Логістична компанія для e-commerce Stord оголосила у вівторок про залучення нового раунду фінансування обсягом $250 млн при оцінці $3 млрд. Таким чином, її оцінка подвоїлася порівняно з раундом річної давнини.
Новий раунд очолив фонд Strike Capital за участі Kleiner Perkins, Founders Fund, Franklin Templeton, Baillie Gifford, G Squared та Bond.
Stord заснували у 2015 році CEO Шон Генрі та CTO Джейкоб Будро, коли вони ще були студентами Технологічного інституту Джорджії (Georgia Tech). Компанія швидко зростала у “спекотну” пандемійну епоху венчурних інвестицій, і в 2021 році досягла статусу “єдинорога”.
Стартап пережив подальшу «зиму» венчурного фінансування і в 2025 році залучив мегараунд на $200 млн (також під проводом Strike Capital), який підняв його оцінку до $1,5 млрд. Загалом на сьогодні Stord залучила близько $775 млн інвестицій.
Я описувала Fitbit Air як один з трекерів лінійки Inspire, звільнений від ремінця. Коли я побачила Air поруч із Inspire 3, це повністю підтвердило мої враження. Обидва мають однакову «пігулкоподібну» форму, і, якщо не порівнювати їх безпосередньо, можна не помітити, що Inspire відчутно товстіший. Звісно, Inspire 3 має екран, але загалом відстежує майже те саме, що й Air, і його також можна вийняти з ремінця та закріпити в кліпсі на пояс, ремінь чи білизну.
За габаритів 34,9 x 17 x 8,3 мм і ваги 5,2 г без ремінця Air крихітний і легкий. Зверху – логотип Google, знизу – масив датчиків, а на торці – світлодіодний індикатор. Встановити трекер в один із трьох ремінців, що надіслав Google, було нескладно, як і вийняти його, коли я хотіла змінити браслет. «Версію» зі Стівеном Каррі я лишала біля дверей, тож перемикатися між «домашнім» і «вуличним» сетапами було дуже зручно. (Так, у мене є окремі браслети для дому й вулиці – питання гігієни.)
Хотілося б, щоб ремінці були вужчими, як у Inspire 3 (близько 14 мм), але загалом вони достатньо комфортні. «Performance loop band» майже не відчувається на руці, хоча його трохи незручно фіксувати через особливості кріплення липучки.
Air вужчий за Whoop MG, який має більш квадратну форму. Хоча я досі терпіти не можу спати з чимось на зап’ясті, Fitbit Air дуже близький до того, щоб бути «достатньо зручним» для сну, тоді як Whoop для мене виглядає завеликим.
Єдиний спосіб якось взаємодіяти з Fitbit Air – це двічі сильно постукати по ньому. Так можна вимкнути будильник або змусити світлодіод засвітитися й показати рівень заряду батареї. Усередині є вібромотор, тож Air може беззвучно будити вас. Якщо ввімкнути Smart Alarm, трекер у 30-хвилинному вікні намагатиметься вибрати оптимальний момент для пробудження на основі ваших фаз сну.
До решти можливостей Air я повернуся нижче – майже все керується через застосунок Google Health. Окремо варто згадати автономність. Як і багато інших пристроїв Fitbit, Air має працювати близько тижня без підзарядки. Десяти днів, які я провела з тестовим зразком, замало для чіткого висновку, але наразі сім днів виглядають реалістично, особливо якщо не боїтеся розрядити батарею «в нуль». У середньому трекер втрачав приблизно 15 відсотків заряду на добу, включно з відстеженням сну вночі.
З огляду на відсутність екрана, це відчувається трохи малувато – і рівно вдвічі менше за 14 днів, які Whoop обіцяє для поточного покоління своїх пристроїв. Мій напарник у спортзалі, що користується Whoop MG, стабільно отримує два тижні від одного заряду. Коли заряд закінчується, він просто чіпляє фірмовий бездротовий пауерпак і підзаряджає трекер, не знімаючи його.
Google поки не пропонує настільки ж зручного аксесуара для живлення, зате заряджається Air дуже швидко. На сьомий ранок мій трекер майже розрядився, я поклала його на магнітну зарядку лише на кілька хвилин – і цього вистачило, щоб вийти з «червоної зони» нижче 20 відсотків. Коли з’явився час на повноцінну зарядку, я побачила, що рівень підскочив з 36 до 58 відсотків всього за п’ять хвилин підключення.
Google Health замість Fitbit: новий застосунок і AI Coach
Google представила AI Coach і редизайн застосунка Fitbit ще в серпні, а цього місяця оголосила, що повністю замінить свої наявні додатки для здоров’я на Google Health. Це означає, що користувачам Google Fit запропонують встановити новий застосунок і мігрувати дані, а в нинішнього додатка Fitbit зміниться бренд і зовнішність. Оскільки інтерфейс суттєво відрізняється навіть від досить свіжого редизайну 2023 року, а серпневе оновлення лише зараз виходить із публічної бети, я вирішила окремо оцінити його роботу.
Порівняно зі старими версіями Fitbit-застосунка, перше, що помітять давні користувачі, – інша подача інформації на головній сторінці (Today). Замість довгої стрічки карток з різними показниками тепер верхня третина екрана – це горизонтальний карусельний блок, яким справді зручно користуватися.
За замовчуванням зліва вгорі відображається кільце з прогресом по тижневому кардіонавантаженню, а поруч – продовгуваті індикатори кроків, «готовності» організму та сну. Якщо гортати ліворуч, з’являються додаткові «пігулки» зі швидкими даними про пульс, пройдену відстань, спожиті калорії та дні з тренуваннями. Тап по кожній з них відкриває окрему сторінку з детальнішою інформацією й опціями (наприклад, натиснувши на калорії, можна додати перекус). У нижній частині дашборда розташовані кнопки для старту тренування або ручного внесення активності, їжі, води чи сну. Цей верхній блок можна налаштовувати під себе, якщо базовий вигляд вам не підходить. Решту сторінки Today займають AI-зведення вашого сну, активності та загального стану.
Загалом оновлений застосунок виявився простим у використанні. Більшість даних зосереджено саме на сторінці Today (про це ще нижче), а вкладки Fitness і Sleep просто приділяють більше місця відповідним темам. Кожен із цих розділів починається з наочних прогрес-барів угорі, далі йдуть деталі останньої активності. У Fitness ви побачите добірку тренувальних гайдів, а потім – хронологічну стрічку власних тренувань. У Sleep – підсумок минулої ночі та тижневі графіки по тривалості REM і глибокого сну. Унизу – добірка медитацій «Sleep better».
Усе потрібне мені зазвичай було або на Today, або в налаштуваннях пристрою. Якщо я не могла щось швидко знайти, це або ховалося в розділі Health, або було простіше попросити про це AI Coach. Мені подобається, що багато елементів, як-от верхній блок сторінки Today чи весь розділ Health, можна налаштувати так, щоб найважливіші для вас показники були під рукою.
Єдине, до чого в мене були претензії, – інтерфейс логування. Google не завадило б повчитися в Samsung, як треба відстежувати споживання води. У Health вам треба вводити конкретну кількість мілілітрів, і безпосередньо на цій сторінці немає можливості змінити одиниці виміру. Можливо, якщо задати певний регіон системі, ви побачите інші одиниці, але я, наприклад, не знаю напам’ять, скільки мілілітрів у кожному ковтку.
На годинниках Samsung Galaxy при внесенні води достатньо натиснути іконку «склянка», щоб додати умовну порцію. Це дрібниця, але дуже проста для реалізації – і суттєво полегшила б дію, якою я користуюся щодня.
Порівнюючи Google Health та застосунок Whoop, я побачила, що Whoop більше орієнтується на «сухі» дані й аналітику. Що вам сподобається більше, значною мірою залежить від звички – обидва додатки досить легко опанувати.
