У новому випуску подкасту Silicon Valley Girl професорка Стенфорду й співзасновниця World Labs Фей-Фей Лі та засновник Masterclass Девід Рож’є говорять не стільки про моделі й коди, скільки про людську рису, без якої штучний інтелект легко перетворюється з інструмента на загрозу. Ця риса — агенція: здатність діяти самостійно, брати на себе ризик, формувати власні цілі, а не лише шукати зовнішнього схвалення.
У розмові, присвяченій майбутньому роботи та навчання в епоху AI, тема агенції раптом виходить на перший план. І починає звучати як головна відповідь на страхи про «кінець професій» та «обнулення цінності людського інтелекту».
Підприємництво як синонім агенції
Фей-Фей Лі пропонує переосмислити саме слово «підприємець». У Кремнієвій долині воно давно асоціюється з реєстрацією компанії в Делавері, залученням інвестицій і логотипом на TechCrunch. Але в її трактуванні це радше характеристика способу мислення, а не юридичний статус.
Вона фактично ототожнює підприємництво з агенцією: внутрішньою здатністю самій людині задавати напрямок своїй роботі та життю. «Слово “підприємець” для мене дуже близьке до синоніма агенції… кожен може бути підприємницьким у своїй майстерності», — пояснює Лі.
Йдеться про лікаря, який переосмислює, як організована клініка; про вчительку, що шукає нові формати уроків; про продукт-менеджера, який не чекає, поки інженери зроблять прототип, а сам експериментує з AI-інструментами. Для всіх них спільне одне: вони не сприймають технології як нав’язану зверху силу, а як ресурс, яким можна свідомо керувати.
Саме тому, на думку Лі, агенція стає ключовою в епоху «когнітивно просунутої» технології. Штучний інтелект може писати код, генерувати тексти, моделювати рішення. Але питання в тому, хто формулює завдання, хто визначає, навіщо і як цей інструмент застосовується. І тут без людської підприємницькості — у широкому сенсі — не обійтися.
Безпека, провали й резилієнтність: з чого складається агенція
Девід Рож’є дивиться на агенцію через призму досвіду підприємця та керівника освітньої компанії. Він каже відверто: наука поки не дає завершеної моделі, «як саме навчити агенції». Але окремі елементи вже зрозумілі.
По‑перше, це базове відчуття безпеки. «Щоб мати змогу ризикувати, треба відчувати себе в безпеці… вміти провалюватися і вчитися з цього… мати резилієнтність підніматися знову», — формулює він. Якщо немає внутрішнього або зовнішнього «запасу міцності», будь-який ризик паралізує, а не розвиває.
По‑друге, це ставлення до помилок. Рож’є говорить про важливість не просто «прав на провал», а вміння витягувати з них уроки й повертатися до гри. Тут агенція проявляється в рішенні не ховатися після невдачі, а діяти знову — з оновленим розумінням.
По‑третє, роль відіграє допитливість: внутрішнє бажання розібратися у світі, спробувати нові формати, вийти за межі знайомого. За його словами, іноді навіть не найчистіші мотиви, на кшталт потреби комусь щось довести або вирішити болючу для себе проблему, можуть стати паливом для зростання агенції. Людину, якій «треба це вирішити», часто неможливо зупинити.
При цьому Рож’є наголошує: не існує чотирьох чарівних пунктів, які гарантовано «увімкнуть» високу агенцію. Це радше довгий процес, у якому переплітаються життєвий досвід, оточення, внутрішні потреби та зовнішні виклики.
Культура похвали проти культури власного голосу
На тлі цих розмов звучить одна з найгостріших тез: суспільство системно привчає людей жити заради схвалення.
«Дуже багато в житті й суспільстві нас вчать шукати похвалу… від батьків, вчителів, босів», — говорить Рож’є. Від дитячого садка до офісу люди часто орієнтуються на зовнішню оцінку: отримати «молодець», гарну оцінку, підвищення, лайки.
Коли він запускав Masterclass, майже всі вважали ідею поганою або неможливою. Для людини, звиклої до похвали, це стало болючим досвідом. Але з часом Рож’є вивів власне правило: якщо всі вважають задум «хорошим» — це підозріло. Радше за все, він банальний і не змінює правила гри.
«Щоб мати агенцію… ти маєш гнатися за тим, що інші вважають неможливим… тепер, коли хтось каже, що щось неможливо, я хочу зануритися саме туди», — описує він свій зсув мислення. Тут агенція вже не просто в активності, а в готовності свідомо йти проти домінантної думки, відмовляючись від ролі «хорошого учня», який завжди робить те, що схвалять.
Фей-Фей Лі погоджується: незалежне мислення — це не декоративна риса, а фундамент агенції. Але розвивати його непросто саме тому, що воно часто суперечить звичці жити «на оцінку».
