Населення Землі – 7,3 млрд осіб, і до 2020 року приблизно у 6 млрд із них буде свій смартфон. Проте багато людей не використовують цей революційний гаджет для виходу в інтернет. «Вони тупо дзвонять по ньому, як по звичайному телефону», – нарікає Натан Ігл, засновник і CEO компанії Jana.
Українці, скоріше за все, ніколи не чули про Jana, але для мільйонів людей у світі, що розвивається, це слово асоціюється з безоплатним купоном на вхід в інтернет з мобільного пристрою. Наприклад, індієць – користувач додатка mCent – може отримати в нагороду мобільний трафік на 13 рупій, якщо завантажить додаток-чат Line і зареєструється в ньому. Або він зможе завантажити контент на 28 рупій – за реєстрацію в музичному сервісі Saavn.
Безплатний інтернет можна використовувати для пошуку роботи або просто для інтернет-серфінгу. Такі сервіси, як Line і Saavn, платять за користувачів, і Jana отримує свою частку. Але, крім заробляння грошей, її мета – дати можливість мільйонам людей у світі, що розвивається, підключатися до інтернету безоплатно.
У mCent завдяки довгостроковим партнерським відносинам з 311 мобільними операторами в 93 країнах світу менш ніж за рік з’явилося 30 млн користувачів. «Я не знаю компанії, яка досягла б і десятої частини такого успіху, як ми», – хвалиться Ігл.
Конкурентом mCent можна назвати великий проект Internet.org, заснований компанією Facebook. Його мета – мільярд нових підключень до інтернету, і кількість його користувачів уже наближається до третини того, що має Jana.
Ігл заснував Jana шість років тому, коли йому було 32 роки. Кілька років Jana розробляла інфраструктуру подарункових пакетів інтернет-трафіку, отримуючи дохід від спонсорських проектів з відомими брендами на кшталт Unilever. Приміром, в Індії можна було купити флакон шампуню і отримати код під кришкою, який давав певний безплатний час в інтернеті.
А потім на початку 2014 року компанія повністю пішла в онлайн, запустивши додаток mCent, який дозволяв отримати безкоштовні хвилини для виходу в інтернет з мобільного пристрою за те, щоб тільки раз спробувати контент від Amazon або його індійського конкурента Flipkart.
Це дало старт вибуховому зростанню. Усього за рік продажі Jana збільшилися від декількох сотень тисяч до $50 млн, і mCent став п’ятим за популярністю додатком в Індії. З початку 2015 Jana стала прибутковою.
Як з’явився безплатний інтернет
Jana була заснована в 2009 році, після того як Ігл, викладач лабораторії медіа в Массачусетському технологічному інституті, попрацював запрошеним професором за програмою Фулбрайта в Університеті Найробі в Кенії. Займаючись науковими дослідженнями, Ігл отримав доступ до даних білінгових систем і операторів зв’язку в Східній Африці. Він, зокрема, відвідував центри реєстрації та обробки даних у Кігалі і Руанді, щоб отримати інформацію з перших рук.
Якось в одному з прибережних міст Кенії він працював поруч з лікарнею, і до нього підійшла медсестра і попросила здати кров для екстреного переливання. Він пропрацював там кілька місяців, і його ще не раз просили здати кров.
«Мене розібрала цікавість: чому там постійно не вистачає крові?» – розповідає він. Виявилося, проблема тільки в доставці. Хлопець, який привозить кров, приїжджає в цю лікарню тільки раз на два тижні і одночасно дізнається, яка там потреба в донорській крові.
Тоді Ігл написав для цієї лікарні простеньку програмку SMS-розсилки, яка дозволяла медперсоналу щодня повідомляти в банк крові про те, скільки крові у них залишилося.
Програма всім сподобалася, але за місяць виявилося, що нею перестали користуватися, оскільки сестрам доводилося оплачувати SMS зі свого мізерного заробітку.
