Авіакомпанії сьогодні стають новими прикордонниками: вони іноді суворіше перевіряють документи, ніж офіційна прикордонна служба країн. Адже у разі відмови пасажирові у в’їзді в країну авіакомпанія повинна везти такого пасажира назад власним коштом. Щоб авіакомпанії могли ще ефективніше контролювати документи пасажирів, вони відмовіляються від паперових паспортів-книжечок на користь електронних документів у смартфоні та біометричної ідентифікації по обличчю.
Смартфони та технологія розпізнавання облич комбінуються для створення нових цифрових документів для подорожей. Дні паперового паспорта полічені, хоча нові ризики для конфіденційності залишаються. Через кілька років, незалежно від того, де ви живете чи подорожуєте, ваше обличчя, ймовірно, стане вашим новим паспортом.
Протягом століть люди використовували різні форми паспортів для пересування з одного місця в інше. Однак стандартний паспорт у його сучасному вигляді з’явився лише після Першої світової війни, коли їх почали застосовувати як захід безпеки та контролю за населенням і його переміщенням. Однак навіть тоді деякі вважали паспорти “пережитком у сучасному світі”.
Але використання паперових паспортів, які вперше стали електронними (e-Passport) з NFC-чипами у 2006 році, повільно переживає одну з найбільших трансформацій. Туристична індустрія, аеропорти та уряди працюють над тим, щоб усунути необхідність пред’являти паперовий паспорт під час міжнародних авіарейсів. У майбутньому вам може навіть не знадобитися носити паспорт із собою.
Замість цього для перевірки й підтвердження вашої особи дедалі частіше використовуються технології розпізнавання облич та смартфони. Прихильники таких систем стверджують, що це може зменшити час очікування та неприємну взаємодію, яка виникає в аеропортах. Однак експерти з конфіденційності застерігають, що про ці технології відомо мало, а їх поширення може призвести до витоків даних і посилення стеження за звичайними людьми.
Аеропорти у Фінляндії, Канаді, Нідерландах, Об’єднаних Арабських Еміратах, Великій Британії, Італії, США, Індії та інших країнах уже випробовують різні рівні безпаспортних подорожей чи технології, необхідної для цього. У жовтні чиновники Сінгапуру оголосили, що їхні мешканці можуть літати до країни й з неї без використання документів, а іноземні відвідувачі можуть насолоджуватися зручністю безпаспортного оформлення під час виїзду із Сінгапуру. За заявами чиновників, понад 1,5 мільйона людей скористалися такими системами.
“Це, мабуть, стане основним способом подорожей у недалекому майбутньому”, — каже Афіна Іоанну, викладачка бізнес-аналітики з Університету Суррея у Великій Британії, яка досліджувала питання конфіденційності, пов’язані з різними типами подорожей. Іоанну зазначає, що пандемія COVID-19 прискорила розвиток безконтактних подорожей, а багато ініціатив спрямовані на те, щоб прискорити пересування пасажирів в аеропортах.
Попри те, що тестування в різних країнах перебувають на різних етапах і використовують різну технічну інфраструктуру, вони здебільшого працюють за схожими принципами. Інформація, яка раніше зберігалася на NFC-чипі паспорта, включаючи дані обличчя, тепер зберігається в цифровому форматі та прив’язується до вашого телефону. ЄС планує створити офіційний додаток для подорожей. У аеропорту телефон можна буде пред’явити, і камера для розпізнавання облич спробує зіставити ваше обличчя із фотографією у паспорті.
Один із найпоширеніших підходів — це використання “цифрового проїзного документа” (DTC). Згідно з Міжнародною організацією цивільної авіації (ICAO), яка розробляє цей підхід, DTC складається з двох частин: віртуального елемента, що представляє інформацію, збережену в паспорті, і фізичного елемента — частини, яка знаходиться на вашому телефоні. Обидва елементи криптографічно пов’язані, щоб запобігти підробкам.
