Період з 476 року н. е. до приблизно 1000 року н.е. називають “Темні віки”. Культурний та економічний спад у Західній Європі після падіння Західної Римської імперії створили відчуття історичної «темряви». Цей період мав розвиток у релігії, ремеслах, усній культурі та регіональних традиціях, просто ми, нащадки, мало знаємо про це. Темні віки так називають через різке скорочення джерел письмових свідчень, через що цей період виглядає темною плямою історії.
Деякі з найцінніших документів світу зберігаються глибоко в архівах бібліотеки Кембриджського університету. Там знаходяться листи сера Ісаака Ньютона, записники, що належали Чарльзу Дарвіну, рідкісні ісламські тексти та папірус Неша – фрагменти аркуша приблизно 200 року до нашої ери, що містять Десять заповідей, написаних івритом.
Ці рідкісні, а часто й унікальні, рукописи безпечно зберігаються в умовах контрольованого клімату, а співробітники дбайливо доглядають за ними, щоб ніжні сторінки не кришилися, а чорнило не осипалося з часом.
Однак, коли до бібліотеки надійшло 113 коробок із паперами та пам’ятними речами з офісу фізика Стівена Гокінга, установу чекала незвична проблема. Поруч із листами, фотографіями та тисячами сторінок, пов’язаних із роботою Гокінга в галузі теоретичної фізики, були знайдені предмети, які вже нечасто трапляються в сучасних офісах – дискети.
Вони стали результатом раннього захоплення Гокінга персональними комп’ютерами, якими він міг користуватися навіть попри форму захворювання мотонейронів, відому як боковий аміотрофічний склероз, завдяки спеціальним модифікаціям і програмному забезпеченню. Усередині цих дискет могли зберігатися найрізноманітніші забуті дані або раніше невідомі відомості про життя вченого. Уяву архівістів це справді вразило.
Нині ці дискети є частиною проєкту бібліотеки Кембриджського університету з порятунку прихованих знань, замкнених на дискетах. Проєкт Future Nostalgia відображає ширшу тенденцію у масиві інформації, що надходить до архівів і бібліотек у всьому світі.
«Більшість пожертв ми отримуємо від людей, які або виходять на пенсію, або помирають, – пояснює Леонтьєн Талбум, учасниця команди з цифрового збереження бібліотеки та керівниця цього проєкту. – Це означає, що ми дедалі частіше стикаємося з матеріалами з епохи персональних комп’ютерів».
Стівен Гокінг протягом десятиліть користувався персональними комп’ютерами, тому йому належить значний обсяг цифрових матеріалів.
На перший погляд міцний пластик дискет, популярних у період із 1970-х до 1990-х років, може здаватися надійнішим за крихкі рукописи. Папір гниє, чорнило блякне й розтікається. Синтетичні матеріали можуть зберігатися значно довше – саме тому пластикове забруднення є такою серйозною проблемою. Однак цифрова інформація, збережена всередині цих жорстких касет, є значно вразливішою, ніж здається. Оксид заліза, яким вкрита тонка пластикова плівка всередині, з часом може руйнуватися та втрачати свої магнітні властивості. Це означає, що дані можуть бути втрачені назавжди.
Застарілі носії даних, такі як дискети, створюють серйозні ускладнення для архівістів. «Якщо є книга, не має значення, наскільки вона стара – її все одно можна прочитати, – каже Талбум (за умови, звісно, що зрозуміла мова, якою вона написана). – Але з дискетами все складніше: потрібне спеціалізоване обладнання, щоб просто отримати доступ до вмісту. Це схоже на ситуацію, коли для відкриття книги потрібен ключ. І навіть після цього не завжди вдається прочитати те, що всередині. Потрібно також розбиратися в системах, у яких ці дискети були відформатовані».
Це викликає занепокоєння серед архівістів, істориків та археологів, що майбутні покоління можуть зіткнутися з певною «цифровою темною епохою», досліджуючи матеріали останніх приблизно 50 років. Подібно до Темних віків Європи після падіння Римської імперії, річ не в тому, що нічого не відбувалося. Але якщо не збережеться жодних записів, стане неможливо дізнатися, що люди думали, відчували і як вони жили.
