У Детройті встановлено бронзову статую персонажа RoboCop, що завершило п’ятнадцятирічний шлях проєкту та привернуло значну увагу мешканців і туристів. Монумент заввишки понад одинадцять футів і вагою близько 1700 кг встановлено біля будівлі кінокомпанії Free Age, де він закріплений поблизу тротуару. Статуя стала новою точкою інтересу туристів, а відвідувачі активно фотографуються поруч із нею.

Персонаж RoboCop вперше з’явився у фільмі 1987 року, який зображував майбутній Детройт як місто з високим рівнем злочинності та перевантаженою поліцією. Головний герой, зіграний Пітером Веллером, поставав майже невразливим кіборгом, створеним корпорацією, що прагнула приватизувати функції охорони правопорядку. Стрічка здобула культовий статус, породивши два продовження та перезапуск.

Колись подібні образи викликали у Детройті спротив через небажання асоціювати місто з минулою репутацією небезпечного місця. Проте тривале зниження рівня насильницьких злочинів та найнижчі показники вбивств з середини 1960-х років зменшили ці застереження. За словами співвласника Free Age Джима Тоскано, міська влада не висловила заперечень проти встановлення монумента.

Ідея створення статуї виникла у 2010 році після того, як тодішньому меру Детройта Дейву Бінгу адресували допис, де згадувалося, що Філадельфія має статую вигаданого боксера Рокі Бальбоа, а RoboCop міг би стати символічним послом Детройта. Мер відповів, що подібних планів немає. Попри це, ініціатива була підтримана місцевими жителями. У 2012 році проведено кампанію на Kickstarter, яка зібрала понад 67 000 доларів від більш ніж 2 700 доброчинців по всьому світу. Детройтський скульптор Джорджіо Ґікас завершив виготовлення статуї у 2017 році, однак вона надовго залишалася недоступною для публіки.

Плани розмістити скульптуру в Мічиганському науковому центрі були скасовані у 2021 році через навантаження, спричинене пандемією, та необхідність зосередження ресурсів музею на основній діяльності. Подальша доля роботи залишалася невизначеною, доки компанія Free Age не придбала будівлю в районі Істерн Маркет приблизно три роки тому. Після консультацій із ініціаторами проєкту та представниками району було ухвалено рішення розмістити скульптуру на новій локації.

Джим Тоскано зазначив, що погодився взяти участь у проєкті, оскільки він видався надто незвичайним та виразним, щоб ним знехтувати. Він додав, що переглядав лише перший фільм серії, але вважає доречним для цієї події найвідоміший вислів RoboCop: “Thank you for your cooperation”.

У четвер до монумента підійшов Джеймс Кемпбелл, один із учасників первинної краудфандингової кампанії. Він повідомив іншим відвідувачам, що пожертвував 100 доларів на створення статуї понад десятиліття тому, і жартома назвав себе «власником 0.038 відсотка» цього проєкту. Кемпбелл охарактеризував скульптуру як значущий мистецький об’єкт та символічний елемент кінематографічної історії, що репрезентує Детройт. Він також зазначив, що вбачає у RoboCop образ надії, оскільки в художньому світі фільму персонаж виступав захисником міста у складні часи.

Згідно з новим дослідженням, опублікованим у журналі Nature, штучні інтелектуальні чатботи виявляються значно ефективнішими у зміні політичних поглядів людей, ніж телевізійна передвиборча реклама. Дослідження показало, що чатботи змогли змінити позицію приблизно в одного з двадцяти п’яти учасників, схиливши їх до підтримки або Дональда Трампа, або Камали Гарріс. Результати опубліковано також у журналі Science.

На перший погляд ефект може здаватися незначним, і дослідники застерігають, що ці результати не доводять здатність чатботів безпосередньо змінити результат виборів. Однак як бот, налаштований на підтримку Гарріс, так і бот, спрямований на підтримку Трампа, продемонстрували більшу ефективність, ніж середня телевізійна політична реклама. Про-Гарріс бот переконав приблизно одного з двадцяти одного виборця, який спочатку не планував її підтримувати. Про-Трамп бот зміг переконати приблизно одного з тридцяти п’яти.

