Зробити гарне фото вночі цілком реально, переконаний Вінсент Лафорет. Він працює професійним фотографом і в 2009 році зрозумів, що цифрові камери перевершили людське око за якістю.

Одна з фотографій Лафорета в нічному Сан-Франциско, яку він зняв з висоти 2 кілометри

Тієї ночі він проводив зйомку Лос-Анджелеса за допомогою своєї камери EOS 1D Mark IV – тоді вона ще була раннім прототипом. «Була ніч, і я, пам’ятаю, направив об’єктив на темні кущі. Вони були повністю чорними – так бачили їх мої очі, – згадує він. – Але на екрані камери я побачив зелене листя та маленькі червоні вишні. Це було одкровення. Я бачив те, що не міг бачити на власні очі. Я знав, що ми входимо в нову еру фотографії».

З того часу Лафорет спостерігає постійне поліпшення цифрових камер, з якими можна було робити те, що здавалося раніше неможливим. Перелом, каже фотограф, відбувся декілька років тому: фотосенсори навчилися ефективно захоплювати світло, а програмне забезпечення допомагає поліпшити отриманий результат.

Щоб мінімізувати вібрації від двигуна гелікоптера, Лафорет встановлює камеру на спеціальну підвіску з гіроскопом

 

Народження фото

Відтоді Лафорет робить такі нічні знімки регулярно, а першим його завданням стала робота від журналу Men’s Health. Вони мали ілюструвати статтю з психології: пульс нічного міста мав символізувати синапси мозку.

Фотограф каже, що нічні фотографії мегаполісів схожі на схеми мікрочіпів

Але фотографії у Men’s Health не стали популярними, і тому експерт виклав їх на сервіс Storehouse, який дозволяє перетворити набір знімків на історію. Цим сервісом часто користуються інші фотографи, і вони помітили роботи Лафорета. Побачивши популярність нічних зйомок, експерт вирішив продовжити: він зняв уже близько десятка великих міст.

Технічні складнощі

Хоча камери стали досить потужними, отримати гарний знімок нічного мегаполісу все одно складно. Адже їх потрібно робити, висунувшись із гелікоптера. При цьому, щоб захопити якомога більше світла, потрібно тримати камеру якомога довше нерухомою. Але на борту літаючої машини це складно зробити.

Щоб захопити хмару над містом, пілоту довелося півдесятка разів повільно кружляти над мегаполісом

З цими проблемами Лафорет бореться двома способами. Від вібрації рятує гіроскопічна підставка, яку він тримає в руках, але яка не передає тремтіння камері.

Брак світла для кожного окремого знімку фотограф долає кількістю фотографій – декілька тисяч за годину. Постановку кадру він обмірковує заздалегідь, щоб пілоти могли уявити приблизний маршрут та отримати всі необхідні дозволи.

Фотографії Сан-Франциско, наприклад, зроблені трьома камерами: 18-мегапіксельною Canon EOS 1DX, 50-мегапіксельним прототипом Canon 5DS та 50-мегапіксельним Phase One (камера середнього формату).

Після польоту Лафорет витрачає декілька годин, щоб відібрати максимум 100 найвдаліших кадрів. Потім він скорочує цей список ще в декілька разів. У тих, що залишаються, фотограф лише вирівнює кольорову температуру. Іншої обробки над знімками він не проводить.

За матеріалами: NY Times

 

ПОДІЛИТИСЯ