправді

Відповідь: так, але із застереженнями. Поза страхітливою картиною, на якій жадібні компанії безсовісно обдирають своїх клієнтів, існує реальність. Заплановане старіння є неминучим наслідком роботи стабільного бізнесу, що забезпечує людей товарами, які їм потрібні. У цьому сенсі заплановане старіння служить віддзеркаленням нинішньої культури споживання, яку індустрії створили для своєї вигоди. Але в цьому винні не лише компанії.

«Фірми лише реагують на смаки споживачів, – зазначає професор фінансів і економіки в Єльському університеті Джудіт Шевальє. – Я думаю, що іноді бізнес певною мірою обманює споживача, але думаю, що бувають ситуації, в яких вина лежить на споживачеві».

Electronic waste

Яскравий приклад

Лампочки являють собою найпопулярніший приклад досліджень запланованого застарівання. Томас Едісон винайшов комерційно живучі лампочки приблизно в 1880 році. Ці перші лампи розжарювання – зокрема, і «Столітнє світло» – покладалися на вуглецеві, а не вольфрамові нитки, які увійшли в широке користування через 30 років. Учені вважають, що причина довговічності «Столітнього світла» в тому, що вуглецеві нитки у вісім разів товщі й, отже, більш міцні, ніж тонкі металеві проводки в сучасних лампах розжарювання.

Спочатку компанії встановлювали і підтримували цілі електричні системи, щоб у багатих будинках перших споживачів цієї технології було світло. Спостерігаючи за тим, що споживачі не готові платити за змінні одиниці товару, виробники лампочок намагалися робити їх якомога більш довготривалими.

Але ця бізнес-модель змінилася, коли база користувачів лампочками виросла і стала масовим ринком. Компанії зрозуміли, що можна отримувати великі суми грошей, роблячи змінні лампочки і змушуючи тим самим споживачів платити багаторазово. У 1920-х роках з’явився «Phoebus cartel» («Картель Феба»), до якого увійшли провідні виробники лампочок всього світу, зокрема, німецька Osram, американські Associated Electrical Industries і General Electric та інші. Своїм спільним рішенням життя лампочок обмежили до 1000 годин. Подробиці цієї афери виявилися десятиліттями пізніше під час урядових і журналістських розслідувань.

«Цей картель – найбільш очевидний приклад запланованого застарівання, який відобразився в документах», – говорить автор книги, присвяченої старінню технологій, Джайлс Слейд.

У багатьох інших галузях цю практику теж викривали. Наприклад, конкуренція між General Motors і Ford на автомобільному ринку в 1920-х роках призвела до того, що перша компанія ввела вже звичне нам щорічне оновлення моделей. GM винайшла спосіб змусити споживача витратитися на останній автомобіль, щоб зробити приємно собі і потішити своє марнославство в соціальних колах. «Це було моделлю для всієї галузі», – каже Слейд.

Хоча термін «заплановане старіння» увійшов в постійне вживання тільки в 1950-х роках, до того часу ця стратегія вже пронизувала суспільство.

Жваво і здорово

У тій чи іншій формі, від явного до неявного, заплановане старіння «радує» і в наші дні. Від довговічності із секретом, коли заміна тендітних деталей коштує дорожче, ніж повна заміна продукту, до естетичних поліпшень, які роблять старі версії продукту менш стильними. У хороших виробників завжди є козир у рукаві, який дозволяє їм регулярно відвідувати гаманці клієнтів.

Розглянемо смартфони: ці пристрої часто викидаються після використання протягом декількох років. Екрани або кнопки ламаються, батареї вмирають, операційні системи і додатки перестають підтримуватися й оновлюватися. Рішення завжди під рукою: абсолютно нові моделі телефонів, які випускаються щорічно і заявляються як «найкращі».

Як інший приклад кричущого запланованого застарівання Слейд наводить картриджі для принтерів. Мікросхеми, датчики світла або батареї можуть відключити картридж, перестати його «бачити» задовго до того, як його чорнило насправді витрачене. Це змушує користувачів купувати нові і недешеві картриджі. «Цьому немає логічного пояснення, – каже Слейд. – Я не знаю, чому не можна просто купити пляшку чорної фарби і залити в резервуар».

Якщо поглянути з цього боку, заплановане старіння виглядає марнотратством. За даними Cartridge World, компанії, яка переробляє картриджі для принтерів і пропонує дешеві заміни, в одній тільки Північній Америці щорічно викидається 350 мільйонів картриджів, багато з яких не зовсім порожні. Крім відходів, усе це зайве виробництво завдає шкоди навколишньому середовищу.

