У липні 2021 року раптове падіння використання Tor у Туркменістані привернуло нашу увагу. Згодом стало зрозуміло, що це ознаменувало початок нової ери цензури та обмежень у цій пострадянській країні. Але повернімося трохи назад.
Спільнота Tor вже багато років захищає свободу інтернету: запускає релеї, надає мости й створює інструменти для обходу цензури.
З роками проєкт Tor неодноразово закликав користувачів розгортати більше мостів, Snowflake-проксі, а також досліджував і вдосконалював стратегії протидії цензурі, поширював інформацію про блокування в Туркменістані.
Сучасні системи обходу цензури зазвичай базуються на концепції «побічних збитків»: цензор не може заблокувати конкретний ресурс, не ризикуючи перекрити доступ до всього інтернету чи популярних онлайн-сервісів. Але у Туркменістані підхід зовсім інший: влада без вагань блокує величезні сегменти інтернету, не зважаючи на наслідки. Це породжує запитання: чому туркменські цензори так байдужі до побічної шкоди, яку спричиняють їхні дії?
Туркменістан у контексті
Туркменістаном керує автократична родина Бердимухамедових. Країна стабільно посідає найнижчі позиції у світових рейтингах свободи та прозорості. У «Індексі свободи преси» RSF за 2025 рік Туркменістан опинився на 174-му місці зі 180. Freedom House оцінює рівень загальної свободи як 1 зі 100. Столиця Ашгабат — так зване «Біле мармурове місто» — поєднує у собі показову авторитарну розкіш і реальність, де громадяни вимушені покладатися на інструменти обходу цензури.
Офіційно населення становить близько 6 мільйонів, але, за неофіційними оцінками, реальна кількість — менше 3 мільйонів: мільйони покинули країну за останнє десятиліття. Головні напрямки міграції — Туреччина та Росія. Щоб зупинити відтік, влада Туркменістану навіть просила Анкару запровадити візи для туркменських громадян — і домоглася свого.
Корупція в країні — системна. Це відображено у численних журналістських розслідуваннях та документальних фільмах, зокрема «Тінь святої книги». Рівень проникнення інтернету залишається одним із найнижчих у світі, швидкість — теж одна з найповільніших.
Порушення прав людини носять масовий і системний характер: примусова праця, включно з дитячою, на бавовняних полях; жінки особливо вразливі — нижча оплата праці, дрес-код, заборони на косметичні процедури та фактичні перепони у здобутті водійських прав.
Лише поодинокі активісти наважуються говорити вголос про ситуацію в країні. Навіть за кордоном вони не можуть почуватися в безпеці — як це сталося з блогерами Алішером Сахтовим та Абдуллою Орусовим, які жили у Туреччині та, ймовірно, були депортовані до Туркменістану.
Залякування поширюється й на старших журналістів. Приклад — 75-річна Салтан Ачилова, яка мала отримати в Швейцарії премію Мартіна Енналса. Щоб перешкодити її виїзду, влада намагалася її отруїти, а після невдалої спроби примусово госпіталізувала.
Мільйони туркменів живуть за кордоном, але влада всіма засобами намагається обірвати їхні родинні зв’язки з тими, хто залишився вдома. Один із ключових інструментів — жорстка онлайн-цензура.
Онлайн-цензура та війна проти інтернету
Від самого початку інтернет у Туркменістані був обмеженим і контрольованим. Усі телекомунікації належать державі або наближеним до правлячої родини. Формально у 2013 році було ухвалено закон про заборону цензури преси, але він існує лише «на папері». Практично всі соцмережі та месенджери заблоковані: YouTube, Facebook, Instagram, WhatsApp, TikTok, Discord, Signal, IMO, Telegram. За оцінками Progres Foundation, ця ізоляція коштувала країні до 8% річного ВВП.
У 2021 році громадян примушували присягати на Корані, що вони не використовуватимуть VPN. Штраф за порушення — 1500 манатів (близько 80 доларів за ринковим курсом), що відповідає середній місячній зарплаті. При цьому офіційного списку заблокованих сайтів ніколи не публікували.
Вимірювати цензуру зсередини практично неможливо через масштаб блокувань. Лише поодинокі результати потрапляють в OONI Explorer. У 2022 році дослідники змогли обійти цю проблему, застосувавши нову методику вимірювань без локальних тестів, і виявили понад 183 тисячі правил блокувань та більш ніж 122 тисячі заборонених доменів.
Бізнес на цензурі
Правда вийшла назовні завдяки розслідуванню Turkmen.news. Виявилося, що Департамент кібербезпеки — структура, яка блокує інтернет і зокрема Tor, — паралельно займається продажем доступу до мережі. Як зазначало видання:
«Заплативши хабар, громадяни Туркменістану отримують повний і безкоштовний доступ до швидкісного інтернету».
До 2023 року схема стала настільки масштабною, що її вже неможливо було ігнорувати. Нове розслідування показало: співробітники кібердепартаменту продавали VPN та послуги “білого списку” IP-адрес, які самі ж блокували для пересічних громадян.
В Orwell-подібній реальності ті, хто перекривав інтернет, одночасно заробляли на його «поверненні». Після публікації викриття туркменські чиновники навіть намагалися заплатити за видалення статті.
Блокування Tor було не лише «питанням нацбезпеки», а й способом знищити конкурента: адже Tor безкоштовний і ефективний, тоді як їхні VPN — дорогі й контрольовані.
«Інтернет-амністія» та нова хвиля блокувань у 2025 році
У середині 2024 року сталося неочікуване послаблення: на кілька місяців цензура зникла, розблокували масивні IP-діапазони, з’явився доступ навіть до сайту Tor Project. Це охрестили «Інтернет-амністією».
Але вже у грудні блокування повернулися, й почалася нова хвиля масових заборон.
До квітня 2025 року з’ясувалося, що «сірий ринок» VPN відновився. Вартість «ключів» становила 1000 манатів на місяць (~50 доларів), дешевші «тижневі пакети» часто виключали музичні та відеосервіси. А повне зняття усіх фільтрів коштувало 2000 манатів (~100 доларів). Turkmen.news описав це так:
«Остання хвиля килимових блокувань — це своєрідна маркетингова кампанія кіберчиновників. Вони навмисно погіршують якість інтернету, щоб збільшити попит на свої послуги».
Те, що в інших країнах називають «кібербезпекою», у Туркменістані перетворилося на її протилежність — штучне руйнування доступу, яке підживлює корупційну схему.
Ця історія — не лише про цензуру, а й про державний рекет, де цензори стають «постачальниками» послуг. Посадовці департаменту кібербезпеки перетворили інструменти стеження та контролю на механізм витискання грошей із населення, яке й так живе під жорстким авторитарним тиском.
За матеріалами: torproject.org
