Право бути забутим: підводні камені

У середині травня цього року сталася історична подія: суд Євросоюзу вирішив, що його громадяни мають «право бути забутими» – так іноді називають можливість видалення з пошуковиків даних про себе. На перший погляд, у цьому немає нічого складного: досить лише стерти з баз даних відповідні записи. Однак два місяці потому виявилося, що задовольнити вимоги суду не так просто.

Історія з «правом бути забутим» почалася, коли іспанець Маріо Гонзалес звернувся до місцевої агенції із захисту приватних даних. Він скаржився на компанію Vanguardia Ediciones SL – видавця однієї з найпопулярніших в Іспанії газет. Окрім цього, громадянин також скаржився на місцевий підрозділ Google. Основна претензія була в тому, що будь-хто міг ввести ім’я постраждалого та отримати посилання на дві газетні статті, датовані 1998 роком. У них йшлося про аукціон, на якому розпродувалося майно Гонзалеса, – його влаштували для покриття боргів. Громадянин вимагав від видавця газети та Google прибрати відомості про нього в цих матеріалах.

Боротьба інтересів

Через 17 днів після постанови суду Google запустив відповідний сайт для виконання подібних запитів про «право бути забутим». Однак з часом виявилося, що просто видалити результати з пошукового індексу буде не так просто. Одна з причин цьому – документ на 13 сторінок, який Google направила до відповідних європейських органів із захисту приватності. У ньому, наприклад, пишеться, що «в багатьох випадках ми не маємо фактологічного контексту для виконання запиту. Без цього важко задовольнити інтереси протилежних сторін».

Так виглядає інтерфейс сайту, на якому можна вказати, що повинен забути Google

Палиці в колеса цей пошуковик вставляє й іншими засобами. Так, форма для опису причин, з яких хтось хоче видалити інформацію про себе, обмежена 1000 символів. При цьому Google не враховує, що іноді мова може йти про десятки URL на різні веб-сторінки, які не помістяться в такому полі.

У неможливості виконати рішення європейського суду не завжди винний лише Google. Компанія часто не має важливих додаткових відомостей про громадянина, який хоче бути забутим. Пошуковик, наприклад, повинен власними силами дізнатись, де живе заявник, адже постанова суду діє лише на території 28 країн. Окрім цього, необхідно проаналізувати репутацію матеріалів, у яких розміщуються відомості для видалення. Це, до речі, потрібно зробити на 25 мовах. Він також повинен дізнатися, чи не хоче видалити свої дані публічна персона.

«Може бути важко провести межу між значним політичним висловлюванням та простою політичною активністю, – йдеться у документі Google. – Якщо хтось прохає прибрати посилання на фото з раллі, вони цього хочуть через суперечливий характер знімка або він їм просто не подобається?». Google вважає, що дізнатися цю інформацію може бути важко, і кожне окреме прохання «бути забутим» потрібно вирішувати індивідуально.

Попри брак інформації Google частіше стає на сторону заявників: вона задовольняє 53% справ після першого подання. Ще 15% вирішуються на користь громадян після того, як вони нададуть додаткові відомості.

Бізнес не повинен страждати

Google вирішив, що автори матеріалів не повинні знати, чому лінки на їхній контент зникають з пошукової видачі. Адже розголошення цієї інформації вже буде порушенням приватності особи, яка хоче, щоб про неї забули. Проте експерти вважають, що компаніям усе ж необхідно повідомляти про причини.

«Можливо людина, яка хоче видалити свої результати з пошуку, – каже виконавчий директор форуму «Майбутнє приватності» Юлій Полонетські, – є тією особою, яку Баварська газета вважатиме наступним головою місцевої адміністрації». У такому разі подібні матеріали не можна видаляти, зазначає експерт. Однак сьогодні це вирішує лише Google.

Через велику кількість запитів та неможливість автоматизації процесу пошуковику сьогодні доводиться багато роботи. За два місяці до нього надійшло більше 91 тис. запитів, у яких громадяни прохали видалити відомості про них з 328 тис. веб-сторінок.

При цьому не можна просто стерти відомості та перейти до наступного прохача. Директива суду постановила, що доступні публічно дані можуть стати несумісними з поточним бажанням клієнта, і потрібно буде їх повторно проаналізувати. «Це буде дивно та брудно», – говорить Полонетські. Він також додає, що подібні рішення варто довірити суду.

Через те, що «право бути забутим» виявилося складним завданням, Google організував комітет експертів. До нього серед інших увійшли головний редактор польської групи з питань приватності Le Monde та директор Wikipedia. Вони повинні вирішити, як реалізувати постанову суду так, щоб усі сторони були задоволеними.

За матеріалами: Washington Post

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Коментуйте, будь-ласка!
Будь ласка введіть ваше ім'я