У світі, де робоча скринька легко перетворюється на нескінченний потік спаму, техноблогер Tech With Tim пропонує доволі приземлений, але показовий сценарій застосування AI‑автоматизацій. Замість чергового «чату з ботом» — повноцінний щоденний workflow, який сам шукає нові листи в Gmail, розставляє пріоритети, визначає, що потребує відповіді, генерує чернетки й архівує звіт у Google Docs. Усе це — без жодного рядка коду, через візуальний редактор платформи GenSpark.

Цей кейс добре показує, як недетермінований AI‑workflow може взяти на себе рутину, з якою традиційні «якщо‑то»‑автоматизації справляються вже погано.

Проблема: сотня листів на день і лише кілька важливих

Відправна точка сценарію — дуже знайома для будь‑кого з відкритою робочою поштою. Автор оцінює, що щодня отримує близько сотні листів, із яких лише 5–10 реально потребують відповіді, а решта — «сміття». Ручне прочісування інбоксу щоранку стає витратною, але водночас надто делікатною задачею, щоб довірити її простим фільтрам на кшталт «якщо тема містить X — перемістити в папку Y».

Традиційна, детермінована автоматизація тут швидко впирається в межі. Вона добре працює, коли можна сформулювати жорстке правило: наприклад, «якщо лист містить слово “receipt”, завантажити його в Google Drive». Але варто тексту трохи змінитися — і сценарій ламається. У випадку з особистою поштою кількість винятків та «дивних» ситуацій лише зростає: різні контексти, тон, непрямі прохання, автоматичні нотифікації, що інколи справді важливі.

Тут якраз і з’являється простір для AI‑workflow’у, де роль «мозку» відіграє LLM, здатна гнучко інтерпретувати вміст листів, а не просто шукати в них ключові слова.

Щоденний тригер: запуск о 9:00 без участі людини

Базова конструкція автоматизації будується навколо простого, часового тригера. У редакторі GenSpark обирається тип «on a schedule», після чого задається розклад: старт, наприклад, «завтра о 9:00» і повторення «щодня».

Це й є точка входу у workflow: щодня о 9 ранку система сама прокидається й запускає послідовність дій. Ніяких «клікнути кнопку», ніяких ручних запусків. Далі вся логіка працює поверх Gmail та Google Drive, підключених як конектори в межах того самого інтерфейсу.

Важливий момент — саме часова прив’язка. Ідея не в тому, щоб реагувати на кожен новий лист миттєво, а в тому, щоб один раз на день зібрати картину за останні 24 години й дати людині зрозумілий, структурований зріз: що сталося, що важливо, де потрібна дія.

Крок 1: Gmail як джерело даних — тягнемо за 24 години

Після тригера першим «інструментальним» кроком у workflow стає модуль Gmail. Замість того щоб вручну компонувати складні пошукові запити, автор у полі інструкції просто формулює завдання природною мовою: знайти всі листи, отримані за останні 24 години.

GenSpark використовує цю фразу як опис для інструмента «search emails». Під капотом платформа вже знає, як перетворити цю інструкцію на правильний виклик до Gmail API з потрібними параметрами. У результаті крок повертає масив листів — фактично, «зріз» пошти за добу.

На цьому етапі ще немає жодного «штучного інтелекту» в розумінні LLM‑моделей. Це звичайне підключення до сервісу, але воно готує поле для наступних, значно «розумніших» операцій.

Крок 2: LLM розставляє пріоритети — high, medium, low

Другий крок — той, де workflow переходить з детермінованого в недетермінований режим. Викликається універсальний крок «Ask GenSpark», який під капотом звертається до LLM. Завдання для моделі формулюється знову ж таки природною мовою: категоризувати всі отримані листи за пріоритетом — високий, середній, низький, причому кожен конкретний лист має потрапити лише в одну категорію.

Таким чином, замість жорстких правил начебто «якщо відправник X — high priority» рішення про важливість делегується моделі. Вона аналізує вміст, контекст, можливо, форматування — усе те, що не так просто втиснути в набір фільтрів. Результатом стає впорядкований набір листів з позначеними рівнями пріоритету.

Цей підхід дає змогу природно працювати з типовим повсякденним інбоксом, де «важливість» рідко залежить лише від одного слова в темі.

Крок 3: що потребує відповіді, а що можна проігнорувати

Пріоритизація — ще не все. Наступний крок знову використовує LLM: тепер уже для класифікації листів за критерієм «потребує відповіді / не потребує відповіді». У полі інструкції з’являється проста формула: категоризувати листи як такі, що потребують reply, або як такі, що не потребують reply.

З погляду корисності це один з ключових шарів автоматизації. Власник пошти не просто бачить, що є «high priority», а що «low», — він отримує зрозумілий перелік завдань: на ці листи треба відповісти, ці можна лише переглянути, ці — повністю ігнорувати.

Знову ж таки, рішення приймає не заздалегідь виписане правило, а модель, яка аналізує формулювання в листі: чи містить він пряме прохання, запит на уточнення, дедлайни, чи це просто нотифікація або розсилка.

Крок 4: автоматичні чернетки відповідей — без натискання «Send»

Щойно сформовано список листів, що потребують відповіді, workflow робить наступний логічний крок: доручає LLM автоматично підготувати чернетки відповідей.

В окремому кроці «Ask GenSpark» формулюється інструкція: для всіх листів, які потребують reply, створити чернетку відповіді й надіслати ці чернетки в наступному повідомленні всередині самого workflow. Важливе уточнення на фінальному етапі: система не повинна надсилати листи автоматично, а лише запропонувати тексти відповідей у звітному документі.

Це суттєво знижує ризики — людина залишається «останньою інстанцією», яка вирішує, чи відправляти пропонований текст, змінювати його, чи проігнорувати. Але при цьому зникає найбільш рутинна частина роботи: вигадувати формулювання, вітання, пояснення тощо для десятка схожих ситуацій.

Як показує тестовий запуск, у готовому документі з’являються цілком робочі чернетки — з чітким зазначенням адресата і контексту. Наприклад, якщо в пошті є нотифікація про скасування якоїсь підписки, система пропонує ввічливий запит із проханням підтвердити подальші дії.

Крок 5: єдиний щоденний звіт і архів у Google Docs

Щоб перетворити все це на зручний «продукт» для користувача, потрібен фінальний формат. Для цього в workflow додається ще один крок з LLM: зібрати в один звіт усю сконсолідовану інформацію з попередніх етапів.

Інструкція для моделі виглядає так: сформувати репорт, у якому буде зрозуміло, які листи мають високий, середній та низький пріоритет, і для листів, що потребують відповіді, вивести текст підготовлених чернеток. Окремо підкреслюється: не надсилати ці листи, а лише надати їх у звітному форматі, придатному для щоденного перегляду.

Після цього workflow звертається вже не до LLM, а до інтеграції з Google Docs. Останній крок — «create document» з інструкцією: взяти сформований звіт і зберегти його як новий документ у Google Drive з поточною датою в назві, щоб зберігати історію щоденних сканів.

У результаті користувач отримує дві речі. По‑перше, щоденний, структурований огляд пошти в одному документі. По‑друге, повноцінний архів таких дайджестів, до якого можна повернутися за потреби — наприклад, щоб пригадати, які листи були критичними минулого тижня.

Від ручної рутини до AI‑асистента інбоксу

Після першого тестового запуску автоматизації стає помітно, як змінюється саме сприйняття пошти. Замість «відкрити Gmail і витратити пів години на розгрібання» з’являється ранковий ритуал: відкрити один документ, переглянути кілька блоків — «high», «medium», «low» пріоритет, перелік листів, які вимагають відповіді, — і взяти знизу готові чернетки.

Фактично, роль людини зміщується з «поштового фільтра» до «редактора й арбітра»: перевірити, чи коректно розставлені пріоритети, чи доречні чернетки, і завершити дію кількома натисканнями кнопки «відправити».

Сама ж автоматизація залишається досить гнучкою. Усе зібрано з окремих кроків — тригера, інструмента Gmail, кількох звернень до LLM і інтеграції з Google Docs. Їх можна коригувати: змінювати часовий період (наприклад, не 24 години, а останні 48), точніше формулювати критерії, або зовсім перенести звіти не в документи, а в інші інструменти.

Головний ефект — не в «магії AI», а в тому, що одна добре продумана зв’язка інструментів бере на себе повторювану й ментально виснажливу роботу з інбоксом. Там, де раніше був хаос зі ста листів, тепер є щоденний digest із чітко видимими 5–10, яким справді варто присвятити увагу.

Джерело

YouTube — Build 3 AI Automations From Scratch – Complete Beginner Guide

У новій інструкції для початківців автор каналу Tech With Tim показує, як перетворити штучний інтелект із «розумного пошуку» на повноцінну робочу систему, що самостійно виконує рутинні задачі. Ключова ідея — зрозуміти базову архітектуру AI‑workflow’ів і мати всі її компоненти в одному місці, аби не писати складний код з нуля.

Тригер: від чого все стартує

Будь-яка автоматизація починається з тригера. Це перша і обов’язкова частина кожного workflow.

Тригером може бути конкретна подія: надходження листа на пошту, нове бронювання в календарі, поява запису в таблиці. А може бути й чисто часова умова — наприклад, «кожного дня о 7 ранку» або «щонеділі». Головне, що саме тригер визначає момент, коли сценарій має запуститися: коли виконується певна умова, автоматизація стартує.

У такій логіці немає нічого нового для тих, хто працював із класичними сервісами на кшталт Zapier чи Make. Але в AI‑workflow’ах цей же принцип поєднується з набагато «розумнішим» центром прийняття рішень, тож від того, який тригер обрано, залежить, наскільки природно та регулярно система вписується у щоденну роботу.

