Коли Тоні Фаделл увійшов до нью-йоркської станції метро на 28-й вулиці, він точно не очікував опинитися віч-на-віч із рекламою продукту, який спроєктував понад 20 років тому. Але вона була саме там: плакат розміром приблизно 1,5 на 1,2 метра, що рекламував iPod Shuffle й манив перехожих обіцянкою «Zero screen time» — «нуль часу перед екраном».
«Перше, що я подумав: “Секунду, хтось просто не змінив рекламу?”» — розповів Фаделл, відомий як батько iPod, в коментарі TechCrunch. «Для когось, хто знає цю річ до дрібниць, це як побачити фотографію власної дитини».
Поки Фаделл стояв на станції, його оточували люди у бездротових Bluetooth-навушниках, які слухали музику зі смартфонів, без зусиль отримуючи доступ до бібліотек із понад 100 мільйонами треків. Сьогодні ця технологія здається настільки звичною, що ранній слоган Стівена Джобса для iPod — «тисяча пісень у твоїй кишені» — звучить майже анахронізмом.
Маленький, розміром із поштову марку, iPod Shuffle, який покладався переважно на випадкове відтворення й давав мінімальний контроль порівняно з сучасними стримінговими застосунками, начебто не мав би приваблювати сучасну аудиторію. Але ми настільки занурені в технології, що наші пристрої, додатки й алгоритми посередництвують у кожному досвіді — від покупок у супермаркеті до побачень. Ми створили смартфони, що вміють майже все, але водночас — постійну підключеність, яка дедалі частіше виснажує, а не збагачує.
«Люди дуже пересичені й перенавантажені стимуляцією, і вони справді хочуть більш усвідомлено підходити до того, як користуються технологіями», — каже Джой Говард, CMO платформи відновленої техніки Back Market, в коментарі TechCrunch. «Ми відчуваємо втому від потреби оптимізувати абсолютно кожен аспект нашого життя».
Саме Говард і її команда стоять за тією рекламою iPod Shuffle, яка так здивувала Фаделла. Та, за її словами, попит на цю, здавалося б, застарілу техніку зростає — якби ці пристрої не продавалися, компанія не витрачала б гроші на преміальне розміщення реклами в метушливому нью-йоркському метро.
Для молодших поколінь, які ніколи не жили у світі без соцмереж і смартфонів, у дротових навушниках, ретроконсольках, CD-дисках та компактних «цифромильницях» є певна магія. Вони прагнуть досвідів, які не намагаються повністю захопити їхню увагу. Старі фотокамери не можуть залити знімок у сторіс, ретроігри не завалюють рекламою азартних ігор, а iPod не відтворює музику, яку алгоритм «пророкує» як ідеальну саме для вас. У цьому і суть руху, який Говард називає «slowtech».
«“Швидкі технології” донині були про усунення будь-якого тертя… [Тепер] люди починають сприймати тертя як спосіб створити для себе межі», — пояснює Говард. «Мене вражає, що тепер люди хочуть повернути тертя у своє життя й бачити в ньому не недолік, а перевагу».
Приблизно в той самий час, коли Фаделл уперше приніс ідею iPod Стіву Джобсу, Остіна Мюррея заснував JAMDAT — одну з перших компаній мобільних ігор. Вона швидко вийшла на біржу, а згодом була продана Electronic Arts за $680 млн.
«Коли ми презентували нашу компанію у 2000–2001 роках, люди сміялися з нас і питали: “Навіщо комусь грати в ігри на мобільному телефоні?”» — згадує Мюррей.
Тепер інвестори так само скептичні, коли він презентує їм свій застосунок для скорочення часу перед екраном MOQA, який він створює, щоб протидіяти явищу, до виникнення якого колись сам долучився.
«Найбільше боляче дивитися на те, що сталося з моїми дітьми та людьми навколо мене», — каже він. «Коли всі роблять одне й те саме — а середній час користування телефоном, напевно, години п’ять на день — це вже не проблема сили волі. Це проблема дизайну продукту».
Бажання скоротити час, який ми проводимо перед телефонами, комп’ютерами й телевізорами, стало майже повсюдним — близько 53% дорослих американців кажуть, що хочуть зменшити свій screen time.
«У певний момент я зрозумів, що сили волі недостатньо, щоб не гаяти час у телефоні», — розповідає письменник Келвін Касалке, автор роману “Several People Are Typing” про працівників, які застрягли всередині робочого простору Slack. Зараз він платить за Opal і Freedom — два застосунки, що обмежують його час перед екраном і використання соцмереж. «Мені не потрібно обмежувати час в iMessage — там люди, яких я справді знаю! Але я точно не хочу гаяти свій час на безкінечний doomscrolling».
«Хочу уточнити… Мені не дає це відчуття зверхності. Навпаки, соромно, що мені потрібні два різні застосунки, щоб контролювати, як я використовую телефон», — додає Касалке. «Я не вважаю, що екрани самі по собі погані. Просто те, як я користувався [телефоном], було гірше й дурніше, а тепер це трохи менше дурно».
Інші взагалі відмовляються від iPhone, переходячи на «розкладачки», E-Ink-пристрої на Android чи мінімалістичні сенсорні телефони на кшталт Light Phone.
«Наші клієнти вже десять років розповідають, як вони почуваються вільнішими після переходу на Light Phone», — каже співзасновник Light Кайвей Тан. «Інтерес до нас зростає, особливо серед молоді. Значна частина нашої спільноти — люди 20–35 років, і це нас свого часу здивувало».
