Сьогодні для пошуку вибухівки на транспорті використовуються спеціально треновані собаки. Але як будь-яка жива істота вони мають обмеження: втомлюються, мають настрій, потребують спеціальних умов тощо. Тому інженери компанії Koniku вирішили створити електронний ніс, в якому детектором хімічних речовин виступають живі біологічні клітини.
«Ми беремо біологічні клітини, живу тканину, і модифікуємо їх для можливості визначати запахи в той же спосіб як функціонують клітини у носі», – каже один з розробників Ошінореноя Агабі.
Пристрій Konikore виглядає як шматок желе чи витягнута з води медуза. Електронний ніс важить близько 350 грамів та за розміром приблизно як половина смартфона. Живі клітини у ньому розміщуються на кремнієвому чипі, який виконує аналіз отриманих сигналів запаху хімічних речовин, класифікує їх, коригує похибки. Про виявлення запаху вибухової речовини пристрій повідомляє світловим індикатором.
У Koniku вже провели лабораторне тестування і нині ведуть переговори з Airbus про практичну перевірку. Електронні носи мають встановити цієї зими в аеропорті Чангі в Сінгапурі та в міжнародному аеропорті Сан-Франциско.
Пристрої аналізуватимуть людей, коли ті входять в аеропорт. Вони будуть доповнювати вже існуючі системи безпеки – сканери та собак.
«Собаки працюють максимум 20 хвилин, їх можна легко відволікти, їхнє тренування дуже, дуже дороге, – каже представник Airbus America Жульен Тюзо. – В середньому вартість тренування собаки складає $200 000».
Ціна електронного носу Koniku становить $3 000. У Airbus очікують здешевлення на порядок – до $300 при масовому виробництві.
Агабі каже, що майбутнім гаджетом можна пробувати навіть визначати наявність вірусів, включаючи COVID-19. Принаймні, є дослідження, що на це здатні собаки. Тварини не визначають наявність безпосередньо вірусу в повітрі, вони визначають зміни запаху тіла у хворого на вірус.
Над цією задачею Koniku співпрацює з біотехнологічною консультаційною фірмою Treximo. При успішних лабораторних випробуваннях електронний ніс спробують сертифікувати як медичний прилад. Дозвіл планується отримати в екстреному порядку і це може статися вже наступного року.
Не всі науковці переконані в технологічній можливості електронного носа за нинішніх технологій. Такої думки дотримується професор хімії Тімоті Свагер з Массачусетського інституту технологій. За його словами, реалізація заяв Koniku потребує технологічного дива.
«Концепція електронного носа довгий час є проблематичною, – каже він. – Є кладовище компаній в цій галузі».
Схожої думки дотримується професор Університету Іллінойса Кеннет Суслік, який займається електронними носами. Він вважає поганою ознакою відсутність публікацій від Airbus, Koniku чи інших, в яких пояснюються деталі роботи технології.
«Коли у вас є технологія на кшталт цієї, перше, що ви хочете зробити – запатентувати, – каже він. – Після подання заявки на патент ви хочете публікуватися, тому що статті дають довіру і дозволяють іншим оцінити технологію».
Koniku подала заявку на патент у 2016 році, але ще його не отримала. А оскільки Koniku не є академічною дослідницькою групою, матеріалами вона ділиться з клієнтами за умови нерозголошення.
