У кожному мобільнику міститься золото, платина, мідь, паладій, срібло та інші досить цінні матеріали. Це не лише цікавий факт: цінність старих телефонів зростає, адже ми вичерпуємо запаси цих елементів у земній корі. Виробники та експерти, наприклад, уже проводять конференції з того, як можна зібрати ці матеріали з гаджетів для повторного їхнього використання.
Середній сучасний смартфон містить близько 0,034 грамів золота, у десять разів більше – 0,34 г – срібла, 0,015 г паладію та близько 0,001 г платини. Окрім цього, в ньому міститься 25 грамів алюмінію та майже 15 грамів міді. На перший погляд, це дуже незначні цифри, але тонна iPhone містить у 300 разів більше золота, ніж тонна золотої руди. Тонна мобільників також має у 6,5 разів більше срібла, ніж тонна срібної руди.
Окрім дорогих, але відносно поширених металів на кшталт золота чи міді, мобільники також містять рідкоземельні елементи. Останні, такі як лантан, тербій, неодим, гадоліній, розпорошені в земній корі та не доступні у вигляді родовищ, через що їх економічно складно добувати.
У чому проблема
Сьогодні на планеті смартфони мають близько двох мільярдів людей, і вони змінюють свій поточний девайс на новий приблизно кожні 11 місяців. Старі гаджети зазвичай опиняються в далекому кутку шухляди або їх просто викидають на сміття. Лише 10% пристроїв потрапляють на переробку.
Якби старі гаджети збирали для утилізації, а не викидали, вони б могли стати вигідним постачальником сировини. З одного мільйона гаджетів можна видобувати близько 16 тонн міді, 350 кг срібла, 34 кг золота та 15 кг паладію.
Головна проблема сьогодні – у відсутності безпечного та економічного способу видобувати матеріали з чіпів, екранів та корпусів. Значна частка електронних відходів нині транспортується до Китаю чи Африки, де низькооплачувані робітники та діти вручну утилізують девайси. І часто для цього використовуються небезпечні хімічні речовини, від яких люди слабо захищені. А переробка гаджетів у високотехнологічних країнах економічно невигідна. Наприклад, в Австралії використовують промислову плавку, яка дорога та шкодить довкіллю.
Масштаби проблеми досить великі – китайське місто Гію заявило, що воно стало найбільшим звалищем електронних відходів у світі. Це викликає проблеми зі здоров’ям у мешканців, отруює ґрунт, річки та повітря токсичними елементами. А в Кот-д’Івуарі ситуація стала настільки критичною, що електронні компоненти та інше сміття просто плавають на поверхні місцевих водойм. Жителі міста Абіджан кажуть, що довго знаходитися на березі річки неможливо – від неї йде нестерпний сморід.
Чи є кращий шлях
Експерти кажуть, що було б добре, якби ми не змінювали наші гаджети так часто, як сьогодні. Але змінити поведінку споживачів дуже складно, тому вчений Вієна Сахавалла з Університету Нового Південного Уельсу каже, що треба будувати мікрофабрики. Вони повинні бути в кожному місті та допоможуть безпечно виокремити з девайсів цінні ресурси.
Такі фабрики повинні бути високо автоматизовані, щоб люди якомога менше стикалися з токсичними хімічними речовинами. Для цього, наприклад, мобільник розбиратимуть на частини ударом високовольтного струму. Роботизовані руки потім зберуть до купи мікросхеми та перемістять їх у піч. Там за допомогою точного контролю температури вдасться розділити метали на окремі компоненти. Уся фабрика повинна бути за розміром не більше морського контейнера.
За матеріалами: BBC
