Людина вже бувала на Місяці і на Марсі, облетіла майже всі планети і вийшла за межі Сонячної системи. Можливо, ми коли-небудь зможемо побувати і на Сонці? Там дуже спекотно, але ж можна прилетіти туди взимку? Або ж можна полетіти вночі, коли Сонце не світить. Популярний анекдот вже за кілька років стане реальністю завдяки інженерам NASA, які нещодавно запустили зонд «Паркер» і який стане першим, хто торкнеться нашого світила. Ось як вирішили проблему пекельної спеки Сонця.
Наше Сонце повне загадок, і одна з них – чому його щільна серцевина холодніша за розріджену корону? Поверхня Сонця нагрівається до близько 6000 градусів Цельсія, тоді як газ у його короні розігрівається до мільйонів тисяч градусів. «Ми знаємо, що причина криється у магнітному полі, яке з’єднує поверхню Сонця з його зовнішньою атмосферою, – говорить фізик NASA Альфонс Стерлінг. – Це одна з ключових загадок Сонця та сонячної фізики».
У 1950 році науковець Юджин Паркер допоміг пояснити, як сонячний вітер з’являється з корони. Названий на його честь зонд зможе буквально торкнутися цього вітру, щоб відповісти на питання навколо цього процесу.
Поки що найближче до нашої зірки наблизився німецько-американський зонд Helios-2, який у 1976 році пролетів на відстані у 43,4 мільйона кілометрів від Сонця. Середня відстань Землі від Сонця становить 149,6 мільйона кілометрів.
Як завжди у космосі, чим коротший шлях, тим дорожче він обходиться, тому космічний апарат спершу покружляє навколо. Він сім разів пройде повз Венеру, щоб опинитися на відстані трохи більше 6 млн кілометрів від поверхні Сонця. Це в чотири рази більше за діаметр нашого світила, однак і на такій відстані температура перевищуватиме 1000 градусів Цельсія.
На борту «Паркер» несе купу наукового обладнання, яке працює при звичних для нас температурах, а при 1000 градусах просто згорить. «Це вперше, коли ми відправили такі інструменти так близько до Сонця, – говорить фізик NASA Мітці Адамс. – Це також вперше, коли в нас з’явилися відповідні технології. Комбінація цих двох речей захоплює мене».
Ключовим елементом захисту «Паркера» від пекельної спеки став щит із вуглепластику товщиною близько 11 сантиметрів. Його доповнює водяна система охолодження.
На розробку щита знадобилося 10 років. Він складається з двох шарів вуглецевого наповнювача, підсиленого вуглецевим волокном. Між шарами розміщується вуглецева плівка у вигляді піни. Завдяки тому, що бульбашки піни заповнені переважно повітрям, вона погано передає тепло. Однак вуглець має чорний колір, через що добре поглинає тепло, тому зовні щита розміщений шар оксиду алюмінію, який відбиває світло назад у космос. Щоб алюміній та вуглець не вступали в реакцію та блискуча алюмінієва поверхня не стала сірою, їх розділили шаром вольфраму. Автономна система датчиків буде стежити за тим, щоб зонд був повернутий до Сонця саме захищеною стороною.
Зонд «Паркер» пролетить крізь зовнішній шар сонячної корони, але при цьому не згорить. У NASA пояснюють, що це ніби всунути свою руку в духовку – якщо зробити це швидко та не торкатися металу, опіків не буде.
Торкнутися Сонця науковці зможуть не раніше 2024 року – саме тоді зонд буде на мінімальній відстані від світила.
На каком нахрен Марсе был человек?