Ці дані є частиною широкої серії експериментів, що охопили понад 80 тисяч учасників у чотирьох країнах. Дослідники вказують, що результати відкривають реальну перспективу використання розмовних ШІ-систем як звичного інструмента політичних кампаній у найближчі роки. Водночас вплив чатботів виявився ще сильнішим у виборах поза межами США, що підсилює занепокоєння щодо можливості маніпуляцій через неправдиві або оманливі твердження.

За словами Девіда Г. Ренда, професора інформаційних наук Корнельського університету та співавтора обох досліджень, змінити політичні погляди людей неймовірно складно, тому такі результати стали несподіванкою.

Отримані дані підсилюють аргументи на користь уважнішого регулювання діяльності великих моделей штучного інтелекту, включно з тими, що стоять за популярними чатботами. На думку дослідників, якщо розробники моделей навіть незначною мірою змістять баланс у бік певного кандидата, це може суттєво вплинути на частину виборців.

Не менше здивування викликало й те, як саме чатботи досягали ефекту. Дослідження Nature, проведене науковцями з MIT, Ягеллонського університету та Корнельського університету, проаналізувало вплив популярних чатботів на виборців у США, Канаді та Польщі. Паралельне дослідження Science, проведене Інститутом безпеки ШІ Великої Британії, Оксфордським університетом та Корнельським університетом, тестувало понад десяток спеціально навчених чатботів, орієнтованих на різні стратегії переконання виборців у Великій Британії. Обидва дослідження координували результати та були опубліковані одночасно.

Найефективнішою виявилася стратегія, за якої чатбот наводив велику кількість фактичних тверджень, спрямованих на розвіювання сумнівів щодо кандидата, його політичного досвіду та позицій. Це працювало значно краще, ніж тактики політичних консультантів, зокрема моральне «переформулювання», побудоване на апеляції до упереджень виборця, або методи глибинного діалогу, що акцентують на емпатійному слуханні.

За словами дослідників, ефективність була однаково високою незалежно від того, чи були окремі твердження цілком точними. Попри інструкції дотримуватися фактів, деякі спеціально навчені чатботи все одно вдавалися до частково хибних тверджень.

Наприклад, у відповідь на занепокоєння виборця щодо довіри до Трампа, про-Трамп бот наголошував на виконанні ключових передвиборчих обіцянок у першій каденції та на економічних показниках, що начебто свідчили про зростання зайнятості й фондового ринку, не згадуючи при цьому про рецесію та кризу безробіття під час пандемії covid-19. В іншому випадку про-Гарріс бот відповів учаснику, який вважав Гарріс «нещирою», порівнюючи її заявлену прихильність до етичного лідерства з твердженнями про корисливу поведінку Трампа.

Дослідники зазначають, що нові результати доповнюють зростаючий масив робіт, які демонструють здатність ШІ впливати на погляди та дії людей. Попередні дослідження тієї ж групи вказували, що чатботи можуть зменшувати схильність до віри в теорії змови, хоча і ті експерименти проводилися в лабораторних умовах із спеціально навченими системами. Застосовність цих висновків у реальному політичному середовищі залишається невизначеною.

Незалежні експерти попереджають, що популярні чатботи можуть підсилювати упередження, давати шкідливі поради та сприяти потраплянню користувачів у конспірологічні інформаційні бульбашки. Накопичений за роки досвід довіри до цифрових сервісів лише підсилює ризик того, що користувачі будуть сприймати відповіді штучного інтелекту як авторитетні.

При цьому, на думку фахівців, немає підстав вважати, що чатботи здатні самостійно змінити результат виборів. Навіть разом із високою ефективністю окремих методів лишається проблема того, як змусити великі групи виборців взагалі користуватися політичними чатботами.

У дослідженні також підкреслюється, що тривале системне зміщення в комунікації комерційних чатботів може мати спотворювальний ефект на сприйняття світу користувачами. При цьому технологічні компанії навряд чи даватимуть чатботам прямі політичні інструкції, проте теоретично можуть налаштовувати їх на позитивне висвітлення власних продуктів.

Інші дослідники зазначають, що результати роботи вказують на можливу цінність ШІ для політичних кампаній як інструмента, здатного масово й терпляче відповідати на індивідуальні питання виборців. Втім у реальності важко гарантувати, що виборець буде достатньо довго взаємодіяти з таким інструментом, щоб ефект переконання набув сили.

