Як перетворити Claude на «другий мозок»: проєктування кореневого рівня Cowork OS

У популярному ролику «Claude Cowork for Beginners: Build Your Own Jarvis» автор і продактівіті‑блогер Джефф Су показує, як зробити з Claude не просто чат‑бота, а повноцінну операційну систему для роботи — свого роду «AI‑другий мозок». Ключ до цього — правильно спроєктований кореневий рівень робочого простору, де все тримається на кількох простих markdown‑файлах і чіткій структурі пам’яті.

Цей матеріал розбирає саме цей базовий, але критично важливий шар — root‑рівень Claude Cowork OS: як він влаштований, чому побудований саме так і як завдяки йому AI починає пам’ятати ваші проєкти, звички та стиль роботи.

Від чат‑бота до операційної системи: що таке Cowork OS на кореневому рівні

Більшість користувачів взаємодіє з великими мовними моделями в режимі «одноразової сесії»: поставив запитання, отримав відповідь, закрив вкладку. Claude Cowork пропонує іншу парадигму — AI як постійний робочий середовище, яке «живе» разом із вами, пам’ятає попередні сесії, знає ваші активні проєкти й адаптується під ваш стиль.

Це досягається не якоюсь прихованою магією, а дуже прозорою файловою архітектурою. У центрі — батьківська папка, яку автор називає «Cowork OS» (у нього — з жартівливою назвою iClaude OS). Саме вона є коренем усієї системи: сюди підключається Claude, звідси він читає правила, сюди ж записує пам’ять.

На цьому root‑рівні все тримається на двох ключових markdown‑файлах:

• claude.md — глобальний інструктаж, «конституція» для всієї системи.
• memory.md — постійна пам’ять, спільна для всіх сесій і всіх задач.

Разом вони перетворюють модель з інструмента «поставив запит — отримав відповідь» на щось значно ближче до персональної операційної системи для роботи.

Claude.md: інструктаж, що перетворює хаотичний чат на керовану систему

Кореневий файл claude.md — це не код і не конфігурація в технічному сенсі, а звичайний текстовий документ у форматі markdown. Проте саме він визначає, як поводиться Claude у вашому робочому просторі.

У цьому файлі задається кілька фундаментальних правил.

По‑перше, тут явно прописано, що на початку кожної сесії Claude має прочитати файл пам’яті:

«На початку кожної сесії прочитай memory.md перед тим, як відповідати».

Це критичний момент. Без цього правила кожен новий діалог був би «чистим аркушем». Завдяки йому модель щоразу підтягує контекст: які проєкти зараз у роботі, що ви просили запам’ятати раніше, які уподобання вже зафіксовані.

По‑друге, у claude.md описана система пам’яті, яка працює на природній мові. Там є правило на кшталт:

«Коли я кажу “запам’ятай це”, запиши відповідну інформацію в memory.md».

Це перетворює звичайну розмову з AI на керований процес накопичення знань. Користувачеві не потрібно вручну відкривати файли, копіювати текст чи думати про структуру — достатньо в потрібний момент сказати «запам’ятай це», і система сама допише новий запис у файл пам’яті.

По‑третє, claude.md виконує роль диспетчера контексту. У ньому є розділ «routing map» — таблиця, яка пояснює Claude, які робочі «станції» (workstations) потрібно підключати для різних типів задач. Хоча детальна робота зі станціями — тема окремої розмови, саме на root‑рівні задається логіка маршрутизації: куди йти, якщо мова про email, куди — якщо про фінанси, а куди — якщо про контент.

Нарешті, у claude.md є блок посилань на додаткові ресурси — наприклад, файл із принципами тону голосу користувача. Ці посилання не завантажуються автоматично в кожну сесію, а лише коли це потрібно. Такий підхід дозволяє тримати під рукою багатий контекст, не перевантажуючи модель зайвими токенами.

У підсумку claude.md — це не просто «опис правил», а ядро, яке:

• визначає, що таке пам’ять у системі;
• вказує, коли й як її читати;
• пояснює, як підключати інші «модулі»;
• і робить усе це у звичайному текстовому форматі, доступному будь‑якому користувачеві.

Memory.md: як працює постійна пам’ять між сесіями

Якщо claude.md — це конституція, то memory.md — це щоденник, у якому фіксується все, що має значення в довгостроковій перспективі. Саме цей файл перетворює разові діалоги на безперервну історію співпраці з AI.

Структура memory.md навмисно проста, але продумана. Вона складається з двох основних розділів:

Перший — «Active projects». Тут зберігається перелік поточних проєктів користувача разом із коротким описом і, за потреби, статусом прогресу. Це можуть бути підготовка воркшопу, написання розсилки, обробка витрат чи будь‑які інші завдання, які не вкладаються в одну сесію.

Саме завдяки цьому розділу Claude «знає», чим ви живете зараз. Коли користувач у новій сесії запитує: «Що ми сьогодні маємо робити?» — модель, прочитавши memory.md, бачить список активних проєктів і може одразу видати релевантний перелік задач, а не ставити уточнювальні запитання з нуля.

Другий розділ — «Memory». Це загальна довгострокова пам’ять: факти про користувача, його вподобання, думки, які варто зберегти, або контекстні нотатки. Сюди автоматично додаються записи, коли користувач у діалозі каже щось на кшталт: «Поточні події відволікають усіх від важливого списку. Запам’ятай це».

У такому випадку Claude, керуючись правилами з claude.md, створює новий запис у розділі «Memory». Надалі, у новій сесії, можна поставити запитання: «Що я казав нещодавно про відволікання?» — і система, перечитавши memory.md, відтворить відповідну думку.

