Коли дивишся вночі на небо, може здатися, що сірий, вкритий кратерами ландшафт Місяця досі залишається в недоторканому стані. Але там вже є перші відбитки людських ніг, прапор США і табличка з написом: «Тут люди з планети Земля вперше ступили на Місяць, липень 1969, н. е. Ми прийшли з миром для всього людства».
Позаземне сміття
П’ять десятиліть потому прапор першим здав позиції перед нестримними силами природи. Потужні ультрафіолетові промені від Сонця вибілили його, стерши зірки та смуги.
Але американці залишили на Місяці не один прапор – там їх шість. Разом із ними космічні мандрівники залишили там майже 200 тонн сміття.
За даними NASA, на супутнику нашої планети знаходиться 96 контейнерів з уриною та блювотинням. Разом із ними поверхню засмічують старе взуття, рушники, рюкзаки, вологі серветки. Астронавти також залишили журнали, камери, ковдри, лопати. Після кількох міжнародних місій у сміття можна записати сімдесят місячних апаратів та багато решток орбітерів, які зійшли з орбіти Місяця та розбилися на його поверхні.
Порівняно із Землею її природний супутник має надзвичайно тонку атмосферу, тому сміття буде розкладатися на атоми дуже довго. За оцінками науковця Аризонського університету Марка Робінсона, активну участь у руйнуванні сміття на Місяці братимуть мікрометеорити. Але навіть з їхньою допомогою залишене сміття розкладатиметься від 10 до 100 млн років.
Планета-звалище
Дивлячись із далекого космосу на Землю, можна побачити, як вона сходить, наче блакитний місяць. Однак наблизившись до неї, можна помітити хмари космічного сміття на її орбіті. На висотах від кількох сотень до тисяч кілометрів над головами людства кружляє 3000 тонн сміття.
Вперше людина «жбурнула» шматок своєї життєдіяльності в космос 17 березня 1958 року – це був супутник «Авангард-1». Він робить повний обліт Землі кожні 132,7 хвилини. Компанію йому складають 29 000 великих шматків іншого сміття від 1 700 інших супутників.
Якщо рахувати крихітні об’єкти до 10 сантиметрів, тоді їх буде вже 670 000 штук. Сміття розміром від 1 мм до 1 см на орбіті налічується 170 млн одиниць. І хоча вони здаються дріб’язком, космічні швидкості їхнього руху перетворюють це сміття на смертельну небезпеку. За даними Європейського космічного агентства, зіткнення Міжнародної космічної станції зі шматком розміром 1 см еквівалентне за наслідками вибуху ручної гранати на борту.
Космічне сміття в океані
Людство смітить як над собою, так і під собою. В Тихому океані є зона з назвою «Точка Немо», яка слугує кладовищем космічних апаратів. Її обрали через віддаленість від суші – найближча земля в 2400 км. Сюди спрямовують об’єкти, які не згорять повністю при сходженні з орбіти.
У період з 1971 по 2016 роки в цій області затопили 260 космічних апаратів. Серед них 140 російських вантажних апаратів, що привозили в космос запаси, ракети SpaceX, радянська космічна станція «Мир», кілька вантажних кораблів Європейського космічного агентства.
Людство смітить усюди
Якщо люди легко відправляють на смітник шедеври технологій вартістю у мільярди доларів, що вже й казати про побутові пристрої. Кількість викинутих комп’ютерів, мобільних телефонів, побутових приладів та іншого електронного непотребу щороку збільшується на 45 млн тонн. Це еквівалентно вазі 4500 Ейфелевих веж.
Світовим лідером із виробництва лайна є США. Середній американець щодня викидає 3,2 кілограми сміття, або 90 тонн за все життя. За об’ємом ця купа дорівнює 1100 могилам. Більшість з цього сміття переживе будь-який надгробний камінь, піраміди фараонів, і тим паче – сучасні будівлі.
Але побутове сміття виявляється краплею на тлі відходів промисловості. Адже готовий продукт являє собою лише 5% матеріалів від загальної кількості, яка була витрачена на його виробництво, упаковку та доставку.
На кожні 150 кілограмів товарів на полицях магазинів заводи відправляють на сміттєзвалище 3 тонни. Кожні 24 години фабрики генерують 3 000 000 тонн лайна. До 2025 року ця цифра збільшиться вдвічі, а до кінця століття – до 10 млн тонн відходів щодня.
Природнє лайно від самих людей
До промислових відходів також варто додати відходи організмів самих людей, об’єми яких стрімко зростають. В 10 000 році до нашої ери на планеті було близько 1 млн людей, за оцінками автора книги «Походження лайна» Девіда Вальтнера-Тоеса. Це 55 млн кілограмів лайна щороку, розкиданого дрібними купками по планеті. В 2013 році на Землі жили 7 млрд людей, які щороку генерували 400 млн тонн лайна.
