Уявіть ситуацію: військовий підрозділ обороняє віддалений острівний форпост, коли високо в небі з’являється ворожий літак. Замість серії бомб він випускає хмарку крихітних цяток, схожих на мошву. Цей вантаж може падати протягом десяти хвилин. Зрештою тривожне дзижчання видає його справжню природу: рій десятків і навіть сотні малих, але смертельно небезпечних дронів-камікадзе, оснащених бойовими частинами й сенсорами.
Дрони починають систематично сканувати поле бою, виявляючи цілі — від бронетехніки й радарів до окремих солдатів. Мережева система штучного інтелекту розподіляє їхні атаки: кожна ціль атакуватиметься з різних напрямків кількома дронами. Це, по суті, керовані ракети малого розміру, здатні проникати навіть у бункери. А оскільки їх так багато, серед цілей опиняється й захисник.
Така картина нагадує наукову фантастику, однак саме цю концепцію втілює новий китайський гігантський дрон-«авіаносець» під назвою Jiu Tian («Дев’яте Небо»), який нібито здатний випускати до 100 малих дронів-камікадзе зі спеціальних відсіків.
Звіт Центру аналізу інформації систем оборони уряду США стверджує, що рої дронів, випущені з «материнського» апарата, можуть «…забезпечувати кластерне покриття ширших територій для виконання різних завдань». Це означає, що великі групи дронів можна швидко концентрувати для розвідки чи ударів, охоплюючи значно більше простору, ніж зазвичай можливо.
Однак раніше ніхто не намагався розміщувати таку кількість дронів в одному великому літальному апараті.
Фюзеляж Jiu Tian було вперше представлено на авіасалоні в Чжухаї у листопаді 2024 року під назвами SS-UAV та Jetank. За повідомленнями, розробку виконали компанії із Шеньсі й Гуанчжоу спільно з Першим інститутом проєктування літаків уряду КНР усього за 18 місяців, витративши близько 500 мільйонів доларів.
Хоча внутрішній устрій системи випуску міні-дронів не було показано, сам апарат існує: до квітня китайські державні медіа повідомляли про збирання чотирьох одиниць. Льотні випробування планувалися на кінець червня, але це досі не підтверджено, попри чутки про можливі спостереження.
З розмахом крил 25 метрів — майже як у Boeing 737 — Jiu Tian належить до рідкісного класу надвеликих безпілотників на кшталт американського RQ-4 Global Hawk. Обидва призначені для польотів на великій висоті й дальності. За даними китайських ЗМІ, Jiu Tian важить 11 тонн, тобто на 50% більше за RQ-4. Водночас його максимальна висота менша — 49 000 футів, а тривалість польоту обмежується 12 годинами.
Один двигун розганяє апарат до 700 км/год і забезпечує дальність польоту 7000 км при підтримці корисного навантаження до 6,6 тонни. У носовій частині встановлено електрооптичну й інфрачервону сенсорну башту та купол для оглядового радара.
Великий вантажний відсік має двері з обох боків фюзеляжу, що дає змогу змінювати модулі для різних завдань — від перевезення вантажів до додаткових паливних блоків. Під крилами розташовано вісім пілонів, на які можна підвішувати керовані авіабомби, надзвукові протикорабельні ракети, ракети «повітря–повітря» і потужні аеробалістичні ракети.
Таким чином, дрон має широкий спектр застосувань: від транспортування та морської розвідки до підтримки військових або рятувальних операцій і нанесення ударів на великій відстані.
Втім, найбільшу увагу привертає модуль Isomerism Hive для випуску дронів. Він нібито здатен вивільняти FPV-дрони-камікадзе: у різних варіантах — із матриці квадратних осередків або з циліндричних пускових труб. Такі системи можуть викидати як квадрокоптери, так і БПЛА з фіксованим крилом.
Малі дрони FPV вже продемонстрували високу ефективність у війні в Україні, де вони, за оцінками, стали причиною до 70% втрат. Оснащені камерами, вони дозволяють операторам бачити поле бою з їхньої перспективи. Але головний недолік дешевих апаратів полягає у малій дальності дії — всього кілька кілометрів.
У конфліктах у Тихому океані, де відстані між базами та флотами сягають сотень і тисяч кілометрів, такі дрони важко застосувати. Тому концепція великого носія дронів виглядає більш практичною. Експерт RAND Кейтлін Лі зазначає, що війна в Україні показала потребу у масовому застосуванні доступних боєприпасів, а не лише обмежених запасів наддорогих ракет.
ВМС США ще дев’ять років тому випробували ідею масового скидання дронів, коли три винищувачі F/A-18 випустили 103 міні-дрони Perdix, що злагоджено діяли під час тесту в Каліфорнії.
Проте комбінація «материнський дрон – міні-дрони» стикається з низкою серйозних проблем.
«Є базові фізичні обмеження цього проєкту», — каже Лі. Наприклад, малі дрони не можуть діяти на великих висотах: розріджене повітря не дозволяє їм створювати необхідну підйомну силу й тягу.
До моменту, коли міні-дрон увімкне двигун після падіння з десятків тисяч футів, його може віднести вітром поза межі досяжності цілі. Тому «материнський» апарат змушений буде знижуватися, потрапляючи в зону ураження сучасних систем ППО.
«Сам літак-носій навряд чи виживе в умовах насиченої протиповітряної оборони», — зазначає експерт. Недарма ВПС США виводять із експлуатації RQ-4, оскільки ті стають занадто вразливими в бойових умовах.
Ще одне обмеження: системи запуску FPV у Jiu Tian ґрунтуються на рівні автономії, який поки не досягнуто. Використання дешевих дронів означає, що кожен із них має управлятися окремим оператором. Для дальності понад 7000 км необхідно мати супутникові канали зв’язку й забезпечити співвідношення 1:1 між дронами та людьми-операторами.
Наразі Jiu Tian оцінюється як «неефективний і ненадійний». Його міні-дрони могли б загрожувати лише цілям без висотних систем ППО.
Щоб концепція набула реальної сили, необхідна більша автономність: хоча б попередньо запрограмовані маршрути. У майбутньому розвиток ШІ може дозволити створити справжні «рої», де кожен дрон ухвалює рішення в реальному часі, обмінюється даними й узгоджує дії в групі.
Військові теоретики давно прогнозують появу таких роїв, однак терміни їхньої готовності лишаються невизначеними. Повноцінні системи, здатні «бачити» завдяки комп’ютерному зору та надійно виконувати летальні атаки, потребуватимуть значних коштів і складних технологій.
«Фактом лишається: великі літальні носії є привабливими мішенями, отже, дрони, які вони випускають, мають мати достатню дальність і здатність працювати на великих висотах», — підсумовує Лі. А це, у свою чергу, змушує армії покладатися на більші й дорожчі ракети-камікадзе, а не на наддешеві квадрокоптери, поширені в Україні.
Ймовірно, Jiu Tian передусім стане випробувальним майданчиком для відпрацювання нових технологій автономності та систем доставки.