Дізнавшись про це, Ігл використовував наявний у нього доступ до білінгових систем і написав програму, яка нараховувала медсестрі, яка відправила SMS, 10 кенійських шилінгів компенсації, причому в цю суму входив і невеликий приз. І сестри знову почали користуватися його розробкою. Спочатку Ігл відшкодовував витрати білінгової системи – близько $250 – з власної кишені, але потім знайшлася організація, яка взяла їх на себе. Так народилася ідея спонсорованого збору інформації.
Ігл зібрав $1 млн інвестицій і на ці гроші створив систему спільного використання даних та найняв розробників телекомунікаційного обладнання. Він також їздив по віддалених районах Африки та Азії, де зустрічався з представниками місцевих операторів зв’язку. Одного разу, наприклад, він полетів у Лагос (Нігерія) зі спортивною сумкою, набитою банкнотами, – треба було зустрітися з менеджером середньої ланки місцевого провайдера зв’язку, який обіцяв дати йому доступ до білінгової системи.
До 2011 року Jana отримала $8,5 млн інвестицій від Spark Capital і почала укладати контракти з великими брендами – Nestl?, Procter & Gamble і Unilever – про спонсорування безоплатного доступу в інтернет.
Але Ігл був незадоволений. Jana на очах перетворювалася на рекламне агентство, і щоб проводити кампанії всіх цих брендів, треба було б утричі збільшувати штат. У кінці 2013 року він прийняв важке рішення повідомити Unilever, що Jana виходить з гри. «У мене вже було достатньо коштів, щоб протриматися», – говорить Ігл.
І в цей момент він доручив своїм розробникам зробити mCent – додаток, що роздавав користувачам безкоштовний інтернет-трафік за те, що вони завантажать та спробують ту чи іншу програму. Через кілька місяців рахунок користувачам mCent пішов на мільйони. «У мене немає жодних сумнівів, що це був правильний крок», – говорить він.
Jana збирала дані про кожного нового абонента mCent: якими ще додатками він користується і хто в нього в друзях. Деякі клієнти, наприклад, Line, платять Jana, щоб їхні додатки пропонувалися користувачам, які більше 10 хвилин на день проводять у WhatsApp. При цьому Jana повинна чесно повідомляти, що за безоплатний трафік вони заплатять втратою конфіденційності особистих даних.
«Проблема з усіма подібними бізнес-моделями в тому, що вони часто не прозорі», – вважає Сирус Вевавалла, експерт дослідницької компанії CM Research. Він каже, що існує небезпека маніпуляцій користувачами з найбідніших верств, які погано орієнтуються в інтернеті. Та й сам mCent може теж впасти жертвою маніпуляцій, якщо користувачі почнуть масово завантажувати непотрібні їм програми лише через безплатний трафік.
«Є багато ігор, в які інтегрована реклама наступної гри, – міркує Ніл Раймер, співзасновник інвестиційної венчурної фірми Index Ventures, який сумнівається в бездоганності бізнес-моделі Jana. – Я не прихильник такої стратегії, не можна скидати з рахунків рекламну складову». Ігл парирує, що Jana вдається дотримуватися баланс, оскільки вона налаштовує mCent для конкретного користувача і відстежує, скільки часу він проводить у завантажених додатках.
Ігл також звинувачує тих, хто критикує практику укладання спонсорських контрактів. «Дати доступ до невеликого сегменту мережі – невелика заслуга. Ми хочемо, щоб люди отримували доступ до всіх ресурсів інтернету. І тоді користь у багато разів переважить негативний ефект від того, що люди можуть занадто захопитися глобальними брендами».
Таємниця успіху
Приблизно половина заробітків приходить від декількох найбільших розробників на кшталт китайської Tencent, Amazon і Twitter, решту грошей Jana отримує від безлічі компаній, які загалом розробили більше 1500 додатків.
Успіх Jana обумовлений тим, що вона використовує дисбаланс, що склався на ринках, які розвиваються: ціна мобільних пристроїв різко знизилася, а тарифи на пересилання даних – ні.
Індійці можуть купити смартфон всього за $40, але при цьому середній місячний рахунок за мобільний зв’язок порівняно великий – $7, і приблизно половина цієї суми сплачується за інтернет-трафік. Тарифи на пересилання даних в Індії за західними мірками дешеві – близько $4 за гігабайт трафіку 3G. Але для місцевих жителів, мінімальна зарплата яких становить $0,2 на годину, це серйозні витрати.