Мюррей, утім, менш оптимістичний щодо майбутнього «дурних телефонів».
«Є, звісно, рух людей, які загалом проти технологій і кажуть: “Приберіть це з нашого життя”», — визнає він. «Але це дуже важко, бо ви швидко розумієте, що не можете робити речі, які вже за замовчуванням передбачають наявність смартфона: банкінг, заселення в готель чи навіть користування банківськими картками».
Касалке зізнається, що якби Apple коли-небудь зробила iPhone з E-Ink-екраном, він «сдав би, чорт забирай, плазму, щоб його купити». Але це навряд чи станеться, тож ідея «понизити» свій телефон його не надто приваблює.
«Я не з тих, хто мріє “кинути цю штуку в унітаз і поїхати жити в ліс”», — каже він. «Мій телефон корисний і в особистому, і в професійному житті, але він завжди в кишені, і ним дуже-дуже легко, а подекуди й спеціально, зроблено так, щоб його було складно не чіпати — він затягує й змушує бездумно гаяти час».
Екранний час не є злом сам по собі. Ми накопичуємо години перед екраном, коли спілкуємося з рідними у відеочаті, пишемо друзям, читаємо новини, підтримуємо серію в Duolingo чи розгадуємо Wordle. Але настільки ж, наскільки технології зближують нас, вони здатні й виривати з поточного моменту.
«Очевидно, люди хочуть зручностей цифрового світу, але не хочуть постійного “онлайну”», — каже Фаделл. «Я завжди був за те, що нам потрібно менше екранів, а не більше. Тож ідея Apple Watch, який робить усе на світі… ні, ні, ні — я не хочу більше, я хочу менше».
Не дивно, що вподобання Фаделла виявляються індикатором для ринку — він досвідчений продуктовий дизайнер. За даними дослідницької компанії Circana, витрати американців на фітнес-трекери зросли на 88% рік до року; ключовими драйверами зростання стали «безекранні» девайси, як-от кільце Oura та браслет Whoop. Водночас, щоб побачити свої дані, вам усе одно потрібен смартфон, тож користувачам Oura чи Whoop буде ще важче перейти на щось настільки радикальне, як Light Phone.
Та більшість користувачів і не прагнуть настільки радикальних змін, як перехід на кнопковий телефон. Натомість дехто обирає ще складніші гаджети, які залежать від смартфона, але загалом скорочують час перед екраном.
Mark, «розумна» закладка для книжок вартістю $159, рекламує себе як інструмент, що допомагає не хапатися за телефон, щоб занотувати думку під час читання. Для когось сама ідея AI-закладки — це симптом тієї ж проблеми, яка штовхає людей до «цифрового детоксу». Але засновник Mark Ісон Тан бачить це інакше.
«Ми намагаємося позиціонувати її як своєрідний аналоговий інструмент, глибоко вбудований у культуру дизайну, кіно, книжок і літератури», — пояснює Тан.
Є щось безсумнівно абсурдне в тому, щоб використовувати AI-закладку як посередника у ваших стосунках із телефоном, але в його аргументах є і частка правди: коли ви перериваєте читання, щоб занотувати щось у телефоні чи сфотографувати важливий абзац, ви майже гарантовано натрапите на ще якесь сповіщення, яке остаточно зірве фокус.
Хоча розвиток ШІ майже ототожнюють із культурою «швидких технологій», привабливо звучить і обіцянка, що AI-агенти зможуть спростити нам життя й дати більше часу без екранів.
«Ідея про те, що людям потрібні інструменти, які служать їм, а не домінують над ними, дуже глибока», — вважає Говард. «Суть руху “slowtech” у тому, що люди відштовхуються від постійної цифрової втоми, відволікань, перевантаження. І якщо можна використати ШІ, щоб захистити себе… Саме цього люди й хочуть: більше контролю».
Усеприсутність ШІ відштовхує від нових продуктів частину споживачів, але цим їхнє невдоволення великими технологічними компаніями не обмежується. Людей також дратує постійне «вимикання» справно працюючого заліза лише заради того, щоб змусити нас купувати нові моделі. Наприклад, Back Market відновлює зняті з виробництва ноутбуки й продає їх разом із USB-накопичувачами, що встановлюють ChromeOS Flex і перетворюють «застаріле» залізо на цілком робочі Chromebook.
«Один із наших розробників почав шукати спосіб “зламувати” пристрої, в яких виробник припинив підтримку ОС, щоб подарувати їм нове життя. І перше, що він зламав, — це рисоварка», — розповідає Говард. «Його рисоварка більше не мала підтримки! Це, до речі, дуже класне застосування ШІ — “вайб-кодити” власний додаток, щоб продовжити життя своєму залізу».
Хоча прихильники slowtech не завжди однаково ставляться до ШІ, це радше другорядний сюжет. Головна проблема в іншому: ми створили екосистему, де настільки залежні від смартфонів і додатків, що забаганки індустрії визначають навіть те, як ми варимо рис. У такій реальності не дивно, що люди настільки прагнуть від’єднатися, що готові повернутися до iPod Shuffle.
«Люди просто дуже хочуть повернути собі контроль над своїм часом, життям, увагою», — підсумовує Говард. «І вони відкриті до будь-чого, що допоможе їм це зробити».