Матеріал опубліковано в рамках конкурсу Tech Today Awards
Перемігши в близько 30 українських олімпіадах із біології, хімії, інформатики, і двох міжнародних, Максим Орловський захистив свою дисертацію відразу після закінчення інтернатури. Проте майже готову докторську вирішив не захищати, розчарувавшись в українській науці. Його цікавить лише авангард сучасної науки. Таким наразі є штучний інтелект – сфера на межі біології, математики та IT. З 2010 року він з нульовим капіталом і двома працівниками заснував свій бізнес, а з часом і наукоємну лабораторію. Зараз це вже низка компаній з 80-ма працівниками включно з приватною науковою лабораторією. І спілкуючись із Максимом, віриться, що це тільки початок.
Про науку у нас і «там»
Після закінчення вишу і захисту дисертації я почав їздити за кордон, отримав європейський ґрант, знайшов лабораторію Henry Wellcome Laboratories for Integrative Neuroscience and Endocrinology в Бристольскому університеті Великобританії, яка погодилась мене прийняти. Моїм безпосереднім наставником був її керівник – відомий професор Стаффорд Лайтман. За цей час я, звісно, побачив розрив між тим, що є наука у нас і що там.
На жаль, у нашій країні в сфері медицини і біології на той момент (та й зараз) майже немає можливостей здійснювати дослідження в авангарді науки, наприклад такі, які могли би бути гідними Нобелівської премії. Це продиктовано високою вартістю сучасного обладнання, реактивів, всіх компонентів, які потрібні для медичних дослідів, економічною відсталістю та навіть поганим рівнем організації наукового процесу. У нас є своя пострадянська специфіка наукової роботи з більшою субординацією та бюрократизмом: можливості для здійснення власних наукових досліджень залежать від наявності регалій, а не досягнень чи публікацій. Наприклад, щоб розпочати власні дослідження (стати primary investigator) у світі потрібно мати якісні наукові публікації — а у нас для цього потрібно зовсім інше – бути завідувачем кафедрою. Яким чином адміністративна праця стала еквівалентом наукових досягнень?!
Коли я побачив, що буває по-іншому, трохи розчарувався в українській (та й взагалі у пострадянській) науці. Разом з тим, зі школи я захоплювався ІТ, тому почав розвиватися в цьому напрямку, будувати власні бізнеси за кордоном та в Україні. Зараз я є співвластником та керівником компаній Qoderoom (це компанія в галузі professional software services, що працює в ЄС та США);BanQ Systems (фінтех-компанія, розробник банківських систем) та декількох стартапів в галузі фінансових технологій. При цьому я не покинув наукову роботу, але відмовився від захисту завершеної докторської дисертації, тому що ступінь доктора наук діє лише в пострадянських країнах, та переважно став еквівалентом здатності працювати за законами наукової бюрократії.
Періодично раз у рік-два мої статті публікуються в рейтинговому іноземному науковому журналі (такому, які називають peer-reviewed, з impact factor більше 2), і це значно важливіше українських бюрократичних стандартів щодо наукових ступенів, про які в світі ніхто не знає.
Про поступ науки, виробництво й конвергенцію
Останні десятиріччя ми спостерігаємо відтік кадрів із сфери послуг, формування середнього класу і виникнення «американської мрії», себто нового формату суспільства з демократією і середнім класом, добре освіченого, що створює високу додаткову вартість, здатне приймати та відповідати за свої рішення. Тому ми приходимо до прогресивних форм організації суспільства, громадянського суспільства, що властиве постіндустріальній економіці.
Але це не назавжди. McKinsey&Company прогнозує, що формування нового класу технологій, зокрема і пов’язаних зі штучним інтелектом, створять до 2025 року приблизно $50 трлн додаткового росту світової економіки. Сучасна світова економіка складає порядку $106 трлн, тобто вона виросте на 50%. Життя людини визначається розвитком науки, і поступ науки впливає на розвиток суспільства.
Зараз відбувається конвергенція різних галузей і їхній взаємовплив. І цей темп прогресу збільшується, відбувається економічне зростання, ріст взаємної синергії, вплив один на одного, і ми спостерігаємо експоненціальний сплеск. Ще Пьотр Капіца, радянський вчений, говорив про технологічну сингулярність, коли швидкість прогресу стає настільки високою, що ми не можемо прогнозувати, що буде через декілька років, і настає точка, за межі якої ми не в змозі заглянути з нашого рівня знань.
Що буде, коли створять інтелект, сильніший за інтелект людини? Що буде, коли людина зможе завдяки прогресу біології, медицини, робототехніки досягти безсмертя? Розумієте, створюються нові виклики, для яких людство не має рішень і не має часу навіть для їхнього обдумування, і зсуви суспільства будуть ще більш значні, ніж на початку XX сторіччя.