Щоб упоратися з цим викликом, проєкт Future Nostalgia намагається зібрати фрагменти стародавнього комп’ютерного обладнання для читання рідкісних і незвичних дискет. Навіть маючи необхідну техніку, команда змушена кропітливо визначати способи форматування дисків, щоб коректно прочитати інформацію. Талбум також доводиться обережно видаляти цвіль із крихкої поверхні магнітних носіїв, щоб не подряпати їх.
«Якщо їх зберігали в гаражах або на горищах, вони можуть покриватися пліснявою», – пояснює вона.
Матеріали, які вже вдалося відновити, дають інтригуюче уявлення про різноманіття збереженого контенту. Лише в бібліотеці Кембриджського університету Талбум обробила дискети, що містили все – від текстів і абстрактних списків поета Ніколаса Мура до матеріалів товариства, присвяченого паранормальним явищам. Проте саме дискети Гокінга залишаються для неї найціннішими. «Для мене було честю працювати з ними», – говорить вона.
Матеріали Гокінга надійшли до бібліотеки разом з іншими архівами з його офісу через програму Acceptance in Lieu, яка дозволяє важливим історичним об’єктам і архівам ставати загальнодоступними. Поряд із паперами, листами та роздруківками було передано й значну кількість цифрових матеріалів.
Дискети Гокінга надійшли у двох партіях. Перша складалася з дисків формату 5,25 дюйма з комп’ютера, що використовував систему DOS. «Фактично це ранній Windows», – пояснює Талбум. Визначити точну дату створення дискет складно, оскільки системи використовувалися досить довго, але вважається, що саме ці диски є найдавнішими в колекції. Значна частина вмісту ще досліджується, але вже відомо, що там є листи, написані Гокінгом.
Також на частині дискет були виявлені ігри – можливо, це є невеликим уявленням про відому схильність ученого до легкого гумору.
Друга партія складалася з поширеніших дисків формату 3,5 дюйма. Вони, імовірно, належать до пізнішого періоду та пов’язані з раннім комп’ютером Mac. «Переважно це лекції, – зазначає Талбум. – Із технічної точки зору вони надзвичайно цікаві, адже його лекції були настільки великими, що їх доводилося розбивати на кілька дискет».
Відомо, що Гокінг записував свої виступи та зберігав їх на дисках, щоб згодом відтворювати через синтезатор мовлення. Його цифрові файли могли також містити папки з текстовими документами на широкий спектр тем, які були для нього важливими, дозволяючи обирати фрагменти для озвучування в розмовах або у відповідях на запитання. Принаймні на частині дискет також зберігалося програмне забезпечення, яке він використовував.
Відмінності у розмірах дисків і програмному забезпеченні, необхідному для доступу до матеріалів Гокінга, є типовими для ранньої епохи дискет. «Не існувало однієї системи, яка б домінувала на ринку, – пояснює Талбум. – Це був справжній дикий Захід». Для сучасних архівістів це означає необхідність використовувати десятки різних пристроїв для читання дисків різних форматів із різних систем. І часто доводиться докладати значних зусиль, щоб знайти це стародавнє обладнання – від аукціонів із розпродажу майна до ринків колекціонерів.
«Я купив свій восьмидюймовий дисковод на eBay, – розповідає Кріс Ноулз, учасник проєкту Future Nostalgia. – Це було справжнє диво, що він працює». Він використовує свій пристрій для вилучення даних із майже 200 восьмидюймових дискет для Центру архівів Черчилля. «Це найстаріший формат у нашій колекції», – говорить він про ці складні в роботі диски, які колись належали Нілу Кінноку, лідеру Лейбористської партії Великої Британії у 1983–1992 роках. «Спочатку ми думали, що на них лише промови, які вже маємо в інших форматах. Але в процесі тестування з’ясувалося, що принаймні частина матеріалів є листуванням із його виборцями».
Хоча цього разу вдалося знайти справний привід для рідкісного формату, Талбум вважає, що з часом це буде дедалі складніше. «Це обладнання не вічне, – каже вона. – Десять років тому знайти його було простіше. Зараз воно поступово зникає».
Зникає не лише апаратне забезпечення, а й інформація про програмне забезпечення для дискет. «Багато людей, які працювали з цими системами, або вийшли на пенсію, або померли, – пояснює Талбум. – Тому ці знання поступово втрачаються».
