У пошуках української електроніки

У промовах українських політиків і навіть деколи макроекономістів часто можна почути вигук «Давайте робити українські смартфони і ноутбуки!». Адже експортний товар дорожчий, а в Україні після падання гривні безліч фахівців готові працювати за копійки, мало не дешевше, ніж у Китаї. До слова, смартфони нібито вітчизняного виробництва вже неодноразово з’являлися в пресі, але виявлялися лише замаскованими китайськими прототипами. Вони не витримували конкуренції з міжнародними розкрученими брендами і швидко зникали. У чому ж справа – розібралася «Економічна правда».

Чому ніхто з українських ентузіастів не може задовольнити місцевий попит на електроніку навіть в умовах кризи хоча б на рівні місцевого складання? Як розповів ЕП директор департаменту комп’ютерних систем компанії «Навігатор» Олександр Костюк, питання насамперед в обсязі замовлень. Ринок повинен бути досить великим, щоб проводити деталізацію виробництва.

Наприклад, випуск материнських плат вимагає обсягу від 500 тис. і вище. Тільки в цьому випадку є сенс запускати місцеву лінію їхнього друку.

До слова, «Навігатор» – це чи не єдина компанія, яка організувала в Україні крупновузлову збірку планшетів ImPad на заводі в Гостомелі. Також «Навігатор» уже кілька років випускає смартфони ImSmart. Правда, збірка цього продукту відбувається в Китаї.

«Ми ніколи не замовляємо готовий виріб у Китаї, а завжди допрацьовуємо його. Для цього у нас є штат інженерів як в Україні, так і в Китаї. Вони тестують окремі частини і виріб в цілому», – додає Костюк.

Чотири біди

Експерт з розробки та контрактного виробництва електроніки Роман Хархаліс виділяє чотири основні проблеми для організації виробництва в Україні.

Перша проблема, з якою стикаються компанії, зацікавлені у складанні в Україні, – недостатня захищеність вкладень.

«Для організації автоматизованого виробництва друкованих плат, наприклад, немає високих вимог до приміщення. Зате виробнича лінія обійдеться дорого: від 100 тис. доларів за стару та до 1 млн доларів за нову», – розповідає він.

В інвестора немає гарантій, що на завод не з’являться силовики і не конфіскують дороге обладнання або не зупинять виробництво. Оскільки маржа у таких виробництв невелика, навіть невеликий простій стане причиною збитків.

Друга складність, за словами Хархаліса, може виникнути з логістикою компонентів виробництва. Багато доведеться поставляти з Китаю. При цьому в самому Китаї, в районі Шеньчжень розміром з Київську область, де зосереджено основне виробництво електроніки, всі компоненти знаходяться в кроковій доступності. Це дозволяє заводам не підписувати довгих контрактів з виробниками і виконувати спотові замовлення.

«В одному Шеньчжені кількість підприємств більша, ніж у всій Великобританії. Усе необхідне розташоване в межах добового доступу. Це полегшує доопрацювання продуктів і обмін браку», – підтверджує Костюк. В Україні така база відсутня, і заміна простого конденсатора вимагає довгої логістики, розмитнення та сертифікації.

Карта розробки і виробництва електроніки в Україні. Дані ЕП

Третя проблема – у місцевому податковому законодавстві, пояснює Хархаліс. У країні важко компенсувати ПДВ за вироблений на її території продукт. У Китаї практики авансового ПДВ немає. «У нас тільки перед «АрселорМіттал Кривий Ріг» заборгованість на мільярд гривень», – підкреслює Костюк.

У Піднебесній інша історія. «У Lenovo на фабриці в Китаї імпортні комплектуючі лежать на ліцензійному митному складі і лише коли йдуть у збірку, проходять митне очищення. Автоматично», – розповідає він.

Четверта і найголовніша проблема – якість людського капіталу. В українській провінції співробітник може коштувати дешевше, ніж у Китаї, але мінімальних базових навичок у нього, як правило, немає.