У сфері футуристики і технології існує напрямок «трансгуманізм», що піднімає питання модифікації людського життя задля вирішення питання старіння і інших. Штучний інтелект і медицина уже рухаються у цьому напрямку. У світі вже друкуються на 3D-принтерах штучні органи, а ще п’ять років тому про це ніхто не чув. Якщо тіло не можна продовжити повністю як єдиний організм, то можна заміняти його компоненти. За прогнозами вченого-футуролога Браяна Давида Джонсона, який працює в Google, до 2025 чи 2035 року кожна лікарня зможе собі дозволити утримувати принтери для друку органів. Напевно, це не стосується нашої країни, але у розвинутому світі прогрес йде такими темпами.
Про зміни у суспільстві і права роботів
У США на рівні Сенату уже розпочинаються перші слухання з питань юридичного врегулювання взаємовідносин людини і робота, людини і штучного інтелекту. Тим часом у Японії забороняють використання роботів у сексуальних цілях, оскільки прогрес дійшов такого рівня, що розвивається ціла індустрія. Роботи, подібні людям, поки що з невеликим інтелектом, але для сексуальних втіх вже повністю придатні, і їх популярність швидко зростає. Вже стоїть питання законодавчого регулювання. Тому що виникає питання: чи це етично? Така ж проблема, як з абортами. Людство не має відповіді, воно поляризує, і ця поляризація може привести до глибоких конфліктів.
Є німецька компанія Hanson Robotics, що створює штучний інтелект плюс антропоморфні голови, із якими можна спілкуватись. Вони повністю нагадують людей: у них міміка, вони слідкують за вами очима, мають більше 100 градацій усмішки. Ефект такий, що ви начебто розмовляєте з живою людиною, але це не людина. Китайська компанія Foxconn на минулому тижні оголосила про скорочення 60 тис. працівників, яких буде замінено на роботів; і до кінця року планується ще скоротити 1 млн людей із 2 млн тих, що працюють на їх заводах.
«Ви вже здогадуєтесь, що в найближчі роки людству загрожує величезне скорочення робочих місць, адже у низькопрофесійних і навіть середньопрофесійних сферах послуг людська праця не буде потрібна».
Так, нещодавно робот-хірург виконав полосну операцію на кишківнику, перевершивши людські навички. У найближчому майбутньому ми побачимо на вулицях армії дронів – у прямому і переносному значенні. Вони будуть доставляти їжу, товар, застосовуватися у військовій, транспортній галузях. «Амазон» уже зараз доставляє товар в руки покупцю за допомогою дронів. Ви будете сидіти вдома, замовляти через інтернет, і до вас не кур’єр буде їхати по заторах, а прилетить дрон із піццею.
Тим часом компанія Tesla Motors, генеральним директором якого є знаменитий підприємець і інженер Ілон Маск, створює електромобілі і запускає завод, де людської праці немає взагалі: все від початку до кінця збирається роботами. Колосальне зрушення в економіці призведе до того, що більшість вишівських професій стануть непотрібними — це занадто дорого і ненадійно. Набагато простіше використовувати готовий штучний інтелект, який має необхідні вміння.
На думку футурологів, людство увійде до економіки достатку, коли виробництво необхідних речей досягне такого рівня, що кожна людина буде забезпечена їжею та іншими благами без потреби працювати. Отже, буде час на задоволення зовсім інших, творчих чи дослідницьких потреб.
Про штучний інтелект різного ґатунку та BICA Labs
Завдяки участі і перемогам у республіканських і міжнародних олімпіадах ще в школі у мене психологія трансформувалася таким чином, що мені цікаво займатись чимось, коли я роблю це вперше. Якщо це наука, то це повинні бути речі, які були невідомі до сьогодні, в яких ти є першопроходцем. Ти необо’язково повинен бути першим чи кращим, але ти обов’язково повинен займатися останнім віянням науки. Саме такою сферою нині є штучний інтелект.
Як і математика може бути корисною у фізиці, хімії, біології, точно таке ж завдання штучного інтелекту – вирішувати когнітивні питання в різних сферах. І IBM, і Google, і Microsoft, і Facebook, і Apple – всі ці компанії володіють своїми високорозвиненими технологіями штучного інтелекту та вже досить успішно комерціалізують та виводять ці продукти на ринок. Ось, наприклад, IBM розробила когнітивний комп’ютер Watson, який адаптують до медицини, юриспруденції та інших галузей. Американська юридична компанія Baker & Hostetler у цьому році прийняла цей штучний інтелект до себе в штат керівником відділу.
До речі, всі ці технології штучного інтелекту, які покладені в основу таких продуктів, насправді виникли ще в 50-60-ті роки минулого століття. З того часу просто потрібен був розвиток обчислювальної техніки, процесорних потужностей, щоб все це здійснити в повному масштабі. Але цього ще досить замало.
Я дуже вдячний своєї сім’ї та дружині, які надали мені можливість займатися саме тим, у що я вірю і за чим бачу майбутнє, та надихають мене. В 2013 році я започаткував приватну наукову установу, яка здійснює дослідження в галузі когнитивних архітектур та штучного інтелекту — BICA Labs (bicalabs.org). Якщо спрощувати, когнітивні архітектури — це інструменти, що здатні мислити. Ми ставимо питання: що ми можемо зробити з наявними комп’ютерами, щоб наслідувати роботу мозку? Галузі, де когнитивні технології можуть дати значні переваги, є дуже різноманитними: фінансові транзакції, вимірювання серцевого ритму, розшифрування генотипу. З погляду математики й інформаційних технологій це одне поле завдань.
