У подкасті Silicon Valley Girl засновниця ImageNet і керівниця World Labs Фей-Фей Лі та CEO MasterClass Девід Рож’є говорять про те, як генеративний AI вже змінює щоденну роботу та кар’єрні траєкторії. Замість катастрофічних прогнозів чи утопій вони описують дуже конкретні зсуви в компаніях — від ролі продакт-менеджерів до появи нового «барбел-ефекту» на ринку праці, де на одному боці — топ-спеціалісти, а на іншому — високоагентні генералісти. У центрі цієї нової картини — не інструменти, а людська агенція.
Як змінюється продакт-менеджмент: від «нитки між командами» до «vibe code»
За останні 10–15 років продакт-менеджмент у техкомпаніях пережив помітну еволюцію. Ще нещодавно класичний опис ролі виглядав доволі стабільно: продакт-менеджер як «диригент», що тримає нитку між ринком, користувачами й інженерами.
Така людина не обов’язково вміла програмувати. Щоб зробити прототип, вона йшла до дизайнерів і софтверних інженерів, чекала макети, передавала їх користувачам, збирала фідбек, поверталася назад у команду. Повний цикл — від ідеї до першої реакції користувачів — міг займати місяці.
Сьогодні структура цієї роботи помітно інша. В компаніях уже йдуть експерименти з новими моделями, але є кілька сталих змін. Багато продакт-менеджерів просто пишуть код самі. Вони не чекають, поки з’явиться прототип від окремої команди. Замість цього використовують генеративні моделі, щоб швидко зібрати простий інтерфейс чи логіку — фактично «vibe code» мінімально потрібну річ, щоб перевірити ідею.
Це радикально скорочує життєвий цикл продукту на ранніх етапах. Час від гіпотези до перших користувацьких сигналів стискається з місяців до днів або годин. Проте це не означає, що дизайнери чи інженери стають зайвими. Наголос робиться саме на економії часу: коли продакт може самостійно «накинути» базовий варіант, це звільняє дизайнерів і розробників для суттєво складніших, більш вартісних задач.
Паралельно трансформується і взаємодія з користувачами. AI дає змогу симулювати поведінку юзерів і значно ефективніше «закривати петлю» зворотного зв’язку. Частину тестів, які раніше вимагали тривалих польових досліджень, можна проганяти через моделі, отримуючи первинний сигнал ще до масового запуску.
На цьому тлі змінюються й критерії відбору кадрів. Коли Фей-Фей Лі говорить про те, як дивиться на молодих продакт-менеджерів, у фокусі не «правильні» сертифікати чи знання класичних фреймворків. Вона шукає тих, хто вже їде на хвилі змін — людей, які природно користуються новими інструментами, експериментують, а не повторюють підручникові флоу п’ятирічної давнини. Роль стає більш технічною, але ще важливіше — більш агентною.
Барбел-ефект на ринку праці: топ-спеціалісти та високоагентні генералісти
Девід Рож’є описує те, що бачить у своїй компанії, як «барбел-ефект» — роздвоєння попиту на кадри між двома полюсами.
На одному кінці цієї «штанги» — спеціалісти, які дуже добрі у своїй вузькій справі. Колись достатньо було просто «обрати сферу і заглибитись», аби вибудувати стабільну кар’єру. Ця стратегія, за його спостереженнями, стрімко втрачає силу — за винятком тих, хто входить до справжнього топу.
Він наводить показовий приклад: якщо копірайтер лише «середнього рівня», будь-хто з LLM здатен згенерувати текст пристойної якості. Такий фахівець більше не має суттєвої конкурентної переваги. Але якщо людина — одна з найкращих у світі у своєму ремеслі, її навички залишаються поза зоною досяжності навіть для тих, хто добре володіє AI-інструментами. Бути у верхніх відсотках розподілу за майстерністю означає мати реальний захист від «усереднення» моделями.
На іншому кінці барбелу — високоагентний генераліст. Це людина, яка вміє робити багато різних речей добре, ухвалює рішення, бере на себе відповідальність і демонструє сильну суб’єктність. Її сила — не в глибині однієї вузької компетенції, а в здатності поєднувати різні навички, працювати з неоднозначністю і будувати системи, у яких AI — лише один із важелів.
Рож’є говорить, що саме таких людей він бачить в компанії поруч із найкращими майстрами свого ремесла. Взаємодія між ними показова: генераліст з високою агенцією працює з топ-спеціалістом, і обидва чітко відчувають межі власних можливостей. Один не зможе повторити рівень глибокої експертизи іншого, але й спеціаліст не зможе самостійно замінити здатність генераліста збирати різні домени в єдину діючу систему.
Цей барбел-ефект задає нову логіку кар’єрних стратегій. «Середній рівень» у будь-якій функції стає дедалі вразливішим: там, де вимірюється суто виробленням тексту, коду чи візуалу, моделі вже забезпечують «пристойний» базовий рівень. Або ти йдеш у справжню глибину, або розвиваєш широку, але не поверхову генералістську компетентність із сильною агенцією.