Завдання: сформулювати результат, а не кроки

Після тригера йде наступний ключовий елемент — завдання (task). Це відповідь на питання: що саме ми хочемо зробити й який результат автоматизуємо.

Не йдеться лише про перелік конкретних дій на кшталт «зайти в пошту, знайти непрочитані листи, виписати заголовки». Концептуально важливо спершу описати мету: наприклад, «мати зведений звіт по листах за останні 24 години з пріоритизацією» чи «побудувати базу контенту певного типу». Уже потім із цієї цілі випливають кроки.

У демонстрації цей підхід використовується послідовно: спочатку формулюється задача на високому рівні, а далі вона розкладається в кілька окремих кроків — пошук даних, класифікація, оцінка важливості, формування звіту. Але архітектурно все це залишається однією «таскою» в межах workflow.

Такий спосіб мислення виявляється критичним саме для AI‑автоматизацій, де багато рішень делеговано моделі, а розробник чи користувач задає скоріше кінцевий результат, ніж повну детерміновану логіку.

LLM як «мозок» автоматизації

Третя складова — велика мовна модель (LLM, large language model). Вона виступає «мозком» у цій архітектурі.

Має бути щось, здатне до міркування, інтерпретації контексту й прийняття рішень там, де чіткі правила складно або неможливо описати. Саме для цього й використовується LLM. Конкретний провайдер у цьому контексті не принциповий — це може бути модель від різних компаній, головне, щоб вона могла працювати з текстом і робити базовий reasoning.

На відміну від класичних детермінованих автоматизацій, де зафіксовано «якщо X, то Y», тут частина логіки делегується моделі. Наприклад, не просто перевірити, чи містить лист слово «receipt», а проаналізувати вільний текст і сказати, чи є це квитанцією, навіть якщо ключове слово не згадується. Через це workflow стає недетермінованим: не можна на 100% передбачити конкретну відповідь моделі. Зате така схема краще витримує безліч варіантів контенту і edge cases.

У результаті в архітектурі з’являється чіткий поділ ролей: тригер запускає процес, завдання описує ціль, а LLM ухвалює «інтелектуальні» рішення всередині сценарію.

Інструменти та сервіси: руки й очі для «мозку» LLM

Четвертий обов’язковий елемент — tools або services, тобто інструменти, які LLM може використовувати, щоб досягти результату.

Модель сама по собі оперує текстом і не має доступу до зовнішніх систем. Щоб workflow був корисним, потрібно принаймні один‑два такі інструменти підключити всередині сценарію. Це можуть бути інтеграції з поштою, документами, таблицями, календарем, веб‑пошуком, рекламними кабінетами й так далі — будь‑які сервіси, з яких можна «підтягнути» дані або куди можна «записати» результат.

У практичних прикладах ця ідея проявляється буквально: LLM читає пошту через інтеграцію, класифікує листи й потім через інший інструмент формує документ у хмарному сховищі. Або збирає метадані з відеоплатформи й записує їх у таблицю. Або шукає інформацію про компанії в інтернеті й далі шле підсумковий звіт у месенджер.

Саме інструменти перетворюють LLM із текстового «чатбота» на агента, що може діяти в реальних сервісах. Без них весь workflow зводився б до красиво сформульованої відповіді в одному вікні чату.

Чому все має бути в одному місці

Якщо скласти все разом, виходить проста, але жорстка вимога: щоб будувати AI‑автоматизації, потрібні всі чотири речі — тригер, завдання, LLM як «мозок» і набір інтегрованих інструментів. І критично, щоб вони були в одному місці.

Теоретично можна написати власну систему з нуля: окремо реалізувати обробку подій, інтеграції з сервісами, підключення до LLM‑API, управління чергами завдань, збереження результатів. Але це означає фактично створювати власну low‑code/automation‑платформу, що для більшості користувачів є надмірним завданням.

Альтернатива — використати платформу, яка вже надає всі ці компоненти в одному середовищі: тригери, таски, LLM‑кроки й готові конектори до популярних сервісів. У такому підході користувачеві залишається зосередитися на постановці задачі та описі логіки, а не на технічних деталях інтеграцій і оркестрації.

Ця уніфікація стає особливо помітною, коли в одному редакторі можна «намалювати» весь сценарій: обрати розклад запуску, додати кроки для роботи з поштою чи відео, вставити LLM‑крок як центральний елемент прийняття рішень і завершити все записом результату в документ чи надсиланням звіту в месенджер.

Підсумок: архітектура важливіша за інструмент

Сучасні AI‑workflow’и — це не про окремі «розумні» функції, а про зв’язану систему з чотирьох елементів: тригер, завдання, LLM і інструменти. Саме така архітектура дозволяє вивести штучний інтелект за межі одиничних відповідей у чаті та перетворити його на робочий механізм, що живе поверх уже звичних сервісів.

Розуміння цих базових блоків дає два практичні наслідки. По‑перше, легше оцінювати будь‑який інструмент для автоматизації: чи є в ньому усі чотири складові й як добре вони поєднані. По‑друге, зникає потреба «кодувати все з нуля» — достатньо платформи, яка надає ці частини в одному місці і дозволяє описувати поведінку системи природною мовою.

У міру того, як кількість сервісів і обсяг інформації зростають, така структурована модель автоматизації стає не просто зручною, а необхідною умовою, щоб AI працював не точково, а системно.

Джерело

YouTube: Build 3 AI Automations From Scratch – Complete Beginner Guide

Розробник і автор каналу Tech With Tim у своєму детальному гіді з AI‑автоматизацій показує зсередини те, що багато технічних користувачів вже відчули інтуїтивно: класичні «якщо X — зроби Y» сценарії починають ламатися на сучасному хаотичному контенті. На зміну чисто детерміністичним ланцюжкам дій приходять AI‑workflow’и, де «мозок» сценарію — LLM‑модель — ухвалює рішення на льоту й закриває більшість нетипових випадків.

Розібратися в різниці між цими двома підходами — ключ до того, щоб не намагатися «зашити» LLM у старі шаблони, а будувати робочі сценарії, які реально витримують реальний світ.

Як мислить детерміністична автоматизація

Початкова точка — чіткі правила. Детерміністичні автоматизації — це те, з чим знайомий практично кожен, хто колись чіпляв вебхуки, писав невеликий скрипт чи збирав ланцюжок у Zapier. Логіка проста: коли X трапляється, відбувається Y.

Приклади лежать на поверхні: щойно оновлено рядок у Google Sheets — полетів меседж у Slack. Потенційний клієнт забронював дзвінок у календарі — прилетіла нотифікація у месенджер. Можна написати Python‑скрипт, що при кожному вхідному листі шле повідомлення в інший сервіс, або пересилає все з ключовим словом «бухгалтерія» конкретній людині.

Ключова властивість тут — передбачуваність. Детерміністичне означає, що за однакового інпуту ви завжди отримуєте той самий аутпут. Є вхідні дані, є набір правил, є точний вихід. Жодних сюрпризів.

Не випадково саме під такі сценарії блискуче пристосовані популярні платформи: платформи на кшталт Zapier, Make та N8N реально сяють у побудові цих детерміністичних автоматизацій. Вони дають готові конектори, тригери та дії для моделі «коли X, зроби Y» — і в цьому просторі працюють майже ідеально.

Де детермінізм починає ламатися

Проблема в тому, що все менше задач укладаються в чітко описувані правила. В сучасному світі дуже багато гнучкого, динамічного контенту. Тексти листів, нестандартні формати документів, довільні формулювання — усюди шум, варіативність і творчість людей.

На такому фоні стає важко будувати детерміністичні автоматизації, бо дуже багато edge cases. Крайові випадки — це всі ті дивні ситуації, які не приходять у голову на етапі проєктування правила. Написали «invoice» замість «receipt», змінили структуру листа, підписали файл по‑іншому — і ланцюжок, який виглядав надійним, раптом перестає спрацьовувати.

Класичний фільтр «якщо тіло листа містить слово receipt — завантажити в Google Drive» працюватиме рівно доти, доки всі рахунки відповідають очікуваному шаблону. Як тільки з’являється «квитанція», «підтвердження оплати» або просто скріншот із текстом у вкладенні — автоматизація нічого не бачить. Для кожної нової варіації доводиться дописувати умови, ускладнювати логику, множити кількість гілок і правил.

У підсумку замість «одного простого Zap’у» з’являється крихка конструкція, яку доводиться постійно латати. І що динамічніший контент, то більше часу йде не на економію ручної праці, а на підтримку самої автоматизації.

Недетерміністичні AI‑workflow’и: коли рішення приймає модель

Щоб вирватися з цієї пастки правил, у сценарій доводиться вводити елемент «судження» — і тут на сцену виходять великі мовні моделі. Недетерміністична автоматизація робить ключовий крок: замість того, щоб кодувати всі можливі формулювання, вона делегує розпізнавання змісту LLM.

У тому ж прикладі з поштовими «квитанціями» замість жорсткої перевірки рядка з’являється інша логіка. У недетерміністичній автоматизації замість того, щоб перевіряти, чи імейл містить receipt, ми просто даємо лист LLM і кажемо: проаналізуй і скажи, це receipt чи ні.

Далі сценарій виглядає знайомо: якщо модель відповідає, що це квитанція, — завантажити в Google Drive; якщо ні — пропустити. Але критична різниця в тому, що тепер неважливо, як саме сформульовано текст, чи присутнє слово «receipt» буквально, який формат листа й де в ньому згадується оплата. Модель аналізує зміст, а не шукає точний збіг рядка.

