У четвертому епізоді серії Builders Unscripted від OpenAI засновник і CEO MagicPath П’єтро Шкірано розповідає, як працює з моделями на кшталт Codex і GPT‑5.5 не лише як інженер, а й як дизайнер та «музикант, що говорить з ІІ». Його фокус — не стільки на класичному програмуванні, скільки на тому, як штучний інтелект перетворюється на продовження людського мислення й робить написання коду таким же доступним, як фотографію зі смартфона.
У центрі його експериментів — особиста «mind connection» з ІІ, автокомпліт‑редактор, який відчуває думки, і дуже практичне використання Codex як повсякденного помічника для всього — від впорядкування файлів до ведення нотаток.
Людина й ІІ як єдиний розум
Шкірано говорить про одну наскрізну тему, до якої постійно повертається: «ідею з’єднання розуму людини та штучного інтелекту». Для нього інструменти на кшталт Codex — це не просто сервіс для написання коду, а «продовження власного розуму».
Він підкреслює дивний дисбаланс: люди надзвичайно сильні на вхід — бачать, чують, відчувають запахи, сприймають безліч сигналів — але «доволі слабкі на вихід». Сформулювати думку, структурувати її, оформити в текст, код чи дизайн — це часто повільно й болісно. Моделі нового покоління, у його розумінні, стають прошарком, який заповнює цю прогалину.
Звідси — прагнення будувати такі інтерфейси, де ІІ не виглядає окремою «чорною скринькою», а інтегрується в щоденний потік думок і дій. Не «я пишу код для машини», а «я формулюю намір, а машина добудовує його до результату».
Автокомпліт для думок: застосунок, який дописує за вас
Одним із головних експериментів Шкірано став власний застосунок для письма з автокомплітом, який він назвав Odysseus. Назва недаремна: автор бачить у цьому інструменті метафору «нескінченного моря можливостей письма», де людина пише разом з ІІ.
Його початкова ідея була дуже прямою: «А що, як зробити застосунок, де, поки я пишу, він доповнює тим, яким могло би бути наступне речення? І ще, щоб я міг із ним розмовляти». Так народився інтерфейс, у якому текст дописується в реальному часі, а голос можна змішувати з клавіатурою.
Шкірано демонструє, як це працює: він друкує фразу про поїздку до офісу OpenAI для запису епізоду, натискає клавішу — і GPT‑модель пропонує продовження. Якщо виникає потреба вставити щось у середину абзацу, застосунок так само добудовує контекст. Далі він вмикає «реальний час» і починає говорити: текст моментально з’являється на екрані, синхронно з мовою.
«Можна в реальному часі бачити, як він, по суті, записує те, що я кажу, — це доволі божевільно», — описує Шкірано. Його відчуття від такого досвіду — «ніби маєш другу мозкову півкулю, що захоплює все в реальному часі».
Важливим тут є не лише технологічний ефект, а й емоційний. Для Шкірано цей застосунок — втілення «додатку мрії», який роками «лежить у шухляді розуму»: ідея, на яку не вистачало часу, впевненості чи технічних навичок. Тепер, на його думку, «по суті, кожен може це зробити» — не тому, що всі раптом стали сильними програмістами, а тому, що важка частина реалізації перекладена на Codex і GPT‑5.5.
Від живопису до фотографії — і від програмування до «знімка коду»
Щоб пояснити, що зараз відбувається з розробкою, Шкірано використовує просту культурну аналогію. Колись «не так багато людей були великими художниками», але сьогодні «кожен може зробити фотографію». Не всі стають видатними фотографами, однак базовий акт «зафіксувати момент» став повсякденною дією.
«Для мене це — ніби зробити фотографію коду», — формулює він. Ідея полягає в тому, що код перестає бути чимось жорстким і недоступним, чому потрібно роками вчитись. Він перетворюється на «знімок ідеї», зроблений у новому матеріалі — програмному забезпеченні.
Шкірано описує кодування в епоху Codex як роботу з «дуже пластичним, глиняним матеріалом». Код стає «м’яким», його можна ліпити, змінювати, переробляти майже так само швидко, як змінюється задум. Замість суворої інженерної дисципліни — діалог: людина формулює намір, ІІ пропонує варіанти, людина коригує.