Дискети Кіннока є наочним прикладом. «Отримати доступ до цих матеріалів було надзвичайно складно, – каже Ноулз. – Вони були створені в текстовому процесорі Diamond. Про нього майже немає інформації. Для систем, у яких були ігри, існують фан-спільноти, і архівісти іноді користуються їхніми інструментами. Але коли таких спільнот немає, все стає значно проблематичнішим».
Навіть якщо дані з дискети вдається витягнути, часто потрібно виконати значну додаткову роботу, щоб зробити їх читабельними на сучасних пристроях. Пітер Ріс, архівіст у проєкті Cambridge History of Innovation, порівнює цей процес із перекладом. «Філологи перекладають давню латину в текст, який ми можемо прочитати сьогодні, – пояснює він. – Саме це й робить Future Nostalgia з цим нечитабельним кодом. Ми використовуємо технічні засоби, щоб його розшифрувати, а потім зробити зрозумілим».
Цей етап часто є найскладнішим. Саме тому частина даних, відновлених у межах проєкту, поки що недоступна для дослідників. «У випадку матеріалів Стівена Гокінга наступним кроком є забезпечення доступу, – зазначає Талбум. – Складність запуску старого програмного забезпечення на сучасних пристроях робить цей процес дійсно проблемним».
Ноулз зазначає, що використання сучасних засобів для роботи зі застарілим програмним забезпеченням інколи може трохи змінювати вигляд або відчуття оригінального матеріалу. «Ми намагаємося мінімізувати будь-які зміни», – пояснює він.
На даний момент, на думку Талбум, найкритичнішим завданням є просто витягти та зберегти дані з дискет – поки ще не надто пізно. «Багатьом дискетам уже 40 або 50 років, – каже вона. – Магнітний матеріал, на якому зберігаються дані, починає руйнуватися. Тому ми повинні зберегти їх якомога швидше».
Окрім цієї технічної роботи для архівної спільноти, Талбум також залучає громадськість до своєї ініціативи зі збереження забутої інформації, замкненої на дискетах. 9 жовтня 2025 року в бібліотеці Кембриджського університету вона провела майстер-клас, на який люди могли принести старі дискети, що зберігалися в них удома, та дізнатися, що саме на них записано.
На думку Ноулза, участь громадськості у збереженні даних із дискет є цілком логічною. «Існує очевидний і дуже великий інтерес до сімейної історії, – каже він. – Це спосіб повернути те, що люди вважали втраченим, і дізнатися більше про те, що зберігали члени їхніх родин».
Ріс також сподівається, що таким чином вдасться знайти додаткові роботи науковців із Кембриджа та інших місць. «Старі електронні листи або робочі календарі можуть не здаватися історичними документами. Вони навіть можуть виглядати банальними. Але саме так виглядали листи Ньютона або Дарвіна 200 років тому. Тепер же вони є безцінним джерелом для розуміння минулого».
Особливі труднощі для команди становлять рідкісні дискети, як-от тридюймові диски Amstrad, доступ до інформації на яких виявися особливо складним.
Сама Талбум найбільше зацікавлена в будь-яких дисктах формату 5,25 дюйма – одному з найраніших типів дискет і її особистому фавориті. «У ті часи дискети були дуже дорогими, – пояснює вона. – Люди використовували їх повторно і перезаписували. Тому з 5,25-дюймовою дискетою ніколи не знаєш, що на ній насправді. На етикетці може бути написане одне, а всередині – зовсім інше».
Саме ця непередбачуваність і робить роботу з дискетами настільки привабливою. «Коли отримуєш архів паперових матеріалів, імовірно, хтось уже гортaв ці сторінки, – каже Талбум. – А от дискети просто передаються нам. Мене захоплює думка, що хтось поклав дискету 40 років тому, а я – перша, хто знову її бачить. Це відчуття справжнього відкриття».
У час, коли цифрову інформацію можна отримати практично з будь-якої точки світу, Ріс погоджується, що в роботі з дискетами, на яких десятиліттями залишалося «спляче» програмне забезпечення й дані, є щось особливе. «Може здатися, що за останні 30-40 років мало що змінилося, – підсумовує він. – Але дискети показують, наскільки чужим і далеким є минуле насправді. І водночас вони допомагають нам краще його пам’ятати».
За матеріалами: BBC