Саме тому такий підхід називають недетерміністичним. Це недетерміністично, бо ми не знаємо, що саме станеться при запуску flow, і це покладається на judgment LLM. Точний текст відповіді моделі не фіксований раз і назавжди: вона може сформулювати висновок трохи по‑різному, але в межах завдання — «це квитанція чи ні» — приймає семантично обґрунтоване рішення.

Зовні це виглядає як невелика зміна — замість однієї умови «містить/не містить слово» з’являється крок «звернутися до LLM». Фактично ж це перекомпонування всієї архітектури: тепер «мозок» workflow’у — не набір регулярних виразів, а модель, здатна до міркування на природній мові.

Динамічні workflow’и проти світу edge cases

Головний наслідок такого переходу — різке розширення того, що автоматизація взагалі може «переварити». Це дозволяє мати справді динамічний workflow, який працюватиме в більшій кількості ситуацій, бо може обробляти динамічний контент.

У тому ж кейсі з квитанціями сценарій раптом починає ловити:

• листи, де немає слова «receipt», але є будь‑який опис транзакції;
• повідомлення з довільною структурою, де деталі платежу заховані в тексті;
• формати, які важко звести до одного патерну, але які людина без проблем розпізнає як чек.

Такі ж підходи можна переносити на будь‑які завдання, де важлива не буквальна відповідність рядка, а розуміння сенсу. Категоризація листів за пріоритетом, виявлення того, чи потребує повідомлення відповіді, виділення релевантних частин довгих текстів — усе це краще лягає в недетерміністичну, ніж у чисто правило‑орієнтовану модель.

Важливо й те, що LLM у подібних workflow’ах — не самодостатня система, а один зі ступенів великого ланцюжка. Тригери, інтеграції з сервісами, збереження результатів у таблиці чи документі — усе це залишається з детерміністичної епохи. Змінюється лише серце сценарію: там, де раніше стояла конструкція із десятків умов, з’являється єдиний крок звернення до моделі з чітко сформульованим завданням.

Цей гібридний підхід частково повертає передбачуваність: тригери й зовнішні дії лишаються детерміністичними, тоді як окремі вузли ухвалення рішення віддаються на відкуп LLM. Результат — системи, які поводяться стабільно в інфраструктурній частині, але при цьому не падають при першій же незнайомій формулюванні в листі чи документі.

Між двома світами: як мислити про нові сценарії

На практиці чіткої межі між «старими» та «новими» автоматизаціями немає. У багатьох робочих потоках окремі ступені залишаються жорстко правило‑орієнтованими, а інші переходять у недетерміністичний режим. Але розуміння відмінностей принципове.

По‑перше, скрізь, де вхідні дані добре структуровані й мало змінюються, детерміністичні інструменти на кшталт Zapier, Make чи N8N залишаються оптимальним вибором. Вони простіші, прозоріші й дають точний контроль: якщо бізнес‑логіка виглядає як набір чітких умов, немає сенсу «гнати» її через LLM.

По‑друге, коли робота стосується текстів, динамічного контенту, безлічі edge cases, спроба обійтися тільки правилами часто закінчується нескінченним додаванням «ще однієї перевірки». У таких сценаріях впровадження AI‑кроку дозволяє зняти основну частину невизначеності й перенести фокус із боротьби з крайовими випадками на формулювання правильного завдання для моделі.

По‑третє, важливо прийняти саму ідею недетерміністичності. Недетерміністичні AI‑workflow’и ніколи не дадуть гарантії «той самий рядок на виході за того самого інпуту», але натомість пропонують інше: здатність адаптуватися до нових формулювань і форматів без переписування коду чи сценарію.

Для технічної аудиторії це означає зміну мислення: від «як описати всі можливі варіанти в if/else» до «як сформулювати завдання так, щоб модель приймала правильні рішення в більшості життєвих випадків».

Висновок: де закінчується Zapier і починається AI

Класична автоматизація нікуди не зникає. Там, де світ ще схожий на таблицю з чіткими полями, детерміністичні інструменти лишаються незамінними. Але той самий світ усе частіше заповнюють листи, вільний текст і непередбачувана поведінка людей — і тут прості правила починають ламатися.

Розуміння різниці між «коли X — зроби Y» та недетерміністичним «дай LLM вирішити, що це таке, а потім діяти» стає базовою грамотністю для будь‑кого, хто будує сучасні workflow’и. Без цього легко або переоцінити AI, намагаючись замінити ним усе, або недооцінити його, продовжуючи латати нескінченні edge cases у старих сценаріях.

Баланс лежить десь посередині — там, де платформи на кшталт Zapier, Make і N8N роблять свою справу на рівні тригерів і зовнішніх дій, а LLM‑моделі беруть на себе те, що ніколи не вдасться стабільно описати одним правилом.

Джерело

https://www.youtube.com/watch?v=gFSkmD8vbfg

Ринок мобільних гаджетів і споживчого ІТ переживає фазу різких змін: від безпрецедентного витоку даних Apple до згортання культових брендів і радикальних рішень Sony. Добірку ключових тенденцій і цифр з сучасного техносвіту зібрано на основі свіжого випуску новин з каналу «Канал Лучкова».

iPhone 18 Pro після 630 ГБ витоку: холодніший, швидший, дорожчий?

Найгучніший інцидент останніх тижнів — витік 630 ГБ секретних даних Apple з серверів індійського підрядника Tata Electronics. До публічного простору потрапили інженерні схеми, відео внутрішніх дроп‑тестів, фото компонентів і креслення майбутнього iPhone 18 Pro.

З витоку вимальовується кілька важливих технічних змін:

Менший Dynamic Island

• Інфрачервоний модуль Face ID, судячи з креслень, переносять під дисплей.
• Завдяки цьому виріз Dynamic Island вперше з часів iPhone 14 Pro помітно зменшиться.
• Це важливо для перегляду відео та мобільного геймінгу — «острівець» менше заважатиме картинці.

Нова компоновка чипів: WMCM

Apple переходить на архітектуру WMCM:

• Раніше оперативна пам’ять розміщувалася безпосередньо поверх процесора — «гарячий бутерброд».
• Тепер RAM переноситься поряд із новим процесором A20 Pro.
• Звільнений простір дозволяє встановити більшу випарну камеру охолодження.

Практичний наслідок: iPhone 18 Pro має менше грітися «як праска» під навантаженням і довше утримувати максимальну продуктивність.

Камера та новий колір

• У схемах фігурує модуль Sony AMX 905 зі змінною діафрагмою.
• Для лінійки Pro готується новий фірмовий відтінок — глибокий вишнево‑червоний (умовний cherry red).
• Тестувався також варіант burgundy, але його відбракували.
• Класичний чорний колір зберігається.

Невідомий головний параметр — ціна. Але історично зростання вартості не стримувало попит на iPhone, що підтверджують продажі нинішньої лінійки.

«Похорон» Android‑флагманів: як один iPhone продався краще за всіх «ультра» разом

На найбільшому ринку смартфонів у світі — в Китаї — відбувається повна переоцінка ролі Android‑«ультра»‑флагманів.

Відомий інсайдер Ice Universe оприлюднив статистику продажів станом на 21 червня 2026 року:

• Уся лінійка iPhone 17 продалася накладом 35,4 млн пристроїв.
• iPhone 17 Pro Max — 12,7 млн.
• iPhone 17 — 11,8 млн.
• iPhone 17 Pro — близько 10,9 млн.

Для порівняння:

• Усі флагманські Android‑смартфони з позначкою «Ultra» усіх основних брендів разом продали лише 776,5 тис. штук.

Один смартфон Apple продається на порядки краще, ніж сумарно всі головні Android‑«ультра» в Китаї. Для виробників це сигнал до радикального перегляду стратегії:

• У кулуарах розглядають повне згортання лінійок класу Ultra.
• «Вітринні» моделі з 100× зумом, надпотужним залізом і гігантськими акумуляторами чудово виглядають на презентаціях, але провалюються в касі.
• Ринок болісно підтверджує: максимальні характеристики «на папері» не гарантують ні продажів, ні лояльності.

OnePlus як жертва консолідації

На цьому тлі демонстративно завершується історія бренду OnePlus:

• На офіційному німецькому сайті OnePlus з’явився банер: власникам OnePlus пропонують «час оновлюватися» і прямим текстом відправляють купувати смартфони Oppo.
• Весь банер — це вітрина техніки Oppo, від навушників до складаних моделей, з переходом у магазин материнської компанії.
• У Європі, де Oppo вже має розгалужену мережу, передача клієнтської бази йде швидко.
• У США, де Oppo офіційно немає, OnePlus «дотягує» присутність, хоча роками бренд фактично існував завдяки оглядам блогерів, а не масовим продажам.

Фактично OnePlus перетворюється на рекламний майданчик для Oppo, а концепція «вбивці флагманів» остаточно сходить зі сцени.

Ринок смарт‑каблучок: агресивна Oura, затримка Samsung і загроза від Apple

Сегмент «розумних каблучок» стрімко виходить із нішевого стану:

• Смарт‑кільця стають альтернативою годинникам для трекінгу сну, стресу та відновлення — менш помітні й не заважають спати.
• Популярність таких рішень зростає, попри їхню дорожнечу й крихкість у повсякденному використанні.

iRing: проект Apple живий

Після кількох років патентів і чуток, які ще восени описувалися як закритий проект (щоб не «канібалізувати» Apple Watch), з’явилися нові дані:

• Інсайдер Kosutami заявив, що iRing перебуває на стадії активної розробки.
• Проект вийшов з лабораторних досліджень на рівень реального заліза.

У контексті величезної бази встановлених iPhone це може радикально перекроїти ринок: інтегроване кільце Apple потенційно здатне швидко відібрати велику частину сегмента у нинішніх гравців.

