У Північній Кореї автомобілі їздять на дровах, люди вручну рвуть бур’яни на полях, а електроенергію вимикають уночі навіть в столиці. Більшість населення країни за рівнем доступних технологій застрягло в 40-50-х роках минулого століття. Виключенням є мобільна сфера, яка бурно розвивається попри внутрішні драконівські заборони та зовнішньоекономічні санкції. Ось як Північній Кореї вдається у таких умовах розвивати мобільний зв’язок.
Мобільний зв’язок у Північній Кореї вперше запрацював в 2002 році, але вже в 2004 році його заборонили. На той момент власниками стільникових апаратів стало понад 20 тисяч корейців. Заборону зняли лише в 2008 році, і це дало поштовх вибуховому розгортанню мобільного зв’язку. І вже майже 6 млн корейців користуються мобільним зв’язком – чверть населення. Однак вже в 2017 році ООН наклала санкції на державу, заборонивши імпорт мобільних апаратів.
Смартфони в Північній Кореї є важливим інструментом і засобом виживання для багатьох. В країні немає вільного доступу до мобільного інтернету, а основне використання мобільного трафіку – спеціальний додаток зі свіжими розпорядженнями комуністичних чиновників. Однак саме телефони дозволяють корейцям отримувати неофіційний дохід, який дозволяє їм виживати.
Апаратна частина телефонів Північної Кореї використовує компоненти від тайванських напівпровідникових компаній, батареї постачає Китай, в якості операційної системи використовується модифікована версія Android. Інфраструктура стільникових мереж базується на технологіях Huawei.
Модель Pyongyang 2423, випущена минулого року, має процесор Mediatek MT6737, слот для однієї SIM та картки пам’яті. Остання була виробництва Toshiba. Сам Pyongyang 2423 виготовили та зібрали на заводі Gionee – це китайський виробник бюджетних мобільників. Обидві компанії заявляють, що підкорюються санкціям ООН та не постачають компоненти Північній Кореї, а Gionee не дала коментаря. В іншому девайс має 16 ГБ флеш, 2 ГБ оперативної пам’яті, Android 8.0, екран 5,5-дюйма, камеру 13 мегапікселів та 8 мегапікселів фронтальну, батарею 3000 мА*год, розміри 148,3×71,7×8,1 мм.
Вартість телефона у Північній Кореї складає від $100 до $400 і купити їх можна як в державних магазинах, так і приватних торгових точках. SIM-картку необхідно реєструвати в міністерстві телекомунікацій. Зазвичай телефони продаються уже зі стартовими пакетами, тарифний план яких включає 200 хвилин дзвінків. Передоплатні пропозиції коштують $13 за 100 хвилин. Заробітна платня північного корейця становить в середньому $100 – лише 4% від заробітку південного корейця (самі корейці не розділяють себе на північну та південну та вважають обидві Кореї єдиною, але з тимчасово окупованою територією).
Офіційно міжнародні бренди, такі як Apple iPhone не продаються. Однак на «чорному» ринку заможні корейці мають можливість купити такі девайси.
Північнокорейські телефони можна використовувати лише для дзвінків всередині країни. Вони також мають кілька унікальних функцій безпеки. Завантаження та передача файлів заборонені. При спробі так зробити з’являється вікно із загрозливим повідомленням. Додатки, такі як карти, ігри, словники, показують, що їх розробили північнокорейські інженери в державних установах чи університетах.
На телефонах є шпигунський інструмент. Коли користувач робить щось недозволене, наприклад, хоче переглянути заборонене відео, у закритий журнал в пам’яті мобільника заноситься відповідна позначка. Політкерівники час від часу перевіряють цей журнал. Також Android в телефонах відстежує інші дії користувачів.
Якщо спробувати перенести контент через картку пам’яті – телефон одразу їх видалить. Передача по USB заблокована. Дозволені файли (книги, відео, додатки, музика) доступні лише зі спеціального магазину контенту.
Цікавий факт – газети у Північній Кореї не зберігаються, а більшість громадян може читати їх або зі смартфона або зі стенду на зупинці громадського транспорту. Відсутність підшивок газет дозволяє владі втілювати будь-яку пропаганду без можливості перевірити її ж минулі слова (як у книзы “1984”).
Хоча телефони в Північній Кореї коштують дорого як порівнюючи з доходом так і по відношенню до їхніх характеристик, ці девайси є важливими для громадян. Економіка Північної Кореї після спустошливого голоду 90-х змусила жителів самих піклуватися про себе, що породило тіньову економіку. Влада офіційно не дозволяє, але закриває очі на дрібний бізнес, а іноді навіть бере його «під крило» – приватні підприємці можуть бути легально оформленими на якесь державне підприємство і оплачуючи тому відсоток за «дах».
Корейці кажуть, що такий тіньовий бізнес приносить їм більше доходів, ніж офіційна зарплатня. Проведене цього року опитування показало, що 90% корейців відчули поліпшення в житті завдяки мобільному телефону. Близько половини заявляють, що мобільник допомагає їм в торгівлі. «Мільйони людей використовують стільникові телефони та потребують їх для виживання або для демонстрації свого багатства, – каже один з авторів дослідження Шін Мі-Нуео з «Організації за єдину Корею». – Оплата телефонних рахунків створює гігантський потік прибутку для влади». Оцінити в грошах цей прибуток складно, але експерти вважають, що він є одним з найбільших в державі.
У 2017 році Північна Корея офіційно імпортувала з Китаю телефонів на $82 млн. Це третя найбільша стаття імпорту після соєвого масла та тканин. Після введення санкцій в 2018 офіційний імпорт впав до нуля.
Виробництво мобільних телефонів перейшло в тінь, і основним джерелом постачання компонентів є відкритий кордон Північної Кореї з Китаєм. Вільям Браун, бувший співробітник розвідки США зі спеціалізацією на Північній Кореї, каже, що провозити контрабанду через цей кордон нескладно. Купа посередників надзвичайно ускладнює пошук кінцевих відповідальних осіб. Офіційно Китай підтримує санкції ООН, але захищає те, що він називає «нормальною торгівлею» з Північною Кореєю.
За матеріалами: Reuters, The Люди