Ігл розповідає, що плата за мобільний трафік досягає 10% середньої зарплати в Бразилії і більше третини доходу жителя якоїсь африканської країни, тоді як у США відповідні витрати складають всього 1-2% від зарплати (за даними Міжнародного союзу електрозв’язку). Результат: тільки 57% власників смартфонів в Індії активізують опцію з’єднання з інтернетом, а ті, хто це робить, споживають у середньому 80 мегабайтів (американці – у 10 разів більше).
У Йоганнесбурзі, наприклад, підлітки на вихідних збираються у великих магазинах зовсім не для того, щоб купувати, а щоб підключатися до безкоштовного Wi-Fi, розповідає Текла Мбонга, експерт аналітичної фірми Ovum. «Там завжди маса людей просто сидить і щось завантажує», – говорить вона.
Встановлення нових стільникових веж збільшує охоплення зв’язку. Однак надання послуг стільникового зв’язку в країнах, що розвиваються, – малоприбутковий й дуже конкурентний бізнес, і в міру підключення все більшої кількості бідних людей до мереж середня виручка телеком-оператора від одного абонента часто ще й знижується.
Інтернет для бідних
«Якщо всі ці люди підуть в інтернет, це буде жахливий сервіс, – вважає Неха Дхар, старший експерт з мобільного зв’язку відділення Ovum у Бангалорі. – Ми можемо користуватися мобільним доступом тільки тому, що лише деякі підключені до мережі».
Це створює проблеми для великих інтернет-компаній, таких як Facebook, Twitter і Google, які повинні думати про те, як «обслужити» рекламою потреби нових у Мережі користувачів.
Project Loon від Google і Internet.org від Facebook планують, крім іншого, і поширювати Wi-Fi в країнах, що розвиваються, з висотних повітряних куль і дронів, але тестові польоти ще тільки почалися і пройдуть роки, перш ніж гігантські компанії отримають відчутну віддачу від цих проектів. Швидке і «брудне» рішення – угода з операторами мереж зв’язку про поширення безкоштовних пакетів трафіку, коли інтернет-компанії покривають вартість доступу до своїх сайтів.
Facebook, Google і WhatsApp кілька років тому першими запропонували «полегшені» сервіси типу Facebook Zero (текстова версія без фотографій), а Google запустила спонсорську програму з метою підвищити привабливість додатків під Android. Це спірні рішення, оскільки вони передбачають нечесну конкуренцію додатків від гігантів галузі, які можуть оплатити абоненту інтернет-трафік, з додатками від більш дрібних компаній, які не мають такої можливості.
Кінцевий споживач від такого також не виграє, оскільки в результаті отримує спотворене уявлення про інтернет. Як показало дослідження, проведене на замовлення сайту Quartz на початку 2015 року, приблизно 11% індонезійців, які визнали, що користувалися Facebook Zero, не зрозуміли навіть, що при цьому вони користувалися й інтернетом теж. Індійські активісти піддали атаці Internet.org від Facebook, який, на їхню думку, надаючи безкоштовний доступ до обраних сайтів, дає людям хибне уявлення про інтернет.
Jana наполягає, що ніяк не зазіхає на нейтральність всесвітньої мережі, оскільки користувачі mCent, увійшовши в інтернет за безплатним купоном, отримують рівний доступ до всіх сайтів, можливість дивитися будь-яке відео і завантажити будь-який додаток. «Ми даємо їм як мінімум удвічі більше трафіку порівняно з тим, який потрібен для завантаження», – говорить Ігл.
Однак настільки швидке зростання Jana надає Google, Facebook і місцевим операторам зв’язку впевненості в тому, що з їхніми подарунковими пакетами все гаразд, і сперечатися тут нема про що. «Надання безкоштовного доступу в інтернет за рахунок спонсорів – абсолютно нормальний інструмент, який оператори зв’язку на ринках використовують для того, щоб стимулювати інтернет-трафік», – вважає Філ Кендал, аналітик компанії Strategy Analytics.
За матеріалами: Forbes