Як обороняється Oura і що не так із Galaxy Ring

Лідер ринку, компанія Oura, захищає позиції максимально агресивно:

• Компанія виграла суди в США проти стартапів Ultrahuman та Rincon.
• Досягла заборони імпорту їхніх кілець через порушення патентів.

Samsung теж відчуває тиск:

• Перше покоління Galaxy Ring продається слабко.
• Через патентні конфлікти з Oura і невизначеність зі стратегією реліз Galaxy Ring 2 перенесли аж на 2027 рік.

Офіційно Samsung підтвердила роботу над новим поколінням кільця. Віцепрезидент підрозділу цифрового здоров’я доктор Хон Пак в інтерв’ю Forbes ухилився від прямої відповіді, чи працюватиме смарт‑кільце з iOS, але його реакцію описали як «дипломатичну, проте сповнену надії».

Логічне обмеження — навіть у разі сумісності користувачам доведеться ставити застосунок Samsung Health, що може знизити привабливість для власників iPhone.

У разі виходу iRing із глибокою інтеграцією в екосистему Apple, іншим брендам доведеться або шукати вузькі ніші, або ризикувати в судах.

ChatGPT: світ неанглійською і «брудний секрет» перекладів

ChatGPT лишається найпопулярнішим чатботом у світі, але його аудиторія за два роки кардинально змінилася:

• Понад половина активних користувачів на базових тарифах звертаються до сервісу мовами, відмінними від англійської.
• На старті наприкінці 2022 року модель була майже повністю орієнтована на англійську.

Сьогодні:

• Найпопулярніші неангломовні запити — іспанською, португальською, арабською.
• Найшвидше зростання демонструють регіони Азії та Африки.
• За словами фінансової директорки OpenAI Сари Фріар, мовами з найвищими темпами росту стали азербайджанська та казахська.
• Казахстан інтегрує ШІ на державному рівні: уряд спільно з OpenAI роздає 165 000 ліцензій освітнього типу для всієї системи освіти.

Щоб посилити позиції в Європі та Латинській Америці, OpenAI відкриває перший офіс в Іспанії, обравши Мадрид хабом для роботи з іспаномовним ринком.

43% запитів — все одно англійською

За фасадом глобалізації ховається технічна особливість, яку в OpenAI не надто афішують:

• Дослідження компанії Peak AI показало: майже 43% внутрішніх пошукових запитів у системі виконуються англійською, навіть якщо користувач пише іншою мовою.
• Схема виглядає так:
• Користувач формулює запит, наприклад, українською чи казахською.
• Система непомітно перекладає його на англійську.
• Шукає інформацію насамперед в англомовному сегменті.
• Перекладає відповідь назад мовою користувача.

Це означає:

• Виконується «подвійна робота» з перекладом.
• Якість відповіді для неангломовних користувачів досі часто нижча, ніж для носіїв англійської.

Попри це, масштаби використання вражають:

• Щотижня ChatGPT користуються понад 900 млн людей.
• Назва «чат GPT» настільки укорінилася, що багато хто так називає будь-який ШІ‑чатбот, від Gemini до інших конкурентів — так само, як колись «iPadом» називали будь-який планшет.

Це перше «масове вікно», через яке людство знайомиться з ШІ, але найкращу якість все ще отримують англомовні користувачі.

Смартфон SpaceX: тонший за iPhone, з власною ОС і ШІ XAI

За даними The Wall Street Journal, компанія SpaceX Ілона Маска провела закриту презентацію для великих інвесторів, де показала прототип портативного пристрою, який за формою і функціями дуже схожий на смартфон.

Зі свідчень учасників:

• Пристрій порівнюють з iPhone, але він тонший, легший і має «футуристичний оптичний дизайн».
• Усередині — топовий Snapdragon від Qualcomm.
• Замість Android пристрій працює на власній ОС SpaceX.
• Усі ключові функції та асистенти зав’язані на технологіях компанії XAI, розробника чатбота Grok.

Фактично йдеться про повноцінний ШІ‑смартфон із власним програмним стеком.

Ілон Маск публічно назвав публікацію WSJ «абсолютною брехнею», але така тактика заперечення зазвичай передує гучним релізам. За оцінками джерел газети, проект перебуває на ранній стадії і використовується SpaceX для залучення нових мільярдних інвестицій.

На тлі багаторічних чуток про «Tesla Phone» та зростаючого роздратування Маска політикою Apple, не виключено, що конкуренція в смартфонному сегменті отримає ще одного потужного гравця — потенційно з прямим супутниковим зв’язком Starlink будь-де у світі.

Sony «вбиває» диски: кінець епохи фізичних ігор для PlayStation

Sony ухвалила одне з найрадикальніших рішень в історії своєї ігрової екосистеми:

• У січні 2028 року компанія повністю припиняє виробництво оптичних дисків для консолей.
• Це стосується як власних ігор, так і релізів сторонніх видавців.

Наслідки:

• Епоха обміну дисками, перепродажу вживаних ігор і колекційних видань із «фізичною» копією добігає кінця.
• Роздрібні магазини повністю не зникнуть, але диски з полиць підуть.
• У коробках для колекціонерів лежатимуть паперові коди активації замість носія з грою.

Офіційне пояснення Sony — адаптація до ринкової реальності, де більшість геймерів і так купують цифрові версії в PS Store. Неформальне тло:

• Глобальний дефіцит пам’яті та чипів.
• Зростання собівартості консольного заліза.
• Висока вартість виробництва дисків і логістики.

Інсайдери вже прогнозують, що PlayStation 6 коштуватиме щонайменше 1000 доларів. У перспективі кінця десятиліття це може стати новою «нормою» на фоні здорожчання смартфонів і ПК.

Джерело

https://www.youtube.com/watch?v=pqzrpObj56s

Дослідники з безпеки підтвердили, що європейському політику зламали телефон за допомогою шпигунського ПЗ Pegasus у той час, коли він працював у слідчому комітеті, що розслідував зловживання цим сумнозвісним інструментом стеження. Це знову розпалило дискусію про те, як уряди зловживають шпигунським ПЗ для збору інформації про своїх критиків.

Дослідники з підрозділу цифрових прав Citizen Lab Університету Торонто заявили, що підтверджений злам телефону грецького журналіста та колишнього політика Стеліоса Кулоглу у 2022–2023 роках став першим публічним випадком, коли член комітету Європарламенту PEGA, який розслідує атаки із застосуванням шпигунських програм урядами європейських країн, сам був визнаний жертвою шпигунського ПЗ.

Кулоглу сказав у телефонній розмові з TechCrunch, що навмисний злам його телефона був «безрозсудним». Один із чинних депутатів Європарламенту назвав хакерську атаку на телефон Кулоглу «прямим ударом по верховенству права» та закликав Єврокомісію вжити конкретних заходів, запровадивши жорсткі обмеження на використання шпигунського ПЗ у 27 країнах-членах ЄС.

Хоча атаки шпигунським ПЗ на законодавців трапляються рідко, час і характер націлювання на члена слідчого комітету саме тим інструментом, який він вивчав, свідчать про підвищену зацікавленість у внутрішній роботі комітету напередодні очікуваного звіту з висновками його розслідування. Ці злами знову ставлять питання про те, як уряди застосовують шпигунське ПЗ, яке нібито потрібне для боротьби з тяжкою злочинністю, але врешті виявляється задіяним для стеження за журналістами, політиками та критиками.

У Citizen Lab не приписали злам конкретній державі, але зазначили, що урядовий замовник використав ту саму електронну адресу, пов’язану з Pegasus, що і в попередній кампанії проти журналістів по всій Європі. Особу клієнта не встановлено, однак повторне використання тієї самої адреси для атаки вказує на те, що він мав дозвіл ізраїльської компанії NSO Group застосовувати шпигунське ПЗ Pegasus для стеження за телефонами у кількох європейських країнах.

Представник Європейської комісії не відповів на запит TechCrunch про коментар. NSO Group також не надала коментар щодо звіту Citizen Lab до моменту його публікації.

У своєму звіті, оприлюдненому в п’ятницю, Citizen Lab стверджує, що телефон Кулоглу зламали в жовтні 2022 року і щонайменше двічі в березні 2023 року з використанням експлойту, який скористався вразливістю в програмному забезпеченні iPhone. Цю вразливість Apple вже виправила, однак оновлення ще не було встановлене на телефоні Кулоглу. Експлойт був «нуль-кліковим» — шпигунське ПЗ проникло в систему та викрало дані без будь-якої дії з боку користувача.

Баг ґрунтувався на раніше виявленій уразливості в програмному забезпеченні для «розумного дому» Apple, яке використовується в iPhone. Це дозволило шпигунському ПЗ непомітно отримати доступ до приватних даних на телефоні Кулоглу, зокрема до текстових повідомлень та іншого листування, даних про місцеперебування та фотографій.

Час жовтневого зламу 2022 року збігається з інтенсивним листуванням електронною поштою та текстовими повідомленнями впродовж жовтня–листопада 2022 року перед підготовкою першого проєкту доповіді про зловживання шпигунськими програмами, зосередженої на Кіпрі, Греції, Угорщині, Польщі та Іспанії.

Хак також збігся в часі з перебуванням Кулоглу в лікарні на плановій операції, що могло дозволити операторам шпигунського ПЗ підслуховувати навколишній звук — розмови про його лікування або інші діалоги з відвідувачами.

Через кілька місяців, 6 і 7 березня, за даними Citizen Lab, телефон Кулоглу знову зламали оператори Pegasus, коли він їхав з Афін до Брюсселя, в період засідань комітету та за кілька місяців до того, як комітет фіналізував і ухвалив проєкт письмового звіту.