Агенція як нова норма: чому «підприємець» — це не про форму бізнесу
У цій рамці поняття «агенції» — здатності діяти самостійно, обирати вектор і не ховатися від нових інструментів — стає центральним. Рож’є говорить, що працівники, які активно використовують AI, не лише роблять більше, вони відчувають таку агенцію, якої ніколи раніше не мали. І навпаки, ті, хто боїться чи не вміє з цим працювати, все сильніше відстають.
Фей-Фей Лі пропонує розширити і навіть переосмислити саме слово «підприємець». У Силіконовій долині воно часто асоціюється з дуже вузькою картиною — реєстрація стартапу в Делавері, залучення інвестицій, масштабування. Натомість вона вважає слово «підприємець» дуже близьким до синоніма агенції.
У цій інтерпретації неважливо, ким є людина — лікарем, вчителем чи спеціалістом будь-якої іншої галузі. Ключове — чи проявляє вона підприємливість у широкому сенсі: бере ініціативу, переосмислює свій інструментарій, не чекає вказівок згори, не боїться працювати з новою технологією.
У контексті «технології, яка настільки когнітивно просунута», як сучасний AI, це набуває особливого значення. Лі закликає мати мужність, зберігати свою людську агенцію і саме командувати цією технологією — а не дозволяти їй задавати рамки. Йдеться не про романтизовану боротьбу «людина проти машини», а про дуже практичну позицію: використовувати моделі як інструмент, з яким можна творчо, глибоко і по-своєму працювати в будь-якому ремеслі.
Обидва співрозмовники підкреслюють: агенція важлива як для спеціаліста, так і для генераліста. Топ-дизайнери, яких Лі бачить навколо себе, демонструють це на практиці: вони приносять у роботу власну людську креативність, але при цьому використовують безліч AI-інструментів у способи, які важко навіть уявити зовнішньому спостерігачу. Їхня майстерність полягає не лише в «смаку» чи професійній школі, а й у тому, як саме вони залучають технологію до свого процесу.
Якою буде компанія через 10 років: розмиті ролі та розширені можливості
Якщо спробувати скласти з цих елементів картину компанії майбутнього, її ключова риса — не кількість моделей, які працюють у бекенді, а зміна структури ролей і очікувань.
По-перше, межі між функціями стають менш жорсткими. Продакт-менеджери пишуть код і прототипи, інженери більше часу витрачають на складну архітектуру та нетривіальні задачі, дизайнери працюють з генеративними моделями як із повноцінними партнерами по креативу, а не просто інструментами для «швидких варіантів». Кожен має ширший набір можливостей, але й вищі вимоги до самостійності.
По-друге, особиста агенція стає системною вимогою. Лі говорить, що майбутній workforce може бути значно більш уповноваженим завдяки потужним інструментам. Тобто кордони між тим, «що людина може, а що не може зробити», стають менш чіткими й нижчими. Те, що раніше вимагало окремих команд і складної координації, опиняється в руках однієї людини, якщо вона готова взяти на себе відповідальність і навчитися працювати з новими засобами.
По-третє, це все веде до глибоких структурних змін у корпоративному ландшафті. На думку Лі, ця трансформація здатна фундаментально змінити структуру корпоративної Америки. Вона не дає списку конкретних сценаріїв, але окреслює вектор: компанії стають більш горизонтальними у плані інструментів, більш вимогливими до суб’єктності співробітників і водночас потенційно більш творчими за рахунок поєднання людини й AI.
У такій конфігурації питання «ким я хочу бути» для студентів і молодих фахівців змінюється. Важливо вже не просто обрати професію, а уявити себе в новій структурі, де AI — це повсюдний фон, а успішність залежить від того, чи здатна людина або стати справжнім майстром своєї справи, або ж діяти як високоагентний генераліст, який розмовляє з цією технологією на рівних.
Висновок: дві крайні ролі й одна спільна умова
Через десять років, за логікою цієї розмови, робочий ландшафт справді може нагадувати штангу: на одному боці — рідкісні спеціалісти світового рівня, на іншому — генералісти з потужною агенцією, здатні робити багато речей добре й проєктувати навколо себе системи, де AI — штатний партнер по роботі, а не загроза.
Між цими полюсами «середній» рівень, який тримається лише на технічній компетенції без суб’єктності, виглядає найбільш уразливим. Проте обидва кінці барбелу мають щось спільне: людську агенцію як базову умову. Саме вона визначатиме, хто зможе в повній мірі скористатися новими інструментами, а хто залишиться заручником змін, що вже відбуваються.
Для нинішніх і майбутніх працівників головне запитання звучить не як «чи забере AI мою роботу», а як «яку роль я хочу грати в світі, де AI — це звичайний робочий інструмент, і чи готовий я взяти на себе право ним командувати».
Джерело
Godmother of AI: In 10 Years There Will Be Only 2 Kinds of Workers