У поточному вигляді застосунок Whoop містить менше AI-контенту: розмовний інтерфейс там поки виглядає як бета. Тим часом у Google Health у правому нижньому куті на кожній сторінці красується синя кнопка «Ask Coach» для Gemini-підсиленого AI Coach.
AI Coach від Google на базі Gemini
Використовувати Coach не обов’язково – навіть якщо ніколи не відкривати його, ви все одно бачитимете LLM-підготовлені звіти та підказки по всьому застосунку й на сторінці Today. Але питати щось у Coach часто простіше, ніж шукати ту саму функцію в меню – наприклад, записати конкретний продукт чи заднім числом внести тренування.
Якщо коротко, AI Coach, попередній погляд на якого ми отримали ще в серпні минулого року, задуманий як радник з усіх питань здоров’я, але не заміна лікаря. Після оновлення застосунка вам запропонують «поспілкуватися» з Coach і сформулювати свої цілі. AI почне збирати інформацію про вашу базову активність і стан здоров’я й з часом видаватиме поради та звіти про прогрес. Це не так уже й відрізняється від того, що робили фітнес-додатки до ери LLM, просто тепер із ними значно легше «говорити».
Наприклад, раніше майже нереально було попросити застосунок «записати ту саму миску мюслі з молоком, що я їла вчора» і отримати потрібний результат. Завдяки Gemini AI Coach виконав запит, знайшов у моїй історії потрібні бренди та додав їх у лог за вказаний день. Звісно, іноді доводилося його підправляти, але загалом базові задачі – відстеження харчування й активності – він виконував добре.
Приємним бонусом стала можливість завантажувати зображення й документи. Відео Coach поки не приймає, зате я могла надіслати скриншоти з «верхньою» та «нижньою» фазами вправи й запитати, чи правильно виконую, скажімо, тягу до підборіддя. Я вже дізналася, що мені варто краще фіксувати корпус під час підйомів колін у висі, а ось мої «box-tap bear crawl marches» виконуються нормально.
Дуже зручно просто сфотографувати етикетку з харчовою цінністю, сказати «запиши дві порції цього» – і отримати коректний запис. За бажання можна йти глибше й питати, чи допоможе конкретний продукт із метою набрати більше клітковини чи дотриматися макросів.
Більшість часу Coach не казав нічого революційного. Підсумки тренувань або сну давали адекватний контекст, а зрідка я дізнавалася нові цікаві факти (наприклад, що ковток чогось прохолодного, а не теплого перед сном може покращити якість сну).
Обмеження та помилки AI Coach
Як і більшість сучасних AI-систем, Coach далекий від ідеалу. Іноді він відверто «плавав». Одного разу він вирішив, що я ходила пішки, і в підсумковому звіті після годинного тренування почав посилатися на якусь прогулянку. Я намагалася це виправити (доволі пасивно-агресивно), щоб не псувати статистику, і AI пояснив, що помилився, бо в мене був підвищений пульс. Проблема в тому, що це сталося всього за шість хвилин після закінчення тренування, а мінімальний поріг для автоматичного розпізнавання ходьби у Fitbit Air – 15 хвилин. Тож помилка виглядає дивною.
Було й багато дрібних недоробок. Наприклад, заголовки підсумків після вручну записаного тренування часто виглядали як «Adjusted that for you» або «Updated that session for you» – хоча я нічого не редагувала, тож такі формулювання збивали з пантелику. Деякий час «Exercise days» неправильно рахував кількість днів, коли я виконувала тижневу ціль по активності, – він додавав до поточного тижня дні з попереднього календарного.
У перші дні користування додатком розпізнавання мовлення працювало жахливо: диктуєш фразу – воно обривається посередині, за мить відновлюється й починає переписувати все спочатку, видаляючи попередній текст. Це припинилося десь через три дні, коли я раптом виявила, що мене викинуло з облікового запису, й довелося заходити наново.
Чип Exercise days теж «самовиправився» незабаром після того, як я звернулася до Google щодо деяких проблем. Складається враження, що компанія вже знала про чимало з тих багів, з якими я зіткнулася (на кшталт дивних заголовків), і працювала над виправленнями. Це дає надію, що з часом і застосунок, і AI стануть кращими.
Інколи я бачила повідомлення на кшталт: «Щось із мого боку не відповідає нашим правилам безпеки, спробуйте запитати щось інше». Іронія в тому, що я не казала нічого «забороненого». Один із таких випадків стався, коли я просто відповіла: «No…» – і на цьому діалог обірвався.
З найбільшим на сьогодні сенсором для екшн-камер і режимом open gate 8K, серія Mission 1 – це найважливіший новий продукт GoPro за останні роки. Дві моделі з фіксованим об’єктивом — Mission 1 і Mission 1 Pro — обіцяють різке, точне за кольорами відео з відмінним динамічним діапазоном і кращою роботою при слабкому освітленні, ніж у більшості конкурентів. Вони також водонепроникні, міцні й забезпечують дуже плавне відео екстремальних видів спорту — як і очікуєш від GoPro.
Водночас великий сенсор має свої компроміси. Найбільший — габарити й вага: Mission 1 Pro товстіша й важча за GoPro Hero 13. Вона також на 270 доларів дорожча за цю модель та її конкурентів. Однак після тестування Mission 1 Pro можна сказати, що для певної аудиторії екшн-операторів підвищена якість зображення цілком виправдовує доплату.
Новий 1-дюймовий сенсор та режими зйомки
Головне оновлення серії Mission 1 — новий 1-дюймовий сенсор роздільною здатністю 50 Мп розміром 13,2 x 8,8 мм. Він помітно ширший за квадратний 1/1,15-дюймовий сенсор на 38 Мп у DJI Osmo Action 6 (хоча трохи нижчий), що дає більшу площу для збору світла.
Висока роздільна здатність 50 Мп дозволяє Mission 1 Pro знімати 8K-відео зі швидкістю до 60 кадрів/с, а не лише 4K 120 кадрів/с, як у Action 6. Навіть якщо ви публікуєте відео тільки в 4K, додаткова роздільна здатність дає змогу перевкадровувати (reframe) сцени або експортувати їх у повній роздільній здатності для вертикальних платформ на кшталт TikTok. Новий сенсор також підтримує 4:3 open gate-зйомку до 8K 30 кадрів/с (7 680 x 5 760 пікселів), випереджаючи всі інші екшн-камери і навіть багато бездзеркальних.
Об’єктив Mission 1 Pro різкий, із кутом огляду 156 градусів — це ширше, ніж у більшості екшн-камер. Під час зйомки можна обрати:
16 мм Superview — надширокий, але з помітними спотвореннями;
16–24 мм Wide — широкоугольний із зменшеною дисторсією;
22–27 мм Linear — майже повністю без викривлень.
Відрізняються і модифікації. Mission 1 Pro вміє знімати 8K до 60 кадрів/с і 4K до 240 кадрів/с. Mission 1 обмежена 8K 30 кадрів/с і 4K 120 кадрів/с — що все одно вище за більшість конкурентів. Версія Mission 1 Pro ILS має байонет Micro Four Thirds для зовнішніх об’єктивів, але без вбудованої оптики. Вона орієнтована на професіоналів, яким потрібна мала камера з високою якістю відео; її вихід заплановано на кінець року.
Розміри, ергономіка та екрани
Через більший сенсор і оптику GoPro Mission 1 Pro важить близько 0,46 фунта проти 0,35 фунта у GoPro Hero 13. Вона також приблизно на три чверті дюйма товстіша. На папері це може виглядати несуттєво, але на шоломі чи кепці відчувається додаткова вага спереду. На грудному кріпленні або ремінці на шию це майже не помітно, а під час монтажу на велосипед чи інший транспорт габарити не мають значення.
Кнопки запису й живлення тепер легше намацати на ходу, і натискання приємніше, ніж у дещо тугіших органів керування DJI Action 6. Меню будуть знайомі користувачам Hero 13, але GoPro винесла всі основні параметри — глибину кольору, витримку, Hypersmooth тощо — в один розділ «Image». Це пришвидшує доступ до часто вживаних налаштувань.
