Американський інженер Бен Голмен витратив шість років, щоб створити те, що сам назвав «найнепрактичнішим у світі дисплеєм із 1000 пікселів». Його пристрій показує зображення, обертаючи дерев’яні кубики з пофарбованими гранями, й тепер доступний кожному — через веб-сайт. Проєкт отримав назву Kilopixel — 40?25 пікселів, суто механічних.
З чого все почалося
У своєму блозі Голмен описує: «Цей проєкт включав веб-додаток, фізичний контролер, власноруч створену раму, генерування G-коду, моделювання в 3D, 3D-друк, добір матеріалів — і купу фрезерування. Це наймасштабніше, що я коли-небудь будував».
Перші версії Kilopixel базувалися на знайомих інженерам компонентах: крокових моторах, алюмінієвому профілі, шківах — усе як у звичайному 3D-принтері чи лазерному гравері.
Від кульок до дерева
Спершу Голмен планував використовувати пінг-понгові кульки як «пікселі»: вони легкі, дешеві, прості в обробці. Але на практиці виникли труднощі: матеріал виявився крихким і складним у стабільному кріпленні. Спроба з м’ячиками Nerf також провалилася.
У підсумку Голмен повернувся до улюбленого матеріалу — дерева, а інженерні дискусії підштовхнули його до ідеї дерев’яних кубиків, а не сфер. Кожен «піксель» — це кубик, дві грані якого пофарбовані в чорний і білий, і який можна повертати, щоб формувати зображення.
Як це працює
Дисплей складається з 1000 дерев’яних блоків, які обертаються за допомогою CNC-контролера, отримуючи команди по USB/серійному з’єднанню у форматі G-коду.
Принцип такий:
-
Дві осі контролюють позицію машини над конкретним «пікселем»;
-
Третя вісь приводить у дію механізм, який штовхає кубик, щоб той перевернувся потрібною гранню вгору.
Голмен описує це коротко: «Kilopixel — це по суті 2-осьова машина, яка використовує третю вісь для натискання на піксель».
Дисплей підключений до інтернету і зараз приймає зображення від користувачів у черзі. Якщо ви зайдете на kilopx.com, то побачите зображення, яке повільно формується в прямому ефірі. Під ним — черга зображень, надісланих іншими користувачами.
Кожен охочий може намалювати власне зображення і надіслати його в систему — але варто запастися терпінням: один кадр може рендеритися десятки хвилин.
Наразі вебінтерфейс Kilopixel підтримує три режими:
-
Надсилання користувацьких зображень;
-
Спільне малювання в реальному часі;
-
Генерація візерунків у режимі очікування («idle mode»).
Голмен бачить майбутнє цього пристрою у кав’ярнях чи хабах, де люди зможуть взаємодіяти з цією аналогово-цифровою «інсталяцією» просто зі смартфона.
До речі, жодному «екрану» з дерев’яних пікселів не потрібен режим очікування — хіба що ви поставите Kilopixel на підвіконня, і фарба вигорятиме від УФ-променів.
На YouTube Голмен виклав відео тривалістю 9 годин 50 хвилин, де можна побачити, як працює пристрій. Звісно, краще проклікати вручну — але ви зможете оцінити масштаб і повільність цього мистецького механізму.
Наприкінці блогу Голмен іронічно додає: «Є лише один Kilopixel. Це щось фізичне, в моєму офісі, і його керує інтернет. Що може піти не так?»
Kilopixel — це медитативна, дивакувата, технічно вишукана штука, яка одночасно дратує й захоплює. У світі, де екрани стали надшвидкими й надреалістичними, Голмен побудував щось нарочито повільне, що буквально «клацає» кожен піксель упродовж кількох секунд.
