Вчені висловили застереження щодо планів зі штучного затемнення Сонця, покликаних протидіяти зміні клімату, оскільки такі дії можуть призвести до забруднення літаків хмарами сірчаної кислоти, потенційно загрожуючи пасажирам та екіпажу. У зв’язку з прискоренням глобальної зміни клімату, спричиненої діяльністю людини, яка продовжує зростати, деякі дослідники активно розглядають радикальні геоінженерні рішення для сповільнення та запобігання найбільш руйнівним наслідкам цього явища на планеті.
Одним з найбільш обговорюваних підходів є введення дрібних аерозольних частинок у стратосферу з метою відбиття сонячного тепла назад у космос. Однак, згідно з попередженнями дослідників, цей метод, відомий як стратосферна аерозольна ін’єкція (SAI), потенційно може піддати пасажирів та екіпажі комерційних авіалайнерів впливу “небезпечних” рівнів токсичних хімічних речовин. Більшість пропозицій передбачають викид діоксиду сірки, який перетворюється на відбиваючі сульфатні частинки у верхніх шарах атмосфери.
Процес потрапляння сірчаної кислоти в літаки пояснюється тим, що комерційні авіалайнери зазвичай забирають повітря через компресор двигуна, пропускаючи його через систему контролю навколишнього середовища, перш ніж подати до пасажирського салону. Коли діоксид сірки потрапляє в цю систему, він вступає в реакцію, утворюючи задушливу сірчану кислоту. Провідний автор дослідження, професор Алан Робок з Ратгерського університету, підкреслив, що це може бути небезпечним для пасажирів та членів екіпажу, які здійснюють регулярні польоти.
Проблему зміни клімату часто характеризують як енергетичний дисбаланс у кліматичній системі Землі, де накопичення парникових газів в атмосфері призводить до затримки більшої кількості енергії, ніж може вийти в космос, викликаючи потепління планети. Оскільки викиди парникових газів досягли рекордно високих показників, деякі вчені вважають, що часу для балансування рівня тепла, що утримується атмосферою, шляхом скорочення викидів, недостатньо. Відтак, було запропоновано шукати способи зменшення надходження енергії в систему.
Професор Робок пояснює, що одна з пропонованих схем кліматичного втручання передбачає імітацію великих вивержень вулканів шляхом створення хмари крапель сірчаної кислоти у стратосфері. Це має на меті відбивати сонячне світло та охолоджувати Землю. Оскільки у стратосфері, атмосферному шарі над тропосферою, де відбувається більшість погодних явищ, відсутні дощі, утворені краплі можуть залишатися в повітрі у 50 разів довше, ніж звичайне забруднення на поверхні.
Незважаючи на потенційну вигоду, ця технологія залишається вкрай суперечливою, оскільки вчені не мають повної впевненості щодо її можливих побічних ефектів. Нещодавнє дослідження, проведене Колумбійською кліматичною школою, показало, що стратосферна аерозольна ін’єкція може спричинити значні порушення глобальних погодних систем. Було встановлено, що у випадку викиду аерозолів у полярних регіонах, ймовірно, постраждають тропічні мусонні системи, що, своєю чергою, може вплинути на рівень моря.
Згідно з результатами моделювання, викид приблизно 12 мільйонів тонн діоксиду сірки в атмосферу над екватором міг би охолодити планету в діапазоні від 0,6°C до 1°C. Це, своєю чергою, потенційно дозволило б утримати глобальне потепління нижче цільового показника 1,5°C, встановленого Паризькою угодою, і таким чином успішно уникнути найтяжчих наслідків поточної кліматичної кризи, що загрожує світовій екології.
Однак, ключова проблема, пов’язана з екваторіальним методом, полягає в тому, що ці аерозолі потребують інжекції на висоті приблизно 13-15 кілометрів над землею. Ця висота значно перевищує максимальну робочу висоту польоту будь-якого комерційного літака. Таке обмеження створює серйозні технічні та логістичні перешкоди, змушуючи дослідників шукати альтернативні, можливо менш ефективні, способи доставки речовин для досягнення цілей геоінженерії.
Альтернативна пропозиція передбачає використання літаків Boeing 777 для введення аналогічної кількості сірки на значно вищих широтах поблизу полюсів, де стратосфера знаходиться ближче до поверхні землі. Проте, як зазначає професор Робок, саме цими маршрутами здійснюються польоти комерційних авіалайнерів між Північною Америкою, Європою та Азією. Це створює безпосередній ризик того, що комерційні літаки можуть опинитися у хмарах діоксиду сірки, наповнюючи свої салони сірчаною кислотою.
Оскільки аерозолі розпорошуватимуться довгими смугами, очікуються значні відмінності у концентрації газів. За розрахунками професора Робока, в деяких ділянках концентрація може становити близько семи мікрограмів на кубічний метр, що менше, ніж рівень забруднення приземного повітря у найбільших містах світу. Однак, в інших регіонах концентрація сірчаної кислоти може досягати 50 мікрограмів на кубічний метр, що перевищує показники, визначені Європейським Союзом як небезпечні.
Вдихання сірчаної кислоти може спровокувати подразнення горла та легень, а також викликати напади астми у чутливих осіб. Вищі концентрації здатні призвести до більш серйозних проблем з диханням, таких як звуження дихальних шляхів, що ускладнює дихання. Дослідження також свідчать, що багаторазовий довготривалий вплив сірчаної кислоти може збільшити ризик інсульту. Це підкреслює потенційну небезпеку для здоров’я екіпажу та пасажирів.
Таким чином, виникає потенційно серйозна загроза здоров’ю для членів екіпажу та пілотів, які регулярно здійснюють полярні рейси, що викликає занепокоєння серед медичної спільноти та авіаперевізників. Незважаючи на те, що сірчана кислота є відомою корозійною речовиною, експерти заспокоюють, що наразі не існує ризику пошкодження самого літака, що дозволяє зосередитися на біологічних аспектах впливу на людський організм.
За словами професора Робока, ці обставини потенційно можуть виключити можливість використання стратосферної аерозольної ін’єкції на великих висотах. Він наголошує на необхідності проведення додаткових досліджень для визначення безпечних рівнів впливу, які, ймовірно, будуть нижчими за нині запропоновані норми викидів і призведуть до меншого охолоджувального ефекту.
Водночас, деякі вчені не переконані у необхідності повного виключення стратосферної аерозольної ін’єкції з розгляду. Доктор Вейк Сміт, кліматичний дослідник з Гарвардського університету, стверджує, що цей ризик вимагає подальшого вивчення, але не повинен розглядатися як головна перешкода. Він зауважує, що якщо буде встановлена реальна небезпека, повітряні фільтри в салонах літаків можуть бути переналаштовані для фільтрації діоксиду сірки, на що вони наразі не розраховані.
Доктор Сміт вважає, що це створює ризик, який потребує подальшого вивчення та потенційного управління, але не стане безпосередньою загрозою для широкої громадськості, яка користується авіаперельотами. Відповідно, це не є достатньою підставою для виключення стратосферної аерозольної ін’єкції з арсеналу інструментів для боротьби зі зміною клімату.