Mission 1 отримала більші дисплеї, ніж будь-яка попередня GoPro: 1,4-дюймовий фронтальний LCD і 2,59-дюймовий OLED ззаду — на 0,3 дюйма більший, ніж у Hero 13, і майже як у багатьох компактних фотоапаратів. Обидва екрани яскраві й чіткі навіть під прямим сонцем.
Кріплення таке саме, як у Hero 13. Камеру можна приєднувати до аксесуарів за допомогою фірмового магнітного замка GoPro для швидкої заміни, або опустити дві складні «лапки» GoPro. Така система зручніша за DJI, адже дозволяє монтувати камеру на селфі-палицю, шолом чи інші аксесуари й без магнітного адаптера.
Акумулятор і перегрів
Час роботи й термостійкість — найкращі серед усіх GoPro завдяки новому процесору й акумулятору Enduro 2. При зйомці в 4K 30 кадрів/с вдалося отримати понад три години роботи, майже вдвічі більше, ніж 102 хвилини у Hero 13. Навіть у важкому режимі 8K 60 кадрів/с камера працювала понад годину до повного розряду.
Enduro 2 заряджається швидше завдяки PD 2.0: від 0 до 100% за приблизно годину, тоді як Hero 13 потребує близько 100 хвилин. Нові елементи сумісні з батареями Enduro від Hero 13 і навпаки.
Є обмеження за перегрівом лише в режимах 8K 60 кадрів/с і 4K 240 кадрів/с. GoPro заявляє, що камера в статичному положенні без потоку повітря пропрацює близько 35 хвилин, але під час тесту вдалося досягти 46 хвилин. Під час 70-хвилинної поїздки на велосипеді в 8K 60 кадрів/с камера не вимикалася завдяки охолодженню зустрічним повітрям.
Щодо міцності, GoPro Mission 1 Pro витримує занурення до 66 футів (приблизно 20 метрів) без боксу, а гідрофобне покриття лінзи добре відштовхує воду. Камера також дуже стійка до ударів: падіння й падіння з велосипеда не спричинили жодних пошкоджень.
Є й мінус у порівнянні з головним конкурентом: відсутність вбудованої пам’яті. DJI Osmo Action 6 має 50 ГБ швидкого внутрішнього сховища, тоді як GoPro покладається лише на microSD. З огляду на вищу ціну, це виглядає серйозним недоліком.
Якість відео, 8K і slow motion
Навіть якщо ви ніколи не публікуватимете 8K-відео, ця роздільна здатність дозволяє комфортно робити кропування для 4K або вертикальних роликів. Наприклад, можна «наблизити» обличчя людини, щоб додати емоцій, або одночасно публікувати ролик у 4K на YouTube і TikTok без втрати якості. Плюс — підтримка 4K 240 кадрів/с і 1080p 960 кадрів/с, що дає вражаюче суперповільне відео, ідеальне для екшн-контенту.
Удень камера видає більш «кінематографічну» картинку, ніж будь-яка інша екшн-камера, яку вдалося протестувати. Допомагають у цьому більший сенсор, різкий об’єктив, новий 10-бітний профіль GP-Log2 і високий бітрейт 240 Мбіт/с. Завдяки цьому вдається знімати з природними, точними кольорами та м’якою, «плівковою» зернистістю. Відео легко коригувати на постпродакшені: зменшувати пересвіт та витягати деталі в тінях.
У слабкому освітленні Mission 1 Pro трохи краща за DJI Action 6 завдяки більшому сенсору. Хоча в повній темряві вона не вражає, у напівтемряві — наприклад, у лісі на сутінках — камера помітно виграє: можна знімати на вищих ISO та коротшій витримці, ніж на інших екшн-камерах. Результат — чітке відео з мінімальними артефактами стабілізації.
Режим 8K також підсилює роботу відстеження об’єктів: при кропуванні камера зберігає високу деталізацію. Однак іноді автофокус не може надійно «зачепити» об’єкт у поганому освітленні. Інтелектуальний режим Dive оптимізує стабілізацію й кольорокорекцію під воду. Режим Low Light, що обіцяє якісне відео у складних умовах, справді трохи допомагає вночі, але ділянки в глибоких тінях усе одно виходять доволі зернистими.
Електронна стабілізація Hypersmooth від GoPro залишається однією з найкращих серед екшн-камер. У хорошому світлі вона дає майже «стедікам-подібну» плавність навіть при різких рухах: маунтінбайк, лижі, віндсерфінг, дрони чи мотокрос. У сутінках можна побачити поодинокі артефакти у вигляді змазування, але загалом стабілізація працює впевнено.
Фото й звук
Mission 1 Pro створювалася з урахуванням і фотозйомки. Камера вміє робити фотографії в RAW або JPEG на повні 50 Мп за достатнього освітлення, або зменшувати роздільну здатність до 12 Мп для кращої чутливості в темряві. Під час тестів у складних умовах — яскраве сонце й ніч — знімки виходили різкими й точними за кольорами. Водночас об’єктив тут щонайменше вдвічі ширший, ніж у більшості компактів, тож до об’єкта зйомки потрібно підходити ближче.
У серії GoPro Mission 1 використано чотири мікрофони, включно з двома фронтальними стереомікрофонами, новим заднім мікрофоном для влогінгу та нижнім мікрофоном для додаткового зниження шуму вітру. Камера записує звук у 32-бітному float-форматі, тож сигнал не кліпує навіть за дуже гучного вітру й хаотичної дії. Bluetooth 5.3 дозволяє під’єднувати бездротові мікрофони GoPro (новий фірмовий мік) та DJI, а також підтримуються дротові мікрофони через USB-C.
Вбудовані мікрофони для GoPro дуже важливі, адже записати «натуральний» звук екшн- та екстремального спорту іншим способом складно. Mission 1 добре впоралася з цим завданням, передаючи голос і звуки довкілля з високою розбірливістю.
У межах швидкого розширення свого курсу стати «домом для всього аудіо» Spotify у вівторок оголосив, що запускає в додатку озвучені довгі журнальні статті. Вони будуть доступні передплатникам Premium у межах їхніх 15 годин прослуховування аудіокниг на місяць. Користувачі без передплати зможуть купувати окремі матеріали за $1,99.
Стримінговий сервіс повідомив, що вже від сьогодні в сервісі з’явиться понад 650 довгих журнальних статей (поки що лише англійською) з видань Rolling Stone, The Atlantic, Vogue, Variety, Billboard, Vibe, GQ, Wired, Vanity Fair та Pitchfork. У Spotify кажуть, що статті були підготовлені внутрішньою командою аудіокниг і доповнюють наявні аудіоформати компанії, зокрема подкасти.
Spotify повідомив TechCrunch, що в озвученні статей використовується поєднання людських голосів і цифрової озвучки, а частини, начитані цифровим голосом, будуть чітко позначені для слухачів.
Окрім того, що це ще один спосіб додати монетизований аудіоконтент у додаток, Spotify вважає, що поява статей може стимулювати користувачів спробувати інший формат прослуховування, відмінний від музики, що згодом може підштовхнути їх і до інших довгих форматів, зокрема потенційно більш прибуткових аудіокниг.
«Додаючи коротший за тривалістю контент, ми зустрічаємо аудиторію там, де вона є, щоб допомогти сформувати здорові слухацькі звички, у підсумку поступово збільшуючи залучення до книжок», – зазначила Колін Прендергаст, керівниця з ліцензування в Spotify Audiobooks, у блозі компанії про запуск.
Наразі Spotify пропонує платним користувачам пакет годин для прослуховування аудіокниг, а після їх вичерпання – можливість докупити додаткові години. Також є тариф Audiobook Access за $9,99 на місяць для користувачів без платної музичної підписки Spotify та тариф Audiobooks+ за $11,99 на місяць, який подвоює доступний час прослуховування.
Universal Music Group (UMG) і TikTok оголосили про поновлення ліцензійної угоди, яка передбачає спільну боротьбу з неавторизованою музикою, згенерованою ШІ, та покликана покращити зарахування авторства артистам і сонграйтерам.