У розмові з TechCrunch Кулоглу сказав, що не знає, чому саме він став мішенню, але вважає, що це пов’язано з його роботою в комітеті Європарламенту з розслідування зловживань Pegasus.

Він описав свій стан, коли дізнався про злам телефона, як гнів.

«Ви усвідомлюєте, що всі ваші персональні дані [забрали] — не лише професійні обміни чи переписка з міністрами, а й дуже приватні речі, щасливі миті та сумні моменти», — розповів він TechCrunch.

Кулоглу заявив, що має намір подати до суду на NSO Group, ізраїльського розробника шпигунського ПЗ. NSO де-факто залишається під забороною в США після указу часів адміністрації Байдена, який заборонив уряду використовувати шпигунські програми, здатні порушувати права людини.

Торік компанія підтвердила, що неназвана американська інвестиційна група вклала в неї десятки мільйонів доларів, ймовірно, в межах спроби реабілітувати бренд NSO, який асоціюється з порушеннями прав людини.

Кулоглу каже, що вирішив публічно розповісти свою історію «заради демократії, прав людини та боротьби з корупцією».

«Корупція стосується всіх», — наголосив він.

Джерело

TechCrunch

Tesla нарешті вивела на ринок США та Пуерто-Рико кросовер Model Y Long Wheelbase і відкрила прийом замовлень майже через рік після дебюту цієї версії в Китаї. Model Y Long Wheelbase отримала трирядне компонування салону на шість місць, підігрів сидінь і сенсорні екрани як для першого, так і для другого ряду. Колісна база подовжена на шість дюймів порівняно з іншими версіями Model Y, що продаються у США.

Компанія зазначає, що попри три ряди сидінь у багажник все одно поміщаються валізи на 28 та 20 дюймів, а у передній багажник (frunk) можна додатково поставити ще одну валізу на 20 дюймів.

Другий і третій ряди мають функцію складання одним натисканням, при цьому другий ряд оснащений електроприводом підлокітників, а третій — електрорегулюванням нахилу спинки. Для обох задніх рядів оптимізовані бічні подушки безпеки, а в сидіння вбудовані або бездротові зарядні майданчики потужністю 50 Вт, або зарядні порти.

Запас ходу Model Y Long Wheelbase становить 325 миль — лише на дві милі менше, ніж у версії Premium без подовженої колісної бази. Розгін від 0 до 60 миль/год займає 4,4 секунди. Покупці отримують 12 місяців безкоштовного доступу до системи Supervised Full Self Driving, після чого підписка на цей пакет допомоги водієві коштуватиме $99 на місяць. Також передбачено рік безкоштовного доступу до мережі Supercharger.

Базова ціна Tesla Model Y Long Wheelbase у США становить $61 990 — майже на $22 000 дорожче за найдоступнішу Model Y і на $12 000 дорожче за версію Premium без подовженої колісної бази. Поставки автомобілів мають розпочатися у період з вересня по жовтень цього року.

Джерело

Engadget

Новий обов’язковий звіт про відповідність, оприлюднений Microsoft, демонструє, як компанія декларує прибутки в різних європейських країнах, щоб зменшити свій податковий рахунок, повідомляє The New York Times. Документ показує, що софтверний гігант фіксує високі доходи в юрисдикціях із низькими ставками оподаткування та занижує прибутки в країнах з вищими податковими ставками. Microsoft може бути першим технологічним гігантом, який подав такий публічний звіт, але, ймовірно, інші компанії користуються схожими податковими схемами.

Після наслідків глобальної фінансової кризи 2008 року Європа у 2021 році ухвалила директиву, що зобов’язує корпорації подавати публічні звіти з розбивкою по кожній країні. Мета — отримати уявлення про те, де компанії заявляють про свій прибуток для податкових цілей, порівняно з їхньою реальною економічною діяльністю.

Звіт Microsoft демонструє чіткий розрив між цими показниками. Наприклад, компанія заявила, що майже 40 відсотків свого глобального доходу (196 мільярдів доларів) вона заробила в податково дружній Ірландії, але лише 0,5 відсотка — у Німеччині, яка є найбільшим ринком Європи, але має значно вищу податкову ставку. Також були показані низькі рентабельність і маржа прибутку на двох інших великих європейських ринках компанії — у Франції та Італії.

Microsoft була змушена опублікувати окремий допис у корпоративному блозі щодо звіту, зазначивши, що «деякі цифри можуть здатися на перший погляд несподіваними». Компанія заявила, що дотримується всіх чинних законів у кожній країні та в ЄС загалом. Також Microsoft наголосила, що, крім податку на прибуток, сплачує податки на заробітну плату, податок на додану вартість і податки на майно.

«Microsoft сплачує всі податки, які ми зобов’язані сплачувати в кожній країні, де працюємо. Ми знаємо, що існують різні погляди щодо того, чи платять компанії достатньо, і вважаємо, що надання цього контексту сприяє більш поінформованій дискусії», — сказав віцепрезидент компанії та заступник головного юрисконсульта Microsoft у Європі Джефф Буллвінкель. За його словами, Microsoft має другий за величиною у світі податковий рахунок серед корпорацій (після Apple) — 28,7 мільярда доларів, із яких 6,3 мільярда припадає на ЄС. Він також підкреслив, що капітальні інвестиції компанії в усіх її ринках становили 176 мільярдів доларів, а витрати на дослідження та розробки — 89,2 мільярда доларів.

Джерело

Engadget

Sony вже певний час готується до завершення ери дискових ігор для PlayStation. Про це свідчить матеріал ORF Salzburg, регіонального підрозділу австрійської національної телерадіокомпанії. Керівництво підрозділу Sony Digital Audio Disc Corporation повідомило ORF, що компанія вже інвестувала €30 мільйонів (близько $34 мільйонів) у переобладнання свого заводу з виробництва дисків у місті Тальгау (Зальцбург) на підприємство з випуску оптичних мікролінз.

За даними ORF, зміни готувалися досить давно, але про них працівників у Тальгау поінформували лише 1 липня – в день, коли Sony оголосила, що з січня 2028 року PlayStation повністю переходить на цифровий формат. Оптичні мікролінзи дозволяють керувати світлом і зазвичай застосовуються в камерах, AR/VR-гарнітурах, волоконно-оптичних мережах і медичних пристроях.

Нині завод у Тальгау виготовляє 600 000 дисків щодня, і половина цього обсягу припадає на ігри для PlayStation. Генеральний директор Sony DADC Дітмар Танцер очікує, що у 2028 році виробництво дисків скоротиться до 10 відсотків від нинішнього рівня. Як зазначає The Verge, підприємство в Тальгау – це не просто один із заводів Sony з виготовлення дисків, тут розташована й штаб-квартира DADC. Раніше компанія мала великий виробничий майданчик у Терре-Хот, штат Індіана (США), де з 1983 року до закриття у 2022-му було виготовлено 23 мільярди дисків. Відтоді й до сьогодні компанія випустила ще 3,4 мільярда дисків.

Танцер запевнив ORF, що Sony планує зберегти всі 300 робочих місць на заводі в Тальгау. Працівників перекваліфікують для виробництва оптичних мікролінз у найближчому майбутньому, оскільки Sony збирається розпочати їх серійний випуск уже наступного року.

Джерело

Engadget

От і все. Починаючи з 2028 року, диски з іграми для PlayStation підуть у минуле. А після невдалої спроби зробити це п’ять років тому — тоді Sony відкотила рішення через негативну реакцію геймерів — компанія тепер остаточно закриває цифрові крамниці на PS3 і PlayStation Vita. Схоже, цього разу відступати вона не збирається. Обидва рішення є серйозним ударом по майбутньому фізичних носіїв і збереженню ігор.

Sony рухається в цьому напрямку вже дуже давно — фактично відтоді, як почала продавати цифрові ігри два десятиліття тому. Цифрова-only консоль PSP Go 2009 року та PS5 Digital Edition, що вийшла через 11 років, були очевидними сигналами, куди все йде.

Як би важливо я не ставився до збереження ігор, доводиться визнати, що й сам частково причетний до переходу в «цифру». Я купив PS5 з дисководом у 2020 році разом із фізичною копією Deathloop. Це досі єдиний диск, який я купив для цієї консолі. Уже й не згадаю, коли востаннє запускав диск від PS4 на своїй PS5. Так само і на інших платформах — у мене немає жодної фізичної гри для Xbox і лише два картриджі для Switch. На ПК, звісно, все вже давно повністю цифрове.

“Це природний напрямок для Sony Interactive Entertainment, який дозволяє адаптуватися до споживчих трендів, адже загальна перевага цифрових медіа значно випереджає фізичні диски”, — написав у блозі PlayStation Сід Шуман, старший директор команди контент-комунікацій Sony Interactive Entertainment. “Цей перехід дозволить нам краще узгодити наш підхід із тим, як більшість нашої спільноти надає перевагу доступу до ігор і способу, у який вони грають сьогодні”.

Цифри підтверджують заяву Sony. Компанія повідомила, що в її минулому фінансовому році (квітень 2025 — березень 2026) майже чотири п’ятих повних версій ігор для PS4 і PS5 були куплені в цифрі. У період із січня по березень 2026 року, за останніми доступними даними, ця частка зросла до 85%. Деякі сторонні видавці звітують про ще вищі показники на користь цифрових продажів. За той самий період з квітня по березень Capcom повідомила, що 93% продажів її ігор припадало на цифрові копії. В компанії очікують, що цього фінансового року показник зросте до близько 95,4%.

Були й інші сигнали, що ландшафт змінюється. Перші фізичні видання Grand Theft Auto VI міститимуть лише код у коробці (частково для того, щоб Rockstar Games могла запобігти витокам однієї з найбільш очікуваних ігор за багато років). Nintendo бере більше грошей за фізичні видання деяких власних ігор, ніж за цифрові версії в eShop. Але повна відмова від дисків на цілій платформі — це вже сейсмічний зсув.

