Вилізти на дерево, щоб вчитися: що таке справді дистанційне навчання

Наявність проблеми технічного забезпечення визнав і президент України

Коронавірус у 2020 році порушив майже усі звичні процеси, включаючи навчання. Воно перейшло в дистанційний режим і якщо для більшості учнів та студентів це означає перебування вдома перед монітором свого ПК, деяким доводиться буквально ловити сигнал стільникової мережі. В пошуках зв’язку такі учні щодня проходять багато кілометрів та вилазять на дерева.

Троє підлітків – 19-річна Теара Новіані, 13-річна Сіті Салма та 15-річна Фітрі Захротул щодня на своєму мотоциклі проїжджають кілька кілометрів по дорозі з індонезійського міста Кеналан. Там вони зупиняються на узбіччі та навчаються.

На це місце вони приїжджають, бо тут стабільний прийом стільникової мережі, що дозволяє їм завантажувати шкільні завдання. Трійка учнів вчиться на своїх смартфонах та єдиному ноутбуку з березня, коли школи та університети зачинилися через коронавірус.

В Північній Суматрі учням доводиться відходити від рідного селища на кілька кілометрів та вилазити на верхівки дерев, щоб піймати стільниковий сигнал, який достатньо потужний для виконання їхніх шкільних завдань.

Більше третини індонезійських школярів та студентів не мають нормального інтернет-доступу, згідно офіційних даних. Більшість учнів мають телефони з невеликою кількістю мегабайтів в пакеті послуг мобільного оператора, яких часто не вистачає на місяць онлайнового навчання. В деяких сім’ях телефон взагалі один на кілька дітей і навіть в цьому разі їм доводиться чекати поки батьки прийдуть з роботи додому та принесуть телефон.

Деякі віддані своїй професії вчителі намагаються допомогти, долаючи щодня довгі дистанції для проведення особистих уроків. Однак загалом концепція онлайнового навчання виявилася несподіваною і система освіти не була готова до неї.

«Учні не знають, що робити, а батьки думають, що це просто вихідний, – каже вчитель з Джакарти Ітже Чодідах. – Є багато регіонів без інтернет-доступу. В деяких є складнощі навіть з електрикою».

Проблеми освіти у сільській місцевості лише посилюють розділення людей в Індонезії. Вона є четвертою найбільшою країною у світі.

«Навіть без пандемії був великий розрив між сільським та міським, – каже старший дослідник інституту Smeru Research Institute Лухур Біма. – Учні вчилися дуже мало в нормальний час. Коли прийшла пандемія, вони зупинили навчання».

За інформацією найбільшого мобільного оператора країни Telkomsel в 12 500 віддалених селищах немає інтернету. В цих населених пунктах проживає 13 млн людей. Очікувати появу мобільного інтернету в таких регіонах можна не раніше 2022 року.

А що в Україні

В Україні карантин розпочався з 12 березня і заклади освіти перейшли на дистанційне навчання. Результати виявилися не дуже позитивними. Вчителі кажуть, що вони отримали радше більше досвіду, ніж позитивних вражень.

Майже 75% батьків також незадоволені новим форматом. Їм не подобаються  уроки без чітких пояснень, слабке інтернет-покриттям в Україні, поганим технічним забезпеченням. Також батькам не подобається тривале перебування дітей перед монітором і відсутність реального спілкування.

В Україні багато сімей також стикнулися з проблемою відсутності гаджетів для дистанційного навчання. Майже 62 % директорів шкіл кажуть, що необхідної техніки немає у значної частини вчителів та учнів. Майже 46% говорять про низьку швидкість інтернет-зв’язку. Серед батьків 8,8% зазначили відсутність комп’ютера в родинах. Про технічні проблеми говорять і 52,9% вчителів.

Наявність проблеми технічного забезпечення визнав і президент України. Він зазначив, що з технічної точки зору саме відсутність в усіх населених пунктах країни покриття 3G та 4G унеможливило запровадження дистанційного навчання учнів з вересня 2020 року.

За матеріалами: The New York Times, ua.112.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Коментуйте, будь-ласка!
Будь ласка введіть ваше ім'я