У спільній заяві UMG зазначила, що оновлена угода «розширює новаторське зобов’язання TikTok та UMG щодо захисту від зловживань ШІ, які підтримують людську творчість, і забезпечує, щоб економіка платформи ефективно працювала на користь артистів і авторів пісень. TikTok та UMG працюватимуть разом, щоб видаляти неавторизовану музику, згенеровану ШІ, з платформи, одночасно покращуючи атрибуцію артистів і сонграйтерів».
Нова угода означає помітний поворот у відносинах між UMG і TikTok.
Протягом років UMG тиснула на платформи, стримінгові сервіси та компанії зі штучним інтелектом, вимагаючи жорсткіших правил модерації контенту. Напруження між UMG і TikTok загострилося у 2024 році, коли лейбл звинуватив TikTok у недостатньому реагуванні на проблеми, пов’язані з музикою, згенерованою ШІ, та порушеннями авторських прав. Публічний конфлікт призвів до того, що UMG тимчасово вилучила свій музичний каталог з TikTok — крок, який підкреслив зростальну залежність застосунку від ліцензій великих лейблів, адже популярні треки миттєво зникли з користувацьких відео.
Час, у який TikTok береться жорсткіше боротися з фейковою чи неліцензованою музикою, теж показовий — музична індустрія зараз стрімко стикається з напливом контенту, створеного ШІ. За останні кілька років індустрія дедалі більше непокоїться через інструменти ШІ, здатні імітувати голоси артистів або створювати підробні треки, що експлуатують алгоритми стримінгу. Вірусні AI-треки, які імітували зірок на кшталт Drake і The Weeknd, викликали широкий резонанс, особливо коли деякі з них набирали мільйони прослуховувань до того, як їх видаляли.
Ця угода може стати шаблоном для того, як ширший технологічний сектор буде розв’язувати конфлікт між ШІ, інтелектуальною власністю та відповідальністю платформ. На тлі посилення регулювання контенту, згенерованого ШІ, в ЄС (і дедалі активнішого руху у цьому напрямку окремих штатів у США) зростає тиск на інші платформи, щоб вони також формалізували подібні рамки управління.
Здається, усі обурені першим електромобілем Ferrari.
Модель називається Luce і була представлена в понеділок. Дизайн цього п’ятимісного (о так!) авто значною мірою створювали Джоні Айв і студія LoveFrom, яку він очолює разом із Марком Ньюсоном. На папері все виглядає вражаюче — 1000 к.с. і розгін до 60 миль/год менш ніж за 2,1 секунди, — але при цьому Luce уже претендує на звання найпосміянішого нового авто з часів Cybertruck.
Насмішки над цим клиноподібним автомобілем, що нагадує моделі Nissan, лунають практично звідусіль — від дріб’язкових емоційних реакцій до відверто жовчних. Акції компанії падають, а навіть найстриманіші медіа визнають проблемність новинки у своїй манері. (Bloomberg, наприклад, назвав Luce «доволі сміливим відхиленням».)
За цією миттєвою хвилею критики стоїть одне запитання: для кого ж створена Luce?
Очевидно, не для мене і не для більшості тих, хто це читає. Luce коштуватиме близько 650 000 доларів, і це ж Ferrari — навіть якщо у вас є такі гроші, доведеться мати справу з компанією, яка, м’яко кажучи, вибірково ставиться до клієнтів.
Для нинішніх власників Ferrari? Зазвичай відповідь була б «так» — понад 80% із 14 000 покупців Ferrari торік уже мали авто цієї марки. Але важко уявити, що ця аудиторія буде у захваті від машини, позбавленої агресивних «феррарівських» ліній, які десятиліттями прикрашали плакати в спальнях фанатів.
Для інших автомобільних дизайнерів? Можливо. Автовиробники постійно запозичують ідеї одне в одного, і в інтер’єрі Luce точно є чимало цікавого — багато фізичних кнопок і крутилок, що є помітним відходом від звичного підходу Айва. Особисто мені хотілося б, щоб інші бренди теж це підхопили.
Для регуляторів? Теж може бути. ЄС у 2035 році суттєво обмежить продаж нових авто з ДВЗ. Luce може бути першим кроком Ferrari до модельного ряду, який відповідатиме цим майбутнім вимогам.
Під час інтерв’ю з Клео Абрам стає зрозуміло, що цей зовнішній тиск серйозно вплинув і на самого Айва. Абрам отримала доступ до однієї з чотирьох «секретних» книжок, які Айв створив на старті проєкту. У ній змішані зображення у стилі мудборду й текст, написаний дизайнером iPhone власноруч.
Абрам цитує порівняння Айва: завдання створити електричну Ferrari він зіставляє з тим, як швейцарський люксовий годинникар Patek Philippe адаптувався під час переходу від механіки до кварцових годинників. Айв написав, що Patek Philippe вижив «переважно завдяки тому, що пережив і виріс у перехідний період», випускаючи мікс традиційних механічних моделей і годинників на батарейках із кварцовим механізмом.
Але далі він додає: «Якби законодавчо було прописано, що Patek Philippe має повністю перейти на кварц, виклик, який постане, був би схожим на той, із яким зараз стикається Ferrari». Промовисто.
Водночас складно повірити, що Luce — лише «машина для галочки» у звітах перед регуляторами. У компанії кажуть, що електрокар буде прибутковим від самого старту. А головний маркетинговий і комерційний директор Ferrari в інтерв’ю Financial Times прямо заявив, що компанія хотіла зробити Luce «поляризуючою».
У тому ж інтерв’ю він визнав ще одне: головна цільова аудиторія Luce — людина, яка «вже володіє електромобілем».
Це висловлювання майже таке ж радикальне, як і сам дизайн Luce. За визначенням це означає, що Ferrari навряд чи розраховує, що основну масу покупців першого електрокара складуть нинішні власники бренду.
І тут ми підходимо до, мабуть, найправдивішої відповіді: Китай. Традиційно китайські покупці забезпечували близько 10% загальних продажів Ferrari, але останніми роками ці цифри падають, і керівники автовиробника не приховують, що покладають великі надії саме на перший електромобіль, аби змінити ситуацію на найбільшому у світі ринку електрокарів.
Якщо дивитися крізь цю призму, дизайн Luce набуває більшої логіки, адже, принаймні на мій погляд, він справді нагадує деякі моделі з бурхливо зростаючої китайської автоіндустрії останніх років.
Тож, можливо, правильніше поставити інше запитання: чи захочуть китайські покупці, які вже мають величезний вибір потужних, технологічних і доступних електромобілів, переплачувати за престиж стрибучого коня на капоті?
Фахівці з кібербезпеки вважають, що березневий злам транспортної системи Лос-Анджелеса (Los Angeles County Metropolitan Transportation Authority, LACMTA) здійснили хакери, пов’язані з Іраном. Ізраїльський стартап Gambit Security у звіті, опублікованому у вівторок, заявив, що ці хакери працюють на Міністерство розвідки та безпеки Ірану (MOIS).
Першою про звіт Gambit повідомила агенція Reuters.
Хактивістське угруповання, що називає себе Ababil of Minab, раніше взяло на себе відповідальність за злам, заявивши, що викрало, а потім видалило дані з систем LACMTA. Назва групи відсилає до авіаудару США по іранській школі у місті Мінаб, унаслідок якого загинули понад 175 людей, переважно дітей.
«Вони не є новим, окремим хактивістським угрупованням, як стверджують», — заявили в Gambit.
Ababil of Minab не відповіло на запит про коментар, який надіслало TechCrunch.
У Gambit стверджують, що їхні висновки ґрунтуються на судово-технічних даних, які пов’язують групу з попередньою кампанією, приписуваною Ірану, а також з активністю, яку Ізраїльська національна кібердирекція відносить до MOIS. Gambit також заявила, що розслідувала інші атаки проти компаній в Ізраїлі, Саудівській Аравії та Туреччині.
