У своїх останніх розбірках про Claude Code підприємець та консультант з AI‑систем Остін Марчезе показує один простий, але нетиповий прийом: замість вигадувати «ідеальний промпт», варто попросити Claude… проінтерв’ювати вас. Ця зміна ролей перетворює сесію з AI з чергової спроби «вгадати правильну формулювання» на структуроване спільне мислення над продуктом чи автоматизацією.
Йдеться не про ще один шаблон промпта, а про спосіб витягнути з засновника або розробника бізнес‑контекст, цілі та ключові рішення, які зазвичай так і лишаються в голові — і через це ламають проєкти вже на етапі реалізації.
Проблема «я знаю, що хочу, але не знаю як»
Марчезе описує типову ситуацію: людина «знає, що хоче побудувати на високому рівні», але не розуміє деталей, які насправді роблять або ламають проєкт. Claude може написати красивий документ, створити план чи навіть одразу перейти до коду, але якщо початкова картина нечітка, результат буде таким самим.
Він підкреслює, що слабкі результати Claude майже завжди впираються не в якість моделі, а в «thinking problem» — проблему мислення. Модель чесно намагається будувати з того, що їй дали, але якщо вихідні рішення про продукт, аудиторію, обмеження чи критерії якості не були сформульовані, жоден «чарівний промпт» цього не виправить.
Класичний сценарій: користувач просить Claude «написати спека» чи «спроєктувати систему», отримує складний документ і раптом розуміє, що сам не може сказати, це добре чи погано. Спек виглядає розумно, але не прив’язаний до реальних бізнес‑цілей, користувача або контексту. Саме на цій тріщині зазвичай починають сипатися дедлайни, бюджети й очікування.
Як працює «Interview me»: Claude змінює ролі
Третя з ключових фраз, на якій зупиняється Марчезе, звучить просто: «Interview me». Її сенс — радикально поміняти напрямок інформаційного потоку.
Замість того, щоб людина намагалася запхнути в один промпт «достатньо контексту», щоб Claude написав «ідеальний спека з нуля», модель «перевертає тумблер» і сама починає ставити запитання. Вона уточнює те, що користувач навіть не підозрював, що варто уточнити.
У цьому режимі Claude:
- не приймає туманне формулювання як даність, а розкручує його питаннями;
- витягує деталі про продукт, процес чи автоматизацію, які користувач знає інтуїтивно, але ніколи не формулював;
- допомагає виявити точки, де людина взагалі не думала, що потрібно ухвалювати якесь рішення.
Марчезе зауважує, що вже через кілька хвилин такого «інтерв’ю» люди часто ловлять себе на думці: «Я ніколи про це не задумувався». Саме в ці моменти й виявляються критичні параметри майбутньої системи — від того, для кого вона створюється, до того, які сценарії потрібно явно відсікти.
Цей режим, за його словами, здатен заощадити години, які зазвичай витрачаються на побудову «не того» продукту, а потім — на переробку.
Фокус на проблемі й аудиторії: чому це не дрібниця
Один з ключових елементів промпта для «Interview me» Марчезе формулює так: «працюй зі мною, щоб визначити основну проблему, яку ми вирішуємо, і хто є і не є нашою аудиторією. Я не можу переоцінити, наскільки це важливо».
Йдеться не лише про поверхневий опис цільової групи, а саме про подвійне визначення: для кого будується рішення — і для кого воно свідомо не будується. Саме це, на його думку, радикально впливає на кінцевий продукт.
Як приклад він наводить Anthropic, творця Claude. Однією з причин швидкого зростання компанії Марчезе називає те, що на початкових етапах у неї був дуже чіткий фокус на тому, для кого вони будують, а для кого — ні. В їхньому випадку стартовою аудиторією стали розробники.
Ця рамка, стверджує він, визначає все: і які сценарії AI оптимізує, і які функції вважаються базовими, і які компроміси приймаються. Якщо спроєктувати продукт «для всіх», він неминуче розмивається. Якщо ж разом із Claude у режимі «Interview me» ретельно пройтися тим, хто точно не є цільовим користувачем, це допомагає відрізати цілі класи фіч і вимог, що лише ускладнюють систему.
