Технологічні компанії наполегливо намагаються переконати людство, що до 2030 року кожен пересічний користувач буде носити в кишенях та на зап’ястях обчислювальну потужність, яка раніше була доступна лише спеціалізованим центрам обробки даних. Згідно з аналітичним звітом Futuresource Consulting, стратегія впровадження спеціальних нейронних процесорів у кожен побутовий пристрій призведе до появи так званих “ходячих суперкомп’ютерів”. Маркетологи вже оперують терміном 1000 TOPS, що позначає загальну кількість трильйонів операцій, які ваш набір гаджетів зможе виконати за одну секунду, хоча реальна користь від такої надлишкової потужності для звичайного власника телефона залишається предметом палких дискусій.
На сьогодні флагманські чіпи від Qualcomm, MediaTek, Samsung та Apple вже демонструють здатність виконувати до 100 трильйонів операцій на секунду, а прогнози вказують на те, що до кінця десятиліття цей показник для смартфонів зросте утричі. Виробники не зупиняються на телефонах і активно інтегрують нейронні блоки навіть у смарт-годинники, які раніше були обмежені простими алгоритмами, та у бездротові навушники, де щороку з’являється понад 700 мільйонів нових чіпів. Очікується, що володіння повним комплектом з ноутбука, смартфона, годинника та розумних окулярів забезпечить користувачеві від 450 до 550 TOPS загальної потужності, що змушує бізнес бачити в кожному споживачеві носія величезного обчислювального ресурсу.
Виробники електроніки стверджують, що такий розподілений підхід дозволить зменшити залежність від хмарних сервісів, забезпечуючи вищу швидкість обробки даних та кращий захист конфіденційності, адже інформація залишається безпосередньо на пристрої. Однак варто критично ставитися до сухої цифри TOPS, оскільки вона є суто теоретичною і часто не враховує критичні обмеження архітектури чіпів, пропускну здатність пам’яті чи ступінь оптимізації програмного забезпечення. Збільшення потужності заліза не завжди трансформується у реальне покращення якості життя користувача, а радше слугує інструментом маркетингу для стимулювання постійного оновлення парку персональних пристроїв.
Попри гучні заяви про стратегічну необхідність нарощування нейронної потужності, залишається відкритим питання, чи зможе пересічна людина знайти практичне застосування для такого обчислювального ресурсу, який за масштабами наближається до промислових потужностей минулого. Можливо, замість справжнього технологічного стрибка ми спостерігаємо лише черговий етап гонки озброєнь між виробниками мікросхем, де кінцевий покупець отримує надлишкове залізо в обмін на власні кошти. Зрештою, наявність потужного нейронного процесора в навушниках може виявитися не стільки необхідністю, скільки способом компаній виправдати високу вартість продукції, що з часом стає дедалі дорожчою.