Це не відміняє майстерності, але піднімає поріг входу. Як смартфон із камерою зробив художню фіксацію реальності масовою, Codex, за відчуттями Шкірано, робить програмне забезпечення буденним носієм ідей. Ключове — тепер достатньо сформулювати бажаний результат словами, а не будувати його цеглинка за цеглинкою в коді.
Codex як «асистент на все»: файли, музика, нотатки
Показово, що сам Шкірано «не використовує Codex лише для коду». Для нього це універсальний інструмент роботи з комп’ютером і особистим цифровим життям.
Він розповідає, що застосовує Codex для впорядкування файлів на власному диску. Окремий кейс — стара музична бібліотека «багаторічної давності», де він «поприводив до ладу всі обкладинки та метадані». Це завдання, яке вручну займало би години: знайти обкладинки, зіставити треки, виправити назви. Codex із доступом до локальної системи бере на себе основну чорнову частину.
Інший, більш «людський» приклад — підготовка особистих нотаток. Перед записом розмови Шкірано сформував план того, про що хоче поговорити, але замість копирсання в Apple Notes просто попросив: «Привіт, я хотів би зробити це, ось такі речі хочу обговорити — запиши в Apple Notes». Codex виконав запит автоматично, «бо має доступ до всієї моєї локальної системи та локальних файлів».
У підсумку для Шкірано Codex — це вже не «асистент програміста», а «щоденний універсальний помічник». Він навіть радить друзям свідомо змінити сприйняття інструмента: почати використовувати його як «асистента на кожен день», а не тільки як IDE з автокомплітом.
Таке розширення ролі стає можливим завдяки тому, що Codex у його середовищі пов’язаний із безліччю систем: від MagicPath до аналітики компанії та платіжних сервісів. Це дозволяє витягувати потрібні дані, будувати для інвесторів дашборди й візуалізації буквально «з одного потоку свідомості» — від ідеї та контексту до готового артефакту.
Від «робити» до «диригувати» — що змінюється для людей
Попри очевидний ентузіазм, Шкірано дивиться на все це не як на суто технологічний атракціон, а як на зміну моделі роботи. Він описує зсув від світу, де цінність людини вимірюється вмінням «робити руками» — писати код, збирати інтерфейси, виправляти метадані, — до світу, де основна роль полягає в тому, щоб «спрямовувати» й «диригувати» процес.
Власні інструменти — на кшталт Odysseus чи робочих інтеграцій Codex із локальною системою — він сприймає як кроки до моделі, де людина в будь-який момент може «зробити знімок» задуму й доручити ІІ втілити його, не втрачаючи при цьому авторського контролю. Саме тому для нього настільки важливе поняття «mind connection»: коли штучний інтелект не виглядає зовнішнім виконавцем, а працює як друга пара рук і друга пара очей для вашого ж мозку.
Тут же з’являється й особистий вимір свободи. Виснажливі рутинні завдання — відведення часу від життя, родини, творчості — поступово перетікають до агентів. Шкірано говорить про це як про «відчуття ейфорії від того, що можна робити все, що хочеш, і будувати все, що хочеш». Для нього штучний інтелект — це «реванш людини над часом», скорочення циклів «від ідеї до реалізації» з місяців до тижнів чи днів.
Висновок: код як нова побутова мова
Історія П’єтро Шкірано показує не стільки футуристичні можливості моделей, скільки дуже приземлену трансформацію: код стає тим, чим давно стали фотографії або текстові редактори — буденним способом виразити думку.
Його особиста еволюція — від інженера й дизайнера до людини, яка вважає Codex «продовженням власного розуму», — окреслює можливу траєкторію для багатьох. Автокомпліт, що дописує речення за вас, голосовий інтерфейс, який у реальному часі перетворює розмову на структурований текст, «другий мозок», який розкладає по поличках файли й нотатки, — усе це стає частиною повсякденної цифрової гігієни.
І якщо сьогодні ще можна сприймати такі інструменти як іграшку для «просунутих», аналогія Шкірано з фотографією натякає: у найближчому майбутньому вміння «зробити знімок ідеї в коді» може стати таким же природним, як натиснути на кнопку камери в телефоні.