Claude в такій сесії не просто запитує «хто ваша аудиторія», а повертає цю тему знову й знову через призму ключових рішень: як це впливає на формат інтерфейсу, мову, рівень технічної складності, припустимий ризик, необхідний рівень підтримки тощо. Так через діалог формується ясна рамка, в якій уже має сенс будувати технічний спека.
Від інтерв’ю до спека за п’ять хвилин
Ключовий фінальний крок у цій схемі Марчезе формулює як третій елемент промпта: «підсумуй це як implementation spec». Після того, як Claude за допомогою запитань «витягнув» з користувача контекст, цілі, аудиторію і низку ключових рішень, модель переходить у режим структурування.
На виході з’являється документ, який уже не виглядає як «генерація з повітря». Це спека, зібрана з відповідей людини, але оформлена в технічну форму:
- з чітким формулюванням проблеми;
- із зазначенням, для кого будується рішення і для кого ні;
- з окресленими рішеннями по ключових кроках;
- із зрозумілими для подальшої реалізації деталями.
Марчезе підкреслює, що саме зв’язка «Interview me → summarize as implementation spec» дозволяє «перейти від порожньої сторінки до повного спека менш ніж за п’ять хвилин». Порожня сторінка в цьому підході не лякає, тому що її заповнення відбувається не через спробу одноразово «вигадати ідеальний опис», а через низку питань, на які простіше відповідати по одному.
Так утворюється міст між інтуїтивним розумінням засновника чи продакт‑менеджера і формальним документом, з яким Claude (або команда) вже може працювати в режимі побудови.
Пастка «Interview me»: чому просто клацати «так/ні» марно
Попри очевидну привабливість режиму, Марчезе попереджає: «Interview me» працює тільки в тому випадку, якщо людина справді думає, перш ніж відповісти. Якщо користувач просто «проклікує» запитання, відповідаючи «так» чи «ні», цінність процесу втрачається — у такому разі, як він зауважує, можна взагалі дозволити Claude самому вигадувати відповіді.
Це не той сценарій, де модель «сама все зробить краще». Суть прийому саме в тому, щоб сповільнити мислення людини щодо ключових рішень:
- зупинитися на кожному запитанні;
- додати контекст, чому рішення саме таке;
- визнати, де відповіді немає, і свідомо делегувати Claude «use your best judgment».
Цікава деталь: Марчезе радить використовувати голосові інструменти, щоб відповідати на питання в «Interview me» як у живому інтерв’ю. На його думку, це змушує давати більш розгорнуті, осмислені відповіді і робить процес менш схожим на заповнення форми.
У результаті замість сухого чекліста виходить розмова, в якій прояснюються мотивації, обмеження, побоювання та припущення — те, що рідко потрапляє в перший варіант технічного документа, але потім боляче відгукується на етапі реалізації.
Чому це про мислення, а не про промпти
Червоною ниткою через увесь розбір у Марчезе проходить одна теза: коли вивід Claude «не дуже», проблема зазвичай не в моделі, а в мисленні. «Interview me» — спроба обійти спокусу ставитися до AI як до «чорної скриньки, яка все вирішить сама», і натомість використати його як інструмент для структурованого мислення.
У такому режимі Claude не підміняє продакт‑роботу, а підсилює її. Він не «вгадує за вас», що ви хочете побудувати, а методично змушує це назвати. Саме тому цей підхід добре стикується з подальшими етапами — розробкою implementation spec і вже потім побудовою — але не замінює їх.
У підсумку «Interview me» можна розглядати як спосіб поставити правильні запитання тоді, коли їх ще не сформульовано. І якщо вірити практиці Марчезе, це часто виявляється важливішим, ніж будь‑який новий режим, плагін чи чергова «просунута техніка промптингу».
Джерело
YouTube — Type This Into Claude, It’ll Make You Build 10x Faster.