В Україні зруйнована система середньої спеціальної освіти, і людей ще близько півроку доведеться навчати з нуля. Крім того, в країні немає кваліфікованого нижнього менеджменту – майстрів і бригадирів. Є й більш комплексна проблема – із сумлінністю.

«Робочі звикли красти, а місцева міліція буде покривати своїх», – підкреслює Хархаліс. Ця якість успадкована з радянського минулого.

Український iPhone?

Є ще один варіант розвитку виробництва електроніки в Україні: не силами місцевих складальників, а шляхом залучення великих мережевих заводів.

Компанія Foxconn, яка виробляє продукцію Apple в Китаї, має потужності не тільки в Піднебесній, але і в Східній Європі – Чехії та Угорщини. Що заважає їй відкрити завод в Україні? Як виявилося, ця історія вже давно пройдена. Причому результат її виявився аж ніяк не позитивним.

Кілька великих мережевих збирачів клюнули на Україну ще на початку 2000-х років, коли на території Ужгорода з’явилася спеціальна економічна зона. Підготовку до запуску потужностей на Закарпатті тоді почали дві міжнародні компанії: Jabil і Flextronics, але в 2005 році уряд скасував преференції.

Це призвело до великих складнощів для цих проектів. Jabil вклав у завод і виробництво близько 55 млн доларів і таки стартував в 2007 році із запізненням. Він виконує замовлення зі збірки від Nokia, IBM, Alcatel, Philips, Cisco HP. Правда, ці товари не потрапляють на внутрішній ринок, а йдуть в Європу та інші регіони.

Flextronics побудувала виробничі потужності приблизно в той же час, що і Jabil у Закарпатті (Мукачево), але запустити першу лінію на підприємстві загальною площею 24 тис. квадратних метрів змогла лише в 2012 році.

Бізнес мережевих збирачів низькомаржинальний і розрахований на великі обсяги, тому на будь-які зміни в податковому законодавстві він реагує болісно. Після скасування спеціальної економічної зони «мережевики» забули в Україну дорогу. Залишилася тільки та пара заводів, яка опинилася в заручниках у ситуації.

Прощавай, десктоп

У деяких сферах Україна все-таки відбулася як збирач для потреб місцевого ринку. Десять років тому, коли був бум на настільні комп’ютери, на цьому продукті піднялися багато компаній. Збірка під власною торговою маркою десктопів із завезених комплектуючих виявилася вигіднішою, ніж імпорт дорогих аналогів.

Як розповіла ЕП аналітик компанії IDC Ukraine Ірина Мельничук, на українські настільні ПК досі припадає 90% ринку. Проблема в тому, що сам ринок за останні кілька років сильно здувся. Ніхто вже не купує системні блоки. Їхнє місце давно зайняли більш портативні гаджети.

«За даними Gfk-Ukraine, у другому кварталі 2015 він становив 5-10 тис десктопів у всій країні, і наша частка коливалася в районі 25% від ринку», – розповідає Костюк з «Навігатора».

З компаній, у яких збереглося виробництво, він пригадує «Інком» і «Рома» (Запоріжжя). Однак у них це вже не профільна частина бізнесу. «Наші основні докризові конкуренти – «К-трейд», «Версія», «МКС» – давно збанкрутували і припинили своє існування», – говорить менеджер.

Мельничук додає, що частина комп’ютерних збирачів давно перепрофілювалася: хтось зайнявся продажем імпортної техніки через інтернет, а хтось – ІТ-сервісами.

Конкурувати в сегменті продуктів, які замінили настільні десктопи, у них не вийшло. Завести бюджетний ноутбук або планшет з-за кордону виявилося дешевше, ніж привести сюди комплектуючі і зібрати.

Нові продукти

Утім, хрест на українському виробництві ставити не можна. Методом проб і помилок підприємці знаходять свою нішу. Правда, виживають найбільш затяті. Хархаліс вважає, що українська збірка виправдана, тільки якщо необхідно дотримуватися контролю якості на малих кількостях.