Чому нове покоління має перевагу
На цьому місці Лі робить несподіваний розворот. Замість чергової критики «покоління TikTok» вона формулює майже протилежну позицію.
«Я маю контрарну думку… я трохи заздрю новим поколінням… їхній світ набагато більш гетерогенний… вони народжуються у світі, повному голосів», — каже вона. На її погляд, молоді люди зростають не в універсумі одного вчителя, одного телеканалу, однієї книжки, а в постійному контакті з безліччю позицій, стилів, життєвих шляхів.
Так, ця багатоголосість може лякати й дезорієнтувати. Вона загрожує інформаційним шумом, токсичними трендами, фейками. Лі не заперечує проблем соціальних мереж, але бачить у цій різноманітності й шанс.
«Це можна використати, щоб нагадати молодому поколінню: дивись, це твій голос має значення… немає одного авторитарного голосу з мегафоном», — пропонує вона. Там, де старші покоління звикли до «єдино правильного» джерела правди, сьогоднішні підлітки й молоді дорослі інтуїтивно розуміють: істина народжується у зіткненні думок.
Якщо цю реальність осмислити й проговорити, її можна перетворити на ресурс для розвитку агенції. Не як анархію без авторитетів, а як усвідомлення: жоден голос не має монополії, а значить, і свій власний голос може й повинен звучати.
Століття інструментів і зростання ваги особистого голосу
Ще один важливий акцент Лі — на зв’язку між агентністю й технологіями. На її думку, нинішня епоха унікальна тим, що кількість інструментів, які здатні посилити індивідуальну дію, зросла до безпрецедентного рівня.
«Це століття багатьох інструментів, які можуть дати тобі агенцію… століття, де твій голос важить більше, ніж чийсь інший, якщо ти в це віриш», — формулює вона.
Йдеться не лише про великі моделі чи розробку власних додатків, а про цілу екосистему засобів: від генеративних сервісів до платформ публікації й комунікації. Вони не автоматично роблять людину впливовою, але прибирають частину бар’єрів, які раніше були непереборними без інституційної підтримки.
За відсутності агенції ці інструменти здатні перетворитися на черговий привід для прокрастинації, порівняння себе з іншими або споживання нескінченного контенту. Але в поєднанні з внутрішньою ініціативою — дають можливість втілювати проєкти, висловлювати позиції, будувати спільноти, які ще кілька десятиліть тому були немислимі без великих організацій.
Саме тому Лі наполягає: навіть якщо публічна дискусія про AI застрягла між утопією та апокаліпсисом, людина не повинна обирати роль пасивного спостерігача. Навпаки, це момент, коли потрібно вчитись «командувати технологією», а не тікати від неї.
Як працювати з агенцією — у собі й у дітях
Коли розмова переходить до практики, обидва співрозмовники визнають: універсальних рецептів немає. Але є конкретні підходи, які вони використовують у власних командах і сім’ях.
Рож’є описує дуже «ручний» спосіб запуску агенції в співробітників, які бояться AI. Якщо людина просить: «Покажи, з чого почати», — він не відсилає її до туторіалів, а сідає поруч і крок за кроком проходить з нею базовий сценарій, наприклад дослідження теми. Це займає час, але, за його спостереженнями, саме «спільне перше занурення» стає тригером, після якого людина починає експериментувати самостійно.
У ширшому плані, говорить він, агенцію формує постійне перебування в ситуаціях, які трохи виходять за межі зони комфорту, але не руйнують базову безпеку. Для дітей це означає поєднання турботи й підтримки з простором для самостійних рішень, проб і помилок.
Лі додає до цього ще один практичний мотиватор — звернення до майбутнього життя молодшого покоління. Вона радить дорослим, які бояться AI і відчувають себе «поза грою», попросити будь-якого молодого родича показати, як той уже користується моделями. Не як техпідтримку, а як гіда в той світ, у якому ці молодші глядачі житимуть і працюватимуть.
Цей жест, за її задумом, одночасно й про навчання технологіям, і про визнання суб’єктності молодших. А значить — про будування агенції по обидва боки.
Висновок: агенція як головна навичка AI-століття
Розмова про майбутнє штучного інтелекту у Фей-Фей Лі та Девіда Рож’є постійно повертається до однієї точки: технологія може бути потужною, але визначальним залишається людський вибір.
Агенція в цьому контексті — не абстрактний психологічний термін, а практична навичка століття AI. Це здатність не просто адаптуватися до нових інструментів, а використовувати їх для реалізації власних цілей, навіть якщо ці цілі здаються іншим неможливими або «дивними».
У світі, де молоде покоління вже живе серед множинності голосів, а інструменти для дії стають дедалі доступнішими, саме ця комбінація — внутрішньої ініціативи й технологічної грамотності — визначатиме, хто вміє формувати майбутнє, а хто лише підлаштовується під нього.
Джерело
Godmother of AI: In 10 Years There Will Be Only 2 Kinds of Workers