У подкасті Confluent Developer архітектор даних і AI‑систем Джон Міллер (Enid Technologies) та технологічний топменеджер із фінансової індустрії Ерік Бродa обговорюють те, що вони називають наступним кроком еволюції розподілених систем: enterprise‑агенти, побудовані навколо Claude Code/Codex і розгорнуті як мікросервіси. Йдеться не про черговий персональний помічник для розробника, а про «мікросервіс із мозком», здатний стати повноцінним учасником бізнес‑процесу.
Мікросервіс із мозком: чому просто LLM замало
Класична відповідь на запитання «що таке агент?» сьогодні часто зводиться до «мікросервіс, який викликає LLM». Бродa погоджується лише частково. У їхній моделі агент — це справді мікросервіс, але «з мозком», який не обмежується API‑викликами й технічними інтеграціями.
Такий агент може спілкуватися природною мовою, опираючись на «інтелект» великої мовної моделі. Але, підкреслює Бродa, простий LLM у контейнері не перетворюється автоматично на enterprise‑агента. Він може відповідати на запити, однак не вміє самостійно виконувати довгі, складні й стійкі до збоїв завдання в реальних процесах.
Щоб LLM не залишався розумною, але пасивною службою, до нього потрібен «гарнес» — цикл управління завданнями, планування, виклики інструментів, робота з помилками. Саме тому в Agentic Mesh пропонують іншу точку опори: брати не «голу» модель, а вже готові coding agents на кшталт Claude Code чи Codex і робити їх ядром enterprise‑агентів.
Claude Code і Codex як упряж для LLM
Ключова ідея підходу Міллера й Броди звучить прямо: «Ми поміщаємо LLM, small language models, large language models і все між ними в мікросервіси, але також поміщаємо Cloud Code в мікросервіс, у контейнер. Те саме робимо з Codex».
На їхню думку, тут є якісна відмінність. LLM надають «інтелект», здатність міркувати й оперувати природною мовою. А Claude Code чи Codex, навпаки, приносять у систему те, що Бродa описує як «упряж, який дозволяє їм робити дуже переконливу, довготривалу роботу».
Тобто coding agents уже містять усередині ті самі цикли, керування завданнями та довготривалу активність, які довелося б окремо програмувати навколо сирого LLM. Замість того, щоб щоразу винаходити агентний фреймворк із нуля, автори Agentic Mesh використовують готові можливості Claude Code/Codex і «перепаковують» їх у мікросервісний формат.
Бродa наголошує: «Ми насправді знайшли спосіб дуже безпечно упакувати Cloud Code або Codex… і, до речі, я називаю їх coding agents, це не пейоратив, вони можуть значно більше». У такій упаковці агент перестає бути просто інтерфейсом до LLM і стає компонентом, здатним виконувати «дуже складні, довготривалі, комплексні завдання».
Від персонального інструмента до учасника бізнес‑процесу
Сьогодні Claude Code, Codex та інші coding agents живуть переважно в особистому просторі розробників. Міллер і Бродa визнають: «Coding agents, любимо їх, фантастичні, неймовірні речі, ми використовуємо їх щодня, але ось проблема: це персональні ресурси… під вашим власним user ID».
Це означає, що агент працює від імені конкретної людини, із її правами доступу, її секретами й контекстом. Для персональної продуктивності це чудово, але для корпоративних систем — серйозне обмеження. Ані контрольованого розмежування доступів, ані прозорої участі в спільних процесах, ані керованої взаємодії між багатьма такими агентами там немає.
У концепції enterprise‑агентів, яку описують автори Agentic Mesh, все навпаки. «Ці агенти надзвичайно здібні і можуть функціонувати… вони можуть брати участь у бізнес‑процесі. Простий LLM — ні. Вам треба писати повний гарнес, лупінг і все інше», — пояснює Бродa.
Його теза проста: якщо розмістити Claude Code чи Codex у контейнері як мікросервіс і забезпечити їм правильне оточення, вони стають не лише помічниками програміста, а реальними виконавцями в бізнес‑процесах. Не чат‑ботами, а «учасниками процесу», які працюють поруч з іншими сервісами й людьми.
