Річард Зохер — один із найцитованіших дослідників у світі обробки природної мови, колишній головний науковець Salesforce та засновник пошукового сервісу You.com. Нині він очолює Recursive Super Intelligence, компанію, що розробляє ШІ, здатний сам себе вдосконалювати. У розмові на каналі Silicon Valley Girl він запропонував просту, але жорстку рамку для прогнозу того, які професії штучний інтелект підштовхне до зростання, а які — зітре. Ключове слово тут — «еластичність попиту».
«Кожна індустрія зміниться» — але не однаково
Зохер не залишає простору для ілюзій: «Я думаю, ми побачимо… що кожна індустрія зміниться завдяки ШІ». Йдеться не про окремі інструменти чи автоматизацію по краях, а про перебудову бізнес-процесів навколо агентів та моделей, що стають дедалі розумнішими.
Він визнає, що глобально очікує позитивний ефект: загальне зростання продуктивності, більше рішень у науці та медицині, вищий рівень добробуту. Але короткостроково на різні сектори накриє дуже нерівномірна хвиля. Для одних ШІ означатиме вибух попиту, для інших — відтік замовлень та скорочення робочих місць.
Щоб розрізнити ці сценарії, Зохер пропонує дивитися не на «технологічність» професії, а на структуру попиту на її продукт.
Еластичність попиту як карта ризиків
«Конкретно ви можете це передбачити, думаючи про еластичність попиту на продукти, які дає індустрія, якщо витрати сильно впадуть», — пояснює він.
Спрощено: уявіть, що ШІ робить якусь послугу у десятки чи сотні разів дешевшою. Чи виросте попит настільки, щоб компенсувати зниження ціни й створити нові завдання для людей у цій сфері? Якщо так — професія трансформується, але не зникне. Якщо ні — тиск на людську працю стає руйнівним.
Це не абстрактна економіка, а дуже конкретна відповідь на питання «чи виживе моя спеціальність». Ілюстратори вже відчули це на собі.
Ілюстратори та «дешевий до абсурду» продукт
Історія ілюстраторів — приклад галузі з нееластичним попитом. Зохер нагадує, що ще нещодавно «ілюстрації раніше коштували кілька сотень доларів… тепер вони коштують як цент, і всі можуть мати ілюстрацію».
Раніше замовити ілюстрацію могли собі дозволити «тільки кілька великих газет і дорогі корпоративні блоги». Тепер генеративні моделі зробили картинку миттєвою й майже безкоштовною. Здавалося б, це мало б викликати вибух нових замовлень і компенсувати падіння ціни. Але цього не сталося.
Зохер ставить контрольне запитання: «Чи виріс попит на ілюстрації з кількох мільйонів до багатьох-багатьох мільярдів? Ні… отже, зробити це надзвичайно дешевим створило великий тиск на робочі місця ілюстраторів».
Тобто людська картинка з дорогим автором для більшості замовників просто перестала бути потрібною: завдання задовольняється ШІ, а кількість ситуацій, де ілюстрація взагалі потрібна, не може рости безмежно. Гранична кількість візуального контенту, який здатні споживати люди й бізнеси, має межу.
Це й є низька еластичність: коли ціна падає в сотні разів, а обсяг ринку — у кращому разі в кілька разів, якщо взагалі зростає.
Програмісти на іншій стороні кривої
Для програмного забезпечення картина протилежна. «Програмне забезпечення має зовсім інший профіль еластичності… якщо ми зробимо софт набагато дешевшим, ми захочемо набагато більше софту», — каже Зохер.
У нього є простий образ: «Зрештою кожна людина могла б мати власний застосунок». Додаток, який «знає, що я хочу трохи відволікатися, але не надто; знає про моє хобі; показує потрібну погоду; не дає відволіктись занадто й повертає мене до роботи». Таких нішевих ідей мільйони — далеко за межами того, що сьогодні економічно виправдано розробляти.
Отже, коли ШІ здешевлює розробку, кордон між «занадто дрібно, щоб писати застосунок» і «чому б не зробити власний інструмент» постійно зсувається. Попит на нові продукти тут фактично безмежний.
«Попит на ще більше софтверної інженерії… набагато більший, коли стає дешевше це будувати», підсумовує він. І додає: «Ось чому ми насправді бачимо збільшення кількості робочих місць у розробці ПЗ, навіть якщо ми всі стаємо просто менеджерами, що делегують багато програмування агентам».
Ключовий нюанс: ролі програмістів змінюються. Частину «рутинного» коду справді пишуть моделі, але з’являється набагато більше завдань із постановки задач, архітектури, інтеграцій, перевірки, управління «роями» агентів. Висока еластичність попиту означає не кінець професії, а її перезбірку.
Для українських розробників це важливий сигнал: ризики стосуються не стільки самої професії, скільки тих, хто відмовиться переходити до ролей, де людина керує ШІ, а не змагається з ним у швидкості друку коду.
Охорона здоров’я: коли важать не «робочі місця», а результат
Ще одна галузь, яку Зохер відносить до бенефіціарів ШІ, — медицина. Він формулює це максимально просто: «Охорона здоров’я — ще один прекрасний світ, де дуже мало хто скаже: я хочу більше робочих місць, але не обов’язково краще виліковуйте рак моєї бабусі… ніхто так не каже».
У медицині суспільство майже не переймається кількістю робочих місць як самоціллю. Головне — якість і доступність терапій, діагностики, профілактики. Якщо алгоритми дозволяють створювати нові ліки, краще підбирати лікування, точніше стежити за станом пацієнта, — попит на такі послуги зростатиме, а не скорочуватиметься.
