Американський підприємець і консультант з AI‑систем Остін Марчезе, який будував продукти на базі Claude Code в реальному бізнесі, пропонує нетиповий погляд на те, як варто створювати Claude Skills. Замість того, щоб вигадувати абстрактні «універсальні» навички наперед, він вибудовує філософію, де кожен skill народжується з живої розмови і конкретного виконаного завдання, а потім еволюціонує завдяки спеціальній секції gotchas.
Ця логіка змінює підхід до Skills із «бібліотеки шаблонів» на систему живих, самовдосконалюваних процесів.
Що таке Claude Skill насправді
Марчезе пропонує максимально приземлене визначення: Claude‑skill — це не «магічний модуль» і не складна інтеграція, а по суті структурована папка з інструкціями.
За його формулюванням, це «папка з інструкціями, яку Claude може викликати автоматично». Найзручніша метафора — набір чітких покрокових вказівок, які дозволяють Claude щоразу виконувати одну й ту саму роботу однаково, без додаткових пояснень.
Фокус тут не стільки на технічній реалізації, скільки на стандартизації поведінки моделі. Skill фіксує один спосіб роботи так, щоб Claude не витрачав кожен новий запуск на «вигадування» стратегії з нуля. В результаті одна і та сама задача перестає бути «креативною сесією» і перетворюється на відтворюваний процес.
Помилка за замовчуванням: будувати skills «зі стелі»
Попри очевидну корисність Skills, більшість користувачів, за спостереженням Марчезе, заходять у них із хибної точки. Вони спершу «сідають подумати», якими мали б бути їхні ідеальні навички.
Типовий внутрішній діалог виглядає так: «Який skill мені варто створити?» Далі зазвичай один із двох сценаріїв. Або людина нічого так і не робить, бо не може виокремити справді вартий уваги кейс. Або створює навичку, яку потім майже не використовує.
Саме тому, підкреслює Марчезе, «ніколи не варто будувати skills абстрактно». У такому підході занадто багато припущень і замало перевірених кейсів. Навичка виходить відірваною від реального процесу: немає підтвердження, що саме так ви насправді працюєте, що такий формат результату вам потрібен, і що ця послідовність дій взагалі приносить цінність.
Це створює ілюзію організованості — ніби система налаштована, — але фактично Skills перетворюються на «мертвий капітал»: щось одного разу збудоване, але не інтегроване в живу роботу.
Фраза, яка змушує Skill народитися з реальної роботи
Альтернатива, яку пропонує Марчезе, звучить у вигляді конкретної power‑phrase: «Based on this conversation, build me a skill.»
Ця фраза, на його думку, радикально змінює місце, з якого стартує створення навички. Замість абстрактного «що варто зробити?» точкою відліку стає вже виконаний процес. Ви щойно з Claude пройшли певну задачу: розібрали вимоги, відполірували текст, зібрали spec, прогнали перевірки. Коли після цього лунає «Based on this conversation, build me a skill», Claude просто пакує вже відпрацьований сценарій у повторюваний формат.
Звідси ключова перевага: «use case уже валідований, бо ви буквально щойно зробили цю роботу вручну». Немає ризику вигадати штучний сценарій, який так і не приживеться. Skill з’являється лише там, де факт повторюваності й корисності підтверджений самою практикою: ви це вже робили, це вже спрацювало, і є сенс зробити це відтворюваним.
У такій моделі Claude виступає не стільки архітектором системи, скільки пакувальником: він бере ланцюжок кроків, який уже виявився працездатним для вас, і фіксує його так, щоб наступного разу це не вимагало стільки ручної участі.
Як «gotchas» перетворюють Skills на систему, що накопичує досвід
На цьому етапі, за словами Марчезе, виникає наступний рівень. Навіть якщо перша версія skill створена з реального діалогу, «вона не буде ідеальною». У процесі використання спливатимуть дрібні проблеми — те, що він називає gotchas.
До цього підходу його підштовхнула внутрішня практика Anthropic. Компанія, яка створює Claude, нещодавно оприлюднила матеріал про те, як використовує skills у себе. Головний висновок, який Марчезе виділяє з цієї публікації: «найкраще, що ви можете зробити зі skills, — додати до них секцію gotchas.»
Gotchas — це не загальні зауваження й не ще один список інструкцій. Це саме ті дрібні моменти, які реально заважають у щоденній роботі: крайові випадки, стилістичні особливості, будь‑які деталі, через які вам доводилося кілька разів уточнювати завдання, щоб отримати правильний результат.
Ці речі поверхнево здаються незначними. Але саме вони створюють відчуття «цей AI мене не чує» — коли начебто все правильно, але «не зовсім так», і кожен запуск вимагає ручного втручання.
Марчезе пропонує перетворити ці проблеми на паливо для поліпшення навички. Кожного разу, коли щось пішло не так або знадобились додаткові пояснення, це не просто разова помилка, а новий пункт у gotchas. Claude можна прямо попросити: «Based on this conversation, enhance any skill I use to include a gotchas section so we don’t make this mistake again.»
У такій конфігурації Skill стає динамічним: кожен збій, кожен «не той тон», кожен неправильний кут аналізу додається до колективної пам’яті процесу. Чим швидше ви ідентифікуєте ці gotchas і вбудуєте їх до навички, тим швидше зростає її якість. Марчезе називає це стисканням feedback‑loop’а — саме воно змушує skills «компаундувати», тобто накопичувати ефект від використання.
Замість «який skill створити?» — «чи варто цей процес робити skill’ом?»
У фіналі Марчезе формулює, ймовірно, головний зсув мислення, який випливає з цього підходу. Базове питання, яке звикли ставити собі користувачі Claude, звучить: «Який skill мені створити?» Він пропонує повністю від нього відмовитися.
Натомість питання має бути іншим: «Чи варто перетворити цей процес на skill?» Тобто не шукати навички в теорії, а знаходити їх у реальних повторюваних задачах.
Це повертає нас до його головного принципу: «Concrete beats abstract every time.» Конкретний процес, який ви щойно пройшли від початку до кінця й залишилися ним задоволені, — набагато краща сировина для skill, ніж будь‑яка стратегічна «мапа ідей», складена наперед.
У такій моделі життєвий цикл навички виглядає спрощено, але показово. Спочатку ви виконуєте роботу вручну разом із Claude. Потім запускаєте фразу «Based on this conversation, build me a skill» і отримуєте першу версію процесу, пакованого в інструкції. Далі щоразу, коли щось іде не так, фіксуєте це в gotchas, посилюючи навичку. Чим частіше процес повторюється, тим стабільнішим і точнішим стає skill — без абстрактного планування й без потреби проектувати всю систему наперед.
Висновок: Skills як «жива документація» ваших процесів
Підхід, який описує Остін Марчезе, розвертає роботу зі Skills у Claude у бік практичного, процесного мислення. Skills більше не виглядають як окремий рівень «просунутості», доступний лише тим, хто любить проєктувати складні системи.
У цій логіці skill — це просто спосіб зберегти вдалу розмову з Claude у вигляді відтворюваного процесу, а gotchas — механізм, який змушує цей процес розумнішати від кожної помилки. Коли центральним питанням стає не «що б ще автоматизувати», а «чи цей конкретний процес достатньо стабільний і повторюваний, щоб його зафіксувати», Claude Skills перетворюються на своєрідну живу документацію вашої роботи.
І саме в такому вигляді вони мають шанс стати системним активом, а не черговою колекцією «фіч, які ми одного разу налаштували й забули».
Джерело
YouTube: Type This Into Claude, It’ll Make You Build 10x Faster.