Обгортка, яка дає право говорити з іншими системами
Щоб coding agent став повноцінним елементом enterprise‑архітектури, його доводиться «обгорнути». «Те, що ми робимо, — використовуємо ці можливості, але обгортаємо їх і дозволяємо їм комунікувати… ми беремо Claude Code і обгортаємо його комунікаційним гарнесом», — каже Бродa.
Ця обгортка робить кілька речей водночас.
По‑перше, додає комунікаційний шар: агент отримує можливість працювати не тільки через інтерактивну сесію користувача, а й через подійні шини й корпоративні протоколи. У розмові прямо згадується подієва модель і системи на кшталт Kafka як «комунікаційний фабрик», який дозволяє агентам співпрацювати на масштабі.
По‑друге, поверх контейнеризованого Claude Code/Codex накладається набір enterprise‑вимог — ідентичність, ролі, доступи, спостережуваність, аудит. Бродa окреслює це як цілі пласти «identity fabric, authorization fabric, trust fabric», які мають бути частиною не окремого агента, а загального «mesh»‑шару.
По‑третє, обмежується й регламентується доступ до інструментів. Бродa прямо застерігає від моделі «необмежених агентів», яким дозволено довільно запускати Bash чи виходити в інтернет. На його переконання, жоден керівник безпеки не схвалить подібну архітектуру.
Натомість для кожного завдання агенту надається лише певний піднабір скілів і тулів, причому «тільки на час виконання завдання». Усе це теж частина того самого гарнесу, який перетворює coding agent на керований компонент бізнес‑процесу, а не на всесильного, але неконтрольованого помічника.
«Наше завдання — дозволити агентам безпечно знаходити одне одного»
Фінальна амбіція описується доволі чітко: «Наша місія — дозволити цим агентам безпечно знаходити одне одного, співпрацювати, взаємодіяти і навіть транзактувати».
За цією фразою стоїть кілька важливих припущень.
Перше — агентів буде багато. Бродa говорить про «тисячі, можливо, мільйони» агентів у великих організаціях, якщо прогнози про «екосистему агентів» справдяться. Вони не будуть прив’язані до окремих користувачів або інтерфейсів, а діятимуть як фонова «робоча сила» в процесах.
Друге — ключовою одиницею організації цієї сили є бізнес‑процес. Саме там агенти «розташовуються» й виконують ролі, а mesh стає способом описати й забезпечити їхню координацію.
Третє — безпека й контроль не можуть бути додумками «після факту». Тому замість того, щоб просто дати Claude Code або Codex більше свобод, як це часто відбувається в експериментах із персональними агентами, автори Agentic Mesh з самого початку будують інфраструктуру навколо ідентичностей, дозволів, explainability, логів і токен‑обліку.
У цій логіці enterprise‑агент — це не «ще один бот», а новий тип мікросервісу: контейнеризований coding agent із LLM‑«мозком», обгорнутий комунікаційним і безпековим гарнесом, інтегрований у подієву архітектуру й чітко вбудований у бізнес‑процеси.
Підсумок: коли персональні coding agents виростають із «домашніх» умов
Міллер зізнається, що коли вони з Бродою почали публічно говорити про такий підхід, це виглядало як «крик із гори», який мало хто чув: більшість спільноти зосереджувалася на персональних coding agents та чат‑ботах. Лише зараз, каже він, розмова починає зміщуватися до питання, як перетворити Claude Code/Codex із приватних інструментів у керованих, спостережуваних і безпечних гравців корпоративних процесів.
Саме тут, на стику контейнерів, подійних систем і «агентів‑кодерів», і виникає те, що вони описують як «мікросервіс із мозком». А разом із ним — і новий пласт роботи для архітекторів: не просто інтегрувати LLM, а виростити з нього enterprise‑агента, здатного не тільки генерувати код чи текст, а й відповідально взаємодіяти з рештою цифрової екосистеми компанії.
Джерело
Agent Mesh: A Microservice With a Brain ft John Miller & Eric Broda | Ep. 33 | Confluent Developer