У 2019 році завершилася історія одного із найбільших острівців анонімності в інтернеті. Майже 650 співробітників німецької поліції, рятувальників та інших служб штурмом взяли бункер НАТО часів Холодної війни. Цей бункер був центром імперії Даркнету і став улюбленим місцем для всіх, кому потрібна була справжня анонімність. Це історія того, як військова споруда кінця XX століття перетворилася на високотехнологічний сервіс XXI століття.
У середині 1970-х армія західної Німеччини Бундесвер побудувала гігантський підземний бункер неподалік від міста Трабен-Тратбах та в годині їзди від кордону з Бельгією.
Споруда нараховувала п’ять поверхів углиб, мала 5574 квадратних метри площі та розроблялася так, щоб вистояти в ядерному вибуху. Для людей усередині бункера було провізії на 80 днів, з понад мільйоном літрів питної води включно. Споруда мала повітряний шлюз для входу, бетонні стіни товщиною 79 сантиметрів, обгорнуті мідними стрічками. Кімнати в бункері були захищені від шумів та блокували радіопередатчики.
Із 1978 по 2012 бункер був штаб-квартирою метеорологічного підрозділу Бундесверу. У ньому постійно працювало близько 350 людей.
У 2012 році метеорологічний підрозділ Бундесверу змінив місце своєї дислокації, а бункер виставили на продаж за ціною в 350 тисяч євро. Така низька ціна зумовлена незвичайним об’єктом та витратами на його обслуговування. Бундесвер найняв 12 людей, чиїм завданням було виключно забезпечити вентиляцію та не допускати затоплення приміщень.
Німецька влада сподівалася, що бункер купить технологічний бізнес або, можливо, якась мережа готелів. Однак бажаючих не було.
У 2012 році компанія під управлінням 53-річного датчанина Германа-Йони Сеннта запропонувала купити бункер. Сеннт розповів, що хоче перетворити бункер на вебхостинг, і пообіцяв створити сотні нових робочих місць. Хоча деталей не розкрив.
Деяким чиновникам кандидатура потенційного покупця не сподобалася. Сеннт заявляв, що багато років працює у сфері вебхостингу, але не назвав клієнтів. Однак покупців на бункер не було, тому споруду продали Сеннту.
Сеннт народився в 1959 році з іменем Герман-Йона Верворт-Дерксен, але, досягши 20-річчя, він офіційно змінив прізвище. Після випуску з коледжу на початку 80-х чоловік запустив у Голландії кілька магазинів у сфері персональних комп’ютерів.
У 1995 році, коли Сеннту було 35 років, він купив колишній бункер НАТО в датському місті Гоус. Там він поселився разом зі своїм другом Полом Шіперсом, який відомий під ніком Cytrax.
У новому бункері Сеннт започаткував новий бізнес – «куленепробивний веб-хостинг». Усі сайти мають працювати на якомусь комп’ютері і часто це сервер, що належить якійсь великій компанії, наприклад, Amazon Web Services чи GoDaddy. Послуги таких компаній мають низку обмежень на роботу сайту, особливо розміщеному на ньому контенті. CyberBunker запропонував хостинг для сайтів, які розміщують чутливий або нелегальний матеріал і прохав за послуги високу ціну. Наприкінці 1990-х більшість клієнтів CyberBunker розміщували порнографічні сайти.
У Сеннта був власний кодекс честі – на серверах CyberBunker заборонялося розміщувати дитячу порнографію та пов’язаний з тероризмом контент.
Один із клієнтів CyberBunker згадує, що його порнографічний сайт приносив йому мільйон євро на рік. І що Сеннт заробляв мало, оскільки початково надто багато витратив на сервери. Інвестиції окупилися лише за кілька років.
У 1999 році до колективу кібербункера приєднався програміст Свен Камфуіс, відомий під ніком CB3ROB.
Щоб мати більше грошей, Сеннт почав здавати частину приміщення іншій кібергрупі. За чотири дні до кінця липня у 2002 році на частині орендаторів стався вибух, а сам Сеннт отримав опіки рук та обличчя. Поліція знайшла в центрі вибуху лабораторію з виготовлення екстазі.
У Сеннта забрали ліцензію, але не висунули йому звинувачень.
Утворення незалежної держави
Сеннт вважав CyberBunker більше, ніж просто бізнесом. 1 серпня 2002 року Камфуіс опублікував декларацію незалежності нової держави – республіки CyberBunker. Аргументацією на таке право стала резолюція ООН 1960 року, яка постановила, що всі люди мають право на самовизначення. Офіційною валютою новоствореної країни стали долари, євро та золото. Кожен громадянин мав платити податок – $15 000 на рік.
