Переглядаючи новинки смартфонів, можна помітити, що деякі моделі отримують процесори, які не відповідають решті характеристик. Подібний підхід практикують не лише маловідомі китайські виробники. Якщо вам цікаво, чому вендори не сприймають процесори дуже серйозно, спробуємо розібратися далі.
Смартфон Oukitel U22, який показали весною 2017 року, дивує і сьогодні своїми чотирма камерами. За привабливі $70 він також пропонує якісний IPS-екран на 5,5 дюймів, 2 ГБ оперативної пам’яті, Android 7 Nougat, 16 ГБ флеш-пам’яті з microSD. Однак привабливість девайсу швидко падає, якщо подивитися на його процесор – MediaTek MT6580A, який ще у 2015 році позиціонувався як бюджетний.
Флагман LG модель G6 ціною від $550 замість топового процесора 2017 року Snapdragon 835 використовує рішення з 2016 року Snapdragon 821.
Asus у грудні 2017 року почала продажі ZenFone Max Plus (M1) вартістю $125. Апарат пропонує 5,7-дюймовий екран 2160х1080, акумулятор 4130 мА·год, 3 ГБ оперативної і 32 ГБ вбудованої флеш-пам’яті, microSD обсягом до 256 ГБ, Android 7.0 Nougat. Чудовий девайс за свої гроші, якщо не враховувати процесор MediaTek MT6750T, якому вже виповнилося два роки.
Щоб зрозуміти, чому чудові телефони оснащуються процесорами, які їм не відповідають, необхідно поставити себе на місце відповідального менеджера, якому дали завдання випустити новий смартфон певного цінового діапазону.
На перший погляд, це просте завдання – відняти від роздрібної ціни бажану суму прибутку, а далі взяти прайс-листи виробників та вибрати кращі елементи за оптимальними цінами. Однак швидко виявляється, що створений таким чином девайс має непривабливі характеристики.
Починається етап маніпулювання користувачами. Наприклад, наскільки більше споживачі будуть задоволені, якщо збільшити вдвічі обсяг флеш-накопичувача? Може виявитися, що краще залишити диск малого обсягу, але встановити камеру з більшою кількістю пікселів. Ситуацію ускладнює те, що більшість користувачів не може сказати, які апаратні характеристики змусять їх купити смартфон.
Головним компонентом будь-якого смартфона є його система на чіпі – це мікросхема, яка вміщує блоки процесора, відеокарти, GPS, Bluetooth, Wi-Fi, 3G, 4G, камер та решти технологій, які підтримує телефон. Однак складність сучасних SOC та найменування, яке виглядає більше набором випадкових цифр, значно ускладнює вибір чіпа, який може бути найдорожчим компонентом.
Мало хто без «гугла» скаже, наприклад, яка SOC продуктивніша – Snapdragon 660 або Snapdragon 810, MT6753 або MT8753. Або чому бюджетний чіп 2015 року Snapdragon 430 має вісім ядер, а флагманський чіп 2016 року Snapdragon 820 – лише 4 ядра:
Тож виявляється, що менеджер, який розробляє телефон, може без остраху замінити найкращий можливий у рамках бюджету процесор гіршою і не такою відповідною моделлю, заощадивши кошти. Їх він може направити на речі, які легше продати, – мегапікселі, кількість ядер, гігабайти оперативної чи флеш пам’яті, дюйми екрана тощо.
Подібна ситуація в індустрії триватиме доти, поки виробники мобільних SOC – Qualcomm та Mediatek – не зможуть чітко та просто пояснити споживачам відмінності своїх чіпів. Адже не потрібно бути любителем технологій, щоб сказати, що, наприклад, 2 ГБ оперативної пам’яті гірше за 3 ГБ. А чомусь, щоб сказати, як чотири ядра виявляються кращими за вісім ядер, потрібно бути техногіком.
