Український підприємець Ярослав Ажнюк, відомий за Petcube, останні два роки будує вже зовсім інший бізнес — оборонно-технологічний. Його miltech-компанія The Fourth Law разом із пов’язаною Odd Systems розробляє камери, модулі автономності та дрони, які вже працюють на фронті й допомагають збивати Shahed. На тлі цього зростання постає ключове питання: як фінансувати розвиток miltech у країні, що воює, — через державні замовлення, венчурні інвестиції чи вихід на біржу?
На глобальному ринку є яскравий орієнтир — компанія Swarmer, яка вийшла на публічний ринок із капіталізацією понад 500 мільйонів доларів, маючи річну виручку на рівні кількох сотень тисяч. Водночас The Fourth Law залучає гроші через SAFE-угоду з Axon і свідомо уникає IPO. Ці дві стратегії показують, як по-різному можуть виглядати фінансові траєкторії оборонних стартапів — і які ризики та можливості стоять за кожною з них.
Держава як головний інвестор: як це формує український miltech
Український miltech-сектор за останні два роки виріс вибухово. На ринку з’явилися десятки й сотні команд, що роблять дрони, системи наведення, засоби РЕБ, ППО, програмне забезпечення для управління боєм. Але ключовий драйвер цього зростання — не венчурні фонди й не публічні ринки, а державні замовлення.
Саме держава сьогодні є основним платоспроможним клієнтом для miltech-компаній. Це логічно в умовах повномасштабної війни, але така модель задає специфічну структуру мотивацій і ризиків.
По-перше, компанії орієнтуються насамперед на потреби фронту й конкретних замовників у силових структурах. Це стимулює швидку розробку прикладних рішень — від камер наведення до перехоплювачів Shahed — і дає можливість масштабуватися за рахунок великих партійних закупівель.
По-друге, залежність від державного бюджету робить бізнес вразливим до політичних рішень, бюрократії та змін у пріоритетах. Затримка платежів, зміна правил, поява нових процедур — усе це безпосередньо впливає на касовий розрив, здатність платити інженерам і вкладати в R&D.
По-третє, така модель не завжди стимулює будувати глобальний продукт. Якщо компанія може рости за рахунок внутрішніх оборонних замовлень, спокуса «застрягти» в ролі локального підрядника дуже велика. Вихід на зовнішні ринки, сертифікації, експортні процедури — це додаткові витрати й ризики, які не всі готові брати на себе.
На цьому тлі The Fourth Law і Odd Systems виглядають як гібридний гравець. З одного боку, їхні камери стоять на значній частині українських перехоплювачів і вже допомогли збити тисячі Shahed, зокрема в складі комплексу «Дикі Шершні», який став одним із найуспішніших перехоплювачів. З іншого — компанії будують B2B-модель, продаючи модулі автономності та камери іншим виробникам дронів, а не лише працюючи під конкретні державні контракти.
Та навіть за такої моделі ключовим джерелом зростання для всього сектору залишаються саме оборонні замовлення. Зовнішній капітал заходить точково — і тут показовий кейс Axon та The Fourth Law.
SAFE замість класичного раунду: як The Fourth Law залучає Axon і зберігає гнучкість
The Fourth Law уже встигла привернути увагу глобальних гравців. Компанія залучила інвестиції від Axon — американської корпорації, відомої своїми системами для правоохоронців (зокрема, Taser та камери для поліції). Але форма цієї угоди показова: це не класичний венчурний раунд із оцінкою, пресрелізами та структурованим каптаблом, а інструмент SAFE.
SAFE (Simple Agreement for Future Equity) — це договір, за яким інвестор дає компанії гроші зараз в обмін на право отримати частку в капіталі в майбутньому, коли відбудеться наступна «формальна» подія: повноцінний раунд, продаж компанії чи інший тригер. Для стартапу це означає мінімум юридичної бюрократії й можливість не «цементувати» оцінку на ранньому етапі.
У випадку The Fourth Law це дає одразу кілька переваг.
По-перше, компанія зберігає гнучкість структури капіталу. Немає потреби зараз формально оформлювати великий раунд, розмивати частки засновників і створювати складну корпоративну архітектуру в умовах війни, коли ризики й горизонти планування радикально відрізняються від мирного ринку.
По-друге, SAFE дозволяє сфокусуватися на продукті й фронтовому ефекті, а не на інвестиційному піарі. Для miltech-компанії, яка працює з чутливими технологіями й військовими замовниками, це важливо не лише з точки зору безпеки, а й репутації: надмірна публічність навколо оцінок і раундів може виглядати недоречно на тлі війни.