Справа в тому, що якісні китайські заводи не беруться за невеликі контракти, вимірювані десятками тисяч примірників. Для таких цілей у Китаї є заводи простіше, але тут може виникнути питання якості. Доводиться впроваджувати туди своїх контролерів або організовувати лінію збірки тут.

Ще одна ніша для України – комплексні рішення, коли виробник забезпечує і складання, і техпідтримку, і програмний сервіс.

Хархаліс вважає, що Україна може зробити ставку не на масову збірку, а на R&D і прототипування моделей. Успішний приклад вже є: у розробці «читалок» Pocketbook на частку українських інженерів припадало не менше половини робіт. Українськими були дизайн і 80% софту.

Українцям важко конкурувати в масових сегментах, тому вони непогано спеціалізуються на нішах в електроніці. Крім електронних книг, непогано пішли супутні телевізору гаджети – IPTV-приставки і медіаплеєри.

Нещодавно компанія Dune HD – розробка медіаплеєрів та софту для них відбувається в Києві – замовила виробництво частини гаджетів для місцевого ринку на заводі Jabil у Закарпатті.

Фото: ЕП

«Коли завод був на Тайвані, нам потрібно було звідти привезти товар, що зводило нанівець економіку. Це втрата часу і грошей. Тепер ми ближчі до українського споживача», – розповідає директор Dune HD в Україні Олександр Глущенко.

Ще одна компанія з цієї сфери – одеська «Інфосвіт» – стала однією з найбільших у СНД з виробництва IPTV-приставок. Вона також виробляє медіаплеєри Aura і Mag – на мережевих заводах Flextronics і Jabil в Україні.

На своєму одеському заводі TeleTec компанія робить невеликі партії товару. Крім медіаплеєрів, тут випускають електролічильники та світлодіодні лампи.

«Невеликий обсяг партій обумовлений тим, що в Одесі ми виробляємо концепти нових розробок, які спочатку тестуємо, потім відстежуємо реакцію ринку на них і тільки після цього даємо в масове виробництво. В Азії проводиться не більше 20% пасивних комплектуючих. Усе інше, разом з пластиковим корпусом медіаплеєрів, виготовляють в Україні», – розповідає PR-менеджер «Інфосвіту» Денис Горбунов.

Серед нетрадиційних сфер електроніки в Україні можна виділити компанію «Екта», яка спеціалізується на виробництві великих світлодіодних екранів. У Житомирі у неї є свій завод.

Відеоекран ЕКТА, який використовувався для прямої трансляції фінального матчу Ліги чемпіонів УЄФА в клубі Гетеборга (Швеція) в 2011 році, внесений до Книги рекордів Гіннеса як найбільший у світі світлодіодний 3D-телевізор.

Великих успіхів у сфері безпеки в Україні та інших країнах досягла київська компанія Secur. У Києві у неї є свій R&D і невеликий цех збірки.

Усі ці невеликі, але прогресивні компанії об’єднує одна якість: вони намагаються заробляти на комплексі послуг. Якби вони просто розробили і продавали свої «залізяки», то, певно, давно б прогоріли, не витримавши конкуренції із західними брендами.

Однак поява таких фірм не говорить про те, що українська електроніка поступово відродиться самостійно. Очевидно, держава не повинна знімати із себе відповідальності і звертати увагу на проблеми ІТ-галузі.

На відміну від популярної в Україні програмної розробки, яка ангажує професійні команди програмістів і забезпечує їм безбідне життя, розвинене виробництво електроніки здатне генерувати цілі регіональні кластери, що забезпечують роботою тисячі людей. Не тільки талановитих, але і кадри з меншими амбіціями, які готові задовольнятися рутинною роботою в складальному цеху, а не торгувати на ринку.

 

1 коментар

  1. Жесть – розповідає директор Dune HD в Україні Олександр Глущенко.

    Самый популярный борец с пиратами тулит в него софт с пиратским контентом….. а потом на всю страну кричит что такого быть не может…. в его жизни бабло решает все… и пофиг что продает свой товар как раз за счет пиратского контента.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Коментуйте, будь-ласка!
Будь ласка введіть ваше ім'я