Засновник і CEO MagicPath Пʼєтро Скірано — дизайнер, інженер і давній тестер моделей OpenAI — будує власний продукт навколо ідеї спільної роботи людей та ШІ‑агентів. У розмові з Роменом Уе з OpenAI він окреслює бачення MagicPath як нового типу робочого середовища для продуктових команд, де GPT‑5.5 і Codex стають не просто асистентами, а повноцінними учасниками процесу розробки.
Нескінченний канвас, де будують разом люди й агенти
MagicPath описується як «нескінченний канвас» — спільний простір, у якому люди й агенти проєктують і будують разом. Це не просто ще один редактор чи дошка, а базовий робочий шар, в якому:
- агенти можуть проєктувати, редагувати й розміщувати елементи;
- люди бачать їхню роботу в тому ж середовищі;
- процес розробки відбувається у спільному контексті, а не в розірваному наборі інструментів.
Суть ідеї в тому, що MagicPath має стати місцем, де продуктова команда й набір агентів співпрацюють у реальному часі. На цьому канвасі Codex не просто генерує код «десь в терміналі», а буквально «будує в MagicPath», досліджує, змінює й проєктує інтерфейси та функціональність.
Скірано підкреслює, що це «полотно для Codex, щоб досліджувати й проєктувати» — агент вже спочатку розуміє, що простір MagicPath є його робочим середовищем, а не стороннім артефактом, який треба якось описувати в тексті.
Агент для кожного й один «референтний» інструмент для команд
В основі бачення MagicPath лежить припущення, що «кожен матиме свого агента в тій чи іншій формі». Кожен член команди працюватиме з власним агентом, який знає його контекст, звички, стиль роботи й доменні знання.
Це створює новий виклик: як звести разом людей і агентів, які розподілені по різних інтерфейсах — хтось користується Codex, хтось ChatGPT, хтось іншими клієнтами, але всі, по суті, працюють з однією й тією ж моделлю.
MagicPath намагається стати «референтним інструментом для продуктових команд» — тим місцем, де сходяться всі ці агенти й люди. Ідея полягає в тому, щоб не змушувати всіх переходити на один клієнт моделі, а натомість дати спільний простір, який розуміють і агенти, і люди, незалежно від того, звідки вони «заходять».
Фактично MagicPath претендує на роль нового «центру тяжіння» для продуктового процесу: не таск‑трекер, не дизайн‑файл і не репозиторій коду, а жива спільна площина, де ці речі народжуються під керівництвом людей і виконанням агентів.
AI як «перекладацький шар» між PM, дизайнером і інженером
Скірано звертає увагу на давню структурну проблему продуктових команд: постійне змішування ролей. Продакт‑менеджер намагається грати дизайнера, дизайнер — інженера, інженер — частково продакта, і так далі. В реальності це часто веде до неявних втрат якості й швидкості.
На його думку, з сучасними моделями ситуація принципово змінюється. ШІ стає «перекладацьким шаром» між ролями:
- PM формулює цілі й обмеження;
- дизайнер мислить мовою досвіду користувача;
- інженер орієнтується на архітектуру та системні нюанси;
- агент бере ці різні мови й перекладає одну в іншу: з текстових вимог у прототип, з прототипу — в код, з коду — в тестові сценарії.
Скірано називає це «колапсом ролей» — не в сенсі їх зникнення, а в сенсі того, що ШІ вирівнює різницю між ними. Модель виступає одночасно «перекладачем» і «вирівнювачем», завдяки чому люди в команді можуть більше фокусуватися на рішенні, а не на ручному перепакуванні артефактів один для одного.
MagicPath вбудовує це у свою концепцію: коли канвас є спільним, то й переходи між стадіями (і ролями) відбуваються безшовно. Інтерфейс не розірваний на «файл дизайну», «специфікацію» й «тикет у трекері» — це все частини одного живого простору, де агент постійно перетворює одні форми в інші.
Codex усередині MagicPath: канвас як середовище виконання
Окремий елемент бачення — те, як глибоко Codex інтегрований у MagicPath. Йдеться не тільки про автогенерацію коду чи окремі «магічні кнопки». Скірано описує сценарій, у якому:
- Codex має доступ до MagicPath як до власного робочого середовища;
- може створювати й змінювати елементи прямо в цьому канвасі;
- використовує MagicPath для візуального проєктування, а не тільки для «бекендних» завдань.