По-третє, партнерство з Axon — це не лише гроші, а й доступ до експертизи, каналів збуту, потенційних міжнародних клієнтів. SAFE дозволяє запустити цю співпрацю швидко, без довгих переговорів про структуру угоди.
Фактично The Fourth Law використовує інструменти класичного стартап-світу, але адаптує їх до реалій оборонного бізнесу у воюючій країні. І в цьому контексті рішення не йти на IPO виглядає логічним продовженням обраної стратегії.
Чому The Fourth Law не хоче на біржу: швидкість проти публічної бюрократії
На глобальному ринку оборонних технологій вихід на біржу часто сприймається як вершина успіху. Публічний статус дає доступ до великого капіталу, підвищує впізнаваність, відкриває двері до великих контрактів. Але для The Fourth Law цей шлях наразі не виглядає привабливим.
Ярослав Ажнюк прямо не розглядає IPO як шлях розвитку компанії. Ключова причина — бажання зберегти швидкість ухвалення рішень і уникнути публічної бюрократії, яка неминуче приходить разом зі статусом публічної компанії.
Публічний ринок вимагає регулярної звітності, суворого комплаєнсу, погодження кожного кроку з радою директорів, юристами, аудиторами. Для класичного софтверного бізнесу це може бути прийнятною ціною за доступ до капіталу. Для miltech-компанії, яка працює в режимі постійної адаптації до фронтових потреб, така інерція може стати критичною.
Рішення про зміну архітектури дрона, інтеграцію нового модуля автономності чи адаптацію камери під конкретний сценарій застосування іноді потрібно ухвалювати за дні, а не за квартали. Коли на кону — життя військових і результат операцій, додаткові шари корпоративної процедури виглядають не просто незручністю, а потенційною загрозою ефективності.
Є й інший аспект. Публічна компанія живе під постійним тиском ринку капіталу: квартальні результати, очікування аналітиків, волатильність акцій. Для miltech-стартапу, який ще шукає стійку бізнес-модель, балансує між R&D і виробництвом, це може означати спокусу «малювати» красиві метрики й обіцяти більше, ніж реально можливо виконати.
У цьому сенсі The Fourth Law обирає більш «закриту» модель розвитку: залучати стратегічних партнерів на кшталт Axon, будувати B2B-екосистему навколо своїх модулів автономності й камер, масштабувати виробництво через партнерів, а не через публічний ринок. І на противагу цьому підходу стоїть кейс Swarmer — компанії, яка зробила ставку саме на IPO.
IPO Swarmer: півмільярда капіталізації при сотнях тисяч виручки
Swarmer став одним із найяскравіших прикладів miltech-IPO останніх років. Компанія вийшла на біржу з капіталізацією понад 500 мільйонів доларів, хоча її поточні фінансові показники виглядають більш ніж скромно.
За даними S-1, у 2024 році річна виручка Swarmer становила близько 330 тисяч доларів, у 2025-му — близько 310 тисяч. Водночас компанія показала збитки на рівні 3–4 мільйонів доларів у 2024 році та близько 7 мільйонів доларів у 2025-му.
Тобто ринок оцінив компанію в понад півмільярда доларів за наявності доходів, які більше пасують ранньому стартапу, а не публічному емітенту. Цей розрив між поточними доходами та ринковою оцінкою пояснюється не стільки фінансовими метриками, скільки очікуваннями.
Swarmer декларує приблизно 15 мільйонів доларів у вигляді bookings — попередніх домовленостей на поставки. Для інвесторів це сигнал: є pipeline контрактів, є інтерес клієнтів, є потенціал зростання. У секторі оборонних технологій, де угоди часто великі, довгі й прив’язані до державних бюджетів, саме такі майбутні зобов’язання можуть важити більше, ніж поточна виручка.
Під час IPO компанія залучила близько 15 мільйонів доларів готівки. Окрім цього, вона отримала ліквідні акції, які можна використовувати для подальших угод, мотивації співробітників, M&A. Для miltech-команди з українським корінням це виглядає як дуже успішний кейс, навіть попри те, що P&L поки що далекий від «здорового» з точки зору класичного інвестора.
Фактично ринок купує не сьогоднішні цифри, а обіцянку майбутнього: що bookings перетворяться на виручку, що збитки — це інвестиції в R&D і виробництво, що компанія зможе зайняти помітну нішу в новій архітектурі війни дронів.
Erik Prince у раді директорів: репутаційний важіль і політична вага
Ще один важливий елемент історії Swarmer — склад її ради директорів. Серед членів борду — Erik Prince, засновник приватної військової компанії Blackwater, яка стала символом епохи приватизації війни в Іраку й Афганістані.