Якщо оцінка Gambit правильна, Ababil of Minab стане останнім у низці фейкових хактивістських угруповань, які фактично працюють на іранський уряд. Останнім таким прикладом є Handala, що раніше цього року зламала американського медтех-гіганта Stryker, стерши дані з тисяч корпоративних систем і пристроїв співробітників.
Після інциденту зі Stryker ФБР вилучило два вебсайти Handala, а Міністерство юстиції США звинуватило іранський уряд у стоянні за цим хактивістським угрупованням та його атаками.
В історії хакерства було чимало витоків даних, які й через роки або навіть десятиліття залишаються нерозкритими. Безліч хакерів і хакерських угруповань, що стояли за цими атаками, так ніхто й не ідентифікував.
Водночас найпродуктивніші угруповання рано чи пізно викривають. Це стосується як кіберзлочинців на кшталт LAPSUS$ — відомої групи здирників, що зламувала Microsoft і Nvidia й чиїх учасників уже неодноразово заарештовували, — так і складних урядових хакерських структур з Росії та Китаю, чиїх членів називали поіменно, висували їм обвинувачення й вносили до списків найбільш розшукуваних.
Та попри це, деякі з найцікавіших кейсів в історії кібербезпеки досі залишаються повністю відкритими — без винних, без відповідей і подекуди навіть без зрозумілого мотиву. Ми вирішили повернутися до кількох таких історій у серії матеріалів, починаючи з одного з найнезвичніших епізодів в історії витоків розвідданих.
Перша частина присвячена Shadow Brokers — загадковій групі, яка раптово з’явилася в інтернеті, виклала масив хакерських інструментів, що, як вважають, належали Агентству нацбезпеки США (NSA), а потім зникла.
Улітку 2016 року, на тлі російських зламів, пов’язаних із президентськими виборами в США, ця група з’явилася у Twitter. Хакери залишили посилання на запис у Pastebin і відмітили кілька медіа — дивна й неефективна стратегія, через яку більшість редакцій, імовірно, так і не побачили ці твіти.
Але кожен, хто натиснув би на посилання, побачив би документ під назвою «Equation Group Cyber Weapons Auction — Invitation» — натяк на секретний хакерський підрозділ, який широко вважають операцією під егідою NSA.
«!!! Увага урядових спонсорів кібервоєн і тих, хто на цьому заробляє !!!! Скільки заплатите за кіберзброю ворогів?» — написали хакери, стверджуючи, що зламали Equation Group.
У документі було розміщено посилання для завантаження частини хакерських інструментів, а також посилання на зашифрований файл, який зацікавлені покупці могли розшифрувати, зробивши ставку. «Файли аукціону кращі за Stuxnet», — йшлося в тексті, з посиланням на відомий шкідливий софт, використаний проти іранських ядерних об’єктів у спільній кібератаці США та Ізраїлю у 2007 році. Хакери вимагали щонайменше 1 млн біткоїнів.
Витік швидко привернув увагу ЗМІ. Коли фахівці з безпеки проаналізували інструменти, вони зрозуміли, що йдеться про надзвичайно складну кіберзброю, дуже ймовірно — викрадену в NSA. Цю підозру посилив той факт, що деякі інструменти мали ті самі назви, що й програми, розкриті викривачем з NSA Едвардом Сноуденом.
Імовірно, аукціон був лише прикриттям, адже згодом група просто виклала більшість інструментів у відкритий доступ. Багато що в історії Shadow Brokers виглядало нелогічним. Їхня ламана англійська була майже комічною — наче хтось занадто старався або свідомо демонстрував штучність образу. Попри очевидне прагнення до уваги — і значне медійне висвітлення — група лише раз спілкувалася з журналістами, давши коротке інтерв’ю Джозефу Коксу (тоді репортеру VICE Motherboard, нині 404 Media).
За десять років ми буквально нічого не знаємо про те, хто стояв за персоною Shadow Brokers. Тоді ми з Коксом спілкувалися з колишніми співробітниками NSA, які припускали, що до цього міг бути причетний інсайдер або екс-співробітник агентства. Та ніхто ніколи не був заарештований і офіційно звинувачений — що виглядає неймовірно, враховуючи, що це, ймовірно, був один із наймасштабніших витоків хакерських інструментів американської розвідки.
Одним із можливих підозрюваних був підрядник NSA Гарольд Т. Мартін III, якого заарештували за крадіжку секретної інформації з агентства. Але з цією версією є проблема: поки Мартін перебував під вартою, Shadow Brokers продовжували активність онлайн. Йому так і не висунули формальних обвинувачень у зв’язку з цими витоками. Найпоширеніша теорія полягає в тому, що Shadow Brokers були проєктом російської урядової шпигунської структури, створеним як інструмент пропаганди.
Наслідки були масштабними. Серед оприлюднених інструментів Shadow Brokers виклали EternalBlue — набір «нульових днів» для Windows, який дозволяв зловмисникам проникати в комп’ютери всередині вже зламаної мережі, швидко розширювати доступ і запускати саморозповсюджувані черв’яки. («Нульовий день» — це вразливість, про яку виробник ПЗ ще не знає, а отже, не існує й виправляючого оновлення.) Північнокорейські хакери використали EternalBlue для запуску шкідливого черв’яка-вимагача WannaCry. Згодом російські хакери вбудували його в NotPetya, який вийшов далеко за межі початкових українських цілей і завдав по всьому світу збитків, оцінених у 10 млрд доларів.
Для бізнесу урок виявився жорстким: вразливості, які спецслужби роками накопичують як «кіберзброю», рано чи пізно виходять назовні — і коли це стається, рахунок за наслідки сплачує приватний сектор.
Уряд Нідерландів заблокував придбання американським ІТ‑гігантом Kyndryl нідерландського хмарного провайдера Solvinity, який розміщує онлайн‑платформу цифрової ідентифікації країни. Влада в Гаазі заявила, що угода становить потенційний «ризик для публічних інтересів».
Міністерка з питань цифрової економіки Нідерландів Віллемейн Аередс у листі, опублікованому в понеділок (у перекладі машинними засобами), повідомила, що уряд запровадив «повну заборону» на придбання. Угода передбачала, що Kyndryl викупить Solvinity за нерозкритою сумою. Solvinity хостить платформу DigiD — сервіс, яким керує уряд Нідерландів і який дає змогу мешканцям країни підтверджувати особу при доступі до державних послуг.
Угода викликала побоювання, що дані DigiD опиняться під іноземним контролем і можуть бути витребувані владою США.
Хоча уряд Нідерландів не вказав прямої причини блокування придбання, це рішення ухвалене на тлі того, що кілька європейських країн намагаються зменшити залежність від американських технологічних гігантів у період, коли адміністрація Трампа діє все більш непередбачувано та вдається до заходів у відповідь.
Законодавство США дозволяє державним органам, зокрема правоохоронним та розвідувальним службам, вимагати від американських компаній передання даних, що зберігаються в закордонних дата‑центрах, незалежно від законів про захист даних у цих країнах.
В останні роки онлайн-ринок доставки їжі в Індії суттєво зріс: Zomato та Swiggy вийшли на біржу, а кількість «хмарних» кухонь збільшується. Паралельно набирають популярності сервіси домашніх послуг — платформи на кшталт Urban Company, Snabbit і Pronto, які надають персонал «на вимогу».
Стартап Human Archive із Кремнієвої долини використовує цю тенденцію, співпрацюючи з такими компаніями та змушуючи працівників носити спеціальні кепки з камерами для збору егоцентричних (з перспективи «очима виконавця») відеоданих повсякденних завдань. Ці дані потім можуть використовуватися для навчання роботів.
Не називаючи конкретних партнерів, стартап стверджує, що працює з компаніями у сфері домашніх послуг, готелів і ресторанів для збору егоцентричних даних і вже має понад 1 000 активних гарнітур, розгорнутих у різних локаціях.
