Глибоке занурення та майже повне перенесення в цифровий світ проходить з одним побічним ефектом. Від перебування у віртуальній реальності часто починає паморочитися голова та з’являється нудота. Проте науковцям вдалося подолати цю значну проблему, і кожного користувача врятує його власний ніс.
Дослідники з Університету Пурдью з’ясували, що побороти нудоту та запаморочення у віртуальній реальності можна, якщо розмістити в центрі екрана віртуальний ніс. Він дає фіксовану точку опори, яка допомагає мозку не втратити орієнтацію у просторі, у тому числі віртуальному.
«Проблема в тому, що система сприйняття людини не любить несинхронний рух тіла та очей, – пояснюють науковці. – Якщо людина спостерігає рух якогось віртуального об’єкта очима, а вестибулярний апарат при цьому залишається нерухомим, організму стає погано».
Ідея почепити віртуальний ніс посеред екрана з’явилася в одного зі студентів, який допомагав проводити дослідження віртуальної реальності. Експертам це спершу здалося дивним, але виявилося, що ідея працює.
«Це було геніальне відкриття, – пояснюють науковці. – Ми постійно бачимо свій ніс. Незалежно від повороту голови та очей, він завжди знаходиться у полі зору. Це дає нам точку опори».
Дослідники вже перевірили ефективність нового рішення. Вони запросили 41 учасника, які провели певний час у віртуальній реальності. Там вони займалися різними справами: вивчали місцевість чи активно каталися на роликах. Більшість з учасників навіть не помітили, що посередині екрана був віртуальний ніс.
Ефективність такого рішення залежить від інтенсивності симуляції. Спокійне вивчення віртуальної території з носом на екрані стало на 94,2 секунди довше. А ось на динамічних роликових перегонах піддослідні, які бачили віртуальний ніс, протрималися лише на 2,2 секунди довше.
Науковці точно не знають, чому ніс посередині екрана діє, але головне, що це працює. «Ми підозрюємо, що причина в наявності стабільного об’єкта в полі зору, до якого звикло наше тіло та який знає наша сенсорна система, – пояснюють дослідники. – Ми хочемо вивчити розвиток нудоти у віртуальній реальності та створити модель, яка дозволить прогнозувати появу неприємних відчуттів у кожного користувача залежно від його особливостей».