Сміття ледве не затопило
Особливо відчутною сміттєва діяльність людини стала у великих містах. Наприклад, гуляючи Нью-Йорком, можна помітити, що всі будинки в районі Бруклін знаходяться над вулицею, а до першого поверху ведуть невеликі сходинки. Все тому, що рівень сміття взимку піднімався на метр. Це був сніг, перемішаний із конячими відходами, що прибував зі швидкістю 1000 тонн гною та 227 000 літрів сечі щодня.
Відома вулиця Волл-стріт вирішує сьогодні долі всіх людей на планеті. А своєю назвою вона завдячує сміттю. У ХІХ столітті одними з основних прибиральників вулиць були свині – вони їли майже все. Існували спеціальні свинарні, які постачали тварин для прибирання великих міст. Свині вільно бігали і по Волл-стріт. А щоб вони не псували будинки та прибудинкові сади, на вулиці побудували паркан висотою 3,5 метри. Власне, Волл-стріт перекладається з англійської, а в оригіналі з датської (de Waal Straat) як «вулиця зі стіною».
На тлі труднощів європейців та американців, які тонули в лайні та викликаних ним хворобах, китайці проявили мудрість. Вони віками вивозили біологічні відходи з міст у поля, додаючи їм врожайності таким гноєм. У Китаї на добриво переробляли 90% екскрементів.
Середня людина «виробляє» 50-55 кілограмів лайна та 500 літрів сечі щороку. В цих відходах міститься 10 кілограмів азоту, фосфору та кальцію – трьох головних елементів для росту рослин. Одна людина своїми відходами дозволить виростити 200 кілограмів зернових.
Японці також з 1603 по 1868 роки мали замкнуту систему обороту лайна. Вони називали її «Шимогое» – «добриво з дупи». Спершу вони обмінювали лайно на вирощені овочі та фрукти, а згодом почали продавати його за гроші. Лайно виявилося настільки цінним ресурсом, що за нього боролися. Орендодавці могли підвищувати орендну плату, якщо в їхньому будинку зменшувалася кількість жильців, адже при цьому падала кількість виробленого лайна. У 1800-х роках ціна якісного лайна від людини, яка добре їсть, стала такою високою, що його крали. Японська влада запровадила кримінальне покарання за такі крадіжки.
На іншому боці планети країни за лайно воювали. «Війна за гуано» 1864-1866 років була першою в історії, коли держави билися за право власності на пташині відходи. Це була золота жила для Перу, до якої згодом приєдналася Чилі. Все тому, що на островах Чінча живе близько мільйона птахів. Кожен із них генерує 20 грамів лайна щодня, і за роки назбиралися тисячі тонн, що мали вигляд гор.
Гуано дуже поживне для землі, і птахів на островах охороняли. Інки карали смертю того, хто вбив пташку. Європейці відкрили чудесні властивості цього добрива в 1804 році, коли виснажена земля дала збільшення врожаю на 30%. За оцінками, пташине лайно в 35 разів потужніше за інші типи гною.
У США також хотіли мати джерело пташиного гуано, і в 1856 році видали закон, за яким будь-який житель Штатів міг зробити американським щойно відкритий острів з пташиними відходами. Острів не ставав американським, тільки якщо він вже належав іншій державі або на ньому жили громадяни інших держав. Сьогодні таким чином США володіють сотнями островів у Тихому океані та на Карибах. Хоча запаси гуано на них вже давно вичерпані, закон діє і донині.
Найбільший винахід людства
Коли «Війна за гуано» завершилася, запасів залишалося на десять років. Це означало настання голоду на планеті, бо хороші врожаї зникли б без багатого на азот пташиного добрива. Азот – це головний елемент всіх живих істот і основа для ДНК.
Хоча азот складає 78% нашої атмосфери, для біологічного життя він непридатний. Організми споживають хімічні сполуки на основі азоту. Однак трансформація молекули азоту з повітря для її участі в хімічних реакціях потребує дуже великого обсягу енергії – вона розпадається лише при температурах 1000 °C.
Людство врятували хіміки Фріц Габер та Карл Бош. Перший винайшов процес, а другий запустив індустріальне виробництво азотного добрива на його основі. І хоча процес дуже складний, а фабрика займає площу невеликого міста, так з’явилося майже нескінченне джерело азотних добрив.
Сьогодні заводи, що виготовляють азотні добрива за методом Габера-Боша, побудовані на всій планеті. В 2016 році вони виготовили 146 млн тонн добрив, і попит зростає разом із зростанням населення планети.
І ось цікавий факт: половина всього азоту у вашій їжі – це синтетика. А це значить, що половина азоту надійшла у ваші ДНК з фабрик Габера-Боша.
Витримка з книги «Пузир реальності» за авторством Зія Тонґ, видавництво Penguin Canada, 2019 рік. За матеріалами Wired
