Американська політика входить у новий цикл, де влада все менше залежить від класичних партійних структур і все більше — від персональних брендів, радикальних ідей та медіа-впливу. Axios, спираючись на інсайди зі свого CEO Джима ВандеХея, окреслює три ключові вектори: дилему Александрії Окасіо-Кортес у 2028 році, нетипове ставлення Дональда Трампа до влади та роль Джо Рогана як нового політичного «трейсмекера».
AOC між Сенатом і Білим домом: ставка на соціалізм і покоління Z
У Демократичній партії саме Александрію Окасіо-Кортес називають «найцікавішою фігурою» сьогодні — і не лише через її медіа-помітність. У 2028 році перед нею постануть два реалістичні сценарії.
Варіант 1: бій за Сенат і посаду лідера демократів
Один шлях — кинути виклик чинному лідеру демократів у Сенаті Чаку Шумеру. Усередині партії вважають, що її шанси виграти таку боротьбу — високі, можливо навіть «легкі». Для 36-річної політикині це був би логічний крок:
- перехід із Палати представників до Сенату;
- час, щоб «дорослішати» в політиці поза межами ролі рядової конгресвумен;
- можливість вибудувати глибше розуміння зовнішньої політики.
Спроба продемонструвати такі компетенції вже була — поїздка до Мюнхена, де вона тестувала свої зовнішньополітичні навички. Однак публічні виступи там показали, що цей напрям ще потребує доопрацювання.
Варіант 2: президентська кампанія як обличчя лівого крила
Інший, значно ризикованіший шлях — балотування в президенти у 2028 році. Попри нинішні низькі рейтинги, у партії майже немає сумнівів, що хтось обов’язково піде в президенти з позиції «берністського» лівого флангу: анти-AI, соціалістичний кандидат.
Кілька важливих моментів:
- Окасіо-Кортес фактично розглядають як природну спадкоємицю Берні Сандерса.
- Сам Сандерс роками її підтримує і «готує» до більшої ролі.
- У великому й роздробленому полі демократичних кандидатів вона може стати найпомітнішою фігурою лівого крила.
Ризик очевидний: програш у президентських перегонах, особливо «поганий програш», може поставити хрест на її політичній кар’єрі. Саме тому вибір між «безпечнішим» Сенатом і «ва-банк» у боротьбі за Білий дім стає для неї внутрішньою дилемою.
Чому це важливо для всієї партії
Динаміка навколо AOC показує глибшу напругу в Демократичній партії:
- опитування свідчать, що молодь у США частіше симпатизує соціалізму, ніж капіталізму;
- значна частина демократів загалом також позитивніше ставиться до соціалізму, ніж до вільного ринку.
Незалежно від того, наскільки чітко виборці можуть визначити, що для них означає «соціалізм», це вказує на «незручне підчерев’я» партії — недовіру до капіталізму та вільних ринків. У цьому вакуумі AOC виглядає як найочевидніший кандидат, здатний очолити лівий фланг. Якщо вона не займе цю нішу, наразі не видно іншої настільки ж очевидної фігури, а Берні Сандерс уже надто старий, щоб знову вести президентську кампанію.
Трамп і влада без Конгресу: ставка на укази та ігнорування болю
Дональд Трамп демонструє унікальне для сучасної американської політики розуміння влади. Його підхід різко відрізняється від традиційного президентського фокусу на партії та Конгресі.
Байдужість до проміжних виборів — аномалія для президента
Коли радники та союзники говорять із Трампом про проміжні вибори до Палати представників і Сенату, вони стикаються з дивною байдужістю. Хоча:
- втрата Палати представників демократами виглядає майже неминучою;
- контроль над Сенатом — приблизно 50/50;
це означало б для Трампа та його оточення:
- хвилю розслідувань;
- постійні слухання;
- юридичний тиск на союзників, юристів, донорів.
Для більшості політиків такий сценарій — політичне пекло. Але Трамп, за свідченнями його оточення, не демонструє особливого занепокоєння.
Влада через укази, а не через закони
Ключ до такого ставлення — у тому, як він бачить саму владу:
- Трамп не сприймає Конгрес як головний інструмент реалізації своєї політики.
- Він покладається на виконавчі укази й інші механізми, що не потребують схвалення законодавців.
- Уже на ранньому етапі свого президентства він підписав більше виконавчих указів, ніж кілька його попередників за повний термін.
Повільний, процедурний, «плутаний» процес ухвалення законів у Конгресі його дратує. Натомість він обирає швидкі, односторонні рішення, навіть якщо вони викликають юридичні суперечки.
Безпрецедентний «поріг болю»
Ще одна риса, яка відрізняє Трампа від типових політиків, — його ставлення до ризику та репутаційних втрат:
- він не боїться бути зненавидженим;
- не надто переймається звинуваченнями в незаконності дій;
- не сприймає імпічмент як катастрофу.
Внутрішні розмови передають його логіку приблизно так: «Імпічуйте мене. Уже робили — і що? Ви все одно не зможете мене усунути з посади». Такий підхід знижує стримувальний ефект традиційних політичних інструментів — від розслідувань до загрози імпічменту.