Причин на користь цифрового-only для Sony чимало. Відсутність необхідності виробляти та розповсюджувати диски спрощує операційну діяльність. Тепер майже немає сумнівів, що PS6 не матиме дисковода, у який гравці могли б вставляти фізичні диски від PS4 чи PS5. Відмова від приводу в будь-якій версії PS6 принаймні допоможе компенсувати зростання вартості інших компонентів, через що Sony вже була змушена піднімати ціни на PS5.

Попри це, припинення випуску дисків по суті є антиспоживчим кроком, що концентрує ще більше влади в руках Sony. Це погіршить ситуацію для гравців, які (серед іншого) дуже скоро втратять можливість обмінювати або продавати свої ігри для PlayStation. Якщо більшість ігор для PS6 та майбутні релізи для PS5 продаватимуться через PlayStation Store, це дасть Sony ще більший контроль над ціноутворенням. Ринок вживаних фізичних копій нових ігор для PlayStation просто зникне.

Sony та сторонні видавці, ймовірно, й надалі пропонуватимуть колекційні видання з фізичними бонусами (значки, артбуки, металеві бокси), але навіть у них буде лише цифровий код у коробці. Гравці, можливо, вже не зможуть просто позичити другу свою гру. Це напряму пов’язано з проблемою неможливості передати свою бібліотеку ігор іншим людям.

Окрім того, є й інші аспекти — вплив на людей без швидкого й стабільного інтернету, а також на компанії, що спеціалізуються на фізичних виданнях. Але повне скасування дисків — це катастрофа для збереження ігор. Закриття крамниць PS3 і Vita — яскравий доказ. Минулого разу, коли Sony намагалася вимкнути ці цифрові майданчики, видання VGC проаналізувало дані й підрахувало, що близько 2 200 ігор, які існують лише в цифрі, більше не можна буде купити. Із них 138 не були доступні на жодних інших платформах, тобто фактично зникли би.

Точні цифри за останні п’ять років могли змінитися, але сама проблема збереження ігор нікуди не поділася. Цілком можливо, що цифрові-only ігри новіших поколінь чекає така сама доля. Якщо гра є на диску, ви все одно можете її запустити. Наприклад, Microsoft зняла з продажу Forza Horizon 4, але ви все ще можете купити вживаний диск і грати на Xbox One або Xbox Series X.

Архівація ігор, що існують лише в цифрі, навіть у дослідницьких цілях — надскладне питання. Директор Video Game History Foundation Френк Чіфалді назвав «поганою новиною» смерть дисків для ігор PlayStation, але у своїй заяві наголосив, що для збереження нових ігор є ширші проблеми:

Музеї та архіви вже певний час готуються до такого майбутнього, розуміючи, що проста полиця з дисками не буде довгостроковим рішенням для збереження нових ігор. Те, чого ми досі не розуміємо, — це що індустрія вважає, що інституції на кшталт нашої мають із цим робити.

Якщо власники платформ вирішують відмовитися від фізичних носіїв та старих цифрових крамниць, ми хотіли б, щоб асоціації на кшталт Entertainment Software Association запропонували дієві рішення для архівів і музеїв, щоб вони могли легально зберігати цифровий контент і робити його доступним для досліджень. Усі визнають, що це серйозна проблема, але ESA неодноразово виступала проти спроб інституцій культурної спадщини реформувати закони про цифровий захист копірайту, які полегшили б цю роботу. Індустрія має по-справжньому сісти за стіл переговорів, адже просити музей просто завантажити копію Grand Theft Auto VI і сподіватися, що вона запуститься через 50 років — це не рішення для збереження.

Тим часом Sony також заявила, що після припинення цифрового продажу ігор для PS3 і Vita — це відбуватиметься поступово протягом наступного року — “гравці все ще зможуть завантажувати раніше придбаний контент після дати закриття в осяжному майбутньому”. Останні слова звучать тривожно. Вони натякають, що в якийсь момент компанія повністю вимкне сервери PS3 і Vita, і користувачі втратять можливість повторно завантажити куплені ними ігри.

Це підводить нас до питання систем цифрових прав (DRM). Уже давно реальність така, що ви насправді не володієте цифровими іграми для сучасних систем. Ви отримуєте ліцензію на гру, а власники платформ мають право забрати доступ. Представник Sony сказав виданню Game File цього тижня, що “під час купівлі будь-якого цифрового контенту, включно з іграми, фільмами та музикою, гравці отримують персональну ліцензію для некомерційного використання”.

DRM дозволяє платформотримачам і видавцям контролювати, що саме гравці можуть робити зі своїми придбаннями, а перехід на повністю цифрові ігри ще більше посилить їхню владу. Втім, на ПК є інші приклади: крамниці GOG та Itch продають ігри без DRM, пропонуючи альтернативний підхід на противагу більшим гравцям ринку.

Ми не застосовуємо жодного DRM до ігор та іншого контенту на @itch.io. Купуйте, завантажуйте й ніколи більше не підключайтеся до інтернету — нам байдуже ✌️

Хоча цей зсув для Sony, можливо, був неминучим, з погляду стратегії час оголошення виглядає сумнівним: на цьому тлі Xbox може виглядати «хорошим хлопцем» саме в момент, коли Microsoft знову готується різко скоротити свій ігровий підрозділ.

Xbox підтвердив, що його наступна консоль, яка наразі має кодову назву Project Helix, зможе запускати ПК-ігри. Бренд давно намагається уніфікувати свій досвід на різних платформах, і з огляду на те, що портативні пристрої Xbox дозволяють встановлювати сторонні лаунчери ПК-ігор на кшталт Steam і GOG, логічно припустити, що така можливість буде і в Helix. Тож проблема збереження ігор у цій екосистемі дещо менш гостра. Водночас цілком імовірно, що Xbox згодом теж піде слідом за Sony і відмовиться від дисків.

Підходи PlayStation і Xbox до доступу до ігор і DRM суттєво змінювалися з часом. Кульмінація протистояння здавалася неминучою 13 років тому, коли компанії готувалися запустити Xbox One та PS4. Спершу Microsoft планувала вимагати, щоб гравці Xbox One підключалися до інтернету щонайменше раз на 24 години, аби продовжувати грати, навіть в офлайн-проекти. Видавцям також хотіли дозволити самостійно вирішувати, чи можна буде продавати вживані ігри. Питання, як саме можна буде ділитися іграми Xbox One з друзями, теж викликало занепокоєння.

Microsoft зрештою відмовилася від більшості цих ідей після того, як Sony показово висміяла підхід конкурента, продемонструвавши «інструкцію», як ділитися іграми для PS4 з друзями: просто передати коробку з диском з рук у руки.

Але з 2013 року багато що змінилося. Сама Sony нещодавно запровадила обов’язкову DRM-перевірку для цифрових покупок ігор, а за 18 місяців компанія повністю відмовиться від дисків для нових релізів. Те, що Sony говорила 13 років тому, вже може й не мати великого значення, але це не скасовує факту: нинішній крок — ляпас зусиллям із збереження ігор і всім, хто хоче насправді володіти своїми іграми.

Джерело

Engadget

Раніше цього тижня Meta оголосила, що в популярному месенджері WhatsApp з’явиться підтримка нікнеймів (username). Такі імена можуть замінити номери телефонів, дозволяючи користувачам за бажанням краще захищати свої персональні контактні дані. Функція ще не активна, її поступово запускатимуть у світі протягом найближчих місяців.

Водночас бронювання нікнеймів уже відкрите, і користувачі масово намагаються встигнути закріпити за собою бажане ім’я — як для спілкування з друзями та родиною, так і для ширшої спільноти в застосунку. Якщо ви хочете мати однаковий нік на всіх платформах, варто діяти швидко. Ось що потрібно знати, щоб зафіксувати свій нікнейм у WhatsApp.

Як і в більшості інших соцмереж, ваш нікнейм має бути унікальним. Тобто, навіть якщо вам дуже хочеться називатися GlitterQueen4Eva, але хтось уже забрав це ім’я, доведеться вигадати інше. Єдиний шанс отримати вже зайнятий нікнейм — якщо власник змінить його або видалить. Коли це станеться, попереднє ім’я знову стане доступним для реєстрації через 14 днів. Meta поки не уточнила, скільки разів користувач зможе змінювати свій нікнейм, але певне обмеження згодом буде запроваджено.

У відповідних меню, якщо ви не хочете створювати для себе новий ID, можна буде обрати варіант використати той самий нікнейм, що й у Facebook або Instagram. Якщо хтось інший ще не встиг його забрати, ви зможете його закріпити. Водночас, якщо ваша ціль — більше приватності у WhatsApp, можливо, варто обрати нове, оригінальне ім’я.

З практичного погляду, нікнейм має містити від 3 до 35 символів. Дозволяються малі латинські літери, цифри, підкреслення та крапки. Повністю числовий нікнейм зареєструвати не вдасться, так само як і імена з «забороненими словами або фразами».

Meta планує певні заходи, щоб упевнитися, що повідомлення надходять від людей, яких ви знаєте, зокрема використання ключа авторизації для тих, хто вперше звертається до вас за нікнеймом. Водночас існують побоювання, що поява неперевірених імен в акаунтах може збільшити ризики шахрайства — зловмисникам буде легше вдавати з себе інших людей. Meta не дозволить будь-кому просто взяти собі ім’я Beyoncé чи Тіма Кука, але компанія не пояснила, чи буде вона якось системно відстежувати дублікати й наслідувачів. Хоча можна припустити, що справжня Тейлор Свіфт не напише вам раптово з проханням позичити гроші, шахрайські схеми у соцмережах уже коштували незнайомим користувачам мільярдів доларів лише у США.

