Міжзоряний мандрівник Voyager 2 поступово втрачає електричну потужність свого генератора, але розумне налаштування NASA дозволить йому продовжити працювати з усіма своїми науковими інструментами. Цей космічний апарат летить у космосі з 1977 року і знаходиться так далеко (20 млрд км), що потрібно більше 22 годин, щоб сигнали NASA досягли зонда.
Оскільки потужність його радіоактивного джерела енергії природно поступово зменшується, знижується і кількість доступної електроенергії на борту. Планувальники місії думали, що їм, можливо, доведеться закрити один із п’яти наукових інструментів наступного року, але нещодавно реалізований план дозволив відкласти це.
Інженери NASA налаштували зонд таким чином, щоб він перенаправляв невелику кількість енергії, призначеної для бортової системи безпеки, на інші потреби. Це означає, що всі п’ять наукових інструментів на борту «Вояджера-2» можуть залишатися активними до 2026 року.
Існує невеликий ризик, оскільки у «Вояджер-2» тепер послаблена система захисту від перепадів напруги. Але NASA каже, що тепер зонд може ще деякий час тримати наукові прилади включеними.
«Незважаючи на те, що напруга космічного корабля не буде чітко відрегульована, навіть після більш ніж 45 років польоту, електричні системи обох зондів залишаються відносно стабільними, мінімізуючи потребу в системі безпеки», — повідомляє NASA JPL.
Інженерна група також може контролювати напругу та реагувати, якщо вона сильно коливається. Якщо новий підхід добре спрацює на «Вояджері-2», команда може застосувати його і на «Вояджері-1».
На «Вояджері» встановлено три автономних генератори, які для генерації енергії використовують тепло від розпаду плутонію-238. Тепло в електрику перетворюється за допомогою терпопари. На «Вояджері» встановлено 312 термопар з кремнію-германію.
Термопара – це два різних метали, які при нагріванні починають генерувати електричний струм. Термопари в побуті використовуються зазвичай як датчик термометрів.
Коефіцієнт корисної дії термопари невеликий і тому генератори видавали 2400 Вт тепла, але в електрику конвертувалося лише 474 Вт.
Період напіврозпаду плутонію складає 88, тобто через такий час в реакторі залишиться половина від початкового матеріалу. Зважаючи, що «Вояджер» в польоті уже 45 років і пам’ятаючи про дуже низький відсоток перетворення тепла в електрику, а також високе енергоспоживання приладів епохи 1970-х років, не дивно, що «Вояджеру» уже бракує енергії.
Щоб компенсувати постійну втрату доступної електричної потужності, планувальникам місії уже довелося вимкнути обігрівачі та інші несуттєві системи зонду.
«Вояджер-2» і його супутник-близнюк «Вояджер-1» — зонди, які є найбільш віддаленими космічними апаратами людства. «Вояджер-1» став першим, який зміг вийти за межі Сонячної системи. Ще в 2012 році він опинився на околиці геліосфери — захисної області, яка оточує Сонце та захищає нас від шкідливого випромінювання, що надходить із міжзоряного простору. «Вояджер-2» досяг цієї позначки лише у 2018 році.
