Існують певні захворювання, які не дозволяють людині відчувати потребу сходити в туалет. Наприклад, внаслідок травми спинного мозку чи захворювання сечового міхура. традиційне рішення – вставити в сечовий міхур трубку і носити її постійно – може бути незручним та навіть призвести до інфекцій. Враховуючи ці та інші недоліки, команда вчених із Північно-Західного університету зробила так, що сповіщення про необхідність сходити в туалет приходять на смартфон
Джерелом інформації про наповненість сечового міхура для смартфона є новий імплантований датчик. Це м’який, еластичний, тонкий тензометричний датчик, який хірургічним шляхом прикріплюється до зовнішньої частини сечового міхура. Кілька таких датчиків розміщено на органі, і всі вони підключені до однієї невеликої імплантованої «базової станції», яка містить акумулятор, модуль Bluetooth та іншу електроніку.
Коли сечовий міхур наповнюється сечею і розширюється, датчики розтягуються разом з ним (але не впливаючи на його функцію). Деформаця датчиків змушує їх створювати сигнал, який передається на базову станцію. Станція передає ці дані в програму на смартфоні пацієнта, що дозволяє йому відстежувати наповненість свого сечового міхура – інформацію також може віддалено бачити його лікар.
Під час випробувань, проведених на приматах, технологія успішно забезпечувала покази протягом восьми тижнів.
Зараз вчені працюють над методом стимуляції сечового міхура, щоб викликати сечовипускання на вимогу. Таким чином, коли пацієнти отримують попередження про повний сечовий міхур, вони можуть просто піти до найближчого туалету та нормально помочитися.
«Ця робота є першою у своєму роді, яка масштабується для використання людиною, — сказав професор Гільєрмо А. Амір, який керував дослідженням разом із професорами Джоном А. Роджерсом і Аруном Шармою. – Ми продемонстрували потенційну довгострокову функцію технології. Залежно від варіанту використання ми можемо розробити технологію для постійного перебування в тілі або для нешкідливого розчинення після повного одужання пацієнта».
Дослідники також розробляють біорозкладаний синтетичний «пластир для сечового міхура» , який засіяний власними стовбуровими клітинами пацієнта. Ідея полягає в тому, що після імплантації пластиру в нефункціональний сечовий міхур пацієнта сусідні клітини сечового міхура мігруватимуть у нього, зрештою перетворюючи його на здорову нову тканину сечового міхура.