Meta вже стикається з опором глобальному запуску функції в Індії. Reuters повідомляє, що уряд Індії вимагає від Meta призупинити розгортання нікнеймів, доки компанія не надасть додаткові обґрунтування цієї функції та пояснення, як вона боротиметься з підвищеними ризиками шахрайства. Індія є найбільшим ринком для WhatsApp — понад 500 мільйонів користувачів.

Джерело

Engadget

Середньобюджетний планшет Amazon Fire HD 10 отримав неочікуване оновлення. Головна зміна – збільшення обсягу оперативної памʼяті з 3 ГБ до 4 ГБ. Ця модель роками постачалася з 3 ГБ RAM і взагалі стартувала ще у 2017 році лише з 2 ГБ.

В іншому характеристики залишилися без змін. Планшет оснащений 8-ядерним процесором із частотою 2 ГГц, 10,1-дюймовим FHD-дисплеєм та акумулятором із заявленою автономністю близько 13 годин. Нова версія також трохи швидше заряджається: повна зарядка займає близько чотирьох годин замість пʼяти.

Є кілька нюансів. Оновлений Fire HD 10 доступний лише з 32 ГБ вбудованої памʼяті, тоді як попередні моделі продавалися у варіантах на 32 ГБ і 64 ГБ. Engadget звернувся до Amazon із запитом, чи планує компанія додати версію на 64 ГБ у майбутньому.

Крім того, зараз уже 2026 рік, і «безкоштовного обіду» для RAM не буває: планшет коштує $155, що приблизно на $15 дорожче за попереднє покоління. Нарешті, його можна купити лише у версії з рекламними оголошеннями на екрані блокування. Автор зазначає, що має Kindle і планшет Fire та ніколи не вважав ці оголошення надто дратівливими, хоча зазвичай не любить подібні речі.

Це не зовсім ультрабюджетний планшет, але й потужності йому не вистачає для інтенсивних креативних задач. Натомість Fire HD 10 добре підходить для перегляду відео в ліжку, а також досить безпечний для дітей – за досвідом автора, ці пристрої доволі міцні.

Джерело

Engadget

Спідраннери знову з’їжджаються до Міннеаполіса, щоб блискавично проходити ігри заради благодійності: ось-ось стартує цьогорічний марафон Summer Games Done Quick (SGDQ). Тижнева безперервна подія починається в неділю. Увесь марафон можна дивитися наживо на Twitch, а пропущені забіги будуть доступні у вигляді записів на YouTube.

Після пре-шоу о 12:30 за східноамериканським часом основна програма почнеться о 13:00 забігом 102% в одній з моїх улюблених ігор усіх часів — Donkey Kong Country 2: Diddy’s Kong-Quest. Серед нових ігор, які вперше з’являться на GDQ, — Don’t Stop, Girlypop!, Super Meat Boy 3D, Pragmata, Resident Evil: Requiem, Unbeatable, Mouse: PI for Hire та Saros.

Особисто мені цікаво подивитися показ пінболу з Total Nuclear Annihilation, а також забіг Gordon & Daxter. Це модифікована версія Jak & Daxter, у якій ви граєте за Гордона Фрімена зі зброєю та системою пересування з Half-Life. Мені завжди подобається, коли в розкладі є перегони в Super Mario Maker 2, тож на це я також чекаю.

Джерело

Engadget

Хоч я й виріс, перемикаючи передачі в татівському пікапі Chevrolet S-10 з пасажирського сидіння, я не зовсім цільова аудиторія Chevy. Я віддаю перевагу хетчбекам, а не вантажним платформам. Але після дня, проведеного за кермом Silverado EV у Детройті, я зрозумів, що Chevy ще може зробити з мене «трак-гайя».

Silverado EV їде майже як легковик. Водночас кузов у нього величезний, а передній багажник — просто печера. На задньому сидінні стільки місця, що я можу схрестити свої надто довгі ноги, і в салоні дуже тихо. Пікап може живити ваш будинок у разі урагану, тягнути причепи, возити вантажі й рухатися автострадою без рук на кермі. Плюс, він проїжджає понад 400 миль на одному заряді. Для американського поціновувача пікапів це мав би бути ідеальний набір характеристик.

Та попри це, з шоурумів він не «вилітає». GM продала торік близько 14 000 таких пікапів у США та Канаді. Для порівняння: версій Silverado з ДВЗ продають удесятеро більше лише за квартал. Після поїздки я щиро здивований. GM, здається, зробила ідеальний американський електромобіль — але його ніхто не купує.

Можливо, справа в зовнішності? На перший погляд, Silverado EV нагадує старий Chevy Avalanche — і те, добре це чи погано, залежить від того, як ви ставилися до оригіналу. Як і Avalanche, Silverado EV має чотири двері, короткий кузов, який можна подовжити за рахунок салону, та «вітрило» між кабіною та вантажною платформою — дизайнерський елемент, що знижує аеродинамічний опір. На мій погляд, електропікап виглядає нормально, але знову ж таки, я не «трак-гай».

Щоб сісти всередину, доводиться добре піднятися, зате салон просторий і зручний. Натискаєте гальмо — Silverado EV оживає, а нижню третину поля зору займають чіткі екрани. Крісла чудові, і, як у багатьох електромобілів, при натисканні на педаль акселератора машина різко рветься вперед. При довжині майже 6 метрів ніхто не назве Silverado EV маленьким, але завдяки підрулюванню задніх коліс він маневрує на парковці як акуратний хетчбек. Принаймні до того моменту, поки ви не спробуєте втиснути його в тісне місце для паркування.

Мультимедійна система на базі Google — чітка, зрозуміла й приємно швидка в роботі. Вона не така спритна, як iPhone, але дуже близько до того, а голосові команди працюють добре. Під екранами є фізичні ручки гучності та температури, а також кнопки керування кліматом; повітроводи можна налаштовувати вручну. На щастя, Chevy ще не забула, як робити фізичні елементи управління.

Навігація — це сервіс Google, тож працює він відмінно. Коли я продиктував адресу, система запропонувала кілька маршрутів, як у Google Maps на смартфоні, але з родзинкою: під стандартною оцінкою часу в дорозі з’являється інша — скільки часу ви зможете їхати в режимі Super Cruise, фірмовому «безрульовому» режимі GM. Не хочете багато кермувати самі? Обирайте маршрут, що максимізує час у Super Cruise. За ці роки GM наводила чимало аргументів, чому прибрала CarPlay зі своїх електромобілів, і це, мабуть, один з найкращих. Хоча це не означає, що я повністю згоден із цим рішенням.

Сам Super Cruise, система допомоги водієві другого рівня з можливістю руху без рук на кермі, справді така хороша, як про неї говорять. У березні я їздив Bolt із Super Cruise і був вражений, хоча часу на тест було небагато. На Silverado EV я проїхав через весь Детройт і передмістя в години пік. У пікапі таких розмірів Super Cruise майже необхідний — він істотно знижує рівень стресу від поїздки.

Втім, не без мінусів. Утримувати машину в смузі іноді буває непросто. Як і під час тесту Bolt, Super Cruise може розгубитися, коли з правого ряду різко влітають авто, що прискорюються.

Був один особливо нервовий момент, коли Silverado EV майже врізався в брудний причіп-мішалку для фарби. Можливо, система «збилася» через залиті фарбою задні ліхтарі? Але в будь-якому разі радар мав би його «побачити».

У цілому Super Cruise дійсно робить поїздку плавнішою, хоча чимала частина заслуги належить 205-кіловат-годинному акумуляторному блоку, встановленому посередині. Це неймовірний баласт. Але й інженерам, які налаштовували ходову частину, варто віддати належне — роботи в них було більш ніж достатньо. Як для пікапа, машина їде дуже м’яко.

Ще більше вразила ефективність. У мене вийшло близько 2,1 милі на кіловат-годину — лише на 10–20% гірше, ніж у моєму Audi e-tron, який менший і має значно меншу лобову площу.

То чому ж продажі такі мляві?

Дехто пояснює це високою ціною Silverado EV, але я сумніваюся. Покупці повнорозмірних пікапів у середньому витрачають близько 66 000 доларів — лише на 5 000 менше за базову ціну Silverado EV LT Extended Range, який проїжджає 410 миль на повному заряді. (Версія LT Max Range, яку тестував я, додає ще 68 миль, але й коштує на 20 000 більше.)

Інші звинувачують посередній запас ходу під час буксирування — він на 60% менший. Але й це не мало би стати критичною проблемою. Переважна більшість власників повнорозмірних пікапів — приблизно 75% — тягають щось на причепі максимум раз на рік, за даними Strategic Vision. Теоретично мало б знайтися близько 400 000 покупців бензинового Silverado, готових перейти на електричну версію. Але фактичні продажі цього не підтверджують.

Схоже, GM та інші автовиробники неправильно оцінили ринок пікапів, який страждає на потужну інерцію — і не лише через масу в 4,5 тонни. Потенційні покупці хвилюються за запас ходу, зарядну інфраструктуру й, напевно, ще за купу речей, про які я не знаю. Це гальмує поширення електромобілів загалом, а електропікапів — особливо.

Шкода. Більшість цих страхів зникає після кількох місяців володіння електрокаром, а Silverado EV — це дуже гідний перший варіант електричного пікапа. Якби ще трохи попрацювати над інженерією, чи не змогла б компанія скинути йому вагу? Це підвищило б вантажопідйомність і тягові можливості, а також дозволило б зменшити розмір батареї та її вартість.