У результаті канвас стає спільною «поверхнею мислення»: людина бачить, як агент розкладає ідею на елементи, проєктує структуру, перевпорядковує блоки; агент, у свою чергу, читає зміни, які робить людина, й може з них виводити наступні кроки.
Скірано прямо говорить, що Codex «може будувати в MagicPath» і що продукт є «канвасом для Codex, щоб досліджувати й проєктувати». Це важлива відмінність від класичної інтеграції ШІ в інструменти: модель не просто «допомагає користувачеві», а сама стає повноцінним користувачем цього середовища.
Маленька команда, сотні «віртуальних розробників»
MagicPath існує вже близько року; для команди це фактично перша річниця продукту. За цей час сервіс встиг зібрати «дуже багато клієнтів», а зараз команда готує реліз версії 2.0 застосунку.
Ключовим фактором для такого темпу, за словами Скірано, стала поява GPT‑5.5 і, зокрема, Codex на цій моделі. Він доволі однозначний: без 5.5 команда не змогла б вийти на той рівень, на якому перебуває зараз.
Продуктова команда MagicPath — це лише шість людей. Для будь‑якого комплексного продукту це означає жорсткі обмеження за ресурсами, але в цій конфігурації доступ до Codex стає «форсуючою функцією». Коли кожен співробітник може працювати в парі з агентом, ефективна кількість «розробників» росте на порядки.
Скірано описує це так: на практиці це відчувається як доступ не до шести, а до «ста чи двохсот розробників» — або, як мінімум, до «пʼяти нових, але дуже сильних розробників». Йдеться не про реальних людей, а про ті обсяги роботи, які можна віддати Codex, зберігаючи лише нагляд і спрямування з боку живої команди.
При цьому він чесно визнає парадокс, який виникає для фаундера: чим краще моделі, тим важче втриматися від спокуси «запхати в додаток ще більше всього». З виходом 5.5 кількість його pull‑request‑ів зросла «в рази», і доводиться свідомо гальмувати власний імпульс до нескінченної розробки, щоб не втратити час на роботу з клієнтами, інвесторами та командою.
Від «робити» до «диригувати»: як змінюється роль фаундера
Окрема лінія в розповіді Скірано — зміна самої природи роботи. Він вважає, що ми рухаємося до світу, де головною навичкою стає не виконання завдання власноруч, а вміння його спрямовувати.
У цьому сценарії:
- децентралізована мережа агентів виконує тривалі й складні завдання;
- людина ставить цілі, коригує курс, оцінює результат;
- фізична прив’язка до робочого місця слабшає — фаундер може «о 2‑й ночі з телефону» кинути ідею агенту, той внесе зміни в MagicPath і поверне посилання.
Скірано формулює це як «перехід від робити до диригувати». Його власний досвід це підтверджує: як засновник, він одночасно відповідає за продукт, команду, інвесторів, клієнтів, але завдяки агентам може делегувати значну частину технічного «ручного» шару й зосередитися на прийнятті рішень.
Він бачить у цьому й гуманістичний аспект. Час — єдине, що людям гарантовано порівну, і якщо побудова складного продукту замість шести місяців займає «декілька тижнів», то вивільнений проміжок можна провести з родиною чи друзями, не втрачаючи в карʼєрі чи амбіціях.
MagicPath як відчуття: будувати можна «що завгодно»
Попри прагматичну оптику фаундера, Скірано повертається до емоції, яка для нього є ключовою: відчуття ейфорії від того, що тепер «можна побудувати що завгодно».
MagicPath у цьому сенсі — не лише інструмент для продукт‑менеджерів чи дизайнерів. Це спроба перетворити цю ейфорію на щоденний робочий досвід: від ідеї до живого артефакту — на одному канвасі, у співпраці з агентами, без постійного відчуття браку рук, часу чи навичок.
Для Скірано, який виріс в Італії й не мав доступу до тих самих можливостей, що його ровесники у США, сучасні моделі виглядають як великий вирівнювач. Доступ до «неймовірного інтелекту», як він це формулює, стає спільним ресурсом, а MagicPath намагається зробити цей ресурс практично корисним для конкретних команд, а не тільки абстрактно доступним через API.
У підсумку продуктове бачення MagicPath зводиться до простої, але амбітної тези: якщо кожен матиме свого агента, командам потрібен спільний дім для цих агентів і людей. Нескінченний канвас, де AI виступає перекладачем, виконавцем і співтворцем — і де маленький стартап може працювати з темпом компанії, яка нібито має «сотню розробників».