“Ключова особливість ICAO DTC полягає в тому, що органи влади можуть перевірити цифрове представлення даних паспорта до прибуття мандрівника та підтвердити цілісність і автентичність цих даних”, — йдеться в описі системи.
Існує три різні підходи до DTC, два з яких передбачають носіння паперових паспортів (але не обов’язково їх використання), а третій, що може з’явитися через кілька років, не потребує навіть видачі паспорта.
На початку цього року прикордонна служба Фінляндії провела невелике випробування DTC на 22 авіамаршрутах, використовуючи розроблений мобільний додаток. Хоча пасажирам усе ще потрібно було носити паспорти, прикордонники зазначили, що перевірки тривали лише вісім секунд, а технічна обробка займала дві секунди.
“Швидкість справді є ключовою, якщо ми говоримо про обслуговування великої кількості людей”, — каже Мікко Вяйсянен, керівник пілотного проєкту DTC.
Попри те, що скасування довгих черг в аеропортах багато хто сприйме позитивно, перехід до цифрових документів викликає занепокоєння щодо захисту даних, нормалізації технологій стеження, таких як розпізнавання облич, а також можливого впровадження систем цифрової ідентифікації в інші сфери суспільства.
Документація ICAO щодо DTC вказує на ризики, такі як “шахрайство з двійниками”, крадіжка даних DTC і їх дублювання, затримки в подорожах через збої в електронних системах і неможливість подорожувати через “помилкову відмову” у системах розпізнавання облич за відсутності резервних систем. Системи розпізнавання облич вже давно викликають суперечки.
У різних країнах компанії створюють системи перевірки, які допомагають людям підтвердити свою особу, що може включати зв’язок із офіційними урядовими базами даних. Удбхав Тіварі, директор із глобальної політики продуктів у Mozilla, каже, що під час розробки цих продуктів і систем застосовуються підходи “конфіденційності за дизайном” і мінімізації даних, але ризики залишаються.
“Ми не знаємо, наскільки ці системи є безпечними”, — каже Тіварі, додаючи, що існують загальні занепокоєння щодо справедливості, підзвітності та прозорості систем штучного інтелекту, які можуть бути використані. “Факт у тому, що всі ці компанії часто розробляють системи у глибоко закритий спосіб”, — додає він.
Крім того, країни можуть по-різному ставитися до людей. У різних країнах діють різні режими захисту даних, які можуть мати різну якість, і стандарти, за якими інформацію людей можна передавати урядам, правоохоронним органам чи навіть продавати.
“Наприклад, я б почувався набагато комфортніше, використовуючи біометричні подорожі в Німеччині, ніж у багатьох інших країнах світу, тому що я довіряю екосистемі захисту даних і регуляторам у Німеччині, але не в інших країнах”, — зазначає Тіварі.
Адам Цао, віцепрезидент із питань цифрової ідентичності у компанії Entrust, каже, що люди, які користуються будь-якими системами, хочуть бути впевненими, що їхні дані використовуються так, як вони очікують. Наприклад, каже він, люди хочуть знати, хто має доступ до інформації, з якою метою вони можуть її використовувати, і яке право голосу мають у цьому процесі.
“В ідеалі ми маємо досягти точки, коли в цьому оцифрованому світі ви надаєте лише потрібний обсяг інформації, на потрібний термін, з потрібною метою та потрібним людям”, — пояснює Цао. Але це може бути непросто.
В Індії система Digi Yatra для посадки на борт за допомогою розпізнавання облич зазнала численних критичних зауважень щодо того, як вона впроваджувалася і як людей записували на цю «добровільну» програму.
“Те, як це відбувається в Індії, більше не є добровільним, і це вже не те, за що ми можемо притягнути до відповідальності уряд чи будь-кого іншого”, — каже Діша Верма з Інтернет-фонду свободи.
Система Digi Yatra, яка працює в 24 аеропортах країни, може стати доступною для іноземних громадян у 2025 році. Тим часом є плани розширити використання технології ідентифікації на готелі та історичні пам’ятки. Незабаром ваше обличчя може стати і ключем до номера в готелі.
За матеріалами: Wired