Науковці роблять висновок, що штучний інтелект має потенціал суттєво змінити політичну комунікацію, хоча водночас визнають, що політичні чатботи можуть виявитися надто нав’язливими, що знизить їхню впливовість.

Згідно з новим дослідженням, опублікованим цього тижня в журналі Nature, аудіовізуальні збої мають значно ширший вплив, ніж може здаватися. Йдеться не лише про типовий дискомфорт користувачів, а про здатність таких збоїв суттєво впливати на ключові сфери життя, включно з результатом співбесіди, рівнем довіри до медичних фахівців та перебігом юридичних процесів. Для людей без стабільного доступу до інтернету, а також для мешканців сільських територій або домогосподарств з низьким доходом наслідки можуть бути ще серйознішими.

Дослідження під назвою “Video-call glitches trigger uncanniness and harm consequential life outcomes” зосереджувалося переважно на відеодзвінках з демонстрацією обличчя співрозмовника. Аудіодзвінки, екранний шеринг або презентації у дослідженні розглядалися мінімально. Проаналізовано декілька сценаріїв, зокрема базу спостережень за повсякденними відеоспілкуваннями, структурований відеозапис продажної презентації та відеоконсультації у сфері охорони здоров’я. У всіх випадках часті збої у відеозв’язку знижували рівень довіри та готовність до взаємодії, зокрема зменшували відкритість до рекомендацій медичного працівника або ймовірність повторної консультації.

Причиною цього є те, що розрив інтернет-з’єднання або спотворення зображення і звуку порушує створену у відеодзвінку ілюзію безпосереднього контакту. У дослідженні зазначено, що такі ефекти викликають відчуття незграбності та неприродності, що зменшує соціальну пов’язаність і довіру. Подібний ефект асоціюється з так званою “долиною моторошності”, коли щось виглядає майже людським, але не повністю.

Дослідники зазначають, що збої можуть мати суттєву ціну у важливих життєвих ситуаціях, які відбуваються онлайн. Вони можуть впливати не лише на незначні або випадкові моменти спілкування, але й здатні змінювати життєві траєкторії людей – від стану здоров’я до кар’єрного статусу. Оскільки люди беруть участь у численних особистих і професійних взаємодіях у дистанційних форматах, навіть незначні негативні ефекти з часом накопичуються.

У межах роботи також аналізовано дані судових процесів. У поєднанні з іншими результатами було виявлено кореляцію між наявністю відеозбоїв і меншою ймовірністю отримання умовно-дострокового звільнення. Автори дослідження вказують, що попри загальне уявлення про дистанційні формати як інструмент покращення доступності, вони можуть ненавмисно відтворювати нерівність. Групи населення з гіршими інтернет-з’єднаннями частіше стикаються зі збоями, а отже – частіше зазнають негативних наслідків у критичних сферах, зокрема у медицині, кар’єрі, системі правосуддя та соціальній взаємодії.

У дослідженні пропонується враховувати наслідки такого впливу у контексті сучасних політичних та технологічних тенденцій, що дедалі більше тяжіють до дистанційних процесів. Розглядається необхідність часткового повернення до особистої участі у важливих взаємодіях. Також наголошується на можливих прихованих упередженнях у проєктуванні дистанційних систем, які здатні створювати переваги для одних груп і обмеження для інших.

Окремо підкреслюється потреба у подальших дослідженнях впливу “долини моторошності” у відеоконференціях та методів зниження цього ефекту. Серед запропонованих підходів виокремлюється один, який вирізняється серед інших: використання доречного гумору.

Суд Європейського Союзу ухвалив рішення, яке фактично робить неможливим законне функціонування будь-якого вебресурсу на території ЄС, якщо він дозволяє публікувати контент користувачам. Йдеться про тлумачення, що розширює відповідальність платформ до такого рівня, що виконати ці вимоги технічно або організаційно практично неможливо.

Сучасний інтернет еволюціонував в формат Веб 2.0, який передбачає, що контент на сайтах розміщуватиметься силами користувачів, а не адміністрації сайту. Саме формат Веб 2.0 змусив майже кожен сайт в інтернеті трансформуватися в соцмережу, де користувачі активно спілкуються та діляться контентом.