Присутність Prince додає компанії специфічної репутаційної та політичної ваги. З одного боку, це людина з глибокими зв’язками в оборонному істеблішменті США та інших країн, із досвідом побудови великих приватних військових структур, розумінням логістики, контрактів, роботи з урядами.
Для публічної miltech-компанії такий борд-член може стати потужним лобістським ресурсом: допомогти виходити на потрібні кабінети, розуміти, як працюють закупівлі, як будуються довгострокові програми переозброєння.
З іншого боку, бренд Blackwater несе й значний багаж. Компанія неодноразово опинялася в центрі скандалів, розслідувань і судових процесів, пов’язаних із діями її співробітників у зонах конфліктів. Для частини інвесторів і політиків ім’я Prince може бути токсичним, викликати питання щодо етики, прозорості й політичних ризиків.
Для Swarmer це свідомий вибір: отримати сильного гравця з глибоким розумінням військового ринку, прийнявши на себе й репутаційні ризики. Для українських miltech-компаній, які працюють у тісній зв’язці з державою й залежать від західної військової допомоги, така конфігурація могла б бути значно більш суперечливою.
Чому IPO Swarmer — успіх для української команди, але не універсальний рецепт
Попри скромні поточні фінансові показники, IPO Swarmer можна вважати дуже успішним кейсом для української команди. Компанія отримала:
капітал у розмірі близько 15 мільйонів доларів готівкою, який можна спрямувати на R&D, виробництво, вихід на нові ринки;
ліквідні акції, що відкривають можливості для мотивації ключових співробітників, залучення топ-менеджерів, угод із партнерами;
публічний статус, який підвищує довіру з боку великих замовників і може полегшити участь у великих тендерах.
На тлі українського miltech-ландшафту, де більшість компаній поки що живуть від контракту до контракту, це виглядає як прорив. Але важливо розуміти, що така модель не є універсальною.
По-перше, вона вимагає готовності працювати в режимі публічної компанії: прозорість, регулярна звітність, увага регуляторів, тиск ринку. Не кожна команда, особливо в умовах війни, готова до такого рівня формалізації.
По-друге, ринок капіталу може бути мінливим. Сьогодні інвестори готові платити півмільярда за компанію з bookings на 15 мільйонів, завтра — на тлі змін у геополітиці чи ставленні до оборонних інвестицій — апетит до ризику може різко впасти.
По-третє, публічний статус накладає обмеження на гнучкість у роботі з чутливими технологіями, експортним контролем, секретністю. Для компаній, які глибоко інтегровані в операції ЗСУ й інших сил оборони, це може бути критичним фактором.
Саме тому The Fourth Law, попри очевидний успіх Swarmer, не поспішає повторювати цей шлях. Для неї пріоритетом залишається швидкість, можливість приймати рішення без зайвих процедур і фокус на реальному фронтовому ефекті, а не на біржових котируваннях.
Баланс між фронтом і ринком: куди рухається український miltech
Український miltech сьогодні живе в унікальній точці перетину. З одного боку, війна створює безпрецедентний попит на технології, дає можливість тестувати рішення в реальному бою, формує покоління інженерів і підприємців із досвідом, якого немає ніде у світі. З іншого — фінансова модель сектору поки що спирається переважно на державні замовлення, а не на зовнішній капітал.
Кейс The Fourth Law показує один можливий шлях: будувати модульну B2B-модель, продавати камери й модулі автономності іншим виробникам дронів, залучати стратегічних партнерів через гнучкі інструменти на кшталт SAFE, зберігаючи при цьому приватний статус і швидкість ухвалення рішень.
Кейс Swarmer демонструє інший вектор: виходити на публічний ринок навіть із невеликою поточною виручкою, але з великими bookings і амбіціями, використовуючи IPO як спосіб швидко залучити капітал і закріпитися в глобальній екосистемі оборонних технологій, навіть ціною значних збитків на старті.
Який із цих шляхів виявиться більш життєздатним у довгостроковій перспективі, залежатиме не лише від самих компаній, а й від того, як змінюватиметься війна, політика західних урядів щодо оборонних інвестицій, ставлення суспільства до приватних військових технологій.
Поки що очевидно одне: український miltech уже вийшов за межі ролі «підрядника на фронт». Це сектор, який починає грати за глобальними правилами — від SAFE-угод із американськими корпораціями до IPO на сотні мільйонів доларів. І від того, як саме він навчиться балансувати між потребами фронту й логікою ринку капіталу, залежатиме не лише економічне майбутнє цих компаній, а й технологічна безпека країни.
Джерело
Чи готові США і Європа до конвенційної війни? AI-істерія в Каліфорнії. IPO Space X. mvp #10, 2 сезон