Є певні нюанси

Хоча деякі приклади запланованого застарівання є кричущими, було б занадто просто засудити цю практику як неправильну. У макроекономічному масштабі швидкий товарообіг створює робочі місця і в цілому сприяє зростанню. Тільки уявіть, скільки грошей отримали люди за рахунок продажу та виробництва, наприклад, мільйонів чохлів для смартфонів. Крім того, постійне впровадження нових фішок, які зможуть захопити старих і нових користувачів, покращує якість продуктів і сприяє розвитку інновацій.

У результаті цього порочного, але благотворного циклу промисловість зробила незліченну кількість товарів дешевими і доступними майже будь-якій людині у світі. Багато з нас насолоджуються благами цивілізації, які сто років тому були неймовірними.

«Немає сумнівів у тому, що в результаті нашої споживчої моделі якість життя людей покращилася, – говорить Слейд. – На жаль, вона несе відповідальність за глобальне потепління і токсичні відходи».

Найчастіше заплановане старіння голослівно називають нечесним і експлуататорським, але воно приносить користь як споживачеві, так і виробникові. Шевальє вказує на те, що компанії адаптують довговічність своїх товарів згідно з потребами й очікуваннями замовника. Наприклад, дитячий одяг. У різному віці діти можуть вирости зі свого одягу за лічені місяці. Отже, було б не так погано робити цей одяг не таким міцним та стійким до забруднень, щоб ним можна було користуватися кілька років.

Той же аргумент правильний для побутової електроніки. Інновації та конкуренція за частку ринку означають, що базові технології смартфонів будуть постійно поліпшуватися разом з розвитком більш швидких процесорів, кращих камер і так далі.

«Якщо істинне старіння коли-небудь і існувало, то воно притаманне самим технологіям, – каже Говард Таллмен, підприємець і голова цифрового інкубатора стартапів 1871. – Технологія так чи інакше застаріє, хочете ви того чи ні».

Багато власників з цієї причини не люблять переплачувати за смартфон, батарея якого в будь-якому випадку проживе не більше трьох років. Оскільки технології швидко розвиваються, люди не готові платити за зайвий термін життя пристрою або більш живучу батарею.

Зовсім інша картина спостерігається на ринку розкішних товарів, класу люкс. Користувачі готові платити більше за продукти, які зроблені вручну, більш міцні і мають цінність при перепродажу. Більш того, багато хто з них очікує, що їхні вкладення будуть набирати цінність із часом. «Якщо ви купуєте Rolex, ви знаєте, що він буде з вами дуже довго», – говорить Слейд.

Багато в чому першокласні бренди потрібні людям, щоб тішити їхнє самолюбство і демонструвати їхній високий соціальний статус. Причина розкоші глибоко соціальна. Предмети розкоші соціально закодовані.

Роки йдуть, і особливості люксової версії речі можуть перейти на масовий ринок, оскільки виробництво стає дешевшим, а споживачі жадають поліпшень. І це не так погано: колись дорогі елементи безпеки на зразок подушок безпеки в автомобілях тепер зустрічаються повсюдно. Усе знову ж працює в інтересах споживачів.

Майбутнє старіння

Не варто вважати, що компанії тільки і думають про те, як точно запрограмувати пристрій на саморуйнування. «На конкурентоспроможному ринку очікувана тривалість життя продукту входить до речей, за які компанії б’ються, – говорить Шевальє. – У випадку з багатьма продуктами споживачі будуть досить тверезо мислити, щоб не вибрати продукти, які скоро втратять актуальність».

Більш того, є сили, які могли б стимулювати виробників продовжувати терміни життя своїх виробів. На автомобільному ринку багато хто думає про те, як швидко автомобіль знецінюється щодо інших. Саме в цій галузі автомобілі залишаються на дорогах набагато довше, ніж було раніше.

«Протягом багатьох років автомобільна промисловість була модною галуззю, коли елементи автомобілів виходили з моди через п’ять років», – зазначає Таллмен. – Але це змінилося: у США, наприклад, середній вік пасажирського транспортного засобу на дорозі склав 11,4 року в наш час; у 1969 році він був 5,1 року».

У міру зростання нашого усвідомлення того, як багато відходів виробляє наша культура, споживчі вироби можуть істотно додати в терміні життя. Google, наприклад, розробляє смартфон Project Ara, в якому будуть знімні деталі – щоб не довелося викидати цілий смартфон.

За матеріалами: BBC

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Будь ласка введіть ваше ім'я