GM може взятися за ціну вже відносно скоро. Автовиробник прозоро натякає, що Silverado EV отримає нову хімічну систему акумуляторів — збагачену марганцем літієву (LMR), яка дозволить знизити витрати приблизно на 6 000 доларів без втрати запасу ходу вже наприкінці цього десятиліття. Якщо ці заощадження передадуть і покупцям, електроверсія за ціною зрівняється з варіантом на викопному паливі.

Якщо оновлення таки відбудуться і ціна піде донизу, я й сам міг би замислитися над покупкою Silverado EV. Шкода лише, що він занадто великий для мого гаража на дві машини, збудованого ще в 1950-х. Щоб умістити такий пікап, мені довелося б купити більший будинок. А що може бути більш «по-американському», ніж це?

Джерело

TechCrunch

Моя найбільша претензія до застосунків для онлайн-зустрічей у тому, що в кожного свій шорткат для вимкнення мікрофона чи камери. Важко пам’ятати, які клавіші що роблять, коли ти посеред мітингу намагаєшся висловити думку або поставити запитання. Я завжди хотів мати фізичну універсальну кнопку для мікрофона й камери — щось, по що можна потягнутися, не замислюючись. Dune від стартапу Project Mirage — саме така річ: крихітна алюмінієва мініклавіатура з трьома клавішами завбільшки з жувальну гумку, яка під’єднується до USB‑C‑порту MacBook.

Гаджет за $119 має три кнопки, і їхня функціональність змінюється залежно від того, який застосунок активний. Наприклад, у застосунках і вебсервісах для відеодзвінків це можуть бути вмикання/вимикання мікрофона, вмикання/вимикання відео та виведення вікна зустрічі на передній план. В Excel чи Google Sheets це можуть бути копіювання, вставлення й скасування дії. У Chrome — перезавантаження сторінки, перехід до адресного рядка та вставлення. Розумієте логіку. Розробники можуть використовувати Dune з VS Code чи GitHub, щоб одним натиском зливати, схвалювати або закривати pull request.

Стартап виготовляє кожен пристрій під конкретну модель Mac, щоб він щільно прилягає до корпуса ноутбука й не залишав зазору знизу. Якщо всі порти вже зайняті, Dune можна під’єднати через перехідник. Пристрій не має батареї й не потребує окремої зарядки — живлення подається безпосередньо від MacBook.

Наразі стартап підтримує моделі MacBook з M2 Air або новіші та M1 Pro або новіші, що працюють на macOS 15 Sequoia або пізнішій версії.

Пристрій виглядає й відчувається якісно, але клавіші, на мій погляд, мають надто малий опір. Зараз їх надто легко натиснути випадково. Кілька разів я мимоволі вмикав мікрофон або вимикав камеру, просто зачепивши Dune рукою, коли тягнувся до пляшки з водою або горнятка кави. Натискання не мало б бути настільки легким.

Dune постачається з фірмовим застосунком для налаштування шорткатів — як для окремих програм, так і на рівні всієї системи. Усередині конкретного застосунку можна призначити кнопці Dune комбінацію клавіш, команду або посилання, яке відкриватиме застосунок чи URL.

Через цей застосунок Dune також синхронізується з вашим календарем і за кілька хвилин до старту зустрічі показує наступний мітинг. Ви можете приєднатися, відхилити запрошення або відправити повідомлення «Я запізнююсь» одним натисканням.

Для глибшої кастомізації можна писати й запускати власні скрипти на Python. Якщо ви не програмуєте, у Dune є проста інтеграція з Claude Desktop: ви описуєте потрібний шорткат звичайною мовою, а Claude створює його та прив’язує до кнопки для цього застосунку — без ручного налаштування.

Я зробив шорткат, який щоразу, коли я відкриваю сайт стартапу, формує короткий бриф про компанію: її конкурентів, інвесторів і запитання, які варто поставити, якщо призначити з ними зустріч. Для всіх, чия робота пов’язана з оперативною оцінкою компаній — інвесторів, засновників, операційних менеджерів, — це завдання ідеально підходить для Dune. Я також створив шорткат, який конвертує зображення в JPEG, щоб я міг швидко завантажувати їх у WordPress чи соцмережі. Обидва сценарії було легко налаштувати, без ручної конфігурації, хоча, щоб довести їх до повної працездатності, довелося трохи «посперечатися» з Claude, у тому числі налагоджуючи код після запуску.

У застосунку також є маркетплейс, де можна переглядати «скили», створені іншими власниками Dune. Якщо маркетплейс злетить, він може стати ключовим елементом стратегії зростання й утримання користувачів Dune — апаратна частина як тонкий фронтенд до екосистеми навичок на базі Claude, де кожен новий скил дає власникам ще одну причину залишатися.

Втім, поки що таких навичок небагато. Крім того, немає способу протестувати скил, не призначаючи його одній із фізичних кнопок — ідеально було б мати можливість попереднього перегляду перед прив’язкою до заліза. Стартапу також варто проактивно додавати більше власних рекомендованих сценаріїв для різних застосунків.

Пристрій Project Mirage коштуватиме $149 після завершення промоціни й є хорошим вибором для тих, хто зацікавлений у продуктивності. MuteMe дає лише керування мікрофоном, а Stream Deck пропонує макроси для бізнесу, але Dune простіше налаштовувати як на рівні «заліза», так і в софті.

Джерело

TechCrunch

Google є одним з найбільших виробників смартфонів у світі, тож не дивно, що апарати Pixel продаються в багатьох регіонах за межами США. Як і інші виробники, компанія адаптує свої пристрої під вимоги локального законодавства та вподобання користувачів. У різних країнах різні мови, розетки та мобільні мережі. Для тих, кому цікаво, чим саме відрізняються Pixels, що продаються в США, від моделей для інших ринків, нижче – короткий огляд найпомітніших змін та відмінностей між американськими та міжнародними версіями.

Апаратна частина

На відміну від смартфонів Samsung, які часто виходять зі Snapdragon або Exynos залежно від ринку, відмінності між американськими та міжнародними Pixel відносно незначні, особливо якщо говорити про останні кілька поколінь. Більшість свіжих міжнародних моделей Pixel отримують ті самі чипи Tensor, ту ж саму пам’ять і накопичувач, що й версії для США, а також ідентичні камери, дисплеї та можливості заряджання.

У базового Pixel 10 це, зокрема, Tensor G5, 12 ГБ оперативної пам’яті, 128 або 256 ГБ сховища, 6,3-дюймовий Actua OLED-дисплей і основний модуль камер із 48 МП головним сенсором, 12 МП надширококутним і 10,8 МП телефото. Фізичний дизайн смартфонів Pixel у різних регіонах також практично не відрізняється – включно з матеріалами корпуса та кольоровими варіантами.

Є одна невелика апаратна різниця в останньому поколінні: у США моделі Pixel 10, Pixel 10 Pro та Pixel 10 Pro XL підтримують лише eSIM, тоді як міжнародні версії додатково мають слот під фізичну Nano-SIM разом з eSIM. Google пояснює цей крок тим, що в американських операторів eSIM уже добре підтримуються і прості у використанні, а звільнений простір відмовою від фізичної SIM-картки можна використати для компонентів, потрібних для підтримки mmWave 5G. Винятком є Pixel 10 Pro Fold: усі його версії, і в США, і за кордоном, мають лоток під фізичну Nano-SIM.

Програмне забезпечення

Як і з «залізом», кардинальних відмінностей між ПЗ на американських та міжнародних Pixel небагато. Важливе уточнення: смартфони Google продаються більш ніж у 30 країнах і підтримують понад десяток мов, тому локалізація окремих функцій під конкретні ринки може займати додатковий час.

Нові інструменти й застосунки часто спочатку з’являються англійською мовою в Північній Америці, поки Google допрацьовує їх відповідність вимогам регуляторів і загальну зручність у інших мовах та регіонах. Один із прикладів – функція Magic Cue, яка за допомогою ШІ виділяє важливу інформацію в повідомленнях за контекстом, наприклад, адреси чи події з календаря. Наразі вона доступна лише в кількох країнах, включно зі США, Канадою, Індією, Великою Британією, Японією та іншими, а Google продовжує розгортання у додаткових регіонах.

Підтримка мобільних мереж

Мабуть, найбільші відмінності між американськими та міжнародними Pixel стосуються сумісності з мобільними мережами. З одного боку, це очевидно, адже підтримка частот та операторів сильно відрізняється від країни до країни, але це критичний момент, особливо якщо ви плануєте подорожі або переїзд. Смартфон без нормального інтернету та можливості телефонувати серйозно втрачає у функціональності.

Тип покриття також суттєво відрізняється між регіонами. Наприклад, у США оператори на кшталт Verizon значно активніше інвестували в mmWave 5G, ніж багато закордонних провайдерів. Цей тип 5G забезпечує дуже високі швидкості завантаження та відвантаження даних, але має менший радіус дії та гірше проходить крізь перешкоди порівняно з mid-band і суб-6 ГГц частотами. Щоб знизити собівартість і забезпечити оптимальну роботу, багато смартфонів для міжнародних ринків, включно зі свіжими Pixel, просто не підтримують mmWave 5G.

У США також жорсткіші вимоги до тестування та сертифікації телефонів, які продаються через операторів, ніж у багатьох інших країнах. Це ще одна причина, чому багато китайських смартфонів офіційно не представлені на американському ринку.

Загалом між Pixel для США та для інших країн доволі багато спільного. Якщо ви плануєте переїзд і розмірковуєте, де купувати наступний смартфон, найпростіший варіант – брати його в тій країні або регіоні, де ви будете жити. Але загалом, особливо якщо говорити про апаратну частину, серйозних відмінностей між американськими та міжнародними моделями Pixel не так уже й багато.

Джерело

Engadget