Сьогодні весь провідний штучний інтелект побудований на нейромережах. Спочатку потрібно побудувати нейромережу, навчити її, і потім вона вам допомагає розрізняти зображення, звуки, синтезувати мову тощо. Але цей інструмент наразі вже досяг межі свого розвитку. На моє переконання, нам потрібно вийти за межі цього підходу, знайти додаткові речі – швидше за все, у нейронауці і в сфері того, як працює мозок.
Думаю, інтелект повинен розвиватись не в самотності. Потрібно створити багато конкурентних інтелектів із певними критеріями відбору, саме така система буде еволюціонувати.
Візьмімо людину як Homo Sapiens, що як вид існує 200 тис. років. Приблизно 20 тис. років тому в людському суспільстві виникла мова, тобто, з 200 тис. до 20 тис. року до нашої ери значного прогресу не відбувалось. Рівень розвитку дозволяв бігали з палицями за тваринами. Лише 6 тис. років тому в Єгипті почала розвиватись писемність, яка стала не результатом розвитку цивілізації, а передмовою її розвитку. Чому такі важливі мова і писемність? Бо це обмін інформацією і фіксація певного сенсу в об’ктивно існуючому від людини джерелі, це є консенсус розуміння та перзистенція інформації. Ці два фактори дуже важливі для розвитку інтелекту – не тільки кожної окремої людини, але й інтелекту суспільства в цілому, культури, науково-технічних досягнень. В BICA Labs ми намагаємось дати штучному інтелекту (а точніше багатоагентним системам штучного інтелекту) саме такий інструмент, і ми вважаємо що це має бути технологія пов’язана з blockchain.
Агент – це окремий штучний інтелект, і багатоагентні системи – це інтелектуальні системи, завдяки комунікації достатньо відокремлених компонентів всередині себе. Людська психіка – це також багатоагентна система. З психології нам відомо, що людина багатолика, є несвідоме его, персони, архетипи, і вони впливають в значній мірі автономно, інтелектуальні кожен сам по собі. І те, як ми себе сприймаємо, це лише ілюзія того, що ми такі послідовні і одноманітні. Ми – це теж багатоагентна система, і прийняття рішень – це результат роботи і взаємодії різних агентів.
Про державну науку
У романі «Атлант розправив плечі» Айн Ренд мені сподобалась одна сентенція: «У фразі “державна наука” одне слово завжди зайве». Я вважаю, що цілі держави і науки трохи відрізняються, тому вірю в приватну науку. Якщо ми подивимось історію нашої культури і цивілізації, то більшість світових відкриттів були зроблені в приватному секторі. У світі наука фінансується великими комерційними організаціями, фондами, венчурними фондами. У компанії IBM, наприклад, зроблено величезну кількість відкриттів, шість Нобелівських лауреатів працювали над своїми відкриттями в IBM Reseаrch. Чому їм це вигідно? Тому що компанія створює продукти, які комерціалізуються.
Звичайно, українська держава не дасть гроші на достатню зарплату вченому чи комерціалізацію його відкриттів. Відповідно, коли у вченого немає достатньої зарплати, і немає бюджету, він не може цього зробити. Чому немає грошей? Тому що в обох випадках не дає держава. Чому не дає? Тому що їй це не потрібно. Гроші беруться від інтересу. Якщо комусь щось потрібно, він за це заплатить – це механізм появи грошей.
На мою думку, українські вчені стукають у закриті двері. Там гра з нульовою сумою (наш національний ВВП складає всього-на-всього приблизно $57 млрд, для порівняння це ВВП лише одного невеликого міста в США, такого, як Джексонвілл). Є бюджет, його ділять, хто сильніше стукає, тому трішки більше дають, а боротися там вже немає за що.
У нас наукові колективи були сформовані під потреби 20-30-річної давнини в сфері металургії, наприклад. Багато колективів зістарились, а тематика наукових досліджень не змінилася, світ давно пішов вперед.
Всі скаржаться, що молоді вчені йдуть із НАНУ в комерційний сектор. На жаль, у нас не існує наукоємного комерційного сектору, тому що у нас не наукоємна індустрія. Зараз розвивається сільське господарство, ІТ, космічна галузь, літакобудування. В ІТ я бачу можливість створювати наукоємні галузі і забезпечувати їх фінансово. Інших таких галузей просто немає, як і загалом немає бізнесу, що готовий інвестувати. Цим людям теж немає куди йти в комерційний сегмент, вони змушені відмовлятися від кар’єри вченого. Або заробляти гроші, або сидіти в держструктурі, не маючи можливості займатися наукою. Хіба чекати отримання іноземних ґрантів. Знову ж таки, у ґрантах немає ніякої заслуги держави, вона, швидше, заважає і забирає свою частину. Тому цей ребус не має вирішення в рамках такої системи. Як на мене, потрібно думати про альтернативу.
Автор: Оксана Хмельовська
Фотографії: Євгенія Люлько
Оригінал опубліковано 02.06.2016 на http://science.platfor.ma.