Що готує Палата представників: список цілей для розслідувань
Демократи в Палаті представників уже мають «робочий список» напрямів, які планують досліджувати, якщо отримають більшість. Ключовий інструмент — повноваження на видачу повісток (subpoena power), що дозволяє вимагати документи та свідчення практично від будь-кого.
Потенційні мішені
Серед пріоритетів, які обговорюються:
- Юридичні фірми, що укладали угоди з Трампом, особливо ті, які раніше працювали проти нього або мали юристів, що йому не подобалися. Мета — з’ясувати, чи були випадки помсти або вибіркового тиску.
- Медійні корпорації, які укладали великі мирові угоди (згадуються ABC, а також участь Трампа в переговорах навколо Paramount і Warner). Навіть якщо він може захистити своїх призначенців у регуляторах, усі листування та контакти компаній можуть стати об’єктом розслідувань.
- Донори різних проєктів, включно з ініціативами на кшталт «ballroom projects» та інавгураційними фондами. Питання — чи отримували вони преференції в обмін на внески.
- Криптоактиви та пов’язані бізнеси — зокрема створення криптокомпаній напередодні інавгурації та подальший прибуток від них. Це вважають одним із «найжирніших» напрямів для розслідувань потенційного «грифта» або зловживань.
Наслідки для останніх двох років президентства
Очікування просте: якщо демократи отримають більшість, останні два роки президентства Трампа будуть доміновані розслідуваннями та «наглядом» (oversight). Це означає:
- ще більш токсичне політичне середовище;
- постійний інформаційний тиск;
- залучення до процесу не лише чиновників, а й компаній, донорів, юридичних фірм — усіх, хто «доторкнувся» до угод і скандалів, пов’язаних із Трампом.
Сам Трамп може ігнорувати повістки, блокувати частину запитів і роздавати помилування своїм людям. Але бізнеси, юристи та приватні особи, які фігурують у цих історіях, такої можливості не мають.
Джо Роган як новий центр тяжіння: подкасти проти партійних штабів
Окремий вимір сучасної політичної влади — це медіа, і насамперед подкасти. Джо Роган, найпопулярніший подкастер США, став одним із ключових гравців у формуванні політичних настроїв, особливо серед молодих чоловіків.
Від Берні до Трампа — і далі
Траєкторія Рогана показова:
- раніше він відкрито симпатизував Берні Сандерсу, запрошував його в ефір і досі говорить про нього з повагою, навіть не поділяючи всіх його поглядів;
- у попередній президентській кампанії він підтримав Трампа, вважаючи його кращою альтернативою Джо Байдену, якого підозрював у «замовчуванні» та «прикритті» проблем.
Водночас Рогана складно назвати «людиною MAGA» у класичному сенсі. Його позиція радше антиістеблішментська, ніж партійно-республіканська.
Чому політики борються за його прихильність
Останнім часом Роган дедалі критичніше висловлюється щодо Трампа, зокрема через війну, яку той обіцяв уникнути. Це викликає нервову реакцію в політичних еліт:
- сам Трамп хоче повернути його підтримку;
- сенатор Джей Ді Венс, який має власні президентські амбіції, активно підтримує контакт із Роганом;
- Роберт Ф. Кеннеді (RFK), який працює в уряді (згадується як очільник HHS), також був у нього в ефірі й підтримує зв’язок.
Причина проста: Роган став «творцем смаку» для великої аудиторії, насамперед молодих чоловіків, які формують значну частину електорату. Його оцінки політиків та подій здатні зміщувати настрої цілих сегментів виборців.
Ризики для республіканців
Якщо Трамп почне втрачати підтримку серед:
- «подкаст-бро» — аудиторії великих подкастів;
- лідерів MAGA-руху;
- інфлюенсерів правого та антиістеблішментського спектра,
це стане серйозною проблемою для Республіканської партії на проміжних виборах. Тим більше, що частина електорату вже роздратована:
- зростанням цін;
- участю США у війні, яку їм обіцяли уникнути.
У такій ситуації втрата неформальних медіа-лідерів може виявитися не менш небезпечною, ніж втрата традиційних партійних донорів.
Висновок: влада як мережа, а не посада
Три історії — про AOC, Трампа та Джо Рогана — показують спільну тенденцію: влада в сучасній американській політиці дедалі менше прив’язана до формальних посад і дедалі більше — до:
- персональних брендів;
- радикальних або контрсистемних ідей;
- медіа-платформ із мільйонними аудиторіями.
AOC тестує, чи готова країна до відкрито соціалістичного кандидата на національному рівні. Трамп демонструє, як можна керувати, майже ігноруючи Конгрес і не боячись імпічменту. Роган показує, що один подкаст може стати майданчиком, вплив якого порівнюваний із великими партійними штабами.
У сукупності це формує нову архітектуру влади в США — більш фрагментовану, більш медіазалежну й значно менш передбачувану.