Інструменти на кшталт Claude Code обіцяють «суперсили» навіть тим, хто ніколи не писав код. Але разом із цим з’являється новий клас помилок, які традиційні розробники добре відчувають, а новачки — ні. На основі порад із каналу Austin Marchese розбираємо три ключові пастки, у які масово потрапляють користувачі Claude Code, і практичні способи їх обійти.
1. Коли ШІ «вирішує не ту проблему»
Головна особливість будь-якої моделі — вона максимально швидко розв’язує саме те завдання, яке ви їй сформулювали. Не те, що ви «мали на увазі», а те, що буквально написали.
Симптоми: виправлений баг, але дані зламані
Уявімо застосунок, який показує баланс банківського рахунку та дозволяє перекази. На екрані — 1000 доларів, у банку — 900. Ви просите ШІ: «Виправ баланс, у мене 900». Модель просто змінює відображення на 900 — і формально все «правильно». Але першопричина зникнення 100 доларів так і не знайдена.
Це і є типова поведінка: ШІ усуває симптом, а не корінь проблеми. Чим більше доступів ви йому даєте, тим «креативнішими» стають такі рішення — аж до жартівливого сценарію, коли для усунення всіх багів модель просто видаляє весь код.
Як діяти: спочатку визначити, що таке «працює»
Щоб уникнути цього, варто запозичити підхід інженерних команд:
- Писати короткий product doc перед великими фічами.
У ньому фіксується: - що саме будується;
- навіщо це потрібно;
-
як виглядає успіх (які сценарії мають працювати, які дані не можна зламати, які обмеження важливі).
-
Використовувати ШІ для виявлення «сліпих зон».
Замість одразу просити «зроби мені фічу», корисно дати промпт на кшталт:
– «Постав мені всі запитання, які потрібні, щоб чітко визначити, що таке “готова й робоча функція” в цьому випадку».
Модель має величезний досвід «бачених» продуктів і здатна підсвітити те, про що ви не подумали.
- Планувати перед кодом.
У Claude Code є режим планування (plan mode), який можна ввімкнути через Shift+Tab. Досвідчені користувачі починають більшість сесій саме з плану й не дозволяють моделі писати жодного рядка коду, доки план не узгоджений.
Мінімальні доступи замість «повного контролю»
Другий ключовий принцип — мінімізувати права доступу ШІ:
- чітко розділяти read (читання) та read/write (читання й запис);
- давати тільки ті дозволи, які критично потрібні для задачі.
Якщо застосунку достатньо лише показувати баланс, немає жодної причини давати йому право переказів. Якщо можливість існує, слід виходити з припущення, що рано чи пізно модель нею скористається.
2. «Гра в крота»: коли один і той самий баг з’являється всюди
Ще одна типова проблема — нескінченне «вибивання» одних і тих самих помилок у різних місцях. Це наслідок того, що одна й та сама логіка реалізована кілька разів окремо.
Як це виглядає на практиці
Є сайт із формою, де користувач вводить ім’я та email. Така форма використовується:
- під час реєстрації;
- у блоці «Зв’язатися з нами»;
- у процесі онбордингу.
Новачок у «vibe coding» часто створює три окремі форми, які виглядають однаково, але технічно це три різні шматки коду. В результаті:
- баг з’являється в реєстрації — ви його виправляєте;
- потім той самий баг вилазить у «Контактах» — виправляєте ще раз;
- потім — в онбордингу.
Причина проста: ви лагодите копії, а не єдине джерело істини.
Компоненти та змінні: базова дисципліна
У розробці це вирішується через:
- Компоненти — один раз створений елемент (наприклад, форма), який використовується в різних місцях. Виправлення в компоненті автоматично поширюється всюди, де він підключений.
- Змінні — дані, які зберігаються в одному місці й підтягуються в різні частини інтерфейсу.
Наприклад, ім’я користувача, яке показується в шапці, профілі, налаштуваннях і листах, має братися з одного джерела. Зміна імені в одному місці оновлює його скрізь.
Корисно мислити так:
- компонент — це контейнер (форма, картка, кнопка);
- змінні — це вміст (ім’я, email, телефон).
Які промпти допомагають уникнути дублювання
Перед тим, як просити Claude Code створити щось нове, варто ставити моделі такі запитання:
- «Перед тим, як будувати це, чи є вже щось подібне в кодовій базі, що можна перевикористати або розширити замість створення нового?»