Спираючись на цей прогрес, Human Archive у вівторок повідомив про залучення $8,2 млн фінансування від Wing Venture Capital, NVP Capital, Y Combinator та ангельських інвесторів з OpenAI, Nvidia, Google, Mercor, AfterQuery, BAIR, SAIL, Brad Boa і Meta.
Стартап заснували троє студентів UC Berkeley та один зі Стенфорда — Самай Мейні (Samay Maini), Рушіл Агарвал (Rushil Agarwal), Шлоке Пател (Shloke Patel) та Радж Пател (Raj Patel), причому двоє останніх — кузени. (Радж Пател є CEO.) Усі четверо мають досвід досліджень у сфері робототехніки, «заліза» та тактильних даних.
Запуск компанії — це пряма ставка на те, куди рухається індустрія ШІ. Поки робототехнічні лабораторії та розробники «фронтирних» моделей змагаються за створення машин, здатних виконувати фізичні завдання у реальному світі, вони стикаються з критичним вузьким місцем — браком якісних реальних даних, які показують, як люди виконують повсякденну роботу. Human Archive робить ставку на те, що працівники індійської гіг-економіки — це ще не використане й масштабоване джерело саме таких даних.
Попри те, що Human Archive співпрацює з кількома партнерами, у стартапі кажуть, що багато індійських сервісів домашніх послуг, зокрема Pronto та Urban Company, відмовилися від колаборації.
Відмова великих гравців стала публічною темою минулого вікенду, коли індійське видання Entrackr повідомило, що Pronto активно шукає партнерств для збору даних працівників з метою навчання робототехнічних систем, а Snabbit вів попередні переговори з Human Archive, але проєкт розвалився.
CEO Urban Company Абірадж Сінгх Бгал (Abhiraj Singh Bhal) відповів у X, заявивши, що компанія не братиме участі в подібних домовленостях. У відповідь Пател написав, що Urban Company невдовзі буде змушена переглянути позицію, інакше ризикує втратити релевантність через відтік клієнтів. Співзасновник Рушіл Агарвал висловився ще різкіше, заявивши, що засновниця Pronto Анджалі Сардана (Anjali Sardana) насміялася з нього та назвала «дурним», коли він запропонував співпрацю щодо даних. У Pronto визнали, що розмови були, але вирішили не продовжувати проєкт. Стартап заперечив, що називав Агарвала «дурним».
По всій країні й інші стартапи збирають егоцентричні дані в різних робочих середовищах, зокрема на заводах. Щоби відрізнятися від конкурентів, Human Archive використовує та розробляє додаткові пристрої — тактильні рукавички, повнотіловий костюм для захоплення руху та камери на зап’ясті. Вони дають змогу синхронно з RGB-D (кольорове зображення в парі з глибинною інформацією в реальному часі) збирати дані про рух і тактильні зусилля, які стартап продає AI-лабораторіям. У Human Archive вважають, що самих відеоданих замало, але в поєднанні з іншими сенсорними даними їхня цінність значно зростає.
Спочатку Human Archive використовував імпровізовані рішення або готові комплекти для збору даних. Тепер компанія працює над кастомним «залізом», яке працює як єдина система й збирає різні типи даних. Уже зараз понад 50 різних пристроїв розгорнуті для збору різних параметрів.
«Щоб почати збирати дані, ми використовували iPhone, потім створили власні кастомні кріплення та кепки. Зараз у нас понад сім різних апаратних продуктів, які ми взаємозамінно використовуємо для різних модальностей. Після збору даних з різних пристроїв ми працювали над синхронізацією даних з усіх цих джерел», — розповів Пател у коментарі телефоном.
Компанія стверджує, що розробляє підходи для донавчання моделей ШІ на власних даних і тестує їх на роботах, оцінюючи ефективність виконання завдань. Так стартап може продемонструвати якість своїх даних потенційним клієнтам і донавчати внутрішні моделі.
Партнер Wing VC Зак ДеВітт (Zach DeWitt) вважає, що стартап має унікальну перевагу в зборі даних з багатьох сенсорів.
«Ніхто у світі ще не зміг синхронізовано та в масштабі збирати RGB-D з гарнітур, зворотний тактильний зв’язок, повнотіловий motion capture, а також синхронізовані дані з камер на грудях і зап’ясті. Вони вже проводять внутрішнє навчання моделей на цих даних, і кожна велика лабораторія й університет зацікавлені в експериментах через новизну сенсорів і масштаб нового датасета, який вони скоро випустять», — сказав він TechCrunch.
Збір даних в Індії та плани розширення
Попри відмову помітних гравців на ринку домашніх послуг, Human Archive уклав партнерства з меншими стартапами, пропонуючи клієнтам знижки на послуги. Коли працівник приходить до оселі, користувач у додатку може обрати: заплатити менше, погодившись на збір даних, або сплатити повну вартість візиту без запису.
Пател зазначає, що клієнти охоче обирають перший варіант, адже суперечки щодо якості послуг — поширене явище, а відеозаписи допомагають їх вирішувати.
Компанія платить працівникам базову ставку $1 на годину за участь у зборі егоцентричних даних. За даними Economic Times, інші учасники ринку платять ₹250–₹400 за годину (приблизно $2,63–$4,20). Пател визнає, що конкуренти платять більше, але, за його словами, присутність Human Archive «у полі» в Індії дозволяє тримати компенсації нижчими.
«Мережа Human Archive забезпечує миттєві, гнучкі можливості заробітку в усьому світі, знижуючи бар’єр для участі в економіці ШІ. Ми бачимо в цьому критичний місток, який одночасно фінансує теперішні засоби до існування та будує інфраструктуру для безпечнішого, продуктивнішого майбутнього», — заявив ДеВітт.
Окрім оплати праці, виникають питання приватності, адже йдеться про відеозапис у домівках клієнтів. Невідомо, яку саме інформацію Human Archive надає працівникам про подальше використання їхніх відео. У компанії стверджують, що її комерційні контракти відповідають індійському Закону про цифровий захист персональних даних (DPDP): відображається повідомлення про політику конфіденційності та інформація про згоду, де пояснюється мета збору даних і як вони обробляються. Також стверджується, що всі дані анонімізують, а обличчя розмиваються на записах. Минулого тижня Moneycontrol повідомив, що Міністерство електроніки та інформаційних технологій Індії вивчає механізми згоди та практики збору даних стартапами, які отримують егоцентричні відео через працівників сервісів домашніх послуг.
Хоча основний масив даних Human Archive збирає в Індії, компанія вже розширюється в Південно-Східну Азію та США. Також будується платформа, де будь-хто зможе брати участь у зборі даних і заробляти. У США стартап хоче пропонувати клієнтам послуги на кшталт прибирання чи приготування їжі в обмін на дозвіл працівникам збирати дані — однак наразі ці програми на ранній пілотній стадії.
Вартість кабелів USB коливається в абсурдно широкому діапазоні через намагання виробників зекономити на матеріалах виготовлення та прихованих конструктивних особливостях про які пересічний користувач навіть не здогадується. Виробники бюджетного мотлоху зазвичай обирають дешевий полівінілхлорид замість витривалого нейлонового обплетення що призводить до неминучого зносу та деформації провідників при регулярному використанні. Такі вироби часто не витримують навіть декількох місяців експлуатації через жахливу якість зовнішнього покриття яке швидко тріскається при мінімальних вигинах під час зарядки.
Кількість контактних штифтів усередині конектора є вирішальним фактором для обмеження пропускної здатності оскільки дешеві кабелі мають недостатньо ліній зв’язку заради сумнівної економії на складних виробничих процесах. Це фізичне обмеження не дозволяє передавати великі обсяги інформації або підтримувати протоколи швидкої енергоподачі незалежно від заявленої потужності підключеного мережевого адаптера чи сучасних характеристик вашого смартфона. Більшість покупців ігнорують цей нудний технічний аспект і згодом отримують проблему коли дорогий пристрій заряджається цілу вічність через примітивну структуру купленого за копійки дроту.