Питання відповідальності сайтів за опублікований на них контент обговорюється десятиліттями. Американська модель, закріплена в розділі 230, передбачає, що відповідальність має нести той, хто створив незаконний контент, а не платформа, яка його розмістила. ЄС традиційно застосовує жорсткіші підходи, спочатку через Директиву про електронну комерцію, а нині через Регламент про цифрові послуги. Проте навіть ці підходи не наближалися до того, що було закріплено в рішенні Суду цього тижня.

Справу ініціювала позивачка, щодо якої невідома третя особа розмістила неправдиве та шкідливе оголошення сексуального характеру, використавши її фотографії та номер телефону без згоди. Платформа Russmedia Digital видалила оголошення менше ніж за годину після отримання скарги, однак копії вже були розміщені на інших сайтах.

Румунський суд першої інстанції визнав, що Russmedia не може бути відповідальною, оскільки лише надавала хостинг без участі у створенні оголошення, а також оперативно видалила контент. Проте Суд ЄС у своєму рішенні дійшов висновку, що через наявність «чутливих персональних даних» у оголошенні платформа фактично є «спільним контролером персональних даних» відповідно до GDPR. Це означає застосування повного комплексу вимог щодо контролерів даних і різке відкидання базових принципів обмеженої відповідальності посередників.

Під час тлумачення Суд ЄС заявив, що оператор платформи не може уникати статусу контролера лише тому, що сам не створював оголошення. Таким чином будь-який сайт з користувацьким контентом може бути визнаний відповідальним за будь-які персональні дані в контенті, навіть якщо сайт дізнається про це постфактум і навіть якщо контент було негайно видалено після скарги.

Платформи мають, за логікою рішення, запровадити попередню перевірку будь-якого контенту до його публікації. Це фактично накладає вимогу здійснювати загальний моніторинг усіх матеріалів, включно з визначенням наявності чутливих категорій персональних даних. Також платформи повинні збирати ідентифікаційні дані всіх користувачів, щоб переконатися, що вони публікують власні дані, а не чужі. Крім того, платформа, згідно з рішенням, повинна вживати всіх можливих технічних заходів, щоб запобігти копіюванню або поширенню контенту третіми сторонами, що технічно є недосяжною вимогою.

У самому рішенні прямо зазначено, що оператори мають створювати відповідні технічні та організаційні механізми для виявлення чутливих даних ще до публікації оголошень, а також зобов’язані верифікувати користувача, який розміщує такі дані, щоб підтвердити, що йдеться саме про суб’єкта цих даних. Анонімність у такій моделі стає неможливою.

Окремий аспект рішення вимагає, щоб платформи блокували можливість копіювання та відтворення контенту іншими сайтами, хоча інтернет технологічно функціонує саме на можливості обміну та відтворення даних.

Наслідки такого підходу створюють ситуацію, у якій жодна платформа не може повністю відповідати вимогам. Єдиними реалістичними варіантами залишаються ігнорування рішення, закриття діяльності в ЄС або повне блокування доступу з ЄС. Проте така модель призводить до стану, коли норми застосовуються вибірково, а компанії змушені працювати в умовах невизначеності та ризику штрафів.

У рішенні використовуються положення GDPR, які вимагають обробляти персональні дані законно, точно і прозоро, забезпечувати їхню актуальність, безпеку та недопущення несанкціонованої обробки. Обов’язок дотримання цих вимог покладено на контролера незалежно від того, хто створив контент і чи мав контролер можливість вплинути на його появу.

Таким чином, згідно з рішенням Суду ЄС, будь-яка платформа, що дозволяє користувачам публікувати інформацію, повинна попередньо сканувати контент, визначати наявність чутливих персональних даних, збирати та перевіряти особистість кожного автора і запобігати будь-якому подальшому копіюванню матеріалу іншими ресурсами. Функціональна робота відкритого інтернету при таких умовах стає фактично неможливою.

Майже чотири з десяти вірусних треків у списку Spotify виявилися піснями, створеними штучним інтелектом. До такого висновку дійшов огляд, проведений редакцією SVT Kulturnyheterna. Плейлист Spotify «Viral 50 Sweden» містить композиції, що привернули найбільшу увагу в межах Швеції.

Майже 36 відсотків, тобто 18 з 50 позицій, становлять пісні, створені за допомогою штучного інтелекту. Також протягом певного часу список «Country Digital Song Sales» очолювала саме ШІ-композиція.