Це теж прояв еластичності: існує значний «прихований попит» на здоров’я, який сьогодні не реалізується через високу вартість персоналізованої допомоги, обмежену кількість висококваліфікованих фахівців і час, який вони можуть приділити кожному.
ШІ змінює баланс: частину когнітивної роботи лікаря, дослідника, асистента може взяти на себе система. Простір для застосунку медичних знань розширюється — від стандартного стаціонару до персональної онкокоманди, яка супроводжує пацієнта роками.
Важливо, що це не означає прямої загрози лікарям як класу. Швидше — зміну інструментів, прискорення досліджень і появу нових спеціалізацій там, де раніше не було ні економічних, ні технічних можливостей їх розгорнути.
Як «лайфхак майбутнього» працює для кар’єри
Зохер пропонує «хак передбачення майбутнього», який добре застосовується і до вибору професії: «Один із моїх хаків, як передбачити майбутнє, — ви дивитеся на товари й послуги, до яких зараз мають доступ лише багаті люди, а потім думаєте, які з них обмежені інтелектом».
Далі він перелічує три ключові приклади:
персональний репетитор для дітей — який «розуміє, які саме концепції ще важкі» й готує гіперперсоналізовані пояснення;
персональний асистент — що займається буденними дрібницями: закупівлями, квитками, пошуком оптимальних варіантів, комунікаціями;
персональна медична команда — постійний моніторинг показників, аналіз результатів, індивідуальні стратегії лікування та профілактики, дослідження рідкісних захворювань.
Усі ці сервіси сьогодні характерні для «верхівки» — тих, хто може дозволити собі найняти багато людей. «І персональні медичні команди — усі ми зможемо це собі дозволити, коли матимемо суперінтелект», — прогнозує Зохер.
З погляду ринку праці це означає, що найближчими роками особливо зростатиме попит на:
інструменти та платформи, які масштабують «персональний» досвід (освіта, асистування, медицина);
гібридні ролі на стику експертизи й ШІ: лікарі, педагоги, консультанти, що працюють у тандемі з моделями, а не всупереч їм;
розробників систем, які роблять цей сервіс масовим: від «двигунів» персоналізації до інтерфейсів і агентних оркестраторів.
Для українських знаннєвих професій запитання, які напряму витікають із цього хаку: які «елітні» послуги у вашій галузі сьогодні доступні тільки верхньому відсотку клієнтів? Чи обмежені вони людським часом та інтелектом? Якщо так — саме там ШІ, за логікою Зохера, створить нові великі ринки, а отже, і робочі місця нового типу.
Що це означає для офісних і креативних працівників
У розмові Зохер проводить ще одну важливу лінію: «чим більш підприємницькою стає людина, тим більше вона любить ШІ», бо отримує більше виходу з тих самих зусиль. Ті, хто працює з оплатою «за годину» і бачить, як компанії стежать за їхнім процесом, щоб згодом автоматизувати, — навпаки, відчувають загрозу.
Його прогноз: ставлення «я не дуже з цими комп’ютерами» скоро стане таким же несумісним із знаннєвою роботою, як сьогодні фраза «я не дуже з цим емейлом». У майбутньому, за його формулюванням, так само звучатиме: «я не дуже з цим делегуванням агентам».
Якщо прив’язати це до моделі еластичності попиту, можна окреслити простий орієнтир:
у сферах на кшталт ілюстрації, де попит не росте пропорційно здешевленню, ШІ заміщує значну частину рутинних замовлень, а людям доводиться шукати «нішеві» позиції, працювати з преміум-сегментом, змінювати медіум або комбінувати креатив із технікою;
у сферах на кшталт програмування чи медичних сервісів здешевлення створює нові шари попиту, але тільки для тих, хто готовий змінити роль — із «виконавця» на дизайнера систем, керівника агентів, інтегратора й інтерпретатора результатів.
Український контекст — від ІТ‑аутсорсу до телемедицини чи онлайн-освіти — добре вписується в цю логіку. Там, де «більше продукту» небагато хто хоче (як з ілюстраціями), тиск буде найсильніший. Там, де суспільству хронічно бракує результату (якісного ПЗ, доступної медицини, персоналізованого навчання), ШІ радше підніме планку для спеціалістів, а не виштовхне їх з ринку.
Висновок: не питати «забере чи ні», а дивитися на попит
Підхід Зохера ріже по живому насамперед тим, що знімає з ШІ роль абстрактного «забирача робочих місць». Питання, яке він пропонує ставити собі кожному фахівцю, конкретніше: якщо моя послуга подешевшає в рази завдяки ШІ, чи зможе ринок проковтнути у стільки ж разів більше її обсягу?
Якщо відповідь радше «ні», як у випадку з ілюстраціями, — доведеться активно шукати нові ролі й моделі монетизації. Якщо «так», як у випадку з ПЗ і охороною здоров’я, — головний ризик не в зникненні професії, а в небажанні змінювати її інструменти та межі відповідальності.
У світі, де, за словами Зохера, «AI — це велика сила, що заохочує людей усе більше будувати свої бізнеси або принаймні мати долю в тих, що будуються», модель еластичності попиту може стати корисним компасом і для роботодавців, і для працівників — зокрема й в Україні.
Джерело
Повна розмова: TIME100 AI Scientist: The Next Era of AI Has Already Started | Richard Socher