Цей механізм демонструє ключову ідею: пам’ять у Cowork OS не є «чорною скринькою» десь на сервері. Вона прозора, редагована й фізично існує у вигляді текстового файлу, який можна відкрити в будь‑якому редакторі. Це дає користувачеві контроль і розуміння того, що саме «знає» про нього AI.

«Cowork OS» як файловий корінь: структура, ресурси та інструменти

Щоб ця система працювала, потрібна чітка організація на файловому рівні. Базовий крок — створити в локальному сховищі (наприклад, у папці «Документи») кореневу директорію з назвою на кшталт Cowork OS. Саме її Claude використовуватиме як робочий простір.

Усередині цієї папки розміщуються два головні файли:

• claude.md — глобальні правила.
• memory.md — глобальна пам’ять.

Далі створюється папка 00 resources — кореневий каталог ресурсів. У ньому зберігаються довідкові матеріали, які Claude підвантажує лише за потреби. Один із ключових таких файлів — voice_principles.md.

Цей документ описує тон, стиль і мовні патерни користувача. Він будується автоматично: якщо до Claude підключено Gmail, система може проаналізувати останні 30 надісланих листів і на основі цього сформувати початковий профіль голосу. Якщо ж інтеграції немає, можна вставити п’ять зразків тексту й використати альтернативний промпт. У будь‑якому випадку результатом стає розлогий файл (у автора — понад 150 рядків), де зафіксовано, наприклад, що користувач пише «теплим, прямим і професійним тоном без зайвої офіційності».

На кореневому рівні voice_principles.md лежить саме в 00 resources. У claude.md є правило, яке каже Claude перед створенням контенту для конкретного користувача прочитати цей файл. Завдяки цьому чернетки розсилок, листи чи інші тексти звучать не як «узагальнений AI», а максимально наближено до реального стилю людини.

Ще один практичний елемент — використання Obsidian. Автор пропонує відкрити папку Cowork OS як «vault» у цьому безкоштовному застосунку. Це не обов’язкова частина системи, але суттєво спрощує перегляд і редагування markdown‑файлів. Обмежуватися знанням Obsidian не потрібно: достатньо вміти відкрити папку як сховище й переглядати claude.md, memory.md та інші документи в зручному форматі.

Важливий нюанс: усі ці файли — звичайний текст. Їх можна завантажити як готові шаблони, відкрити в будь‑якому нотатнику, змінити під себе. Це знімає бар’єр входу: щоб побудувати власний Cowork OS, не потрібно програмувати, достатньо працювати з текстом.

Як працює «другий мозок» на практиці: від пам’яті до відповідей

Коли кореневий рівень налаштований, взаємодія з Claude починає нагадувати роботу з дуже уважним асистентом, який пам’ятає попередні розмови й контекст.

Сценарій виглядає приблизно так. Користувач відкриває нову сесію. Claude, згідно з правилом у claude.md, спершу читає memory.md. У розділі «Active projects» він бачить, що зараз у роботі, наприклад, фіналізація воркшопу, підготовка вечері, написання розсилки та обробка витрат. У розділі «Memory» — що користувач, скажімо, легко відволікається через поточні новини й хоче це враховувати в плануванні.

Після цього можна просто запитати: «Що ми маємо зробити сьогодні?» — і Claude, спираючись на пам’ять, видасть список завдань, а не загальні поради. Якщо попросити: «Скільки я витратив минулого місяця?» — система знатиме, що це пов’язано з фінансовим трекінгом, і зможе опрацювати відповідні дані. Якщо сказати: «Фіналізуй наступну розсилку в моєму тоні й дай посилання на сторінку в Notion», — Claude, знову ж таки, спираючись на voice_principles.md і активні проєкти, згенерує текст, який звучить як користувач, а не як абстрактний бот.

Ключовий момент: усі ці «чарівні» можливості базуються на дуже конкретних механізмах:

• читання memory.md на старті кожної сесії;
• структурована пам’ять із розділенням на активні проєкти й загальні спогади;
• явні правила запису пам’яті через фрази на кшталт «запам’ятай це»;
• і можливість у будь‑який момент поставити запитання про минулі сесії, на які Claude відповідає, перечитавши власні попередні записи.

Таким чином, Cowork OS не намагається «вгадати» минулий контекст, а відтворює його з прозорого текстового джерела, яке сам же й веде.

Висновок: сила в простій, але послідовній архітектурі

Кореневий рівень Claude Cowork OS показує, що перетворити AI‑чат на повноцінну операційну систему для роботи можна без складної інфраструктури. Достатньо:

• мати одну батьківську папку Cowork OS;
• покласти в неї два ключові файли — claude.md як глобальний інструктаж і memory.md як постійну пам’ять;
• створити 00 resources з файлами на кшталт voice_principles.md;
• і прописати в claude.md прості, але жорсткі правила: читати пам’ять на старті, записувати нові факти за командою «запам’ятай це», підключати потрібні ресурси лише тоді, коли вони справді потрібні.

У результаті Claude перестає бути «розумною, але забудькуватою» моделлю й перетворюється на керовану систему, яка пам’ятає ваші проєкти, стиль, вподобання й може відповідати на запитання про минулі сесії, спираючись на власні записи.

Це не магія й не закритий корпоративний стек, а прозора текстова архітектура, яку можна відкрити, зрозуміти й адаптувати під себе. Саме з такого кореневого рівня починається побудова справжнього AI‑«другого мозку» для роботи.

Джерело

Claude Cowork for Beginners: Build Your Own Jarvis — Jeff Su