Станом на жовтень 2026 року загальна кількість супутників на навколоземній орбіті продовжує зростати, причому лише компанія SpaceX оперує угрупованням чисельністю близько 11 000 одиниць. Вартість виведення космічного апарата на орбіту залежить від його габаритів та маси. Якщо великі об’єкти вимагають витрат до 400 мільйонів доларів США, то запуск супутника масою 258,5 кг, що за габаритами нагадує кухонний стіл, коштує від 10 мільйонів доларів США. Ці цифри не враховують витрат на проектування та виробництво обладнання.
Окрім безпосереднього запуску, власник супутника стикається з експлуатаційними витратами. Підтримка працездатності апарата в космосі потребує оплати пропускної здатності каналів зв’язку, що в середньому становить 1,5 мільйона доларів США на рік. Сумарні витрати на виведення об’єкта та його роботу протягом першого року становлять щонайменше 11,5 мільйона доларів США. Проте на ринку з’являються комерційні структури, як-от United Spaceports Corporation, що пропонують послуги запуску невеликих супутників розміром з холодильник за фіксованою ціною у 5,5 мільйона доларів США.
Для мінімізації витрат розглядаються альтернативні класи апаратів, такі як пікосупутники або CubeSat, що мають значно меншу масу, ніж стандартні метеорологічні чи комунікаційні платформи. Складання CubeSat з використанням готових наборів коштує від 7 000 до 8 000 доларів США, тоді як послуги сторонніх провайдерів на кшталт Rocket Lab додають щонайменше 40 000 доларів США за логістику. Створення власної інфраструктури наземних станцій та програмного забезпечення для керування польотом потребує додаткових капіталовкладень без гарантії безпеки від зіткнень.
Доступніші ініціативи, наприклад від AmbaSat, пропонують набори вартістю від 300 до 600 доларів США, проте функціональність таких пристроїв обмежена порівняно з професійними аналогами. Важливим фактором є тривалість перебування на орбіті. Апарати без власних двигунів або систем корекції траєкторії швидко втрачають висоту через природне гальмування об атмосферу. Якщо CubeSat зазвичай функціонують від одного до трьох років, то відсутність двигунів може скоротити цей термін до кількох тижнів або місяців залежно від початкової висоти.
Планування тривалих космічних місій потребує врахування неминучого завершення терміну експлуатації апарата. Комерційні супутники, як Starlink, розраховані приблизно на п’ять років роботи, після чого їхня траєкторія спрямовується на деінсталяцію. Для власних проектів це означає необхідність повторних запусків для продовження досліджень, що лінійно збільшує фінансові витрати. Додатковою проблемою залишається накопичення космічного сміття та потенційний негативний вплив продуктів згоряння супутників, що входять в атмосферу, на озоновий шар Землі, що є критичним фактором для майбутніх екологічних оцінок.
