Це була рання весна 1960 року, і Центральне розвідувальне управління доручило IBM створити автоматизовану систему контролю доступу для реєстрації та відстеження співробітників на їхніх об’єктах. Форрест С. Пері, інженер та винахідник технологічного центру IBM у Рочестері, прийняв цей виклик.
Форрест підійшов до вирішення питання, як уже зараз здається, цілком очевидно. Однак у 1960 році це була велика інновація. Форрест активно досліджував технології високошвидкісних стрічкових накопичувачів і швидко дійшов до думки про пластикову картку з невеликою магнітною стрічкою. Уже перші його спроби показали, що ідея заслуговує уваги. Він спорудив коробку з магнітною головкою від стрічкового накопичувача IBM всередині. Це було досить просто; складнощі полягали в тому, як помістити стрічку на картці. Форрест використав кілька десятків різних клеїв, але жоден з них не дозволили приклеїти стрічку без складок або пошкоджень.
Розчарований Форрест прийшов додому пізно ввечері і розповів дружині Дороті про свою проблему і марні спроби зафіксувати тонку магнітну стрічку на пластиковій картці. Вона подумала хвилину і посміхнулася, оскільки в неї виникла дуже цікава ідея, навіяна довгим прасуванням сорочок.
Дороті попросила показати їй зразок картки та стрічки, які Форрест приніс додому. Вона взяла праску, акуратно розташувала магнітну стрічку на карті і поклала зверху наволочку, щоб розсіяти зайве тепло. Вона рівномірно прасувала все це протягом трьох хвилин, а потім продемонструвала Форресту першу справжню версію платіжної картки з магнітною смугою.
На наступний день Форрест показав це творіння своєму начальнику, Джерому Свігалсу, і воно привело його в захват. IBM не запатентували технологію відразу і наступні кілька років вдосконалювали процес. Пізніше вони змогли закріпити магнітну стрічку на картонних квитках лондонської підземки і каліфорнійської транзитної системи. Вони віддавали цю технологію безоплатно будь-яким компаніям, оскільки вона вимагала купівлі комп’ютерів IBM для обробки даних. Найбільшими споживачами розробки стали авіакомпанії, які використовували магнітні стрічки для посадкових квитків. Джером заявив, що на кожен долар, витрачений на дослідження, вони отримали $1500 прибутку за рахунок продажу комп’ютерів.
Джером і Форрест стали головними сподвижниками технології й отримали час, щоб презентувати нові ідеї на Раді директорів у травні 1969 року. Вони хотіли вдосконалити кредитні картки, які стали на той час дуже популярними. Форрест звернувся до кількох банкірів, але його пропозицію відкинули, оскільки вони не бачили причин для інвестицій великих сум в незнайому технологію. Презентація на Раді пройшла добре і справила враження на представників банків, що знаходилися там. Однак Томас Уотсон-молодший не був занадто впевнений і прошепотів Джерому, що «мама не любить кредитні картки». Це шокувало Джерома, але незабаром Томас схвалив проект.
Наприкінці 1969 року IBM створили перші ISO-стандарти для щільності доріжок магнітної стрічки. У 1970 році спільний експериментальний проект American Express, American Airlines і IBM пройшов в аеропорту О’Хара, Чикаго. American Express випустила 100 нових карток для постійних користувачів авіакомпанії і дозволила здійснювати електронну оплату квитків і кілька інших послуг за допомогою картки.
У 1973 році IBM офіційно анонсувала програмні продукти для зчитування і програмування карток з магнітною стрічкою, що дозволяють робити з них банківські картки та картки доступу для співробітників. У 70-х нова технологія входила в побут. Однак прорив здійснили в 1980 році, коли BankAmericard/Visa і MasterCharge почали використовувати цю розробку. Основною перешкодою була вартість картки – $2. Тим не менш, дедалі більший рівень шахрайства з кредитними картками виправдовував додаткові витрати.
До автоматичної авторизації кредитних карток торговельним мережам необхідно було переглядати «погані» номери, які публікувалися щотижня у спеціальному переліку. Майже п’ять років знадобилося великим компаніям, щоб зрозуміти важливість технології та впровадити її. Це сталося, коли Visa і MasterCard на 75% знизили ставки і скоротили термін оплати рахунків до декількох днів замість декількох тижнів. Це ще більше популяризувало кредитні картки і сприяло широкому застосуванню магнітної стрічки. До 1995 року 95% ритейлерів брали кредитні карти. Зараз цей показник наближається до 100%.
Від прасувальної дошки до Square
У перший час у банків було багато проблем із реалізацією карткових розрахунків, і в підсумку була прийнята система, в якій незалежні компанії можуть приймати картки від імені банків.
З кінця 1980-х років і до сьогоднішнього дня 95% всіх торгових рахунків представлені незалежними компаніями, які не є банківськими установами, але навіть останні втілення платіжних систем, такі як Square, стоять на плечах таких людей, як Форрест С. Перрі та його дружина Дороті з її прасувальної дошкою.