Попри формат республіки, країна мала королівське сімейство. Королем був Сеннт фон Кібербункер. Міністром закордонних справ та телекомунікацій – принц Свен Олаф фон Кібербункер-Камфуіс. Камфуіс також часто працював у ролі спікера країни.
Близькі люди розповідають, що Сеннт хотів таким чином отримати можливість займатися власними справами без перешкод. А ось Камфуіс вірив у країну та її перспективи.
Правоохоронці розслідують діяльність у новому бункері
Попри те, що клієнтам не потрібен був фізичний захист серверів, Сеннт все одно хотів мати підземний бункер. І він почав шукати заміну знищеному у 2002 році приміщенню.
У 2007 році Сеннт відвідав бункер у Борфінку, який був центром розвідки Західної Німеччини у 70-ті та 80-ті. Проте у 2013 році знайшовся більш оптимальний варіант поблизу Трабен-Трарбаха.
У 2015 році розслідувати діяльність CyberBunker та закрити його доручили старшому прокурору Німеччини Йоргу Ангереру. За німецькими законами того часу було легально розміщувати вебсайт з нелегальним контентом, якщо хостер не знав про це та не допомагав власнику сайту. Прокурор потребував надійних доказів протиправної діяльності.
Того ж року німецька влада дозволила переглядати трафік бункера. Близько 10-15% даних виявилися незашифрованими, і в них містилися посилання на вебсторінки з продажу наркотиків, фінансового шахрайства та інших злочинів.
Також почали ширитися чутки, що Сеннт вирощує коноплю в бункері. Щоб розвіяти їх, Сеннт час від часу проводив екскурсії бункером.
У ці ж роки ідея захищеного хостингу стала не такою фінансово вигідною – нелегальні сайти мігрували до звичайних хостерів. Сервери CyberBunker генерували 200-300 тисяч євро доходу, чого вистачало лише на підтримку працездатності. Для додаткового заробітку Сеннт та Камфіус створили мережу зашифрованих телефонів.
У 2015 році німецька поліція помітила, що Сеннт співпрацює із босом великого кримінального угрупування. Це був ірландський продавець наркотиків Джордж Мітчел, який став інвестором мережі шифрованих телефонів Сеннта.
Для збирання доказів німецькі правоохорнці створили власний кримінальний сайт. Відвідувачі цього ресурсу не втрачали грошей – інакше поліція сама вчинила б злочин. Але всі інші ознаки сайту були, як у типового кримінального ресурсу.
Правоохоронці купили біткоїнів на кілька тисяч доларів і за ці гроші спробували орендувати сервер у CyberBunker. Виявилося, що компанія Сеннта активно допомагає клієнтам і тому знає про контент на своїх серверах.
У квітні 2019 року поліція арештувала трьох відомих у Даркнеті осіб, які керували фінансовим сайтом Wall Street Market. Вони планували забрати $11 млн з рахунків користувачів.
Цей арешт дав фінальні дані, які дозволили гарантовано закрити CyberBunker. Тиждень потому поліція почала штурм бункера. Самм Сеннт та більшість іншого персоналу бункера у цей момент були в ресторані – святкували спадщину садівника Сеннта. Поліція арештувала людей у ресторані.
У бункері знайшли 412 жорстких дисків, 403 сервери, 65 USB-флешок, 61 ноутбук та комп’ютер, 57 телефонів. Також були гори документів та сотня тисяч євро готівкою.
Головний прокурор Німеччини Юргер Брауер сказав, що це вперше в історії країни арештували не операторів нелегальних сайтів, а тих, хто зробив роботу таких сайтів можливою.
Сеннта, його двох синів, його колишню дружину та трьох співробітників бункера заарештували. Ще шістьом, разом зі Свеном Камфуісом, принцем кібербункера, оголосили підозру. Що дивно, оскільки сам Камфуіс заявляв, що розробив більшість інфраструктури бункера та грав важливу роль у бізнесі зашифрованих телефонів. Офіційна позиція – роль Камфуіса після 2014 року була невеликою і поліція не мала доказів проти нього.
Журналістам Камфуіс пояснив, що його врятував його дипломатичний імунітет.
Сеннт очікує суду, який відклали через коронавірус.
За матеріалами: The Newyorker