- «Переглянь код: чи є компоненти або функції, які роблять одне й те саме, але існують у кількох місцях? Якщо так, чи можемо ми об’єднати їх в один багаторазовий компонент?»
Це дозволяє:
- замість трьох форм мати одну, що використовується тричі;
- виправляти помилки один раз, а не в кожній копії.
Глобальні налаштування замість «налаштувань у кожному проєкті»
Той самий принцип працює й для конфігурацій Claude Code:
- якщо ви налаштовуєте щось окремо в кожному проєкті, з’являється «гра в крота» вже з параметрами;
- щоб цього уникнути, варто винести базові налаштування в домашню директорію.
Схема така:
- У терміналі перейти в домашню директорію:
cd ~ - Створити/оновити там конфіг для Claude (наприклад,
settings.json). - Ці глобальні налаштування автоматично застосовуватимуться до всіх підпроєктів.
Тоді зміни в одному місці поширюються на все середовище, а не налаштовуються вручну щоразу.
3. «Напівготове все»: коли прогрес — ілюзія
Третя пастка — найпідступніша. Вона виникає, коли одночасно запускається безліч фіч, але жодна не доводиться до кінця. Ззовні це виглядає як шалений прогрес, але насправді це лише накопичення технічного боргу.
Аналогія з кредитними картками
Чим більше кредиток — тим більше можна витрачати. Але разом із цим зростає борг і відсотки. Так само й із фічами:
- кожна недороблена функція — це «борг»;
- чим більше таких боргів, тим важче повернутися до проєкту через кілька тижнів:
- ви забуваєте, що вже зроблено;
- не пам’ятаєте, де були баги;
- змушені фактично переосмислювати все з нуля.
Єдиний робочий підхід — спочатку закривати борг, тобто завершувати фічу, а вже потім братися за наступну.
Чому маленькі продукти працюють краще
Замість того, щоб будувати «суперкомплексну платформу», значно ефективніше запускати маленькі, чітко визначені продукти, які:
- роблять одну річ;
- роблять її добре;
- зрозумілі користувачам.
Приклади такого підходу:
- Резюме-скринер: завантажуєш резюме — отримуєш оцінку (ATS score). Проста функція, яка зібрала сотні тисяч переглядів і тисячі зацікавлених користувачів.
- real.ai: дивишся на зображення й вгадуєш, воно реальне чи згенероване ШІ. Одна дія, зрозумілий результат.
- Продукт Calorie AI: сфотографував їжу — отримав підрахунок калорій. Уся цінність — в одній чіткій можливості.
Спільне в цих кейсах — дуже вузький, чітко окреслений перший реліз.
Як обрізати зайве в першій версії
Перед додаванням будь-якої фічі варто чесно відповісти:
- «Чи обов’язково це має бути у версії 1?»
- «Чи може це спокійно поїхати у версію 2?»
Це просте запитання різко зменшує обсяг роботи й підвищує шанси довести продукт до робочого стану.
Дисципліна сесій у Claude Code
Ще одна форма «напівготовості» — хаос у сесіях:
- десяток вкладок, у кожній — своя фіча;
- жодна не завершена;
- створюється відчуття, що ви «як Тоні Старк» керуєте купою процесів, але реального результату немає.
Ефективніша стратегія:
- одна сесія — одне завдання;
- кожна сесія доводить свій шматок роботи від початку до кінця;
- паралельні сесії можливі, але кожна має чіткий, обмежений обсяг, а не «80% тієї самої фічі в п’яти місцях».
Якщо кожне завдання зупиняється на 80%, це не прогрес, а накопичення боргу — та сама кредитна історія, тільки в коді.
Висновок: системність важливіша за «магію ШІ»
Claude Code та подібні інструменти справді знімають бар’єр входу в розробку. Але без базових інженерних принципів вони так само швидко створюють хаос:
- ШІ виправляє симптоми, а не причини, якщо ви не визначили, що таке «правильно працює».
- Дубльований код і налаштування перетворюють налагодження на нескінченну «гру в крота».
- Надмірні амбіції й десятки незавершених фіч створюють технічний борг замість продукту.
Ті, хто навчається мислити як інженери — планують, обмежують доступи, перевикористовують компоненти й завершують задачі до кінця — отримують реальну віддачу: робочі продукти й тисячі користувачів без потреби в повноцінній команді розробників.
Джерело
The Claude Code Trap (What You Don’t See That Programmers Do) — Austin Marchese