Користувачам стримінгових сервісів доступні сотні сучасних новинок із цікавим сюжетом, якісними спецефектами та насиченим звукорядом. Але при цьому хітами стримінгових платформ залишаються задивлені «до дірок» ситкоми 90-х. Наприклад, найбільший стримінговий сервіс Netflix заплатив $100 млн за право транслювати у 2019-му серіал «Друзі» – ситком минулого століття, який складно назвати видатним на фоні сучасного контенту і, що важливіше, який бачив майже кожен. Чому користувачі знову і знову повертаються до старих серіалів, а не дивляться свіжі новинки?
Доступність таких сервісів, як Netflix, Amazon Prime, Now TV, Hulu, Facebook TV та інших, відкрила нові можливості для творців контенту. Їм вже не потрібно утримувати увагу великих мас глядачів одночасно, адже юзери самі вибирають швидкість, з якою будуть стежити за історією. Це дало можливість втілення детальних діалогів, великої кількості героїв, відхилення від головної теми протягом усього сезону тощо.
Венчурний капіталіст та коментатор стримінгових платформ Метью Болл називає нинішню ситуацію «тоннажем». За його словами, ідея переходу кількості в якість є хибною. Найбільші шоу Netflix збільшили кількість глядачів, але найбільший успіх цієї платформи дала можливість переглядати великі обсяги контенту в будь-якому місці за невисоку ціну. «Netflix не дивляться за «Дивні справи», але його люблять за розваги в цілому», – каже інвестор.
Використовуючи підхід «тоннажу», стає зрозуміло, що увесь контент Netflix може програти таким серіалам, як «Друзі» та «Офіс», які разом нараховують 400 епізодів, й особливого сюжету ці серії не мають. Саме тому сервіс Disney+, який запускається восени, має великі шанси стати популярним, адже він відразу запропонує «тонни» контенту, оскільки Disney володіє студією Pixar, франшизами «Зоряні війни» та студії Marvel, а також іншим контентом.
За словами Болла, популярність Netflix та старих серіалів 90-х і 00-х років має одну природу: можливість дивитися без необхідності глибоко занурюватися в події. Можна почати з будь-якого місця у будь-яку мить і не відчувати, що чогось бракує.
У середньому користувач дивиться відеоконтент протягом п’яти годин на день. У 90-х роках цифри були приблизно такі ж – чотири години на день. Телевізор поки залишається головним – близько 2 годин 43 хвилин, однак він здає позиції відеозаписам (30 хвилин), стримінговим сервісам (26 хвилин), YouTube не на телевізорі (34 хвилини).
Болл каже, що любов до «тележуйки» не є чимсь новим, вона існувала завжди, просто сьогодні технології дозволяють її реалізувати легше. «Мільйони продовжують дивитися телевізор, але замість телеканалів тепер це Netflix та Hulu, – каже він. – Основні платформи хочуть сприяти цьому. Hulu нещодавно запустила опцію «відтворювати випадкову серію». Сервіс Pluto TV має запрограмовану телепрограму, щоб можна було перемикатися наче між звичними телеканалами. Аудиторії це подобається».
За словами експерта, основна інновація сучасності в тому, що користувач сам може вибирати, яку «тележуйку» йому дивитися. Раніше за нього це робили телеканали. У будь-якому випадку, головним є те, що глядачі отримують щось приємне та вже знайоме, що не заважає займатися іншими звичними справами – чатитися, готувати їсти, вибирати автомобіль тощо.
Біхевіористичний аналітик Хелена Ямбунатан із компанії Canvas8 каже, що «тележуйка» є сьогодні необхідним елементом, оскільки допомагає боротися зі стресом та роздратуванням. «Привабливість перетворитися на «овоча» беззаперечна, – каже вона. – Легкі до споживання медіа дозволяють людям «відключитися». Це несе той же ефект, як виконання фізичних вправ чи ручної роботи: свідомість фокусується на чомусь невеликому, а решта – відпочиває».
Тож чому в ролі «тележуйки» популярні саме серіали 90-х і 00-х? Просто подібного контенту нині майже не виробляють, кажуть експерти.
За матеріалами: The Guardian