За словами Боба Штурма, професора комп’ютерних наук у KTH, ідентифікувати справжніх авторів цих треків надзвичайно складно. Зазвичай такі пісні поширюються через дистриб’юторів, які виступають посередниками між творцем і платформою.

У листі до SVT компанія Spotify повідомила, що активно працює над видаленням некорисного або спамового контенту, створеного за допомогою ШІ, і що протягом останнього року було видалено понад 75 мільйонів таких треків.

Поширення музики, створеної ШІ

Дослідження, опубліковане стримінговою платформою Deezer, оцінює, що щодня на сервіс завантажується близько 50 000 композицій, згенерованих штучним інтелектом. Це становить приблизно 34 відсотки всього обсягу музики, яку подають користувачі.

Композиції Walk My Walk і We Say No, No, No to an Asylum Center далеко не перші приклади пісень, згенерованих ШІ, які привернули масову увагу. Влітку штучно створені треки колективу Velvet Sundown зібрали понад мільйон прослуховувань у Spotify, що пізніше один з учасників описав як «мистецький розіграш».

Ед Ньютон-Рекс, музикант і засновник некомерційної організації, що сертифікує навчальні практики генеративних ШІ-систем на предмет справедливого ставлення до артистів, зазначає, що саме величезна кількість згенерованих композицій є ключовим чинником зростання популярності окремих хітів, створених штучним інтелектом.

За його словами, щоденні десятки тисяч треків створюють конкуренцію для людських музикантів. З’являється новий високомасштабований конкурент, причому конкурент, створення якого в багатьох випадках базується на експлуатації.

Якість музики, створеної ШІ, значно зросла порівняно з ранніми спробами. У межах свого дослідження Deezer опитав 9 000 людей у восьми країнах і встановив, що 97 відсотків респондентів не здатні відрізнити музику, створену штучним інтелектом, від композицій, написаних людьми.

За словами Ньютон-Рекса, сьогодні неможливо на слух відрізнити найкращу згенеровану композицію від тієї, що створена музикантом.

ШІ-музика якісна: люди не можуть відрізнити музику, створену штучним інтелектом

Опитування проведене компанією Ipsos серед 9000 осіб у восьми країнах – Сполучених Штатах, Канаді, Бразилії, Великій Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині та Японії. Результати продемонструвало, що музика від ШІ якісна і слухачі не здатні її виявити.

На початковому етапі всіх учасників попросили прослухати три музичні композиції та визначити, чи були вони повністю створені штучним інтелектом. Дев’яносто сім відсотків респондентів не впоралися з цим завданням.

Більшість, а саме 71 відсоток опитаних, були здивовані результатами. Понад половина, тобто 52 відсотки, відчули дискомфорт через неможливість відрізнити музику, створену людиною, від музики, згенерованої алгоритмом.

Нові моделі дистрибуції музики, створеної ШІ

Однак висока якість не є єдиною причиною популярності таких треків. Як і в інших сегментах економіки, пов’язаних зі штучним інтелектом, існує інфраструктура сервісів, що сприяють легкому поширенню такої музики, а також субкультури користувачів, які активно діляться порадами щодо того, як досягти максимальної вигоди.

Блог Jack Righteous, присвячений створенню контенту за допомогою ШІ, радить своїм читачам генерувати «пасивний дохід» за допомогою дистриб’юторського сервісу DistroKid. Ця платформа виплачує роялті авторам музики щоразу, коли їхні згенеровані треки прослуховуються на YouTube, Spotify або TikTok.

DistroKid є частиною ширшої екосистеми музичних дистриб’юторів, куди також входять Amuse, Landr і CDBaby. Вони допомагають авторам розміщувати музичні композиції на провідних стримінгових платформах. Політики щодо музики, створеної ШІ, у цих сервісів різняться. У спеціалізованих блогах зазначається, що DistroKid має «більш лояльний» підхід. Декілька вірусних треків від проєкту Breaking Rust, зокрема Livin’ on Borrowed Time і Resilient, також, ймовірно, були поширені через DistroKid.

За словами автора книги «Uncharted Territory» Кріса Далла Ріва, який досліджує аналітику вірусної музики, практично вся музика, створена штучним інтелектом, не проходить через традиційні лейбли. Такі композиції створює людина у власній кімнаті та завантажує на онлайн-дистриб’юторські платформи.