Щоб не стати жертвою маркетингового обману варто шукати на упаковці офіційну сертифікацію за стандартами організації USB-IF яка гарантує хоча б мінімальну відповідність заявленим характеристикам безпеки. Лазерне гравірування логотипу на металевій частині штекера зазвичай свідчить про справжність продукту на відміну від звичайного друку фарбою який масово підробляють на підпільних заводах без жодного контролю якості. Наявність маркувань на кшталт UL або CE підтверджує що цей шматок пластику та міді навряд чи спричинить коротке замикання або перегрів пристрою під час тривалого підключення.
Для стабільної роботи з потужністю понад шістдесят ват сучасні кабелі обов’язково оснащуються спеціальним електронним чіпом E-marker який фактично працює як диспетчер процесу передачі енергії між зарядним пристроєм і споживачем. Відсутність цієї мікросхеми в дешевих аналогах робить їх потенційно небезпечним сміттям для зарядки ноутбуків або потужних планшетів оскільки техніка не може ідентифікувати реальні можливості провідника. Саме наявність цього складного інтелектуального компонента пояснює значну різницю в ціні між звичайним шнурком для старого ліхтарика та повноцінним аксесуаром для дорогої професійної обчислювальної техніки.
Технологічні стандарти еволюціонували від застарілого USB 2.0 до надсучасного USB4 версії 2 який на папері забезпечує передачу даних на швидкості до вісімдесяти гігабіт на секунду та енергію до двохсот сорока ват. Стандарт USB 3.0 та його численні наступники пропонують струм силою дев’ятсот міліампер при напрузі п’ять вольт що складає два з половиною вати потужності для базових потреб. Через нахабні маркетингові маніпуляції та ідентичність роз’ємів звичайній людині майже неможливо відрізнити повільний кабель від продуктивного рішення без ретельного вивчення технічних специфікацій які часто приховані дрібним шрифтом.
Візуальні індикатори у вигляді кольорового маркування внутрішнього пластику роз’ємів USB-A допомагають розібратися в цьому безладі де синій або помаранчевий колір зазвичай вказує на підтримку вищої швидкості передачі даних. На відміну від старого стандарту з чорним кольором сучасні версії 3.1 та 3.2 можуть бути позначені бірюзовим або червоним кольорами для хоч якогось розрізнення їхніх спроможностей. Ситуація з роз’ємами USB-C набагато гірша оскільки вони не мають єдиної системи кодування кольором і змушують споживача самостійно перевіряти складне маркування щодо швидкості від п’яти до двадцяти гігабіт на секунду.
Війна з Іраном продемонструвала нездатність американських військових ефективно витрачати кошти. Погіршує ситуацію те, що SpaceX, за даними ЗМІ, зараз використовує свою ринкову силу, щоб змусити Пентагон платити більше за супутниковий інтернет.
Про конфлікт між SpaceX і Міністерством оборони США у вівторок повідомило агентство Reuters. За кілька тижнів після початку військової кампанії США проти Ірану керівники SpaceX нібито зустрілися з представниками Пентагону, щоб обговорити ціни. Посил компанії Ілона Маска був приблизно таким: ви платите близько $5 000 на місяць за кожний термінал Starlink, але використовуєте його як дорожчий авіаційний тариф вартістю $25 000 на місяць. Час перейти на вищий рівень.
Конфлікт Пентагону зі SpaceX виник через використання сервісу з ударними дронами LUCAS. На зустрічі представники Міноборони, за даними Reuters, заперечували, що дорожчий авіаційний тариф Starlink розроблений для літаків, а не для одноразових дронів-камікадзе, які вибухають при ударі. Для таких апаратів зазвичай потрібен зв’язок із супутником лише від кількох хвилин до кількох годин. Однак Пентагон нібито поступився вимогам, фактично подвоївши вартість кожного дрона LUCAS.
Усе це відбувається на тлі підготовки SpaceX до IPO в червні, яке може стати найбільшим в історії.
Військова версія Starlink — сервіс Starshield — дедалі більше стає критично важливим інструментом для збройних сил різних країн. Наприклад, експерти почали говорити про перевагу України у війні з Росією після того, як SpaceX заблокувала можливість використання сервісу російською стороною.
Група Vodafone Україна у першому кварталі 2026 року зберігає стабільність бізнесу та продовжує інвестувати у розвиток і підтримку телекомунікаційної інфраструктури країни. Компанія демонструє стійкість операційної діяльності та фокусується на підвищенні якості послуг і енергонезалежності мережі.
Фінансові та операційні результати
У першому кварталі 2026 року Vodafone продовжує демонструвати стабільну динаміку основних фінансових показників на фоні складних макроекономічних умов. За результатами першого кварталу 2026 року Vodafone збільшив виручку на 11% – до 7,3 млрд грн.
Ключовими факторами залишаються зростання споживання дата-послуг, розвиток фіксованого бізнесу та зростання доходів від продажів обладнання та інших послуг.
Компанія підтримує стабільний рівень маржинальності попри тиск витрат, зокрема витрат на забезпечення енергостійкості мережі, що залишаються суттєвими. Показник OIBDA зріс на 4% і становить 3,49 млрд грн. Маржа OIBDA склала 47,8% (-2,9 п.п. порівняно з 1 кв. 2025 року), що відображає вплив зростання витрат, зокрема: витрат на електроенергію та забезпечення енергостійкості мережі, витрат на персонал, підвищення рентної плати за радіочастотний ресурс.
Чистий прибуток Групи зріс на 12% – до 778 млн грн. Зростання прибутку забезпечене, зокрема покращенням операційного результату та ефективним управлінням борговим портфелем і процентними витратами.
Операційні показники
Середній дохід на одного користувача (ARPU) у 1 кв. 2026 року зріс на 13% – до 145,2 грн на місяць. Абонентська база Vodafone залишається відносно стабільною, при цьому компанія продовжує фіксувати зростання кількості контрактних підключень.
Інвестиції у стійкість та розвиток мережі
Vodafone продовжує інвестувати у розвиток телеком-інфраструктури, приділяючи особливу увагу енергонезалежності та відновленню мережі. Обсяг інвестицій залишається стабільним – у першому кварталі 2026 року інвестиції становили 1,55 млрд грн (–2% рік до року).
Основні напрями інвестицій:
підвищення енергостійкості інфраструктури (забезпечення резервного живлення, розширення використання генераторів та акумуляторів);
розвиток і модернізація мобільної мережі, зокрема розширення 4G покриття;
розвиток фіксованого доступу до інтернету на базі сучасних технологій (GPON);
підготовка інфраструктури до впровадження нових поколінь зв’язку, включаючи 5G
Компанія продовжує реалізацію системних проєктів модернізації мережі та впроваджує технологічні рішення, спрямовані на підвищення якості послуг і адаптацію інфраструктури до нових викликів.
Популярний сервіс-шлюз для доступу до ШІ OpenRouter, заснований у 2023 році, залучив $113 млн інвестицій у раунді серії B під проводом CapitalG, фонду зростання від Alphabet, материнської компанії Google. Хоча стартап не розкриває своєї нової оцінки, The New York Times повідомляє, що вона склала близько $1,3 млрд пост-мани.
Це суттєве зростання порівняно з орієнтовною оцінкою у $547 млн пост-мани, яку компанія отримала рік тому, за даними PitchBook, після залучення $40 млн у раунді серії A в червні 2025 року. Тодішній раунд очолили Andreessen Horowitz і Menlo Ventures за участі Sequoia.
За рік на ринку ШІ відбулися помітні зміни: фокус змістився від навчання моделей до інференсу, а нині – до агентів. На цьому тлі популярність шлюзу OpenRouter різко зросла. Платформа допомагає корпоративним клієнтам та іншим користувачам ШІ обирати різні моделі для різних завдань, щоб контролювати витрати або підвищувати рівень міркування та точність під конкретну задачу.
