Після п’яти фільмів цифрові технології нарешті дісталися світу тканини й пластику Toy Story. Але стрічка, знята ветеран(к)ою франшизи Ендрю Стентоном та Маккенною Грейс, переважно уникає банального тропу, де технології автоматично виставляють «злом». Замість цього їх показують як деструктивну силу, яка може бути і корисною, і шкідливою — залежно від того, як її використовують. Фільм наголошує, що батькам потрібно активно допомагати дітям упорядковувати взаємодію з ґаджетами, особливо коли йдеться про тривалість екранного часу та булінг.
Невеликі спойлери до Toy Story 5.
Toy Story 5 зосереджується на Бонні — дівчинці, якій важко заводити друзів і якій дісталися Вуді, Базз та інші іграшки Енді з перших трьох фільмів. Вона — єдина дитина в окрузі без планшета Lilypad: натомість Бонні надає перевагу «старомодній» грі, вигадуючи історії виключно за допомогою власної уяви. Її батьки неохоче вирішують купити їй Lilypad (його озвучує Ґрета Лі) як спосіб допомогти налагодити контакт з іншими дітьми.
Немов консультантка з McKinsey, яка вривається в затишний локальний бізнес, Lilypad вважає, що знає найкращий спосіб, як Бонні знайти друзів. Планшет надсилає запити в друзі кільком знайомим дівчаткам, і Бонні дивом отримує запрошення на піжамну вечірку. Але замість того, щоб гратися разом, усі дівчата просто «випадають» у свої Lilypad, майже не перемовляючись між собою. Пізніше ці ж дівчатка починають булити Бонні за те, що вона грається «застарілими» іграшками. У результаті батьки Бонні цілком розумно вимикають доступ планшета до соцмереж.
Може здатися дивним, що батькам узагалі доводиться перейматися соцмережами для восьмирічних, але вже існують платформи на кшталт Zigazoo та JusTalk Kids. Вони позиціонують себе як безпечні простори, де діти можуть спілкуватися з близькими друзями та родиною, але навіть там є місце токсичній соціальній динаміці. Діти залишаються дітьми, і чимало з них можуть поводитись жорстоко.
Поки Lilypad невпевнено намагається допомогти Бонні знайти спільну мову з однолітками, старші іграшки, як-от ковбойка Джессі (Джоан К’юсак), також усвідомлюють, що вони «випали» з сучасних способів гри. Коли Джессі пробує пробратися на піжамну вечірку Бонні, вона миттєво перетворюється на джерело сорому.
Дослідження показують зв’язок між умінням долати тривожність і творчою, уявною грою в дітей, і головні герої Toy Story зручно підходять на роль «месенджерів» цього меседжу. Але фільм дивує тим, що знаходить місце і для Lilypad, і для інших нових пристроїв. Завдяки застосунку з форумом у Lilypad Бонні знайомиться з Блейз — іншою дівчинкою, яка теж грається з іграшками по-старому. Без Lilypad вони, найімовірніше, ніколи б не зустрілися.
Звучить трохи банально, але в контексті фільму це працює. Та й загалом це реальність, у якій живуть батьки сьогодні. Попри потенційні ризики, дітям іноді корисно подивитися щось у дорозі. В iPadOS та Android є безліч освітніх ігор, а обидві платформи пропонують цілий набір застосунків для відеозв’язку, щоб підтримувати контакт із друзями та родичами. Ключ — у поміркованості й батьківському контролі.
Toy Story 5 була б ще глибшою критикою, якби знайшла місце для нових типів гри. У Lilypad є лише кілька базових дитячих ігор. Але сьогодні будь-який iPad може запускати Minecraft — гру, що приваблює саме тим, що дуже близька до уявної гри. Вона досить складна, щоб рости разом із дітьми й у дорослому віці, значно більше, ніж той самий Вуді чи Базз Лайтер.
Тепер, коли планшети офіційно увійшли у світ Toy Story, незрозуміло, куди франшиза може рушити далі. Pixar уже максимально вичавила базову ідею серії. Ми досліджували внутрішній світ іграшок, бачили, як вони міркують над сенсом свого існування та навіть безпосередньо стикаються зі смертю. (Toy Story 3, напевно, травмувала ціле покоління.) Toy Story 5 не настільки беззаперечно необхідна, як оригінальна трилогія, але принаймні нагадує батькам: коли йдеться про технології, просто «розслабитися і відпустити» не вийде.