Засновник Xprize Foundation Пітер Діамандіс долучився до зростаючого списку технокерівників, які вважають глобальне стеження хорошою ідеєю, заявивши: «Люди поводяться краще, коли знають, що за ними спостерігають».
Діамандіс висловив цю думку в публікації в X цього тижня, а докладніше розписав свої погляди в Substack. Там він фактично описує «Великого Брата, але доброго».
«Радикальна прозорість неминуча. Майбутнє, в якому можна дізнатися будь-що, будь-коли й будь-де. Майбутнє, де ніхто не зможе сховатися», — написав він у Substack. «Ми обгортаємо планету “екосистемою сенсорів”: живою багатошаровою системою спостереження — від камер у вашому домі, телефона у вашій кишені, автономних авто та гуманоїдних роботів на землі, до дронів і літальних машин у небі, й аж до сузір’їв супутників, що щодня знімають кожен квадратний метр Землі».
Коментарі Діамандіса пролунали приблизно через два роки після того, як засновник Oracle Ларрі Еллісон висловив дуже схожу думку.
«Громадяни будуть поводитися якнайкраще, бо ми постійно записуємо й фіксуємо все, що відбувається», — прогнозував Еллісон під час заходу Oracle у 2024 році.
Схоже, Діамандіса підштовхнуло до таких заяв інтерв’ю в його подкасті з Віллом Маршаллом, CEO компанії Planet, найбільшого оператора супутників дистанційного зондування Землі.
«Більше ніхто не може сховатися», — сказав Маршалл у розмові з Діамандісом. — «Якщо ви будуєте школу — ми побачимо школу. Якщо ви будуєте дата-центр — ми побачимо дата-центр. І підзвітність буде видимою для всього світу, що б не відбувалося».
Діамандіс, Еллісон і Маршалл не помиляються в тому, що значна частина такої технології вже існує й стрімко поширюється. Стає дедалі складніше прожити день, не потрапивши в об’єктиви домашніх систем безпеки на кшталт Ring, нашпигованих камерами автомобілів на зразок Tesla чи автоматизованих систем розпізнавання номерів типу Flock. Навіть якщо це вдається, людей відстежують через смартфони рекламні мережі й дата-брокери.
Але висловлювання Діамандіса — одні з найбільш відвертих спроб обґрунтувати фактичну ліквідацію приватності.
«Ваші діти зростатимуть у світі без “off the record”», — звертається він до батьків, які читають його пост. — «Навчіть їх, що найкраща стратегія приватності — це цілісність, життя так, щоб видимість нічого вам не коштувала. І боріться, щосили, за світ, у якому спостереження працює в обидва боки».
Діамандіс сприймає таке майбутнє як неминуче. Однак звичайні люди зовсім не так реагують на зростання індустрії спостереження. У деяких містах камери Flock закривали пакетами для сміття після повідомлень про те, що дані компанії використовують ICE, ФБР та інші правоохоронні органи США. Громадський спротив функції Ring Search Party — призначеній для пошуку загублених собак (зазвичай важко заперечувати проти такої мети) — став одним із чинників, що призвів до розірвання партнерства компанії з Flock.
Тим часом Meta стикається зі скаргами щодо своїх окулярів із камерами (створених у співпраці з Ray-Ban) і водночас відбивається від позову через порушення приватності.
Значна частина допису Діамандіса в Substack подана як поради підприємцям і керівникам, як жити у світі без приватності. Зводяться вони переважно до заклику «будьте хорошою людиною». І навіть він сам не має відповіді на запитання, чи робитимуть люди «добре» тому, що це правильно, чи тому, що за ними можуть стежити. (Він пише, що саме над цим «жує думки» відтоді, як закінчив інтерв’ю з Маршаллом.)
Натомість Діамандіс не торкається іншого кола питань, які технокерівники часто оминають у розмовах про стеження й приватність. Визначення «доброго» чи «чесного», на жаль, залежать від точки зору — у цьому випадку від могутніх технологічних компаній, що контролюють інфраструктуру спостереження.
Діамандіс побіжно стверджує, що ці компанії нібито забезпечують прозорість, і що «прозорість — це інструмент, а інструменти не мають етики». Він не враховує, що інструменти часто успадковують упередження своїх творців. Хто вирішує, яка поведінка, зафіксована камерою спостереження, є «доброю» чи «чесною»? Це запитання не аналізується й тим більше не отримує відповіді.
Єдине, що він готовий стверджувати, — це те, що прозорість «створює довіру лише тоді, коли спрямована в обидва боки». У світі, де технології для створення такої «прозорості» контролює вузьке коло компаній, зберегти цей баланс виглядає щонайменше проблематично.