За даними компанії, OpenRouter надає доступ до понад 400 моделей, включно з Anthropic, Google, OpenAI, xAI та DeepSeek. Сервіс заявляє про 8 млн користувачів у світі та обробку 100 трлн токенів щомісяця, тобто близько 25 трлн на тиждень. Це в пʼять разів більше, ніж 5 трлн токенів на тиждень, які платформа обробляла ще пів року тому.
Успіх OpenRouter свідчить про те, що модель ШІ дедалі більше перетворюється на невидимий, взаємозамінний «двигун» для виконання ШІ-завдань.
Замість майбутнього, у якому стартапи чи корпорації стандартизуються на одній обраній моделі – потенційно створюючи єдиного всесильного виробника моделей – зростання OpenRouter вказує на інший сценарій. Компанії не збираються «замикатися» на одного постачальника моделей, як це було із різними SaaS-сервісами. Мульти-модельне майбутнє вже настало.
American Airlines у вівторок повідомила, що планує з початку наступного року встановити Starlink більш ніж на 500 вузькофюзеляжних літаків Airbus. Авіакомпанія стане черговим перевізником, який обрав підрозділ SpaceX для надання бортового Wi‑Fi.
Ця угода дає Starlink не лише фінансовий імпульс. Супутникова комунікаційна мережа, яка нині є єдиним підрозділом SpaceX з відчутними доходами, отримує ще одну перевагу над конкурентами — зокрема Amazon Leo та іншими провайдерами на кшталт Viasat.
Супутники Starlink працюють на низькій навколоземній орбіті й забезпечують широкосмуговий інтернет для приватних користувачів, а також корпоративних клієнтів, таких як American Airlines. Компанія цілеспрямовано виборює контракти з авіакомпаніями та круїзними операторами — і вже має певні успіхи.
Згідно з проспектом до IPO SpaceX, оприлюдненим минулого тижня, деякі літаки United Airlines, Southwest Airlines, Qatar Airways, Lufthansa Group, British Airways та Alaska Airlines (яка об’єдналася з Hawaiian Airlines) уже обладнані системою Starlink.
American Airlines стала останнім великим клієнтом Starlink, але модернізація торкнеться не всього парку. Нові літаки Airbus A321XLR та A320neo авіакомпанії отримають Starlink, натомість її літаки Boeing не входять до нинішньої угоди.
Недавнє IPO SpaceX і тестовий політ ракети Starship дали одразу два важливі орієнтири, які дозволяють реалістично поглянути на найближчі роки — і цей погляд може розчарувати як фанатів компанії, так і її критиків.
За грандіозними очікуваннями щодо прибутків від ШІ в корпоративному сегменті та планами збудувати базу на Місяці ховається більш приземлена реальність: одноразовий Starship може забезпечити SpaceX стабільний бізнес, але не дасть того скорочення вартості запусків і «передових» бізнес-моделей, на які робить ставку Ілон Маск.
SpaceX — це фактично кілька бізнесів, але зараз відчутну виручку приносить лише один. Starlink, супутникова мережа зв’язку компанії, став головною опорою її публічного розміщення акцій. Виручка вражає: лише торік супутниковий зв’язок приніс SpaceX $11,4 млрд — основну частину доходів компанії.
Втім, у цих цифрах добре видно й «тренажер капзатрат», який раніше відлякував підприємців від подібних моделей. Щороку SpaceX мусить міняти приблизно п’яту частину своїх супутників лише для підтримання поточного рівня послуг. З початку 2023 року компанія вклала у супутниковий бізнес $11,4 млрд — більше, ніж у створення Starship і його наземної інфраструктури ($8,4 млрд).
У формі S-1, поданій до Комісії з цінних паперів та бірж США, SpaceX прогнозує подальше зростання витрат, але розраховує, що технологічні покращення дозволять зменшити їх як частку від виручки.
Маск неодноразово заявляв, що саме Starship є ключем до контролю за витратами Starlink, і навіть говорив, що без можливості дешево замінювати супутники за допомогою цього носія SpaceX може збанкрутувати. У цьому контексті привертає увагу запис у S-1: уперше офіційно визнається, що для запуску нового покоління супутників Starlink повна багаторазовість Starship не є обов’язковою. Але без повної багаторазовості зросте собівартість запусків, роблячи бізнес менш привабливим.
«Якщо така багаторазовість не буде досягнута, вартість запуску на Starship може бути не набагато нижчою, ніж на Falcon 9, навіть якщо вдасться реалізувати повну вантажопідйомність у 100 тонн (що зовсім не гарантовано)», — написав аналітик супутникового ринку Тім Фаррар у записці для клієнтів минулого тижня. — «Вартість одного запуску може сягати $100 млн (тобто $1000 за кг), а темп залишатиметься обмеженим швидкістю виробництва других ступенів і відновлення перших».
Побоювання Фаррара підтвердив і минулотижневий тестовий політ третьої версії Starship та її прискорювача. Під час першого запуску цієї ракети виникли проблеми з ключовою для багаторазовості функцією — повторним запалюванням двигунів Raptor і на бустері, і на самому Starship для контрольованого повернення на Землю. Водночас Starship усе ж таки вивів на орбіту макети супутників і два тестові апарати.
Це частково пояснює заяву SpaceX про те, що компанія планує вже наприкінці цього року почати запускати нове покоління супутників Starlink з вищою пропускною здатністю партіями по 60 апаратів — це у 20 разів більше корисного навантаження за один старт порівняно з Falcon 9. На перший погляд це виглядає як типова для Маска надоптимістична оцінка строків, але, ймовірно, йдеться про очікування, що перші місії будуть одноразовими для Starship. Якщо так, SpaceX не зможе розраховувати на настільки дешевий запуск супутників, як планувала, а проєкти орбітальних дата-центрів доведеться відкласти до моменту, поки ракета не стане реально багаторазовою.
Зростання Starlink сповільнюється
Паралельно з цим форма S-1 показує: зростання бази користувачів Starlink сповільнюється.
Оцінка загального потенційного ринку SpaceX базується на припущенні, що компанія зможе надавати послуги кожному абоненту фіксованого широкосмугового доступу та кожному власнику мобільного телефона у світі. Але це навряд чи можливо, адже Starlink не конкурує за ціною з наземним оптичним інтернетом. Інші розділи документа вказують на те, що в SpaceX і далі бачать прямий супутниковий зв’язок із телефонами як доповнення, а не заміну наземних мереж мобільних операторів.
Сьогодні у Starlink трохи більше 10 млн абонентів — більше, ніж у будь-якої іншої супутникової мережі зв’язку. Але, як зазначає Фаррар, темпи приросту користувачів протягом першого кварталу 2026 року знижувалися. Консалтингова компанія Quilty Space раніше цього року прогнозувала, що SpaceX завершить рік із 16,8 млн абонентів. Для цього квартальний приріст мав би приблизно подвоїтися порівняно з поточними показниками, що буде складно після недавнього підвищення цін.
Зростання особливо важливе для SpaceX, оскільки нові користувачі Starlink платять менше, ніж ранні абоненти. Середній дохід на одного користувача (ARPU) знизився з $99 у 2023 році до $66 у першому кварталі 2026-го — наслідок експансії на нові міжнародні ринки, де компанія не може встановлювати такі ж високі тарифи, як у розвинених економіках. Без швидкого зростання абонентської бази кожен новий супутник генерує менше виручки.
Starlink також стикається з посиленням конкуренції. Супутникова мережа Amazon на низькій орбіті (LEO) наближається до масштабів, за яких зможе чинити тиск на SpaceX, хоча компанія все ще очікує на рішення Федеральної комісії зі зв’язку США щодо продовження дедлайну на запуск 1600 інтернет-супутників до липня.
Дані у заявці SpaceX малюють похмурий прогноз зростання як для самої компанії, так і для конкурентів на кшталт Blue Origin. Фаррар зазначає: якщо навіть SpaceX — яка значно випереджає всіх інших гравців — уже бачить уповільнення попиту, це може свідчити, що ринок космічного широкосмугового доступу значно менший, ніж очікували учасники.
