Деякі спогади легко пригадати — вони багаті на деталі й такі свіжі, ніби щойно пережиті. Інші — крихкі й непевні, мов бліді ескізи. А найбільш уперті спогади можуть узагалі не відновитися. Чому мозок надійно закарбовує одні моменти, а інші дозволяє їм зникнути?
Нове дослідження Бостонського університету пропонує відповідь: спогади про буденні події набувають додаткової «стійкості», якщо вони пов’язані зі значущою подією — чимось несподіваним, винагороджуючим або емоційно насиченим. Наприклад, якщо виграти у лотерею Powerball, то, швидше за все, в пам’яті збережеться й те, що відбувалося безпосередньо перед цим, навіть якщо ті події самі по собі не були примітними. Результати, опубліковані у Science Advances, потенційно можуть допомогти у створенні нових методів лікування проблем із пам’яттю чи у підвищенні здатності студентів запам’ятовувати складні матеріали.
«Пам’ять — це не просто пасивний запис. Мозок вирішує, що має значення, і емоційні події можуть „повертатися назад у часі“, щоб закріпити крихкі спогади», — пояснює Роберт М. Г. Райнхарт, доцент кафедри психології та нейронаук Коледжу мистецтв і наук BU. — «Розробка стратегій для посилення корисних спогадів чи послаблення шкідливих — це давня мета когнітивної нейронауки. Наше дослідження свідчить, що емоційну значущість можна використати цілеспрямовано для досягнення цих цілей».
У статті наведено приклад: під час походу по Йєллоустонському національному парку можна випадково натрапити на стадо бізонів. Це вражаюче видовище, як виявилося, закріпить у пам’яті не лише саму подію, але й низку дрібних епізодів довкола: камінь на стежці чи тварину, що пробігла в кущах.
«Питання в тому: якими є механізми цього процесу?» — зазначає Райнхарт, який також є доцентом Коледжу інженерії BU та співробітником Центру системної нейронауки. — «Саме це ми намагалися з’ясувати: як мозок вибірково посилює крихкі спогади».
Як мозок обирає, які спогади зберегти
Хоча більшість людей розуміє, що особливі моменти отримують «почесне місце» у пам’яті, науковці довгий час дискутували навколо концепцій ретроактивного та проактивного підсилення пам’яті — тобто того, що відбувається зі спогадами до чи після важливої події. Попередні дослідження не давали однозначної відповіді, чи слабші спогади справді закріплюються через зв’язок із більш виразними.
Райнхарт стверджує, що їхній новий проєкт — у якому взяли участь близько 650 осіб, було проведено 10 окремих досліджень, а також використано штучний інтелект для аналізу даних — уперше однозначно доводить, що підсилення пам’яті справді відбувається. Ключовою відмінністю є виявлення того, що мозок застосовує «ковзну шкалу» для визначення, які спогади зберігати.
У багатьох експериментах учасникам показували десятки зображень, пов’язаних із різними рівнями винагороди, а наступного дня несподівано перевіряли їхню пам’ять.
Для подій, що відбулися після значущої (проактивні спогади), сила відтворення залежала від емоційної інтенсивності самої події: що потужнішою вона була, то більше шансів мали зберегтися подальші моменти. Для подій, які трапилися до неї (ретроактивні спогади), це правило не діяло. Їхнє закріплення відбувалося тоді, коли вони мали подібності — наприклад, спільні візуальні елементи, як-от колір, що поєднував їх із ключовою подією. Це стало першим підтвердженням у людей принципу «градуйованої пріоритизації» — нового механізму консолідації щоденних переживань у мозку.
Райнхарт зазначає, що результати мають як клінічний, так і практичний потенціал, зокрема для відновлення крихких спогадів чи закріплення навчальних матеріалів.
«Вперше вдалося отримати чіткі докази того, що мозок „рятує“ слабкі спогади поступово, орієнтуючись на їхню схожість з емоційними подіями», — додає Ченьян (Лео) Лін, перший автор роботи та докторант лабораторії Райнхарта. — «Важливим є не лише час, але й концептуальний зв’язок».
Дослідники також виявили, що якщо другорядні спогади мали власне емоційне навантаження, ефект підсилення зменшувався. «Мозок, схоже, віддає пріоритет саме тим крихким спогадам, які інакше зникли б», — підкреслює Райнхарт, автор низки високоцитованих публікацій про механізми пам’яті. Значна частина його роботи також пов’язана зі стимуляцією мозку — застосуванням неінвазивних методів для поліпшення робочої та довготривалої пам’яті у літніх людей або для зменшення обсесивно-компульсивної поведінки.
Порятунок спогадів та підвищення результатів навчання
Хоча останнє дослідження було спрямоване передусім на вивчення базового механізму кодування спогадів, Райнхарт підкреслює, що воно може стати основою для майбутніх клінічних і практичних розробок.
«Це відкриття має широке значення і для теорії, і для практики», — каже він. — «В освіті поєднання емоційно захопливого матеріалу з крихкими концепціями може покращити запам’ятовування. У клінічному середовищі можна потенційно відновлювати спогади, що ослабли через природне старіння. А у випадку з посттравматичними розладами, навпаки, можна намагатися не „рятувати“ небажані спогади».
За матеріалами: bu.edu
